"05" березня 2013 р. Справа № 35/17-3667-2011
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Плюшка І.А. - головуючого,
Кочерової Н.О.,
Самусенко С.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну
скаргу Державного підприємства "Одеська залізниця"
на постанову Одеський апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2012 року
у справі № 35/17-3667-2011
господарського суду Одеської області
за позовом Державного підприємства "Одеська залізниця"
до Приватного акціонерного підприємства з іноземними інвестиціями "Синтез Ойл"
про стягнення 2231771,40 грн.
за участю представників
позивача - не з'явились
відповідача - Биструшкін В.Ю.
У вересні 2011 року Державне підприємство "Одеська залізниця" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з приватного акціонерного підприємства з іноземними інвестиціями "Синтез Ойл" 2231771,40 грн. плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу у вагонах з грудня 2010 року по квітень 2011 року відповідно до договору № 6033 від 01.12.2007 р. про подачу та збирання вагонів на під'їзну колію, що примикає до станції Одеса-Пересип, посилаючись на те, що з грудня по 2010 року по квітень 2011 р. з поданих під вивантаження 8147 вагонів, з вини відповідача не було вивантажено 3853 вагона. Щодобове невиконання відповідачем норми вивантаження призвело до того, що невивантажені відповідачем вагони простоювали на станційних коліях ст. Одеса-Пересип, які пізніше були затримані, через неможливість накопичування вагонів на ст. Одеса-Пересип, що стало підставою для нарахування плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу у вагонах. Проте відповідач відмовляється добровільно сплатити суму заборгованості.
Рішенням господарського суду Одеської області від 28 листопада 2011 року у справі №35/17-3667-2011 (суддя Гут С.Ф.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2012 року (судді: Лавренюк О.Т., Савицький Я.Ф., Гладишева Т.Я.) відмовлено ДП "Одеська залізниця" у задоволенні позовних вимог.
Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою, Державне підприємство "Одеська залізниця" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.10.2012р. та рішення господарського суду Одеської області від 28.11.2011р. скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Державного підприємства "Одеська залізниця" у повному обсязі.
В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.12.2007 р. між ДП" Одеська залізниця" (Залізниця) та приватним акціонерним підприємством з іноземними інвестиціями "Синтез Ойл" (Підприємство) укладено договір про подачу та забирання вагонів на під'їзну колію, що примикає до станції Одеса-Пересип №6033, згідно умов якого здійснюється подача, розставлення на місця навантаження, вивантаження і збирання вагонів з під'їзної колії, яка належить Підприємству і Залізниці та примикає до станції Одеса-Пересип Одеської залізниці через стрілку №14 у парній горловині „Нового парку" станції та обслуговується локомотивом залізниці.
Відповідно до п. 21 договору, термін його дії становить 5 років з 01.12.2007 р. до 01.12.2012 р.
У п. 9 договору сторони погодили, що максимальна добова переробна спроможність вантажних пунктів для навантаження взимку становить - 224 вагони, влітку - 224 вагони, для вивантаження взимку-324 вагонів та 624 вагони - влітку.
Відповідно до абз. 5 п. 14. договору, Підприємство сплачує Залізниці плату за користування вагонами, зберігання і охорону вантажів у вагонах, що не з вини Залізниці простоюють на станції та на підходах до неї в затриманих проїздах в очікуванні подачі. Такі випадки оформлюються згідно Розділу 6 Правил перевезень вантажів з покладанням на Підприємство відповідальності.
Підставою для виникнення спору у даній справі, як зазначає позивач, стало те, що в період з грудня 2010 р. по квітень 2011 р. приватне акціонерне підприємство з іноземними інвестиціями "Синтез Ойл" не виконувало середньодобову узгоджену планову норму вивантаження вагонів, що стало наслідком їх простою на станційних коліях ст. Одеса-Пересип. У зв'язку з чим, ДП "Одеська залізниця" нараховано відповідачу плату за користування вагонами та за зберігання вантажу у вагонах з урахуванням часу затримки потягів на станціях на підставі плати за користування вагонами та накопичувальних карток у сумі 2231771,40 грн. (загальна сума плати за користування вагонами та контейнерами складає 89157,10 грн. та 2142614,30грн. - сума плати за зберігання вантажів у вагонах), стягнення яких і є предметом спору у даній справі.
