"06" березня 2013 р. Справа № 5019/227/12
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Полякова Б.М. - головуючого,
Коваленка В.М. (доповідач у справі),
Короткевича О.Є.,
розглянувши касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби
на ухвалувід 11.12.2012 р. Рівненського апеляційного господарського суду
у справі№ 5019/227/12 господарського суду Рівненської області
за заявоюфізичної особи-підприємця Мельничука Володимира Володимировича, м. Рівне
до товариства з обмеженою відповідальністю "Стар- Т1", с. Нова Любомирка Рівненського району Рівненської області
провизнання банкрутом
ліквідаторфізична особа-підприємець Мельничук В.В.
в судовому засіданні взяв участь представник:
ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПСЦимбаленко Є.О., довір.,
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 17.02.2012 року порушено провадження у справі № 5019/227/12 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Стар- Т1" (далі - Боржник, Товариство) за заявою фізичної особи-підприємця Мельничука Володимира Володимировича (далі - Кредитор, Підприємець) в порядку норм ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 р. внесених змін, далі - Закон про банкрутство).
Постановою господарського суду Рівненської області від 05.04.2012 року Товариство визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, а ліквідатором призначено ініціюючого кредитора - Підприємця, якого зобов'язано виконати дії у ліквідаційній процедурі відповідно до вимог Закону про банкрутство.
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 23.10.2012 року (суддя Музика М.В.) затверджені звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс Товариства, останнього ухвалено ліквідувати, а провадження у справі припинено.
Не погодившись із цією ухвалою суду, Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва (далі - Інспекція, ДПІ) звернулася до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати ухвалу господарського суду Рівненської області від 23.10.2012 року.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.12.2012 року (головуючий суддя - Тимошенко О.М., судді: Огороднік К.М., Коломис В.В.) припинено провадження за апеляційною скаргою Інспекції на ухвалу господарського суду Рівненської області від 23.10.2012 року.
Не погоджуючись з такою ухвалою апеляційного суду, Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 11.12.2012 року.
Касаційна скарга мотивована порушенням, зокрема, судом апеляційної інстанції ст. 129 Конституції України, норм матеріального права, зокрема, ст. 52 Закону про банкрутство, ст. 19 Закону України "Про порядок реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", а також норм процесуального права.
Заслухавши пояснення представника скаржника, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Нормами ст. 91 ГПК України передбачено, що сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.
Відповідно до норм ч. 6 ст. 106 ГПК України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду можуть подавати сторони та інші учасники судового процесу, зазначені у цьому Кодексі та Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Провадження у справах про банкрутство здійснюється в порядку провадження, передбаченому ГПК України, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство, стаття 1 якого визначає сторін у справі про банкрутство, якими є, зокрема, кредитори (представник комітету кредиторів).
Також, ст. 1 Закону про банкрутство передбачає, що кредитор - це юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).
Особливості та порядок заявлення кредиторами претензій до відсутнього боржника, що ліквідується в порядку ст. 52 Закону про банкрутство, які визначені положеннями ч. 5 вказаної статті полягають у направленні кредиторами ліквідатору заяв із вимогами до банкрута в місячний термін після отримання від ліквідатора відсутнього боржника повідомлення про визнання банкрутом.
Отже, у справі про банкрутство відсутнього боржника особа (що не є ініціюючим кредитором) може набути статусу кредитора - сторони у справі про банкрутство після прийняття постанови про визнання банкрутом та у разі звернення із кредиторськими вимогами до боржника.
Касаційний суд також наголошує, що визначені законом органи справляння податків, зборів (обов'язкових платежів) користуються правами кредиторів щодо неплатоспроможних боржників. Ця норма міститься в ст. 210 Господарського кодексу України (в редакції, що діяла на момент винесення оскаржуваної ухвали апеляційного суду). Однак, вказана норма не встановлювала автоматичного визнання цих органів кредиторами у всіх справах про банкрутство. Статус кредитора щодо неплатоспроможного боржника набувається, у тому числі і цими органами, через вказані вище певні процедури, які визначені спеціальною нормою законодавства - Законом про банкрутство.
