"05" березня 2013 р. Справа № 32/5005/6134/2012
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Ткаченко Н.Г. (головуючого),
Катеринчук Л.Й. (доповідача),
Куровського С.В.
розглянувши касаційну скаргуВідділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Кривому Розі Дніпропетровської області
на постанову та рішенняДніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 року господарського суду Дніпропетровської області від 27.09.2012 року
у справі господарського суду№ 32/5005/6134/2012 Дніпропетровської області
за позовомВідділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Кривому Розі Дніпропетровської області
до ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі філії відділення ПАТ "Промінвестбанк" в місті Дніпропетровськ
про зобов'язання вчинити певні дії
у судовому засіданні взяли участь представники:
Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Кривому Розі Дніпропетровської області:не з'явилися.
ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк":Жихарева О.В. (довіреність №09-32/1339 від 08.10.2012 року).
ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2012 року порушено провадження у справі №32/5005/6134/2012 за позовом Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Кривому Розі Дніпропетровської області (далі - позивача) до ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі філії відділення ПАТ "Промінвестбанк" в місті Дніпропетровськ (далі - відповідача) про зобов'язання вчинити дії щодо списання з особистих рахунків фізичних осіб грошові кошти, що були помилково перераховані позивачем як страхові виплати після смерті застрахованих осіб-володільців банківських рахунків (том 1, а.с. 46).
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27.09.2012 року (суддя Васильєв О.Ю.) позовні вимоги задоволено частково, зобов'язано відповідача списати з особистих рахунків гр. Кобана І.З. та гр. Лопатіна В.С. кошти в розмірах, що не перевищують наявні на цих рахунках суми, відповідно, 2 312, 38 грн. та 19, 77 грн., в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено, стягнено з відповідача на користь державного бюджету 1 609, 50 грн. судового збору (том 1, а.с. 85 - 87).
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач та відповідач звернулися до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами. Позивач просив скасувати рішення суду першої інстанції від 27.09.2012 року в частині відмови у зобов'язанні ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" списати на його користь з особового рахунку гр. Скребеця В.Г. кошти, які знаходяться на розрахунковому рахунку зазначеної фізичної особи, відкритому в установі банку відповідача, за період з 14.08.2011 року по 30.09.2011 року у розмірі 349, 86 грн., в решті оскаржуване рішення залишити без змін, мотивуючи тим, що грошові кошти, нараховані і перераховані ним на рахунки померлих осіб за період з дня їх смерті, останнім не належать і підлягають поверненню.
Відповідач просив апеляційний суд скасувати рішення суду першої інстанції від 27.09.2012 року та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити, обґрунтовуючи невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, зокрема, зазначив про те, що з моменту зарахування страхових виплат на рахунки одержувачів банк не має права розпоряджатися цими коштами, зокрема, й у разі їх смерті, оскільки власником коштів, виплачених застрахованій особі, є одержувач страхових виплат, а не банківська установа, в якій відкрито банківський рахунок, на який перераховувалися страхові виплати.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Тищик І.В., суддів: Верхогляд Т.А., Білецької Л.М.) апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, апеляційну скаргу відповідача задоволено, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.09.2012 року у справі №32/5005/6134/2012 скасовано, в позові відмовлено, стягнено з позивача на користь відповідача 804, 75 грн. судового збору. В обґрунтування відмови у задоволенні позову апеляційний суд зазначив про обрання позивачем неналежного способу захисту своїх майнових шляхом вимоги до банку про повернення зайво перерахованих коштів з рахунків фізичних осіб (том 1, а.с. 163 - 164).
Не погоджуючись з винесеною постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду від 28.11.2012 року та рішення суду першої інстанції від 27.09.2012 року та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги, аргументуючи порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, статей 1068, 1071 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 193, 224 Господарського кодексу України, статей 15, 16, 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань". Зокрема, скаржник зазначив, що грошові кошти, перераховані на особисті рахунки застрахованих осіб з дня їх смерті, їм не належать, тому підлягають поверненню банком страховику.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 року та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.09.2012 року на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вислухавши представника відповідача, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.
Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі - Закон), страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків - некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням.
Згідно з частиною 1 статті 28 Закону, страховими виплатами є грошові суми, які згідно із статтею 21 цього Закону, Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Відповідно до частин 1, 8, 9 статті 40 Закону, страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом соціального страхування від нещасних випадків дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання або особам, які мають право на виплати у зв'язку із смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати. Страхові виплати за поточний місяць провадяться протягом місяця з дня настання страхового випадку. Доставка і переказ сум, що виплачуються потерпілим, провадяться за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків. За бажанням одержувачів ці суми можуть перераховуватися на їх особові рахунки в банку.
