Справа №: 22-ц/191/340/13Головуючий суду першої інстанції:Блейз І.Г.
Доповідач суду апеляційної інстанції:Авраміді Т. С.
"26" лютого 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:
Головуючого суддіАвраміді Т.С.,
СуддівПриходченко А.П.,Самойлової О.В.,
При секретаріБогданович О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про відшкодування шкоди, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 22 січня 2013 року,
У жовтні 2012 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 про стягнення майнової шкоди у розмірі 52963 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що у спільній сумісній власності сторін, як подружжя, знаходиться гараж, склад із прибудованим офісом, розташовані по АДРЕСА_1. Відповідач 22 грудня 2009 року без її згоди розібрав навіси літ. «З», «Н» і будівельні матеріали, з яких були виготовлені навіси вивіз у невідомому їй напрямку. Вартість навісів станом на 2007 рік становила 105926 грн., тому позивач вважає, що їй були заподіяні збитки у розмірі 52963 грн.
Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 22 січня 2012 року у позові відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду представник ОСОБА_6 - ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, ставить питання про його скасування з ухваленням нового про задоволення позову.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано не застосував до спірних правовідносин положення ст. 1166 ЦК України і дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову..
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивачки та представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Як правильно встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 07 серпня 1982 року до 19 серпня 2009 року.
Згідно свідоцтва про право власності від 22.11.2005 року за ОСОБА_6 зареєстровано право власності на нерухоме майно, розташоване за адресою АДРЕСА_1 (а.с.6), яке сторони придбали за час шлюбу.
Згідно технічного паспорту на вказані будівлі, складеного на час перебування сторін у шлюбі (2007 рік) навіси літ. «З», «Н» по вул. АДРЕСА_1 збудовані самовільно (а.с.50). Вартість навісів на вказану дату становить навіс літ. «З» - 29418 грн., навіс літ. «Н» - 76506 грн. (а.с.9,57 оборот).
Згідно матеріалів справи, вказані навіси розібрав відповідач і розпорядився будівельними матеріалами (а.с.7).
Вирішуючи спір по суті, суд першої виходив з того, що до спірних правовідносин правила ст. 1166 ЦК України застосуванню не підлягають, дії відповідача, на які посилається позивач в обґрунтування позову, не можна вважати такими, що заподіяли позивачу збитки, які мають відшкодовуватися за правилами ст. ст. 22, 1166 ЦК України, а тому вимоги позивачки про стягнення з відповідача збитків, завданих внаслідок заподіяння шкоди, задоволенню не підлягають.
З таким висновком погоджується колегія суддів, виходячи з такого.
Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За загальним правилом визначеному у ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Статтею 1166 ЦПК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Отже для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК необхідно довести такі факти: а) Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії. б) Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, що коментується, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі (мова йдеться про реальну шкоду та упущену вигоду - див. коментар до ст. 22 ЦК України). в) Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. г) Вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами виник з приводу навісів літ. «З», «Н» розташованих на території гаражу, складу із прибудованим офісом по АДРЕСА_1, будівельними матеріалами з яких вони складалися, розпорядився відповідач без згоди позивачки.
До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва (частина третя статті 331 ЦК).
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Право спільної власності є правовою конструкцією, що характеризується множинністю суб'єктів та єдністю об'єкта. Іншими словами, даний інститут оформлює відносини з приводу приналежності майна (речі) одночасно кільком суб'єктам відносин власності (співвласникам), якими можуть виступати будь-які суб'єкти права власності - фізичні, юридичні особи, держава, територіальні громади тощо. Як і кожен індивідуальний власник, суб'єкти права спільної власності на свій розсуд володіють, користуються і розпоряджаються належним їм майном. Проте на відміну від індивідуальних власників правомочності володіння, користування і розпорядження даним майном вони здійснюють сумісно, на засадах спільної згоди.
Так згідно ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України (ст. 68 СК України).
Відповідно до ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
При цьому майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі (ст. 71 СК України).
З аналізу вищенаведених норм закону випливає, що до виділу вищезазначеного майна (з приводу якого виник спір) в натурі, підстави вважати, що ОСОБА_7 розпорядившись будівельними матеріалами, заподіяв позивачу шкоду у розумінні положень ст. 1166 ЦК України, відсутні.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що фактично між сторонами виник спір з приводу поділу спільного майна подружжя, який здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 СК України та ст. 372 ЦК України.
При цьому вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. А у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. (п.п. 22, 30 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»).
Відповідно до ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Порушене право може бути захищено у спосіб, хоча і не передбачений зазначеною нормою, законом чи договором, але такий, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим порушенням.
Згідно ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Якщо право позивача не може бути захищено обраним позивачем способом, суд має у зв'язку з цим відмовити в позові с зазначенням підстав такої відмови.
Як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_6 звернулася з позовом про відшкодування збитків, завданих внаслідок розібрання навісів.
Оскільки предметом позову, заявленого позивачкою, було відшкодування збитків, у встановленому ч.1 ст.11 ЦПК України порядку позивачка вимог щодо поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, компенсації вартості частки майна, не заявляла, враховуючи зміст позовних вимог та фактичні обставин справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для відшкодування збитків.
Доводи апелянта про те, що спірні правовідносини регулюються положеннями ст.1166 ЦК України є необґрунтованими та спростовуються вищенаведеним.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції оцінивши всі зібрані і справі докази, повно і правильно встановивши характер правовідносин та вірно застосувавши норми матеріального права, з урахуванням встановлених обставин справи та вимог ст.ст.10,60 ЦПК України обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення без змін рішення суду.
На підставі наведеного і керуючись, статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, статтями 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 22 січня 2013 року - відхилити.
Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 22 січня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом двадцяти днів, з дня набрання законної сили, до суду касаційної інстанції.
Судді:
Т.С. Авраміді А.П. Приходченко О.В. Самойлова