"06" березня 2013 р. Справа № 3/5027/496/2011
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоГубенко Н.М.
суддівГольцової Л.А. Іванової Л.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Трансмост"
на постанову відЛьвівського апеляційного господарського суду 19.12.2012
у справі господарського суду№ 3/5027/496/2011 Чернівецької області
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг"
доТовариства з додатковою відповідальністю "Трансмост"
простягнення заборгованості в сумі 4 483 640,82 грн.
у судовому засіданні взяли участь представники:
- позивачаПросалова О.Є.;
- відповідачаШевчук Д.В.;
Згідно з розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України Кота О.В. від 04.03.2013 № 02-05/92 розгляд справи № 3/5027/496/2011 господарського суду Чернівецької області здійснюється у складі колегії суддів: головуючий - Губенко Н.М., судді Гольцова Л.А., Іванова Л.Б.
18.05.2011 Товариство з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" звернулося до господарського суду Чернівецької області з позовом до Закритого акціонерного товариства "Трансмост" про стягнення заборгованості в сумі 4 483 640,82 грн. за договором фінансового лізингу № 174-LD від 31.01.2008.
Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 01.06.2011 у справі № 3/5027/496/2011 (суддя Гончарук О.В.) замінено Закрите акціонерне товариство "Трансмост" на належного відповідача - Товариство з додатковою відповідальністю "Трансмост".
Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 12.11.2012 у справі № 3/5027/496/2011 (суддя Гончарук О.В.) припинено провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.12.2012 у справі № 3/5027/496/2011 (колегія суддів у складі: Мельник Г.І. - головуючий суддя, судді Новосад Д.Ф., Михалюк О.В.) скасовано ухвалу господарського суду Чернівецької області від 12.11.2012 у справі № 3/5027/493/2011; справу передано на розгляд до господарського суду Чернівецької області.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Товариство з додатковою відповідальністю "Трансмост" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.12.2012 у справі № 3/5027/496/2011, та залишити в силі ухвалу господарського суду Чернівецької області від 12.11.2012.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Товариство з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" надало відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансмост" залишити без задоволення, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.12.2012 у справі № 3/5027/496/2011 залишити без змін.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Господарський суд Чернівецької області, вирішуючи питання щодо підвідомчості даної справи та погоджуючись із доводами відповідача стосовно необхідності припинення провадження у даній справі та передачі справи до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, виходив із того, що даний спір стосується виконання відповідачем договору фінансового лізингу № 174-LD від 31.01.2008, що має арбітражне застереження, викладене у п. 14.2, тому даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Разом з тим, апеляційний господарський суд, скасовуючи ухвалу місцевого господарського суду, прийшов до протилежного висновку - про компетентність місцевого господарського суду розглянути даний спір, з яким погоджується колегія суддів суду касаційної інстанції, з огляду на таке.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 визначено, що частина 2 статті 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом спосіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб'єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду за захистом своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб'єктів правовідносин, в тому числі у судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушення.
Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Так, згідно із ст. 2 ГПК України господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Частиною 1 ст. 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" визначено, що арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 12 ГПК України підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, та спорів, передбачених п. 4 ч. 1 цієї статті.
Передбачену ч. 2 ст.12 ГПК України згоду сторін спору щодо передання спору на розгляд третейського суду (арбітражу) не можна розглядати як відмову від права звернення до господарського суду за захистом права чи охоронюваного законом інтересу, адже це суперечило б задекларованими в ст. 55 Конституції України принципам судового захисту прав і свобод людини і громадянина, відповідно до яких кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань, а також принципам, передбаченим в ст. 8 Конституції України щодо гарантування звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України. (Принципи про які йдеться в ст. 55 Конституції України, відповідно до ч. 4 п. 1 рішення Конституційного Суду України від 10.01.2008, № 1-рп/2008 "У справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII "Третейське самоврядування" Закону України "Про третейські суди" (справа про завдання третейського суду)"), стосуються не лише судового захисту прав і свобод людини і громадянина, а й юридичних осіб).
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Враховуючи приписи вказаних правових норм та характер правовідносин сторін, суд апеляційної інстанції встановивши, що сторони у ч. 3 п. 14.2 договору фінансового лізингу № 174-LD від 31.01.2008 погодили, що арбітражне застереження (ч. 1 п. 14.2 договору) не виключає права лізингодавця (Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг") звернутися до суду або господарського суду відповідної юрисдикції для вирішення спору, згідно з відповідним процесуальним законодавством; дійшов правомірного висновку про компетентність місцевого господарського суду розглянути даний спір.
Доводи позивача, викладені в касаційній скарзі не спростовують зроблених судом апеляційної інстанції висновків. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.
Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що постанова апеляційної інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального права і підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Трансмост" залишити без задоволення, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.12.2012 у справі № 3/5027/496/2011 залишити без змін.
Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО
Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА
Л.Б. ІВАНОВА