Справа № 2а-9990/2011p.
2а/121/2/13
17 січня 2013 року Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Цалко А.А., при секретареві Сьомченко В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ялті адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Гурзуфської селищної ради, ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування рішення та державного акту про право власності на земельну ділянку, -
Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися із позовною заявою до відповідачів, у якій просять суд визнати незаконним та скасувати рішення 35-ї сесії 5-го скликання Гурзуфської селищної ради № 35 від 15 квітня 2009 року «Про затвердження ОСОБА_4 проекту відводу земельної ділянки та надання у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,1440 га» та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,1440 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, виданий ОСОБА_4 на підставі рішення 35-ї сесії 5-го скликання Гурзуфської селищної ради № 35 від 15 квітня 2009 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі оскаржуваного рішення Гурзуфської селищної ради ОСОБА_4 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку 0,1440 га, котра накладається на земельну ділянку, що проектується до відводу у власність позивачам, яка раніше знаходилась у них в оренді, та не була вилучена у встановленому законом порядку.
Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у судовому засідання свої позовні вимоги підтримали у повному обсязі.
Представник відповідача Гурзуфської селищної ради у судове засідання не прибув, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином, раніше надав суду свої письмові заперечення проти позову та просив в задоволені позову відмовити (том-1, а.с.241-243).
Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не прибула, про час і місце судового засідання повідомлена належним чином, причини своєї неявки суду не надала. Однак, раніше надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності.
Заслухавши позивачів, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав:
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (Рим 4 листопада 1950 року), ратифікованою Верховною радою України 17 липня 1997 року, кожен при вирішенні питань щодо його цивільних прав і обов'язків або встановленні обґрунтованості будь - якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Конвенція про захист прав і основних свобод людини є складовою частиною загальнонаціонального законодавства України.
Згідно ст. 55 Конституції України права свободи громадян захищаються судом.
Це означає, що суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації , або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Положення Конвенції та Конституції України з цього питання відтворені в ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України про завдання адміністративного судочинства.
Відповідно до ст. 2 ч. 3 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено), з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації та інше.
Відповідно до ст. 14 Конституції України, - право власності на землю гарантується, це право набувається та реалізується громадянами виключно у відповідності до закону.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадови особи зобов'язані діяти лише на підставі та у межах повноважень та засобами, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно ст. 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), - розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян і юридичних осіб, відноситься до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст.
Аналогічне право закріплено у пункті 34 частини 1 ст. 26 та у статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
У відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України, - громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Стаття 118 ЗК України передбачає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.
Відповідно до частини 6 цієї статі, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», - виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.
Судом встановлено, що 25 червня 1997 року було прийнято рішення Гурзуфської селищної ради № 78 про передачу в оренду позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - земельну ділянку, кожному по 0,04 га, строком на п'ятнадцять років в районі вул. Фрунзе в смт. Краснокам'янка та зобов'язано їх на протязі трьох місяців укласти з виконкомом договори оренди.
Також, встановлено, що позивачі договорів оренди на вказані земельні ділянки з виконкомом взагалі не уклали, ніякої орендної плати не вносили.
Згідно зі ст. 223 ЗК України 1990 року, чинного на час, коли приймалось рішення про передачу земельних ділянок в оренду, - право власності та право користування земельної ділянки виникало після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
30 серпня 2005 року рішенням Гурзуфської селищної ради ОСОБА_4 надано дозвіл на складання проекту відводу земельної ділянки площею 0,09 га для обслуговування жилого будинку та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_1.
31 серпня 2006 року рішенням Гурзуфської селищної ради внесено зміни до п. 1.30 рішення селищної ради № 27 від 30 серпня 2005 року щодо розміру земельної ділянки, яка передається ОСОБА_4 зі збільшенням до 0,15 га та передано земельну ділянку у власність. 12 березня 2010 року ОСОБА_4 видано державний акт на земельну ділянку площею 0,1440 га за зазначеною адресою.
26 липня 2007 року ОСОБА_2 рішенням Гурзуфської селищної ради № 16 надано дозвіл на складання проекту землеустрою з відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,15 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських споруд по АДРЕСА_1.
