Справа №: 2/0109/1660/2012Головуючий суду першої інстанції:Долгополов А.М.
№ провадження: 22-ц/190/1002/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Сінані О. М.
"07" березня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого судді:Сінані О.М.,
Суддів:Рошка М.В., Хмарук Н.С.,
При секретарі:Кутелія Я.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про розподіл майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про визнання майна особистою приватною власністю, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 10 грудня 2012 року,
в квітні 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про розподіл майна подружжя, мотивуючи свої вимоги тим, що 09.12.1993 року між ним та відповідачкою укладений шлюб. Рішенням Алуштинського міського суду АР Крим від 13.02.2012 року шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 розірваний. За період сумісного життя сторони придбали: домоволодіння, площею 36,3 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 17112 грн. Домоволодіння розташоване на земельній ділянці, площею 400 кв.м., де також знаходяться: гараж літ. «Б», літня кухня літ. «Г», тамбур «г1», вбиральня «Д», сараї «З», «Е». На підставі викладеного просить розподілити спільне майно подружжя, виділивши в користування кожному з них по Ѕ частки домоволодіння АДРЕСА_1, визнавши право власності на Ѕ частку зазначеного домоволодіння за кожним; визначити порядок користування земельною ділянкою за вказаною адресою, виділивши йому у користування 200 кв.м. земельної ділянки.
У серпні 2012 року ОСОБА_7 звернулася з зустрічним позовом до ОСОБА_6 про визнання майна особистою приватною власністю, мотивуючи свої вимоги тим, що спірний будинок дійсно був придбаний в період шлюбу, проте за її особисті кошти, отримані від продажу дошлюбного майна - житлового будинку 120 по вул. Широкій з господарськими спорудами в с. Красне Сімферопольського району, який проданий за суму, еквівалентну 10000 доларам США. Решту суми вона отримувала за договором позики у своїх знайомих. Відповідач участі у поверненні боргу не приймав, з 2003 року у нього склалася інша родина, що підтверджується і рішенням Алуштинського міського суду АР Крим від 13.02.2012 року. Окрім того відповідач самостійно розпорядився її автопричепом-ларьком «Тонар» та автомототранспортним засобом, яке продав за 2000 доларів США. На підставі викладеного просила визнати будинок АДРЕСА_1 її особистою приватною власністю.
Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя від 10 грудня 2012 року позов ОСОБА_6 задоволений частково. ОСОБА_7 на 57/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1 виділені наступні житлові приміщення: літ. «А» № 1-2, передпокій (частина) літ. «А1» № 1-8, санвузол літ. «А1» № 1-10, ванну літ. «А1» № 1-11 та господарські споруди: літня кухня літ. «Г», прибудова Г1, вбиральня Д, Ѕ частина споруд, які у додатку № 2 до висновку судової будівельно-технічної експертизи виділені жовтим кольором. Загальна вартість домоволодіння, що виділяється ОСОБА_7 складає 267525 грн. ОСОБА_6 на 43/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1 виділені наступні житлові приміщення: приміщення А, коридор А, кухня А, частина прихожої А1 та господарські споруди: гараж Б., навіс З, сарай Е, Ѕ частина споруд 1-6, які у додатку № 2 до висновку судової будівельно-технічної експертизи виділені зеленим кольором. Загальна вартість частки домоволодіння, що виділяється ОСОБА_6, складає 217475 грн. ОСОБА_6 зобов'язаний провести наступні переобладнання: звести перегородку у приміщенні 1-1 та обладнати вхідні двері у приміщення, які виділяються йому за висновком експертизи. Між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 визначений порядок користування земельною ділянкою, відповідно до якого ОСОБА_7 виділено земельну ділянку, площею 190 кв.м. з урахуванням землі, зайнятої під будовами, яка у варіанті № 2 до висновку судової будівельно-технічної експертизи виділена жовтим кольором, ОСОБА_6 виділено земельну ділянку, площею 190 кв.м. з урахуванням землі, зайнятої під будовами, яка у варіанті № 2 до висновку судової будівельно-технічної експертизи виділена зеленим кольором. У задоволені інших вимог ОСОБА_6 відмовлено. У задоволені зустрічного позову ОСОБА_7 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_7, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_6 відмовити, зустрічний позов задовольнити в повному обсязі. Зазначає, що суд помилково вважав недоведеним факт придбання спірного майна за кошти відповідачки, не врахував, що відповідачка ще до шлюбу здійснювала підприємницьку діяльність, після шлюбу позивач знаходився на її утриманні. При розподілі будинку суд залишив одну сторону без кухні, а іншу сторону без туалету. Окрім того експерт пояснив, що утворення розподілом двох ізольованих квартир є неможливим.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення відповідачки та її представника, які підтримали апеляційну скаргу, пояснення представника позивача, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що за договором купівлі-продажу від 06.10.1997 року ОСОБА_7 продала, а ОСОБА_8 придбав цілий житловий будинок АДРЕСА_2
За договором купівлі-продажу від 18.11.1997 року ОСОБА_7 придбала у ОСОБА_9 будинок АДРЕСА_1.
Згідно з договором від 26.02.1992 року ОСОБА_7 придбала майнові та інші права засновника МП «Комкон» та сплатила Чухлову грошову компенсацію в сумі 5000 руб.
Рішенням Алуштинського міського суду АР Крим від 13.02.2012 року шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_6, зареєстрований 09.02.1993 року, розірваний.
Задовольняючи позов ОСОБА_6 та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7, суд першої інстанції виходив з того, що на правовідносини, які виникли між сторонами, розповсюджується дія ст.ст. 60, 68 ч. 1, 69, 70 ч. 1 СК України та ст. 357 ЦК України, відповідно до яких: майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя; розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу; дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою; у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором; частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.
Також місцевий суд виходив з того, що за висновком будівельно-технічної експертизи № 105 від 20.07.2012 року ринкова вартість домоволодіння АДРЕСА_1 складає 485000 грн. Здійснюючи розподіл домоволодіння за варіантом № 2, запропонованим експертом, суд виходив з того, що за даним варіантом найбільш повно дотримуються права та інтереси сторін.
Окрім того, місцевий суд виходив з того, що спірне майно придбано сторонами у період шлюбу у 1997 році, а тому відповідно до ст. 22 КпШС є спільною сумісною власністю подружжя та того, що ОСОБА_7 не довела що кошти, витрачені на придбання зазначеного будинку є її особистим майном.
З такими висновками місцевого суду не повністю погоджується колегія суддів та вважає, що вони не в повній мірі відповідають нормам матеріального і процесуального права.
Так, відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення, згідно зі ст. 214 ЦПК України, суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Статтею 147 ч.ч. 6, 7 ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими статтею 212 цього Кодексу. Незгода суду з висновком експерта повинна бути мотивована в рішенні або ухвалі.
Проте, за варіантами розподілу спірного будинку, запропонованими експертом у висновку № 105 від 20.07.2012 року, на підставі якого і ухвалено рішення, один співвласник залишається без кухні, а інший без санвузла. Переобладнання приміщення з врахуванням інтересів сторін і влаштування в окремих, ізольованих квартирах санвузлу та кухні експертом не запропоновано.
У порушення вимог ст. 152 ЖК Української РСР, матеріали справи не містять і дозволу виконавчого комітету Київської районної ради м. Сімферополя на переобладнання або перепланування жилого будинку.
Незважаючи на виконання судом вимог ст. 10 ч. 4 ЦПК України щодо роз'яснення особам, які беруть участь у справі, їх прав та обов'язків, попередження про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, клопотання про призначення повторної або додаткової експертизи сторонами не заявлялося.
Статтею 71 ч.ч. 4, 5 СК України, ст. 364 ч. 2, 365 ч. 2 ЦК України передбачена можливість присудження одному з співвласників грошової компенсації замість його частки у справі спільної сумісної власності на майно за його згодою за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Проте згоди на це позивачем не надано, грошові кошти на депозит не вносилися, а тому у суду немає підстав для застування зазначених норм Закону.
Відповідно до роз'яснень, Пленуму Верховного Суду України, викладених в п. 6 постанови № 7 від 04.10.1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що, виходячи зі змісту ст. 115 ЦК, це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири. Якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності. Порядок користування жилим будинком може бути встановлено також і між учасниками спільної сумісної власності.
Оскільки виділ в натурі часток будинку неможливий з вищенаведених причин, а вимоги про встановлення порядку користування будинком сторонами не заявлялися, колегія суддів вважає за необхідне у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовити.
В решті апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Статтею 60 ч. 1 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
ОСОБА_7 у судовому засіданні не довела належними та допустимими доказами, що спірний будинок придбаний за її особисті кошти, те що під час здійснення нею підприємницької діяльності ОСОБА_6 знаходився на її утримані.
Окрім того, з договору купівлі-продажу від 06.10.1997 року вбачається, що будинок АДРЕСА_2 проданий ОСОБА_7 за 1700 грн. у той час, як спірний будинок придбаний за 17112 грн.
Відповідно до ст. 309 ч. 1 п. 4 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 309 ч. 1 п. 4, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим,
апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 10 грудня 2012 року в частині задоволення позову ОСОБА_6 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про розподіл майна подружжя відмовити.
В решті рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 10 грудня 2012 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді