"11" лютого 2013 р. м. Київ К-23888/10
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого судді Пилипчук Н.Г.
суддів Ланченко Л.В.
Нечитайла О.М.
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Харкова
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.11.2009
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2010
у справі № 2-а-39346/09/2070
за позовом Державного підприємства «Харківвибухпром»
до Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Харкова
про визнання податкових повідомлень - рішень нечинними, -
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 02.11.2009, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2010, позов задоволено. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м.Харкова від 02.06.2009 № 0001561530/0, № 0001571530/0 та № 0001551530/0.
ДПІ у Ленінському районі м.Харкова подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 № 2181-ІІІ, п. 1.6 Інструкції «Про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України», затвердженої Наказом ДПА України від 18.07.2005 № 276.
Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.
Підставою для визначення позивачу за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями податкового зобов'язання зі штрафних санкцій у сумі 15324,7 грн., у сумі 3708,29 грн. та у сумі 1137,02 грн. відповідно до п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 № 2181-ІІІ, слугували висновки перевірки, викладені в акті від 25.05.2009 № 1015/15-315/00292184, про порушення позивачем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на землю за період з 2004 по 2005 роки.
Податкова інспекція визначала кількість прострочених днів сплати узгодженого податкового зобов'язання, виходячи з дати його погашення, яке, на думку податкової інспекції, відбулося шляхом перерахування позивачем коштів відповідним платіжним дорученням, здійсненим у рахунок сплати податкового зобов'язання за інший визначений позивачем період.
Щодо податкового повідомлення-рішення від 02.06.2009 № 0001551530/0 судами встановлено, що нарахування штрафних санкцій здійснено у зв'язку із несвоєчасною сплатою самостійно узгоджених сум податку на землю, визначених у розрахунку з податку на землю від 29.01.2004 № 878, та у зв'язку з частковою несвоєчасною сплатою самостійно узгоджених сум податку на землю, визначених у розрахунку з податку на землю від 03.02.2005 № 1494.
Водночас податковим повідомленням-рішенням від 27.04.2006 № 0000241530/1 до позивача вже застосовувались штрафні санкції за несвоєчасну сплату самостійно узгодженого податкового зобов'язання з податку на землю, визначеного позивачем у розрахунках від 29.01.2004 № 878 та від 03.02.2005 № 1494. Зазначені суми штрафних санкцій позивачем сплачені, що підтверджується платіжними дорученнями.
Відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Відтак, висновки судів про протиправність податкового повідомлення-рішення від 02.06.2009 № 0001551530/0 є правильними.
Є також правильними висновки судів щодо протиправності податкових повідомлень-рішень від 02.06.2009 № 0001561530/0 та від 02.06.2009 № 0001571530/0, з огляду на таке.
З положень п.п. 17.1.7 п. 17.1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 № 2181-ІІІ (чинного на час виникнення спірних відносин) випливає, що розмір штрафу визначається в залежності від кількості прострочених календарних днів та обчислюється від погашеної суми податкового боргу.
Згідно із ч. 3 ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 № 1251-XII (чинного на час виникнення спірних відносин) обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов'язкового платежу) або його скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Виходячи зі змісту п.п. 4.1.1. п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, та зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації.
Згідно із п.п. 5.4.1. п. 5.4 ст. 5 цього ж Закону узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.
Пунктом 7.7. статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фонами»визначена рівність бюджетних інтересів. З цією метою визначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.
Утім, у разі недотримання платником податків правила погашення податкового боргу, передбаченого п.п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.
Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»були визначені заходи, які могли вживатися контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу, і серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.
В силу вимог п.п. 3.1.1. п. 3.1 ст. 3 цього Закону активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду. В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу. У разі, якщо такого платника податків визнано банкрутом, черговість задоволення претензій кредиторів визначається законодавством про банкрутство.
З наведеного випливає, що податковий орган не має права самостійно змінювати призначення платежу визначеного платником податків, а тому визначення періоду, протягом якого відбулася затримка сплати узгодженого податкового зобов'язання, виходячи із дати погашення позивачем зобов'язань за інший період, є помилковим.
Зважаючи на відсутність підстав для висновку про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення -без змін.
Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Харкова залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.11.2009 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2010 -без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук
Судді Л.В. Ланченко
О.М. Нечитайло