"20" лютого 2013 р. м. Київ К/9991/17162/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Ситникова О.Ф.,
Весельської Т.Ф.,
Малиніна В.В.
розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Державного казначейства України, Управління Пенсійного Фонду України в Коростенському районі Житомирської області про визнання дій неправомірними та стягнення недовиплачених коштів за касаційною скаргою Управління Пенсійного Фонду України в Коростенському районі Житомирської області на постанову Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 10 грудня 2009 року та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 01 березня 2011 року,-
Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 01 березня 2011 року змінено постанову Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 10 грудня 2009 року та виключено з резолютивної частини постанови суду першої інстанції слова та цифри: «в розмірі 2199,20 гривень за період з 01.09.2008 року по 31.12.2008 року». В іншій частині постанова суду першої інстанції залишена без змін.
Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати і ухвалити нову про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів, в межах ст. 220 КАС України, дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачка є працюючим пенсіонером та проживає в с. Гулянка Коростенського району Житомирської області, яке відповідно до Переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 106 від 23 липня 1991 року та розпорядженням Кабінету Міністрів України №17 від 12 січня 1993 року, відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Позивач отримує виплати згідно ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», але у меншому розмірі, ніж визначено зазначеним Законом.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про те, що позивач має право на допомогу, відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», так як є непрацюючим пенсіонером, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, починаючи з 01.09.2008 року по 31.12.2008 року.
Аналізуючи обставини справи та застосовуючи відповідні норми матеріального права, суд касаційної інстанції погоджується з вищевказаним висновком суду, з огляду на наступне.
У відповідності до статті 49 Закону пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" були внесені зміни у статю39, вказаного Закону, які передбачали значно менші виплати ніж у редакції ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до внесення змін.
Проте, рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнані неконституційними положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" щодо змін, унесених до ст. 39, Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі і для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Враховуючи особливий статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та обумовлену цим необхідність їх адекватного соціального захисту, Верховна Рада України 05.10.2006 доповнила Закон України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№ 796-ХІІ від 28.02.1991, статтею 71 в якій встановлено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.
Отже, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»№107-VI від 28.12.2007 не можуть бути застосовані, оскільки вони суперечать вищезазначеним нормам Конституції України та міжнародному праву, тому підлягає застосуванню положення ст.. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№ 796-ХІІ від 28.02.1991, в редакції, дійсній до внесення змін вказаним законом.
Отже, так як , після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення знову почали діяти положення ст.ст. 39 Закону в їх первинній редакції, то вимоги позивача підлягають задоволенню саме з 22 травня 2008 року.
При цьому з урахування пропуску строку звернення позивача до суду, судом першої інстанції обґрунтовано застосовані наслідки пропуску строку звернення до суду в частині вимог позивача за період з 01.01.2006 по 01.09.2008 року, встановлені ст. 100 КАС України.
Крім того слід зазначити, що постановами Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", 20 квітня 2007 року № 649 "Про встановлення розмірів виплат деяким категоріям громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", 12 липня 2005 року № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" встановлено розміри компенсацій за шкоду, заподіяну здоров'ю, в абсолютних сумах.
Статтею 22 Конституції України, передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Так, відповідно до п.1 ст.92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина.
Також ст.71 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", передбачено, що дія положень цього Закону не може призупинятись іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.
Таким чином, виходячи із засад пріоритетності Законів України над урядовими нормативно-правовими актами, при вирішенні даного спору необхідно застосувати саме положення ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи " та положення законів України про бюджет на відповідний рік для встановлення розміру мінімальної заробітної плати, з урахуванням їх дії у часі, а не зазначену постанову Кабінету Міністрів України № 836, яка суперечить вказаним законам.
Також колегія суддів зазначає, що Пенсійний фонд України діє на підставі Положення «Про Пенсійний фонд України»і здійснює свої повноваження через створені в установленому порядку територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»рішення щодо призначення, донарахування, перерахунок пенсій приймаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Отже, обов'язок щодо нарахування та виплати компенсацій працюючим пенсіонером, та особам, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення покладається на відповідне територіальне управління Пенсійного фонду України за його місцем проживання, яким в даному випадку є Управління Пенсійного Фонду України в Коростенському районі Житомирської області.
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, вважає, що рішення суду апеляційної інстанції ґрунтуються на вірно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, доводи викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, тому підстави для скасування або зміни рішень відсутні.
Відповідно до вимог ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 КАС України,-
Касаційну скаргу Управління Пенсійного Фонду України в Коростенському районі Житомирської області залишити без задоволення, а постанову Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 10 грудня 2009 року та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 01 березня 2011 року -без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.
Судді О.Ф. Ситников
Т.Ф. Весельська
В.В. Малинін