21 липня 2008 року рішенням Гурзуфської селищної ради ОСОБА_1 надано дозвіл на складання проекту відводу земельної ділянки для саду - в АДРЕСА_1 площею 0,004 га.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до цього часу не виконали проекти з відводів земельних ділянок згідно до наданих їм дозволів. А на час прийняття оскаржуваного ними рішення Гурзуфської селищної ради (15 квітня 2009 року № 35), - вони навіть не сплатили послуги за розробку генеральних планів та висновків по земельним ділянкам. А за виконанням проектів відводів взагалі не зверталися (том-1, а.с.81).
Усі вказані вище факти були встановлені Апеляційним судом АР Крим у своєму рішенні від 05 червня 2012 року за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_1 до Гурзуфської селищної ради, ОСОБА_4 про скасування рішення Гурзуфської селищної ради (том-2, ас.с.203-204).
Цим рішенням було позивачам відмовлено у задоволені їх позову до Гурзуфської селищної ради, ОСОБА_4 про скасування рішення Гурзуфської селищної ради № 8 5-ої сесії 5-го скликання від 31 серпня 2006 року про передачу ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,15 га в районі будинку АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд. Це рішення позивачі оскаржували фактично з тих підстав, що і рішення про затвердження їй проекту відводу № 35.
Відповідно до частини першої та четвертої статті 70 КАС України, - належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не вникає спору.
За змістом ст. ст. 69-71 КАС України предметом доказування є сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. До нього включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою позовних вимог, зокрема обставини, які підтверджують право на звернення до суду, тобто факт порушення суб'єктивного права позивача.
Зміст наведених положень процесуального закону дає підстави стверджувати, що захисту у судовому порядку підлягають виключно ті права, що порушені, невизнані або оспорювані особою, до якої спрямовано позовні вимоги.
В даному судовому засіданні суд також приходить до висновку з урахуванням вже встановлених раніше судом фактів, що оскільки позивачі не мали на законних підставах земельні ділянки в оренді, не оформили ніяких документів, не вносили оренду плату, не виносили межі земельних ділянок, що орендуються, в натурі, - то у них не виникли законі права на ці земельні ділянки, а після того, як отримали в 2007 і 2008 роках дозволи на складання проектів відводу земельних ділянок для отримання у власність, - також не приступили до їх оформлення на час прийняття Гурзуфською селищною радою рішення № 35, то Гурзуфська селищна рада мала законне та обґрунтоване право для прийняття такого рішення, а у подальшому для видачі ОСОБА_4 державного акту. У зв'язку з чим, підстав для їх скасування у суду не має.
Що стосується доводів позивачів про накладення ділянок, на котрі вони претендують, на земельну ділянку отриману ОСОБА_4 на підставі державного акту, то суд також вважає, що це тільки припущення позивачів, нічим не підтверджені.
При розгляді вищевказаної цивільної справи в Апеляційному суді позивачі не надали ніяких доказів цього, про що вказав суд в своєму рішенні. По їх клопотанню Апеляційний суд виносив ухвалу про призначення землевпорядної експертизи для вирішення питання наявності факту накладання земельних ділянок. За вимогами експерта неодноразово було витребувано землевпорядну документацію, але ж вона не була надана позивачами.
Судом зараз з'ясовано, що у позивачів до цього часу взагалі не має ніякої землевпорядної документації, яка була би отримана в законному порядку, - згідно до якої можливо було би зробити висновок про розмір, межі, розташування земельних ділянок, оскільки позивачі її ніколи не розробляли, не замовляли, кадастрові номери земельним ділянкам не надавалися. Тому, при розгляді цієї справи, суд відмовив у задоволені клопотання про призначення судової землевпорядної експертизи.
З огляду на наведене суд вважає, що в позовній заяві необхідно відмовити у поновному обсязі з наведених підстав.
На підставі викладеного та керуючись ст. 14, 19, 55 Конституції України, ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (Рим 4 листопада 1950 року), 12, 116, 118 Земельного кодексу України, ст. 223 ЗК України 1990 року, ст. 26, 33, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. ст. 2, 6, 9, 10, 17, 18, 70, 71, 72, 99, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України,
постановив:
В позовній заяві ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення 35-ї сесії 5-го скликання Гурзуфської селищної ради № 35 від 15 квітня 2009 року «Про затвердження ОСОБА_4 проекту відводу земельної ділянки та надання у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,1440 га» та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, площею 0,1440 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, виданий ОСОБА_4 на підставі рішення 35-ї сесії 5-го скликання Гурзуфської селищної ради № 35 від 15 квітня 2009 року - відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку в Севастопольській Апеляційний Адміністративний Суд через Ялтинський міський суд в порядку та строки, передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: