"12" квітня 2011 р. справа № 2-4346/2010
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Сафронової С.В.
суддів: Поплавського В.Ю. Чепурнова Д.В.
.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська на постанову від 31 серпня 2010 року на рішення Бабушкінського районного суду від 31 серпня 2010 року
у справі 2-4346/10 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни,
Рішенням Бабушкінського районного суду від 31 серпня 2010 року вимоги позивача задоволено частково, визнано бездіяльність відповідача щодо нездійснення перерахунку та виплати позивачки підвищення пенсії згідно ст.6 Закону України « Про соціальний захист дітей війни»за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року -неправомірними та зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачу підвищення пенсії згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»та частини 1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з урахуванням різниці, яка була виплачена у цей період. В задоволені інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить його скасувати та прийняти нове про відмову у задоволені вимог позивача в повному обсязі..
Апеляційна скарга відповідача мотивована неправильним застосуванням судом норм матеріального права та не врахуванням положень Законів України про Держаний бюджет на відповідний рік, компетенції органів Пенсійного фонду України, відсутності фінансування даного виду видатків та не врегулювання на законодавчому рівні питання щодо механізму виплати підвищення до пенсії дітям війни, а також тим, що на законодавчому рівні з 2008 році було визначено розмір підвищення до пенсії дітям війни.
Дослідивши доводи апеляційної скарги за матеріалами справи та перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги територіального органу ПФУ виходячи з нижченаведених підстав
Судом першої та апеляційної інстанції з'ясовано, що позивач по справі має статус «дитини війни», що відповідно надає йому право на отримання пільг та державної соціальної підтримки, встановлених Законом України «Про соціальний захист дітей війни»№ 2195-IV від 18.11.2004 р., який набрав чинності з 01.01.2006 року.
При перегляді справи в апеляційному порядку колегією суддів встановлено, що предметом спору по цій справі є дії територіального органу ПФУ щодо нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії у розмірах визначених ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»№ 2195-IV від 18.11.2004 р. (далі -Закон № 2195-IV від 18.11.2004 р.).
Тобто, відповідачем у справі не оспорюється статус позивача як «дитини війни»та його право на отримання підвищення до пенсії, що передбачене у статті 6 Закону № 2195-IV від 18.11.2004 р., спірним є розмір виплати позивачу підвищення до пенсі, встановленої статтею 6 Закону
Задовольняючи позов в частині яка оскаржується відповідачем у справі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про неможливість звуження змісту права особи зі статусом «дитина війни»на гарантований державою соціальний захист та про обов'язок держави в особі відповідача по справі забезпечити належний її матеріальний рівень.
Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції, оскільки основною нормативною базою, що регулює питання соціального захисту дітей війни, є Конституція України, Закон України від 18.11.2004 № 2195-IV «Про соціальний захист дітей війни»(далі по тексту -Закон від 18.11.2004 № 2195-IV), і інші акти міжнародного та національного законодавства, якими передбачено ряд пільг, допомоги та гарантій особам, на яких поширюється їх дія, зокрема, визначено розміри виплати щомісячного підвищення до пенсії.
Також колегія суддів вважає правильним застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин норм матеріального права, яким у спірний період часу регулювалися правовідносини між позивачем та УПФУ, та норм процесуального права стосовно визначення способу захисту порушених відповідачем прав позивача, і не застосування до спірних правовідносин негативних наслідків пропуску позивачем строку звернення до суду за захистом своїх прав.
Усі наведені відповідачем в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що суперечать загальному принципу дії нормативного акту у часі і пріоритетності тієї норми, яка стала діяти пізніше.
Так, дійсно Законами про Державний бюджет України протягом 2006 - 2008 років до Закону від 18.11.2004 № 2195-IV вносилися зміни, якими зупинялася дія статті щодо цієї виплати та встановлювалися інші, менші від визначених указаною нормою, розміри. Проте, відповідно до рішень Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007 у справі про соціальні гарантії громадян та 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 у справі щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України окремі зміни, внесені законами про Державний бюджет на відповідні роки, визнано такими, що не відповідають Конституції України.
