"08" лютого 2013 р. м. Київ К/9991/6067/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Амєліна С.Є. - головуючий,
Весельської Т.Ф.,
Юрченка В.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Центральному районі міста Миколаєва на постанову Центрального районного суду міста Миколаєва від 03 грудня 2009 року та ухвалу колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області від 06 травня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в Центральному районі міста Миколаєва про зобов'язання підвищити пенсію,
У вересні 2008 року позивач звернулася в суд з адміністративним позовом, в якому зазначала, що відповідач в порушення вимог статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»з січня 2006 року по жовтень 2008 року не підвищував пенсію на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, внаслідок чого виникла заборгованість, яку просила стягнути.
Постановою Центрального районного суду міста Миколаєва від 03 грудня 2009 року, залишеною без змін ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області від 06 травня 2010 року, позов задоволено частково: зобов'язано здійснити перерахунок пенсії з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року обчисливши її у ці періоди з урахуванням підвищення в розмірі 30 % визначеної відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»мінімальної пенсії за віком, та виплатити визначену різницю.
У касаційній скарзі відповідач вказує, зокрема, на те, що у 2007-2008 роках з Державного бюджету України не виділялися кошти на проведення таких виплат. Просив скасувати судові рішення в частині задоволення позовних вимог та в цій частині ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач має право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до вимог статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»і таке підвищення протягом 2007-2008 років не проводилося.
Задовольняючи позов суди попередніх інстанцій виходили з того, що строк звернення до суду позивачем було пропущено з поважних причин з огляду на стан здоров'я та похилий вік, права позивача щодо грошового розміру державної соціальної підтримки порушені та підлягають поновленню з 09 липня 2007 року та з 22 травня 2008 року.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», яка регулює питання державної соціальної підтримки дітей війни, дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Відповідно до вимог статті 7 вказаного Закону фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Пунктом 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»зупинено на 2007 рік.
Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року (справа про соціальні гарантії громадян) положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» визнані неконституційними з дня ухвалення цього рішення.
Таким чином з 09 липня 2007 року вихідним критерієм обрахунку підвищення пенсії дітям війни виступав мінімальний розмір пенсії за віком, який відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»обчислювався виходячи з визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Частиною третьої статті 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» із змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»від 15 березня 2007 року встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу 1 частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом 5 частини 1 цієї статті, збільшений на 1 відсоток.
Пунктом 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»текст статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»було викладено в такій редакції:
«Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів».
Положення пункту 41 розділу II вказаного Закону втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) й державна соціальна підтримка дітей війни підлягала виплаті виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, який, як зазначалося, відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»обчислювався виходячи з визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Вихідним критерієм обрахунку підвищення пенсії дітям війни був мінімальний розмір пенсії за віком, який відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»обчислювався виходячи з визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Положення частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»стосовно застосування мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною першої цієї статті, тільки щодо визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не є перешкодою для застосування даної величини мінімального розміру пенсії за віком до обрахування інших пенсій чи доплат, пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.
Отже право на підвищення пенсії, що передбачене статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у 2007 році виникло з 09 липня 2007 року, а у 2008 році з 22 травня 2008 року, тобто з дня визнання неконституційними положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»щодо дії статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Вирішуючи спір, районний суд прийшов до обґрунтованого висновку про те, що строк звернення до суду позивачем було пропущено з поважних причин, з 09 липня 2007 року та з 22 травня 2008 року суб'єкт владних повноважень порушив право позивача як дитини війни на соціальний захист.
Обставини щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду досліджувалися й отримали правову оцінку, внаслідок якої суди попередніх інстанцій прийшли до висновку про поважність причин пропуску строку звернення до суду.
Судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, передбачених статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для його скасування та ухвалення нового рішення не вбачається.
Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Центральному районі міста Миколаєва залишити без задоволення, а постанову Центрального районного суду міста Миколаєва від 03 грудня 2009 року та ухвалу колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області від 06 травня 2010 року -без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:С.Є. Амєлін /підпис/ Т.Ф. Весельська /підпис/ В.В. Юрченко /підпис/