Положеннями ч.5 ст. 306 Господарського кодексу України, які кореспондуються зі статтею 908 Цивільного кодексу України передбачено, що загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту,а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Таким чином, права і обов'язки сторін виникають не лише з умов укладеного сторонами договору, а і на підставі норм, встановлених актами законодавства, в тому числі нормативно-правових актів, які регулюють взаємовідносини у певних випадках.
Пунктом 2 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 06.04.1998р. №457 передбачено, що ним визначено обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Пункт 46 Статуту залізниць України встановлює, що одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів встановлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.
Відповідно до ст. 119 Статуту залізниць України за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами -суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Зазначена плата вноситься, зокрема, за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства.
Згідно з п. 1 Правил користування вагонами і контейнерами (ст. 119 - 126 Статуту залізниць України), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25 лютого 1999 р. №113, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 15 березня 1999 р. за №165/3458, Правила користування вагонами і контейнерами визначають порядок і умови користування вагонами і контейнерами: парку залізниць України; парку залізниць інших держав; які належать підприємствам, організаціям, портам, установам і громадянам, а також орендовані ними (за час затримки на коліях залізниць загального користування).
Пунктом 2 Правил користування вагонами і контейнерами встановлено, що за користування вагонами і контейнерами вантажовідправники, вантажоодержувачі, власники під'їзних колій, порти, організації, установи, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (далі - вантажовласники) вносять плату.
Згідно з п. 12 зазначених Правил загальний час, за який вноситься вантажовласником плата залізниці за користування вагонами, включає час затримки вагонів з його вини та час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника.
Положеннями пункту З Правил користування вагонами та контейнерами, облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станції відправлення та призначення за "Відомістю плати за користування вагонами (контейнерами)" форми ГУ-46, яка складається на підставі "Пам'яток про користування вагонами (контейнерами)" форми ГУ-45, "Актів про затримку вагонів" форми ГУ-23а, "Актів загальної форми ГУ-23".
Відповідно до п. 8 Правил зберігання вантажів, у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті зазначається час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів та їх номери. Тобто, як вірно зазначили суди попередніх інстанцій, акт загальної форми складається у разі затримки вагонів на станції та підписується представниками станції і вантажовласника. Затримка вагонів і контейнерів з вини вантажовласника на підходах до станції призначення оформляється наказом залізниці, актом про затримку вагонів форми ГУ-23а, що складається станцією затримки вагонів і підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання актів, але не менше як двома особами відповідно до пункту 3 Правил складання актів. Усі дані, вказані в цьому акті, передаються станцією у "Повідомленні про затримку вагонів" на станцію призначення, яка повинна інформувати вантажовласника про затримку вагонів з його вини шляхом вручення копії такого "Повідомлення…" не пізніше двох годин після його отримання станцією призначення.
Водночас, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем порушено порядок оформлення факту затримки вагонів, які надходили на адресу ПАТ з іноземними інвестиціями "Синтез Ойл" на станцію Одеса-Пересип та прилеглі до неї станції, а відтак, підстав для нарахування плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу у вагонах відповідачем за період з грудня 2010 року по квітень 2011 року у відповідності з укладеним договором №6033 від 01.12.2007р. немає.
Відмовляючи у задоволенні позову, господарські суди також встановили,що позивач не надав належних доказів того, що відповідач не приймав або відмовлявся від прийому вагонів, а також належного повідомлення відповідача про надходження на його адресу вантажів та повідомлення про затримку вагонів з його вини не пізніше двох годин після отримання відповідного повідомлення від станції затримання вагонів.
Приписами ст.614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Враховуючи зазначене, обгрунтованим є висновок судів про те, що матеріали справи не містять документів, які б свідчили про наявність вини відповідача в простої вагонів, а отже, підстави для стягнення з відповідача плати за користування вагонами, а також за понаднормативне зберігання вантажу відсутні.
При цьому, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що положеннями статті 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному та об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Натомість, відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, оскільки це суперечить меті касаційного перегляду справи, що полягає у перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи те, що доводи заявника касаційної скарги фактично зводиться до переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції з огляду на вимоги ст.ст.1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що під час вирішення спору, судами попередніх інстанцій правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка, норми права застосовані вірно, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.
За наведених вище обставин, Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційної скарги, а тому постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
На підставі зазначеного вище і керуючись ст.ст. 1115,1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України,-
1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Одеська залізниця" залишити без задоволення.
2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2012 року зі справи №35/17-3667-2011 залишити без змін.
Головуючий суддя І. А. Плюшко
Судді Н. О. Кочерова
С. С. Самусенко