"11" лютого 2013 р. м. Київ К-13823/10
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого судді Пилипчук Н.Г.
суддів Ланченко Л.В.
Нечитайла О.М.
за участю секретаря Зозулі Ю.В.
представника позивача Тарасенка Т.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Львова та Державної податкової адміністрації у Львівській області
на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.10.2008
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2010
у справі № 2-а-525/08 (22-а-17028/08)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Галка»
до 1. Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Львова,
2. Державної податкової адміністрації у Львівській області
про скасування рішення про застосування штрафних ( фінансових ) санкцій, -
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14.10.2008, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2010, позов задоволено. Скасовано рішення ДШ у Шевченківському районі м.Львова від 03.03.2008 № 0000102200/0/5300 про застосування штрафних (фінансових) санкцій. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Торговий дім Галка»3,40 грн. судового збору.
Державна податкова адміністрація у Львівській області та Державна податкова інспекція у Шевченківському районі міста Львова подали касаційні скарги, в яких просять скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.
Державна податкова адміністрація у Львівській області у касаційній скарзі посилається на порушення судами норм матеріального права: п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 № 2181-ІІІ, Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 11.12.1996 № 29 та зареєстрованого Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.12.1996 за № 723/1748, ст. 12 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».
Державна податкова інспекція у Шевченківському районі міста Львова у касаційній скарзі посилається на порушення судами норм матеріального права: ч. 6 ст. З, ст. 250, ст. 238, ст. 239 Господарського кодексу України, п.п. 5.2.2 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 № 2181-ІП.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.
Підставою для визначення за оспорюваним рішенням від 03.03.2008 №0000102200/0/5300 відповідно до вимог ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»від 23.09.1994 № 185/94-ВР штрафних (фінансових) санкцій в сумі 54228,2 грн. слугували висновки перевірки, викладені в акті від 18.02.2008 № 240/12/23-1/32327123, про порушення позивачем вимог ст. 2 цього Закону. Порушення полягало у тому, що товари за контрактами позивача з нерезидентами надійшли на територію України з перевищенням 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу.
Згідно із контрактом від 05.05.2006 №1-ЕОЕ з «SCAN HOLDINGS (Р) LIMITED»(Індія) позивачем платіжним дорученням від 08.12.2006 № 6 проведено попередню оплату нерезидентові в сумі 38309,00 дол. США.
Граничний термін надходження товару -08.03.2007.
Підприємство отримало товар (кришки жерстяні) згідно із ВМД ІМ74 № 3630 від 15.03.2007 у сумі 42272,00 дол. США.
Завершення митного оформлення імпортованих товарів здійснено згідно із ВМД ІМ-40 № 6397 від 15.05.2007 у сумі 8454,40 дол. США, ВМД-40 №7356 від 05.06.2007 у сумі 15852,00 дол. США, ВМД-40 № 8102 від 21.06.2007 у сумі 13210,0 дол. США, ВМД ІМ-40 №8672 від 05.07.2007 у сумі 4755, 60 дол. США.
Згідно із контрактом від 26.03.2007 № 1-ІТ позивачем платіжним дорученням від 25.04.2007 № 1 проведено попередню оплату фірмі «Wega S.r.l.»(Італія) у сумі 11610,00 євро.
Граничний термін надходження товару - 24.07.2007.
Підприємство отримало товар (електричні кавові млини) згідно із ВМД ІМ74 № 8197 від 22.06.2007 у сумі 1670 євро.
Завершення митного оформлення товарів здійснено згідно із ВМД ІМ-40 №9671 від 31.07.2007 у сумі 11610 євро.
Податковий орган виходить з того, що датою імпорту, у випадку ввезення товару на територію України слід вважати дату завершення оформлення ВМД, якою засвідчується фактичне переміщення товару через митний кордон України.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»від 23.09.1994 № 185/94-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»від 16.04.1991 р. № 959-ХІІ (із змінами та доповненнями) моментом здійснення імпорту є момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що імпортується, від продавця до покупця.
