20 лютого 2013 року м. Київ В/800/761/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Лосєва А.М.,
Бившевої Л.І.,
Вербицької О.В.,
Кошіля В.В.,
Рибченка О.А.,
перевіривши заяву Криворізької центральної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби
про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 22.11.2012
у справі № А36/512-07 (№ К-19855/10 -номер справи у Вищому адміністративному суді України)
за позовом Приватного підприємства «Експо-Трейд»
до Криворізької центральної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,
Криворізька центральна міжрайонна державна податкова інспекція Дніпропетровської області Державної податкової служби звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 22.11.2012 у названій справі.
Відповідно до статті 2391 Кодексу адміністративного судочинства України (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 07.07.2010 № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів»), заява про перегляд судових рішень подається до Верховного Суду України через Вищий адміністративний суд України, який за змістом статей 2392 та 240 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряє відповідність заяви вимогам цього Кодексу та вирішує питання про допуск справи до провадження.
Відповідно приписів статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів:
1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;
2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
У заяві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 22.11.2012 заявник посилається не неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме : підпункту 15.1.1 пункту 15.1 статті 15, підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21.12.2000 р. № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(надалі -Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»).
В обґрунтування своїх вимог заявник додає копію ухвали Вищого адміністративного суду України Вищого адміністративного суду України від 11.04.2007 у справі № 38/25, у якій, на його думку, згадані норми матеріального права застосовано інакше, ніж у даній справі.
Як вбачається з змісту рішення Вищого адміністративного суду України від 17.01.2013 суд касаційної інстанції, ухвалюючи рішення у справі, мотивував його тим, що штрафні санкції, нараховані за порушення строків сплати податкових зобов'язань(підпункт 17.1.7 пункт 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами») з податку на землю, є складовою таких зобов'язань, та на них поширюється строк давності, передбачений Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 11.04.2007 у справі № 38/25, на яку посилається заявник, як приклад різного застосування норм матеріального права, суд дійшов іншого висновку зазначивши, що норми підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 та підпункту 15.1.1.пункту 15.1 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»не передбачають застосування строку давності 1095 днів у випадку нарахування штрафних санкцій згідно підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 цього Закону.
Разом з тим, відповідно до частини першої статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Верховний Суд України неодноразово висловлював свою позицію щодо спірної ситуації, так, у його постанові від 26.11.2010 зазначено, що у відповідності до пункту 5.1 статті 5 Закону України № 2181-ІІІ податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.
Підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 вказаного Закону передбачено, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.
Платник податків сплачує один із зазначених у цьому підпункті штрафів відповідно до загального строку затримки незалежно від того, чи були застосовані штрафи, визначені у підпунктах 17.1.1- 17.1.6 цього пункту, чи ні.
Підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»встановлено, що за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не піддягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
У відповідності до пункту 1.5 статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»штрафна санкція -це плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування вені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням правил оподаткування визначених відповідними законами.
Аналізуючи правильність застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини, Верховний Суд України погодився із тим, що нарахування штрафних санкцій за порушення граничних строків сплати узгоджених податкових зобов'язань безпосередньо пов'язане з існуванням такого податкового зобов'язання і на такі правовідносини поширюються правила, визначені статтею 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Отже, незважаючи на те, що у доданому заявником рішенні суду касаційної інстанції від 11.04.2007 у справі № 38/25 норми матеріального права застосовано інакше ніж в ухвалі суду касаційної інстанції, про перегляд якої просить заявник, проте ухвала Вищого адміністративного суду України від 22.11.2012 прийнята у відповідності до судової практики Верховного Суду України, яка діяла на час вирішення справи по суті та діє на даний час.
Приписи статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України визначають виключними мотивами подання заяви про перегляд судових рішень неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції саме одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Зважаючи на викладене, підстав для допуску справи до провадження для перегляду судового рішення Верховним Судом України у даній адміністративній справі немає.
Керуючись ст.ст. 236 -240 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити Криворізькій центральній міжрайонній державній податковій інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби у допуску справи № А36/512-07 (№ К-19855/10 -номер справи у Вищому адміністративному суді України) до провадження для перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 22.11.2012.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М.
Судді(підпис)Бившева Л.І.
(підпис)Вербицька О.В.
(підпис)Кошіль В.В.
(підпис)Рибченко О.А.
З оригіналом згідно
помічник судді А.Р. Окунський