ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 18/375 05.03.13
За скаргою Міністерства оборони України
на дії дії відділу Державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції в місті Києві
За позовом Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
до Товариства військових мисливців та рибалок Збройних сил України
про спонукання до виконання дій
За участю Громадської організації "Військово-мисливське товариство "Південь"
Суддя Ломака В.С.
Представники учасників судового процесу:
від прокуратури: не з'явився;
від позивача (скаржника): Павлов С.О. за довіреністю № 220/12/д від 04.01.2013 р.;
від відповідача: Самійленко А.А. за довіреністю б/н від 16.03.2011 р.;
від ГО "Військово-мисливське товариство "Південь": Кучинський Т.О. за довіреністю б/н від 06.12.2012 р.;
від ВДВС: не з'явився.
У 2001 році Заступник Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся з позовом до Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України про зобов'язання відповідача в місячний термін разом з фахівцями Міністерства оборони України здійснити інвентаризацію майна за попередньою вартістю 19 004 000, 00 грн., а саме: виробничого мисливсько-риболовецького об'єднання, 16 мисливських та 2 риболовецьких господарств, 3 будинки мисливця-рибалки, 3 магазини, 2 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства колишнього Київського військового округу; 14 мисливських господарств, будинок мисливця-рибалки, магазин, 5 стрілецьких стендів військово-мисливського товариства колишнього Прикарпатського округу; 7 мисливських господарств, 7 будинків мисливця-рибалки, туристична база, 3 магазини, 3 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства колишнього Одеського військового округу, вказаного в постанову Кабінету Міністрів України від 18.04.1995 року № 18 "Про визначення органів управління майном загальних громадських організацій колишнього Союзу РСР", оцінити його та оформити передачу Міністерству оборони України.
Рішенням господарського суду міста Києва від 05.12.2002 р., залишеним без змін постановою Верховного Суду України від 18.11.2003, задоволено позов Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України; зобов'язано Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України разом з фахівцями Міністерства оборони України здійснити інвентаризацію майна, а саме: виробничого мисливсько-риболовецького об'єднання, 16 мисливських та 2 риболовецьких господарств, 16 мисливських та 2 риболовецьких господарства, 3 будинки мисливця-рибалки, 3 магазини, 2 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Київського військового округу; 14 мисливських господарств, будинок мисливця-рибалки, магазин, 5 стрілецьких стендів військово-мисливського товариства Прикарпатського округу; 7 мисливських господарств, 7 будинків мисливця-рибалки, туристична база, 3 магазини, 3 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Одеського військового округу; зобов'язано Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України повернути з чужого незаконного володіння на користь Міністерства оборони України майно, а саме: виробниче мисливсько-риболовецьке об'єднання, 16 мисливських та 2 риболовецьких господарств, 3 будинки мисливця-рибалки, 3 магазини, 2 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Київського військового округу; 14 мисливських господарств, будинок мисливця-рибалки, магазин, 5 стрілецьких стендів військово-мисливського товариства Прикарпатського округу; 7 мисливських господарств, 7 будинків мисливця-рибалки, туристична база, 3 магазини, 3 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Одеського військового округу.
На виконання постанови Верховного Суду України від 18.11.2003 р. та рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2002 р. видано відповідні накази.
23.02.2004 р. ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві була винесена постанова про відкриття виконавчих проваджень з виконання виданих у даній справі наказів.
27.05.2008 р. ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві винесена постанова про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 11 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" у відповідній редакції, мотивована тим, що виконати на вказаний час рішення суду без участі боржника не можливо, так як: постановами державного виконавця від 15.07.2005 р. та від 15.08.2005 р. до боржника застосовані штрафні санкцій, у зв'язку з чим 28.12.2005 р. надіслано подання до Солом'янського районного суду міста Києва щодо притягнення до кримінальної відповідальності керівництва Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України; Генеральною прокуратурою України порушено кримінальну справу № 49-2061 за фактом невиконання службовими особами Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2002 р. у справі №18/375 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 382 Кримінального кодексу України; за даними прокуратури Солом'янського району м. Києва 31.05.2007 р. кримінальна справа № 49-2061 за обвинуваченням Гуріна М.М. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України, в порядку статті 232 КПК України направлена з обвинувальним висновком до Солом'янського районного суду м. Києва для розгляду по суті.
Не погоджуючись з вказаною постановою, Міністерство оборони України звернулось до господарського суду міста Києва зі скаргою на дії (бездіяльність) ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві, в якій просило скасувати постанову ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві від 27.05.2008 р., поновити виконавче провадження щодо примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 18.11.2003 р. у справі № 18/375 з мотивів, зазначених у скарзі.