Пунктами 1.8, 1.9 Постанови правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України "Про затвердження Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат" №24 від 27.04.2007 року, передбачено способи одержання суми страхових виплат: шляхом їх перерахування на особові рахунки в банку або поштовими переказами; повернення зайво виплачених сум проводиться на підставі постанови робочих органів виконавчої дирекції фонду, якщо потерпілі або особи, які мають на це право, не заперечують проти підстав і розміру відрахування.
Відповідно до частин 1, 3 статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Згідно з частиною 1 статті 1167 ЦК України, договір банківського рахунку укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунку у банку на умовах, погоджених сторонами.
Статтею 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" передбачено, зокрема, що банківські рахунки - це рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.
Відповідно до пункту 1.4., 1.7. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України №22 від 21.01.2004 року, власником рахунку в банку є особа, яка відкриває рахунок у банку і має право розпоряджатися коштами на ньому. Кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції. Згідно з положеннями глав 5, 12 Інструкції, стягувачами, що мають право ініціювати списання коштів з рахунків клієнтів без їх відома, є органи державної виконавчої служби (на підставі виконавчих документів, установлених законами України) та органи державної податкової служби (щодо стягнення податкового боргу, простроченої заборгованості суб'єкта господарювання перед державою чи територіальною громадою).
За змістом пунктів 1.3., 1.39., 1.40. статті 1, пункту 7.1.2. статті 7 та статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", грошові кошти, переказані платником отримувачу, з моменту їх зарахування на рахунок переходять у власність отримувача; примусовим списанням є списання коштів, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановлених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом; стягувачем вважається особа, яка може бути ініціатором переказу коштів з рахунка платника на підставі виконавчих документів, визначених законом; банк на договірній основі повинен здійснювати зберігання коштів на поточному рахунку, проводити розрахунково-касові операції за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
Відповідно до статті 1071 ЦК України, банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.
Отже, власником коштів, виплачених застрахованій особі Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону та зарахованих банком на її особовий рахунок, є безпосередньо застрахована особа. Банк не має права розпоряджатися грошовими коштами, що знаходяться на рахунку фізичної особи, при цьому, у визначених законодавством випадках, в банку виникає обов'язок здійснити дії щодо списання грошових коштів з особистого рахунку клієнта, зокрема, на виконання судового рішення, незалежно від волевиявлення особи, що є володільцем рахунку.
Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частинами 1, 2 статті 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Відповідно до частин 1, 2 статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 13.05.2005 року між позивачем та відповідачем укладено договір про здійснення виплат страхових відшкодувань на користь фізичних осіб за №11442/10, відповідно до якого відповідач (банк) зобов'язався відкривати одержувачам страхових відшкодувань (виплат) поточні рахунки для безготівкового перерахування позивачем (Фондом) страхових відшкодувань (виплат) одержувачам та забезпечувати зарахування сум страхового відшкодування (виплат) на поточні рахунки цих одержувачів протягом трьох днів з дня надходження відповідних сум на аналітичний рахунок банку, відповідно, Фонд зобов'язався здійснювати страхові відшкодування (виплати) одержувачам цих коштів через поточні рахунки у філіях банку (а.с. 36 - 37).
Суди встановили, що на виконання умов зазначеного договору позивачем здійснювалося перерахування страхових відшкодувань (виплат) на аналітичний рахунок банку, тоді як відповідачем суми страхових виплат з аналітичного рахунку зараховувалися на рахунки одержувачів цих коштів, відкриті в установі банку відповідача, зокрема, у встановленому порядку здійснювалося зарахування страхових відшкодувань громадянам Скребецю В.Г., Кобану І.З. та Лопатіну В.С., що перебували на обліку у Відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Кривому Розі.
Судом першої інстанції встановлено, що гр. Кобан І.З. помер 15.10.2011 року, а гр. Лопатін В.С. - 28.10.2011 року, тоді як доказів на підтвердження факту смерті гр. Скребеця В.Г. позивач суду не надав (том 1, а.с. 81, 82).
