"07" червня 2011 р.справа № 2а-113/11
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Чепурнова Д.В.
суддів: Сафронової С.В. Поплавського В.Ю.
при секретарі судового засідання: Тепловій Г.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 31 січня 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці і соціального захисту населення виконкому Світловодської міськради Кіровоградської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом в якому просила визнати неправомірними дії відповідача та зобов'язати нарахувати та виплатити їй грошову допомогу до 5 травня за 2007-2010 роки як учаснику війни у розмірі 5975 грн. 18 коп. Зазначає, що відповідно до ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на щорічну грошову допомогу до 5 травня в розмірі трьох мінімальних пенсій за віком, але фактично виплати проводились в менших розмірах.
Постановою Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 31 січня 2011 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено, рішення обґрунтоване тим, що дії відповідача в 2007-2010 роках при виплаті позивачу щорічної грошової допомоги до 5 травня були правомірними.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вказану постанову та задовольнити її вимоги в повному обсязі. Посилається на те, що постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що Законом України про Державний бюджет на відповідний рік не можна вносити зміни до інших законів, що призводить до скасування та обмеження прав і свобод людини. Вказує на те, що про своє порушене право дізналася лише з засобів масової інформації.
В письмових запереченнях на апеляційну скаргу Управління праці і соціального захисту населення виконкому Світловодської міськради Кіровоградської області просить залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін.
В судове засідання апеляційної інстанції сторони не з'явились, про час та місце слухання справи повідомлялися належним чином, а тому відповідно до ст. 41 КАС України фіксування судового засідання не здійснюється.
Перевіривши законність і обгрунтованість постанови суду, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи разова грошова допомога до 5 травня виплачувалась позивачці в 2007-2010 роках в квітні місяці щороку.
Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік»дія частини 5 статті 13 Закону України «Про статус ветерані війни, гарантії їх соціального захисту»зупинялась та щорічна разова допомога інвалідам І групи встановлена у розмірі 450 грн., ІІ групи -360 грн., ІІІ групи -300 грн. (стаття 29).
Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік і про внесення змін до деяких законодавчих актів України», частина 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»викладалась в такій редакції: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
В 2008 році розмір вказаних виплат встановлювався постановою КМУ від 12.03.2008р. №183 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та «Про жертви нацистських переслідувань», відповідно до п.1 якої інвалідам війни I групи - 500 гривень;інвалідам війни II групи - 400 гривень;інвалідам війни III групи - 350 гривень.
Рішенням Конституційного Суду України №6рп/2007 від 09.07.2007 визнані неконституційними положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік»щодо зупинення частини 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Рішенням Конституційного Суду України №10рп/2008 від 22.05.2008 визнані неконституційними положення Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік і про внесення змін до деяких законодавчих актів України»щодо внесення змін до частини 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Відповідно до статті 73 Закону України «Про Конституційний Суд України», в разі якщо акти або їх окремі положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України, вони оголошуються нечинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
Оскільки грошова допомога до 5 травня позивачу в 2007-2008 роках виплачена відповідно до діючих на той час положень законів про державний бюджет, тобто до прийняття рішення Конституційним Судом України, а тому відповідач правомірно діяв в межах чинного на той час законодавства, про що вірно зазначив суд першої інстанції.
Між тим, статтею 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік»та статтею 70 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»надано право Кабінету Міністрів України у 2009-2010 роках встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Таким чином, у 2009-2010 роках Кабінет Міністрів України мав право встановлювати розмір соціальних виплат, але лише тих соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати.
Розмір разової грошової допомоги, який передбачено ст.14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», визначається залежно від розміру мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, у 2009-2010 роках Кабінету Міністрів України не було надано право щодо встановлення розміру разової грошової допомоги, яка виплачується до 5 травня інвалідам війни.
До спірних правовідносин не підлягає застосуванню постанова КМУ від 18.03.2009р. №211 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2009 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та про «Жертви нацистських переслідувань»та постанова КМУ від 07.04.2010 р. №299 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2010 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та про «Жертви нацистських переслідувань», якими визначено розмір виплат разової грошової допомоги до 5 травня, оскільки виходячи із загальних принципів пріоритетності законів над підзаконними актами, при розрахунку разової грошової допомоги, слід керуватися Законом (Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а не підзаконними нормативно-правовими актами (Постановою КМУ від 18.03.2009р. №211 та від 07.04.2010 р. №299).
А тому в 2009-2010 роках відповідач при нарахуванні разової допомоги до 5 травня діяв протиправно.
Між тим враховуючи дату звернення позивачки до суду колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою вказаної статті визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч. 1 ст. 100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»є джерелом права, також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (наприклад, справа «Стаббігс та інш. Проти Великобританії»рішення від 22.10.1996р., «Девеер проти Бельгії»рішення від 27.02.1980р.).
Разова грошова допомога виплачувалась позивачці щорічно з 2007 року, а тому саме з цього часу остання дізналася про своє порушене право, в зв'язку з чим послання останньої, про те, що про порушення своїх прав вона дізналася лише через засоби масової інформації не може бути визнана поважною причиною пропуску звернення до суду.
Тому, враховуючи дату звернення позивача до суду першої інстанції з адміністративним позовом, а саме 14 грудня 2010 року, та відсутність поважності причин поновлення строків звернення до суду, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги за період до 13 червня 2010 року включно слід залишити без розгляду.
На дані обставини суд першої інстанції уваги не звернув, але дані порушення норм процесуального права не можуть бути підставою для скасування по суті вірного рішення суду.
Доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновку суду першої інстанції, а тому підстави для скасування постанови суду першої інстанції відсутні.
Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст.ст. 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -залишити без задоволення.
Постанову Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 31 січня 2011 року -залишити без змін.
Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня проголошення.
Головуючий: Д.В. Чепурнов
Суддя: С.В. Сафронова
Суддя: В.Ю. Поплавський