"14" червня 2011 р. справа № 2а-570/11
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Чепурнова Д.В.
суддів: Сафронової С.В. Поплавського В.Ю.
при секретарі судового засідання: Тепловій Г.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Нікопольської міської ради Дніпропетровської області
на постанову Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Нікопольської міської ради Дніпропетровської області, Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, центр по нарахуванню та виплаті допомог та здійсненню контролю за правильністю призначення та виплати пенсій та цільових грошових допомог Дніпропетровської обласної державної адміністрації про стягнення недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення, -
09 серпня 2010 року ОСОБА_1 звернувся з вищевказаним позовом до суду , в якому просив суд визнати неправомірними дії відповідачів в частині нарахування та виплати разової допомоги на оздоровлення за 2001-2010 роки, та зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Нікопольської міської ради Дніпропетровської області сплатити на користь позивача щорічну допомогу за 2001-2010 роки відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»у розмірі 14339 грн. 90 коп. В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС І категорії, інвалідом 1 групи, у зв'язку з чим користується всіма правами та пільгами, передбаченими діючим законодавством для цієї категорії осіб, а тому, відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 28.02.1991 року №796-ХІІ, йому передбачені щорічні виплати на оздоровлення у розмірі пяти мінімальних заробітних плат. Проте, відповідачем, всупереч вимогам Конституції України та ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», було виплачено на користь позивача меншу суму компенсації на оздоровлення без врахування встановленого на території України розміру мінімальної заробітної плати.
Постановою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2011 року адміністративний позов було задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Нікопольської міської ради Дніпропетровської області щодо нездійснення перерахунку та виплати позивачу щорічної одноразової допомоги на оздоровлення за 2008-2010 роки відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на час виплати. Зобов'язано відповідача, здійснити позивачу перерахунок та виплату щорічної допомоги на оздоровлення за 2008-2010 роки відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, Управління праці та соціального захисту населення Нікопольської міської ради Дніпропетровської області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх вимог, посилається на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи.
В судове засідання апеляційної інстанції сторони не з'явились, про час та місце слухання справи повідомлялися належним чином, а тому відповідно до ст. 41 КАС України фіксування судового засідання не здійснюється.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку у відповідача як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС першої категорії, інвалід 1 групи що підтверджується копією посвідчення НОМЕР_1 від 12 березня 2004 року (а.с.10). Щорічна допомога на оздоровлення у березні 2008 р., грудні 2009 р. та 2010 р. виплачувалась в розмірі по 120 грн. відповідно до Постанови КМУ від 12.07.2005 №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(а.с.13).
Задовольняючи позовні вимоги позивача суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС першої категорії, інвалід 1 групи в 2009-2010 роках має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат на момент виплати відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не у розмірі щорічної допомоги, виплаченого відповідачем відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 р.
Постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року встановлено конкретні розміри допомоги на оздоровлення у визначеній (твердій) грошовій сумі, що суперечить вимогам Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Проте, відповідно до вимог ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»щорічна допомога на оздоровлення виплачується учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС першої категорії, інвалідам 1 групи у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, при цьому частиною 7 цієї ж статті передбачено, що розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виходячи з пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, при вирішенні даного спору, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що при визначенні розміру щорічної допомоги на оздоровлення, застосуванню підлягають норми ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 28 лютого 1991 року з наступними змінами та доповненнями, а не положення постанови Кабінету Міністрів України за № 562 від 12.07.2005 р.
Дія частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»зупинялась Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік», Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік»та Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Проте рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №6рп/2007 та від 22.05.2008 року у справі № 10-рп/2008 такі зупинення визнано неконституційним. Відповідно до статті 73 Закону України «Про Конституційний Суд України», в разі якщо акти або їх окремі положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України, вони оголошуються нечинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Відповідно до статті 69 Закону України «Про Конституційний Суд України», рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.
В подальшому змін та доповнень до ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»не вносилось та не приймалося. Тому ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»діє в редакції до внесення відповідних змін Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», та передбачає виплату щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі кратному мінімальній заробітній платі.
В той же час колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно не врахував, що за 2008 р. на час виплати спірної суми позивачу, а саме березень місяць, діяли обмеження ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»встановлені Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», тому при виплаті суми на оздоровлення за 2008 рік відповідач правомірно застосував норми Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»щодо обмеження реалізації ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», які не були визнані неконституційними і підлягали застосуванню розміри виплат, визначені постановкою КМУ № 562.
Виходячи з обставин справи суд першої інстанцій прийшов до неправильних висновків щодо задоволення позовних вимог в частині нарахування та виплати спірних виплат за 2008 р.
Крім того, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 20.09.2005 р. № 936 «Порядок використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що виплата таких компенсацій та допомоги провадиться управліннями праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадян та центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (п. 4 Порядку). Таким чином, доводи апелянта щодо неналежного відповідача є безпідставними.
Доводи відповідача про відсутність кошторисних призначень для реалізації ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»не можуть бути підставою для невиконання вимог зазначеного Закону.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував в своїх рішеннях, що держава не може посилатися на відсутність коштів як на підставу невиконання нею взятих на себе зобов'язань.
Позивач звернувся з позовом до суду до 09 вересня 2010 року, тобто в межах строку, визначеного Цивільним процесуальним кодексом України, який не був розглянутий у зв'язку з ухваленням Конституційним Судом України Рішення від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами», а тому суд першої інстанції вірно застосував трирічну позовну давність встановлену ЦК України.
Колегія суддів прийшла до висновку, що обставини справи встановлені повно і правильно, але суд першої інстанції порушив норми матеріального права, що призвело до ухвалення неправильного рішення, тому воно підлягає скасуванню, з постановленням нової постанови.
Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 198, п.4 ч. 1 ст. 202, ст.ст. 205, 207 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Нікопольської міської ради Дніпропетровської області - задовольнити частково.
Постанову Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2011 року -скасувати та прийняти нову постанову.
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Нікопольської міської ради Дніпропетровської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 разової допомоги на оздоровлення в розмірах нижчих ніж передбачено ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»за 2009-2010 роки.
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Нікопольської міської ради Дніпропетровської області здійснити перерахунок і виплатити ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення за 2009-2010 роки у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»з урахування виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту набрання законної сили.
Головуючий: Д.В. Чепурнов
Суддя: С.В. Сафронова
Суддя: В.Ю. Поплавський