Як встановлено апеляційним судом з посиланням на обставини та докази у справі, Інспекція жодним чином не вказувала на наявність у Товариства заборгованості по сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), та відповідно, будь-яких майнових (грошових) претензій до Боржника, розмір таких претензій (суму вимог), характер вимог (майнові або грошові). Окрім цього, і в апеляційній, і в касаційній скаргах відсутнє посилання на будь-які докази, з їх наданням, що підтверджують такі вимоги. За цих підстав апеляційний суд дійшов висновку, що ДПІ не є кредитором та стороною у справі про банкрутство Боржника, а тому оскаржувана в апеляційному порядку ухвала місцевого суду не стосується прав та обов'язків вказаної особи у даній справі, у зв'язку із чим Інспекція не має права на апеляційне оскарження вказаної ухвали суду першої інстанції.
Що ж до посилання в скаргах на мінімізацію Боржником сплати своїх податкових зобов'язань та завищення визначених ним сум податкового кредиту, колегія суддів звертає увагу на те, що такі ж обставини вже були визначені Інспекцією в апеляційній та касаційній скаргах при оскаржені прийнятої у даній справі постанови про визнання Товариства банкрутом та прийнятої за результатами її перегляду в апеляційному порядку постанови (висновки з цього приводу наведені в постанові касаційного суду від 08.08.2012 року - т. 1 а.с. 160-163). Однак, на час здійснення даного касаційного провадження (тобто після спливу майже восьми місяців), Інспекцією, у зв'язку із вказаними обставинами, так і не було надано до судів апеляційної або касаційної інстанцій доказів на підтвердження встановлення цих обставин у передбачений податковим законодавством спосіб та порядок (накази щодо проведення перевірки стосовно Боржника, направлення на перевірку, вимоги до посадових осіб Боржника із вимогами надати для податкової перевірки відповідних документів податкової, бухгалтерської та іншої звітності та складення акту перевірки тощо).
Враховуючи вищевикладене та виходячи з положень ч. 5 ст. 52 Закону про банкрутство, яким встановлений місячний термін для направлення кредиторами ліквідатору заяв із вимогами до банкрута з дня отримання від ліквідатора повідомлення про визнання боржника банкрутом, скаржником не було надано доказів неможливості у ліквідаційній процедурі Боржника здійснити щодо нього податкову перевірку на предмет порушень вимог податкового законодавства та заборгованості по сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів) з метою заявлення своїх претензії до такого боржника шляхом подачі заяви із кредиторськими вимогами. Також, Інспекцією не було надано доказів відмови ліквідатора Товариства надати документи для перевірки та оскарження нею відповідних дій у встановленому законом порядку (в порядку адміністративного судочинства або у межах справи про банкрутство).
Отже, враховуючи викладені обставини та аналіз норм законодавства -щодо порядку визначення та визнання кредитором у справі про банкрутство, передбачений ст.ст. 1, 14, 15, а також ст. 52 Закону про банкрутство, касаційна інстанція дійшла висновку, що Інспекція не набула прав кредитора Боржника - сторони та учасника провадження у даній справі про банкрутство, у зв'язку з чим оскаржувана в апеляційному порядку ухвала не стосується її прав та обов'язків, а тому Інспекція не мала права апеляційного оскарження прийнятої у справі ухвали відповідно до положень ст.ст. 91, 106 ГПК України, висновок про що правомірно був зроблений судом апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі.
Враховуючи наведене та виходячи із системного аналізу норм ГПК України (п. 1 частини першої ст. 80 ГПК України), колегія суддів зазначає, що судом апеляційної інстанції правомірно було припинено апеляційне провадження за скаргою Інспекції на ухвалу господарського суду Рівненської області від 23.10.2012 року, оскільки спір згідно поданої ДПІ апеляційної скарги на вказану ухвалу суду першої інстанції не підлягає вирішенню в господарському суді в порядку апеляційного провадження.
За таких обставин справи, суд касаційної інстанції вважає, що касаційні вимоги Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби не знайшли свого підтвердження, не є обґрунтованими та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають, а тому оскаржувана ухвала цього суду підлягає залишенню без змін, як така, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 14, 15, 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 р. внесених змін), ст. 210 Господарського кодексу України та п. 1 ст. 80, ст.ст. 91, 106, 1115, 1117, 1119 - 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.
2. Ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 11.12.2012 р. у справі № 5019/227/12 залишити без змін.
Головуючий Б.М. Поляков
Судді В.М. Коваленко
О.Є. Короткевич
Постанова виготовлена та підписана 06.03.2013 року.