Відповідно до ст. 6 Митного кодексу України (2002 року, чинного на час виникнення спірних відносин) межі митної території України є митним кордоном України. Митний кордон України збігається з державним кордоном України, за винятком меж території спеціальних митних зон. Межі території спеціальних митних зон становлять митний кордон України.
Відповідно до ст. 1 вказаного Кодексу під «ввезенням в Україну та вивезенням з України»розуміється фактичне переміщення через митний кордон України товарів.
Таким чином, ввезення в Україну товару, що підлягає митному оформленню службовими особами митниці з метою забезпечення митного контролю та для застосування засобів державного регулювання ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через територію України, неможливо без його фактичного переміщення через митний кордон України. Тобто поняття «перетину товаром митного кордону України»збігається із «переміщенням товару через митний кордон України - ввезенням товару в Україну», підставою для якого в режимі імпорту є наявність на товар товаросупровідного документу, на якому проставляється відбиток штампу «під митним контролем»з відповідною датою та який підтверджує факт та дату перетину товаром митного кордону.
При чому «перетин товаром митного кордону України», який засвідчується відбитком штампу «під митним контролем»з відповідною датою, не можна ототожнювати з «пропуском товарів через митний кордон України», який здійснюється виключно після завершення митного оформлення в тому обсязі, який відповідає меті його переміщення через митний кордон України і який підтверджується оформленою ВМД.
З огляду на викладене, імпортний товар вважається таким, що ввезений на митну територію України з моменту перетину митного (державного) кордону України, а не з моменту завершення оформлення ВМД.
Враховуючи наведене, при вирішенні даної справи положення ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»слід застосовувати з урахуванням положень ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»та ст.ст. 1, 6 Митного кодексу України (2002 року).
Відповідно, при наданні оцінки правильності нарахуванню податковим органом пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості, слід виходити з того, що відстрочення поставки товарів не могло перевищувати 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу і до моменту здійснення імпорту -моменту перетину товаром митного кордону України.
Суд касаційної інстанції знаходить правильною позицію судів попередніх інстанцій про те, що застосовані до позивача штрафні санкції - пеня, стягнення якої передбачено ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»за порушення резидентом термінів, визначених у статтях 1 та 2 цього Закону, належить до адміністративно-господарських санкцій (статті 239, 241 Господарського кодексу України), строки застосування яких встановлені статтею 250 Господарського кодексу України.
Разом з тим суд касаційної інстанції вважає, що суди неправильно встановили день виявлення податковим органом порушення, в результаті чого дійшли помилкового висновку про застосування податковим органом таких санкцій за закінченням шести місяців з дня виявлення порушення.
У даному випадку днем виявлення податковим органом порушення буде день, коли податковий орган зафіксував таке порушення актом перевірки.
Зі змісту п. 1.3., п. 1.7 ст. 1 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 № 327 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 за № 925/11205 (чинного на час складання акту перевірки), випливає, що під актом перевірки розуміється службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.
Отже, акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені податковим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, обов'язковим документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.
Відповідно, день отримання податковим органом від банку повідомлень про ненадходження товару по імпортних операціях, на які посилаються суди, є днем, коли податковий орган проінформований банком про певне порушення, однак не може вважатися днем виявлення податковим органом порушення.
Отже, у разі встановлення обставини щодо допущення суб'єктом господарювання порушення 90-денного терміну надходження товару за імпортними операціями, судам слід встановити період, протягом якого допущено порушення, та, виходячи з положень ст. 250 Господарського кодексу України щодо строків застосування адміністративно-господарських санкцій, перевірити їх дотримання податковим органом при нарахуванні позивачеві пені в залежності від тривалості правопорушення.
При цьому суди також повинні врахувати, що певні процедурні порушення контролюючими органами при оскарженні рішення суб'єкта господарювання в адміністративному порядку самі по собі не можуть свідчити про протиправність прийняття рішення про притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності у разі допущення ним порушення правил ведення господарської діяльності.
Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно із ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Львова та Державної податкової адміністрації у Львівській області задовольнити частково.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.10.2008 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2010 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук
Судді Л.В. Ланченко
О.М. Нечитайло