Суди встановили, що у зв'язку з несвоєчасним отриманням інформації про смерть застрахованих осіб, позивач здійснив переплату страхових відшкодувань (виплат) в таких розмірах: Скребецю В.Г. за період з 14.08.2011 року по 30.09.2011 року у сумі 349, 86 грн., Кобану І.З за період з 15.10.2011 року по 31.10.2011 року у сумі 2 312, 38 грн., Лопатіну В.С. за період з 28.10.2011 року по 31.10.2011 року у сумі 256 грн. (том 1, а.с. 50).
З огляду на це, позивач звернувся до суду з позовом про зобов'язання відповідача списати з особових рахунків громадян Скребеця В.Г., Кобана І.З. та Лопатіна В.С., що були відкриті в Дніпропетровському відділенні ПАТ "Промінвестбанк", грошові кошти (страхові виплати), що надійшли до банку після смерті вказаних осіб, у таких розмірах: 349,86 грн. - з рахунку Скребеця В.Г., 2 312, 38 грн. - з рахунку Кобана І.З. та 256,80 грн. - з рахунку Лопатіна В.С. (з урахуванням уточнених позовних вимог), зазначивши як підставу позову статтю 1071 ЦК України (том 1, а.с. 33 - 35, 60 - 64).
Розглянувши позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для їх часткового задоволення та зобов'язав відповідача списати з особистих рахунків Кобана І.З. та Лопатіна В.С. грошові кошти в розмірах, що не перевищують наявні на цих рахунках суми, відповідно, 2 312, 38 грн. та 19, 77 грн., в решті позову відмовлено, зокрема, суд не знайшов правових підстав для зобов'язання банку списати з особистого рахунку гр. Скребеця В.Г. грошові кошти в сумі 349, 86 грн. та зазначив про недоведення позивачем факту його смерті.
Переглянувши справу в повному обсязі, апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову з огляду на необґрунтованість посилання позивача як на підставу своїх позовних вимог на приписи статті 1071 ЦК України, тоді як інших матеріально-правових підстав позову, які б давали суду можливість надати оцінку діям банку, як неправомірним, позивачем не зазначено.
Судом апеляційної інстанції спростовано посилання скаржника на підпункт 4.2 пункту 4 договору від 07.04.2011 року щодо обов'язку банку здійснити повернення на рахунок позивача суми зайво перерахованого страхового відшкодування (виплати), не належного держателю після смерті в триденний термін, лише на підставі підтвердження факту смерті держателя, оскільки даний пункт договору не містить застереження, що повернення повинно здійснюватися безпосередньо з рахунку держателя коштів, а до компетенції та повноважень відповідача, як банківської установи, законом не віднесено повноважень щодо відокремлення грошових коштів, які належать і які не належать держателю після його смерті.
Згідно з частиною 1 статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Аналогічна правова норма зазначена в частині 1 статті 14 ЦК України, згідно з якою цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
З огляду на це, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками апеляційного суду про відсутність правових підстав для зобов'язання відповідача вчинити дії щодо списання грошових коштів з рахунків третіх осіб та зазначає, що законодавством України не передбачено права позивача, як стягувача, за власною ініціативою вимагати від банківських установ здійснити примусове стягнення грошових коштів з банківських рахунків одержувачів страхових виплат, в тому числі й помилково зарахованих, та вимагати від банку повернення зайво перерахованих коштів у випадку смерті застрахованих осіб, так як і обов'язку банку вчиняти такі дії на вимогу позивача.
Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів касаційного суду вважає такими, що спростовуються висновками суду апеляційної інстанції, та спрямовані на захист позивачем своїх майнових прав неналежним способом, який порушує майнові права фізичних осіб (їх спадкоємців) на розпорядження грошовими коштами, які перебувають на особових рахунках фізичних осіб, порушує діючий правовий порядок в Україні, а отже, такі доводи є необґрунтованими.
Також колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що твердження скаржника про незаконність стягнення апеляційним судом з позивача на користь відповідача суми судового збору, сплаченого відповідачем за подання апеляційної скарги, з огляду на його звільнення від сплати судового збору в силу закону, спростовується приписами частини 4 статті 49 ГПК України.
З огляду на зазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з правильністю висновків апеляційного суду та не вбачає правових підстав для скасування прийнятої ним постанови від 28.11.2012 року.
На підставі викладеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
1. Касаційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Кривому Розі Дніпропетровської області залишити без задоволення.
2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 року у справі №32/5005/6134/2012 залишити без змін.
Головуючий Н.Г. Ткаченко
Судді Л.Й. Катеринчук
С.В. Куровський