У період 2009 року та у 2010 році визначений статтею 6 Законом України «Про соціальний захист дітей війни»розмір підвищення до пенсії дітей війни не змінювався, отже, нарахування та виплата позивачу щомісячного підвищення до пенсії, повинно було здійснюватися відповідачем згідно до приписів статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», тобто у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком встановленого законом на час виплати.
Та обставина, статтею 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік»Кабінету Міністрів України було надано право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами -не може слугувати підставою для виплати позивачу щомісячного підвищення до пенсії у розмірах менших ніж 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, оскільки названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.
Виходячи із змісту статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у якій йдеться саме про «мінімальний розмір пенсії за віком», який встановлюється лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та відсутність іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, колегія суддів не бере до уваги, як підставу для скасування рішення суду -доводи апелянта про неможливість застосування до спірних правовідносин положень ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з огляду на частину третю цієї статті. Наявність вказаної норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не можу бути підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»
Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2007 р № 1261, основними завданнями Пенсійного фонду є керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення (перерахунок) пенсій, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством. Відповідно до зазначених завдань Пенсійний фонд України, організовує, координує та контролює роботу головних управлінь Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управлінь у районах, містах і районах у містах щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством; проведення правильності призначення (перерахунку) і виплати пенсій та інших виплат; здійснює в межах своїх повноважень контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України, інших коштів, призначених для виплати пенсій.
Згідно з пунктом 15 зазначеного Положення Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управління в районах, містах і районах у містах.
Відповідно до Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 р. № 8-2, управління Пенсійного фонду в районах, містах, районах у містах забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, безпосередньо призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії та інші виплати відповідно до чинного законодавства, отже, є відповідачем у справах щодо здійснення перерахунку підвищення до пенсій за позовами дітей війни.
З аналізу вищезазначених положень вбачається, що своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, призначення (здійснення перерахунку) і виплату пенсії та інших виплат відповідно до чинного законодавства забезпечують управління Пенсійного фонду в районах, містах, районах у містах, що відповідно свідчить про помилковість доводів апелянта про те, що на нього не можуть бути покладені обов'язки по виплаті позивачу підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 6 Закону від 18.11.2004 № 2195-IV
Відсутність коштів для забезпечення виплат зазначеного підвищення до пенсії позивачу, також не є підставою для невиконання Пенсійним фондом України своїх зобов'язань, встановлених статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», відповідно доводи апелянта в наведеній частині скарги є безпідставними.
Не вбачає колегія суддів підстав й для застосування негативних наслідків пропущення позивачем строку звернення до суду, оскільки звернення позивача до місцевого загального суду до 9 вересня 2010 року з позовною заявою в межах строку, визначеного Цивільним процесуальним кодексом України, яка була розглянута судом першої інстанції в порядку ЦПК до ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 9 вересня 2010 року № 19-рп/2010, вважається поважною причиною пропуску строку звернення до адміністративного суду.
За таких обставин колегія суддів визнає рішення суду першої інстанції обґрунтованим та належним чином мотивованою, що свідчить про відсутність підстав для його скасування.
Водночас, апеляційний суд будучи позбавленим вийти за межі позовних вимог позивача у цій справі, але з урахуванням на встановлені у справі обставини щодо порушення прав позивача, вважає за необхідне звернути увагу територіального органу ПФУ на те, що: позивач не позбавлений статусу «дитина війни», тобто не змінилися обставини з урахуванням яких позивачу призначене, нараховується та виплачується підвищення до пенсії; а на законодавчому рівні до теперішнього часу не вносилося змін до редакції ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»щодо розміру підвищення до пенсії, і за змістом якої встановлено підвищення пенсії «дітям війни»на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Зазначене свідчить про те, що незалежно від змісту судового рішення, відповідач -суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти на підставі та відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ч.1 ст.200, ст.205, ст.206 КАС України, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська -залишити без задоволення
Рішення Бабушкінського районного суду від 31 серпня 2010 року -залишити без змін.
Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена в порядку і строки, встановлені ст. 212 КАС України.
Головуючий: С.В. Сафронова
Суддя: В.Ю. Поплавський
Суддя: Д.В. Чепурнов