Копія
Іменем України
Справа № 2а-11431/12/0170/3
25.02.13 м. Севастополь
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Іщенко Г.М.,
суддів Цикуренка А.С. ,
Дудкіної Т.М.
секретар судового засідання Бондаренко К.С.
за участю сторін:
позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2,
представник відповідача, Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби- Коверко Ілона Сергіївна, довіреність № 16/9/10-0 від 20.08.2012
розглянувши апеляційну скаргу Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Шкляр Т.О.) від 12.11.2012 у справі № 2а-11431/12/0170/3
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 АДРЕСА_1
до Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (вул. Бєлова, 2 а, селище Мирне, Сімферопольський район, Автономна Республіка Крим, 97503)
про скасування податкового повідомлення-рішення,
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.11.2012 визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 08.10.2012 №0001131702, вирішено питання про судові витрати.
Не погодившись з даним рішенням суду, Сімферопольська міжрайонна державна податкова інспекція Автономної Республіки Крим Державної податкової служби звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.11.2012 скасувати у зв'язку з порушенням норм матеріального права та прийняти нове рішення по справі, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі-позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі-відповідач) з вимогою визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.10.2012 №0001131702.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що операції з контрагентами, за результатом яких сформований податковий кредит з податку на додану вартість не є нікчемними, фактично відбулися та мали реальний характер, що є підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.
Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач.
При апеляційному перегляді справи встановлено, що 08.10.2012 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001131702, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3918,00 грн. за основним платежем, 979,50 грн. за штрафними санкціями.
Передумовою збільшення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість став акт №1489/1702 від 19.09.2012 позапланової невиїзної перевірки позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість.
Перевіркою встановлено порушення: частини 1, частини 5 статті 203, статті 215, частини 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем при придбанні товарів у ПП "Севелітстрой"; пункту 3.1 статті 3, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпунктів 7.7.1, 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме: позивачем завищено податковий кредит по декларації з податку на додану вартість у загальній сумі 3918,00 грн., в тому числі за червень 2010 року у сумі 1956,00 грн., за серпень 2010 року у сумі 1962,00 грн.
Згідно акту перевірки висновок про завищення суми податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі 3918,00 грн. ґрунтується на неправомірному формуванні його позивачем на підставі податкових накладних, отриманих від ПП "Севелітстрой", а саме: податкова накладна № 623 від 30.06.2010 на загальну суму 11736,24 грн., в тому числі податок на додану вартість 1956,04 грн., видаткова накладна № 623 від 30.06.2010, фіскальні чеки № 3312 від 02.07.2010 на суму 10000,00 грн., № 3322 від 05.07.2010 у сумі 1736,24 грн. - на придбання товарів: кабеля КВВГ, лампи ЛОН-100, шафи НКУ-ВУ; податкова накладна № 1051 від 25.08.2010 на загальну суму 11774,40 грн., в тому числі податок на додану вартість 1962,40 грн., видаткова накладна № 1051 від 25.08.2010, фіскальні чеки № 3669 від 09.09.2010 на суму 10000,00 грн., № 3680 від 10.09.2010 р. на суму 1774,40 грн. - на придбання товарів: кабеля КВВГ, шафи НКУ-ВУ..
Неспроможними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги про те, що позивач не мав правових підстав для формування податкового кредиту на підставі отриманих від ПП "Севелітстрой" податкових накладних, у зв'язку з тим, що правочини, які були укладені між зазначеним підприємством та позивачем мають признаки "фіктивності", через наступне.
Підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що грошове зобов'язання платника податків- сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно пункту 201.7 статті 201 Податкового кодексу України виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Як вбачається з матеріалів справи у перевіряємому періоді позивач мав господарські відносини з ПП "Севелітстрой", яке на момент вчинення відповідних господарських операцій у перевірямий період знаходилось за адресою, вказаною в податкових накладних, а саме: 95493, Автономна Республіка Крим, місто Сімферополь, вул. Монтажна, 10, корп. "Г" та мало статус платника податку на додану вартість.
Відповідно до статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
Судом першої інстанції досліджені документи, які надані позивачем на підтвердження реальності здійсненого правочину з ПП "Севелітстрой" у період, зазначений в акті перевірки, а саме: договір купівлі-продажу № 07/159 від 01.03.2010; податкова накладна № 623 від 30.06.2010 на товар, видаткова накладна № 623 від 30.06.10 - на загальну суму 11736,24 грн., в тому числі податок на додану вартість 1956,04 грн.; податкова накладна № 1051 від 25.08.2010 на товар, видаткова накладна №1051 від 25.08.2010 - на загальну суму 11774,40 грн., в тому числі податок на додану вартість 1962,40 грн.
Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що сплата товарів, отриманих позивачем за вищевказаними податковими накладними підтверджується податковою накладною № 623 від 30.06.2010: фіскальні чеки 3312 від 02.07.2010 на суму 10000,00 грн., № 3322 від 05.07.2010 на суму 1736,24 грн.; податковою накладною № 1051 від 25.08.2010: фіскальні чеки № 3680 від 10.09.2010 на суму 1774,40 грн., № 3669 від 09.09.10 р. на суму 10000,00 грн.
Тобто судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що факти придбання позивачем товарів у червні, серпні 2010 року та факти сплати товарів у червні, серпні 2010 року підтверджуються матеріалами справи.
Окрім цього, судом першої інстанції безперечно встановлено, що податкові накладні позивача по взаємовідносинам з ПП «Севелітстрой» є такими, що відповідають вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Заявником апеляційної скарги не враховано, що використання позивачем в господарській діяльності товарів, які були придбані у ПП "Севелітстрой", зокрема, продаж вказаних товарів на адресу ТОВ «Електрокабельсбут», підтверджується податковою накладною № 2 від 01.06.2010, видаткової накладною № РН-0000006 від 01.06.2010, рахунком-фактурою № СФ-0000006 - на загальну суму 29606,56 грн., в тому числі податок на додану вартість 4934,43 грн.; податковою накладною № 1 від 02.08.2010, видатковою накладною № РН-0000008 від 02.08.2010, рахунком-фактурою № СФ-0000010 від 02.08.2010 - на загальну суму 20843,64 грн., в тому числі податок на додану вартість у сумі 3473,94 грн.
Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що Податковий кодекс України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від виконання його постачальниками вимог податкового законодавства щодо відображення своїх податкових зобов'язань у своїй податковій звітності, а також від наявності в них будь-яких виробничих або трудових ресурсів. Право на податковий кредит обумовлено тільки двома законодавчими вимогами: зв'язок придбання товарів з господарською діяльністю платника та наявність належно оформлених податкових накладних (ВМД або чеків).
Слід зазначити, що позивач і його контрагент мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України.
Отже, первинні документи, є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та названими контрагентами та є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування матеріальних витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.
Помилковими визнаються твердження в апеляційній скарзі щодо порушень позивачем податкового законодавства, що призвело до завищення податкового кредиту, оскільки не можуть ґрунтуватися на викладених даних досудового слідства по кримінальній справі порушеній відносно контрагента позивача за фактами фіктивного підприємництва, тому що ці факти не містять конкретних даних про здійснені операцій та не містять доказів наявності причинного зв'язку між взаємовідносинами контрагента позивача з такими юридичними особами та відносинами позивача з контрагентом по вказаних вище господарських операціях.
Більш того, неможливість проведення зустрічних звірок контрагента позивача не є підставою для висновків про невиконання господарських операцій.
Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що з метою встановлення фактичного здійснення господарських операції, наявності підстав для формування податкового кредиту з податку на додану вартість для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість відповідачем, згідно акту перевірки, не були з'ясовані таки обставини, як рух активів у процесі здійснення господарської операції, постановка на облік, експлуатація устаткування, використання матеріалів в господарський діяльності позивача, тобто, такі фактичні дані, які підтверджують господарські операції.
Відповідно до норм діючого законодавства не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом і не мають причинного зв'язку.
Судова колегія звертає увагу на те, що на час розгляду справи суду не наданий вирок суду по вказаній кримінальній справі, отже, обставини встановлені у ході досудового слідства судом не можуть бути прийняті в якості доказів, оскільки згідно до приписів частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Судом першої інстанції безспірно встановлено, що відповідачем не надано доказів підтверджуючих те, що вказане підприємство на момент укладення угоди були виключені з ЄДРПОУ, у зв'язку з чим було не наділено цивільною дієздатністю та правоздатністю. Більш того, акт перевірки не містить посилань на таки факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Будь-яких доказів недобросовісності позивача, як платника податку на додану вартість, податковим органом не подано.
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про відсутність здійснення реального виконання господарських операцій, оскільки зміст правочинів з контрагентом позивача не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаними господарськими операціями свідчать про реальне виконання вказаних правочинів.
В порушенні вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженому наказом Державної податкової служби України від 22.12.2010 №984, акт перевірки не містить оцінки конкретних господарських операцій вчинених між позивачем та контрагентом з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів, що вказує на необґрунтованість зроблених висновків, а також вказують на формальний підхід відповідача до проведення перевірки.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про необґрунтованість висновків відповідача, зроблених в акті перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України про завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 3918,00грн., сформованого позивачем в результаті відносин з контрагентом ПП "Севелітстрой", оскільки він базується на наявних у справі доказах та судом першої інстанції дана належна правова оцінка нормам матеріального права.
Оцінюючи дії Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.
Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при прийнятті податкового повідомлення-рішення від 08.10.2012 №0001131702 діяв не в порядку статті 19 Конституції України, тобто, не на підставі діючого законодавства України.
Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.
Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.
Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.
Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі, а тому постанова Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.11.2012 підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України суд
Апеляційну скаргу Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.11.2012 у справі № 2а-11431/12/0170/3 залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст судового рішення виготовлений 04 березня 2013 р.
Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко
Судді підпис А.С. Цикуренко
підпис Т.М. Дудкіна
З оригіналом згідно
Головуючий суддя Г.М. Іщенко