33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"11" березня 2013 р. Справа №11/5007/1130/12
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Савченко Г.І.
судді Петухов М.Г. ,
судді Гулова А.Г.
при секретарі судового засідання Новак Р.А.
за участю представників сторін:
Від позивача - не з'явився
Від відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Житомирської області від 15.11.12 р. у справі №11/5007/1130/12 (суддя Маріщенко Л.О.)
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про стягнення 50000,00 грн.
Відповідно до рішення господарського суду Житомирської області від 15.11.2012 р. з урахуванням ували про виправлення описки від 16.11.2012 р. у справі №11/5007/1130/12 задоволено позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 50000 грн. Підлягає до стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 50000 грн. боргу, 1609,50 грн. судового збору, 4000 грн. витрат на послуги адвоката.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Житомирської області від 15.11.2012 р. скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.
Скаржник вказує, що уклавши усний договір купівлі-продажу деталей пам'ятників полірованих із габро, сторони домовилися стосовно всіх істотних умов договору. Було також обумовлено, що деталі пам'ятників будуть доставлені позивачу після їх виготовлення тільки на вимогу позивача про дату їх доставки. 11 вересня 2012 року на адресу відповідача надійшов лист в якому позивач зазначив, що кошти в сумі 50000 грн. ним були перераховані помилково і він просить повернути йому вказану суму грошей.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач фізична особа-підприємець ОСОБА_3 заперечує проти її доводів. Вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду Житомирської області від 15 листопада 2012 року - без змін.
На підтвердження своїх доводів позивач зазначає, що між сторонами 09 липня 2012 року був укладений усний договір поставки відповідно до якого 09 липня 2012 року відповідач надіслала позивачу рахунок на сплату №15, а позивач 10 липня 2012 року перерахував кошти у розмірі 50000 грн. на рахунок відповідача. Домовленості про поставку товару, за який позивач сплатив кошти у повному обсязі відповідач не виконала. 11 вересня 2012 року на адресу відповідача надісланий лист вимога з проханням повернути грошові кошти відповідачем на рахунок позивача протягом трьох банківських днів. Вказана вимога залишена відповідачем без відповіді. У відзиві також зазначено, що відповідачем зобов'язання по поставці товару так і не виконано, акту приймання передачі робіт сторони не підписували, видаткових накладних позивач не отримував, грошові кошти за нездійснену поставку відповідач не повернув, а тому доводи апеляційної скарги необґрунтовані і підстави для скасування рішення місцевого господарського суду відсутні.
Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу (а.с.68) позивач повідомив, що відповідачем 27.12.2012 року, після прийняття оскаржуваного рішення, самостійно повернуто 30 000 грн.. Надав копію банківського рахунку (а.с.69). На думку позивача, дана обставина свідчить про визнання відповідачем позову.
В судове засідання, Рівненського апеляційного господарського суду представники сторін не з'явились. В установленому порядку були повідомлені про час і місце судового засідання. Явка обов'язковою в судове засідання не визнавалась. Матеріали справи надають можливість розглянути справу без участі представників сторін.
Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а позов задоволенню не підлягає.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на виконання усної домовленості 09 липня 2012 року відповідач надіслав позивачу рахунок на оплату НОМЕР_1 від 09 липня 2012 року, відповідно до якого позивач мав сплатити за рахунком кошти в розмірі 50000 грн., а відповідач зобов'язувався поставити позивачу товар, а саме деталі гранітних пам'ятників. Сторонами не заперечується наявність усного договору.
10 липня 2012 року позивач перерахував на рахунок відповідача кошти в сумі 50000 грн., що підтверджується платіжним дорученням №5 від 10 липня 2012 року (а.с.82), як передплату за деталі пам'ятника.
11 вересня 2012 року на адресу відповідача позивачем був надісланий лист вимога про повернення помилково перерахованих коштів в сумі 50000 грн. протягом 3-х банківських днів з моменту отримання даного листа.
Вказана вимога відповідачем отримана 13 вересня 2012 року, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення, наявного в матеріалах справи (а.с.28).
В силу приписів частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
В силу частини 2 статті 205 Цивільного кодексу України, право чин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їх волю до настання відповідних правових наслідків.
Частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до частини 1 статті 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Отже, дана норма передбачає правові наслідки невиконання продавцем обов'язку передати покупцеві попередньо оплачений ним товар. У цьому випадку покупець наділяється правом на свій вибір вимагати від продавця: передачі оплаченого товару (при цьому не має значення розмір попередньої оплати - в повному обсязі чи частково) або ж повернення сплаченої грошової суми.
В силу частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як свідчать матеріали справи, сторонами не було узгоджено строк виконання відповідачем зобов'язання щодо поставки попередньо оплаченого товару.
Отже, з огляду на вимоги названих статей та дії сторін, у позивача існує право вимагати у відповідача виконання майнового зобов'язання щодо поставки оплаченого товару, і лише у випадку невиконання відповідачем цієї вимоги у семиденний строк від дня її пред'явлення, у позивача виникне право вимагати повернення попередньої оплати.
Між тим, господарським судом Житомирської області не було з'ясовано, чи звертався позивач до відповідача з вимогою виконати обов'язок щодо поставки товару на суму 50000 грн.. як то передбачено частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України.
Встановлення наведеної обставини має суттєве значення для розгляду заявленої до стягнення суми коштів, оскільки відповідача можна вважати таким, що прострочив лише у тому разі, якщо він не виконав зобов'язання з поставки товару за вимогою позивача, що у свою чергу, надасть останньому право вимагати повернення попередньої оплати (частина 2 статті 693 Цивільного кодексу України).
Висновок суду першої інстанції про те, що відповідач прострочив майнове зобов'язання, а саме не передав позивачу товарно-матеріальних цінностей на суму 50000 грн., не ґрунтується на матеріалах справи, оскільки сторонами не було узгоджено строк виконання такого зобов'язання, а доказів направлення позивачем відповідачу вимоги щодо поставки товару, матеріали справи не містять і суд їх не витребував.
Та обставина, що відповідач після розгляду справи в суді першої інстанції, повернув позивачеві 30 000 грн. не свідчить про визнання відповідачем позову, та законність рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.3 ст.43 ГПК України - визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.
Як вбачається з протоколу судового засідання від 29.01.2013 року (а.с.85), відповідач не заперечив про часткове повернення ним коштів та висловив намір повернути решту 20 000 грн. для завершення відносин з позивачем. Однак, разом з тим позов не визнавав.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з вищевикладеним, витрати позивача ОСОБА_3 на оплату послуг адвоката ОСОБА_4 в сумі 4000 грн. у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу покладаються на позивача. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача в сумі 804 грн. 75 коп.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Житомирської області від 15 литопада 2012 року у справі №11/5007/1130/12 - задоволити.
2. Рішення господарського суду Житомирської області від 15 литопада 2012 року у справі №11/5007/1130/12 - скасувати. Прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
3. Стягнути з позивача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - 804 грн. 75 коп. витрат пов'язаних із сплатою судового збору за подання апеляційної скарги.
4. Надати місцевому господарському суду доручення про видачу наказу.
5. Матеріали справи №11/5007/1130/12 повернути до господарського суду Житомирської області.
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя Савченко Г.І.
Суддя Петухов М.Г.
Суддя Гулова А.Г.