В подальшому представник Міністерства оборони України уточнив вимоги, викладені в скарзі, та просив визнати незаконною та скасувати постанову ВДВС Соломянського РУЮ у м. Києві від 27.05.2008 р.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.01.2010 р. було частково задоволено скаргу Міністерства оборони України на дії (бездіяльність) державного виконавця, визнано незаконною постанову ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві від 27.05.2008 р. про закінчення виконавчого провадження, в іншій частині скарги провадження припинено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2012 р. апеляційну скаргу Громадської організації "Військово-мисливське товариство "Південь" залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду міста Києва від 26.01.2010 у справі № 18/375 без змін.
При винесенні зазначеної ухвали, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з того, що висновок ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві, викладений у постанові від 27.05.2008 р., про неможливість виконати рішення суду без участі боржника є необґрунтованим, оскільки кримінальна справа № 49-2061 за обвинуваченням Гуріна М.М. у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 382 КК України, яка направлена з обвинувальним висновком до Солом'янського районного суду м. Києва для розгляду по суті, не є фактом відсутності боржника, оскільки у даній справі боржником є юридична особа - Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України, а не Гурін М.М.
Постановою Вищого господарського суду України від 16.01.2013 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2012 р. та ухвалу господарського суду міста Києва від 26.01.2010 р. у справі № 18/375 скасовано, а справу передано до господарського суду міста Києва для нового розгляду скарги Міністерства оборони України на дії (бездіяльність) державного виконавця.
Розпорядженням в.о. керівника апарату господарського суду міста Києва № 04-1/40 від 23.01.2013 р. справу № 18/375 призначено на повторний автоматичний розподіл та передано судді Ломаці В.С. для розгляду.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.01.2013 р. суддею Ломакою В.С. прийнято скаргу Міністерства оборони України на дії (бездіяльність) державного виконавця ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві у справі № 18/375 до свого провадження, та призначено її до розгляду на 20.02.2013 р.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.02.2013 р. розгляд справи відкладено на 05.03.2013 р.
22.02.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від прокуратури та позивача надійшли письмові пояснення, в яких наголошується на тому, що відсторонення керівника товариства - боржника не звільняє останнього від обов'язку виконати рішення суду у даній справі.
Також, 22.02.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від боржника надійшли письмові пояснення, в яких він вказує на те, що оскаржувана постанова ВДВС є правомірною та такою, що була винесена у відповідності до законодавства.
У судове засідання 05.03.2013 р. представники прокуратури та ВДВС не з'явились, про час і місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.
Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України N 01-8/1228, 02.06.2006 року "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Також, у відповідності до ч. 2 ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України, скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.
Розглянувши скаргу Міністерства оборони України на дії відділу Державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції в місті Києві під час виконання рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2002 р. у справі № 18/375, суд дійшов висновку, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України "Про виконавче провадження" (далі - Закон).
Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби.
Зазначеним Законом регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.
В силу ст. 1 Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з п. 2 постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 26.12.2003 р. "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження", стягувач, боржник або прокурор мають право оскаржити дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів тільки до господарського суду, який розглянув відповідну справу по першій інстанції.
Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 26.12.2003 р. "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" визначено, що у справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи інших посадових осіб державної виконавчої служби предметом судового розгляду можуть бути рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень господарських судів.
Так, акт державного органу - це юридична форма рішень цього органу, які спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин, породжують певні правові наслідки і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Згідно з положеннями Закону України "Про виконавче провадження", юридичним оформленням сукупності дій уповноваженої особи, направлених на виконання рішення суду є постанова державного виконавця.
Згідно зі ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції, яка була чинною на момент прийняття оскаржуваної постанови, дії державного виконавця, його відмова від вчинення певної виконавчої дії, зволікання з вчиненням виконавчих дій, а також відмова у задоволенні заяви про відвід державного виконавця можуть бути оскаржені особами, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до виконання виконавчих дій у встановленому цим Законом порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, 23.02.2004 р. ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві було винесено постанову про відкриття виконавчих проваджень, в яких зазначено строк для добровільного виконання до 01.03.2004 р. на підставі наказів господарського суду м. Києва № 18/375 ( 02-2-18/12485) від 18.11.2003 р. про зобов'язання Товариства військових мисливців та рибалок Збройних сил України разом з фахівцями Міністерства Оборони України здійснити інвентаризацію майна, а саме: Виробничого мисливського-риболовецького об'єднання, 16 мисливських та 2 риболовецьких господарства , 3 будинку мисливця-рибалки, 3 магазини, 2 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Київського військового округу; 7 мисливських господарств, 7 будинків мисливця-рибалки , туристична база, 3 магазини, 3 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Одеського військового округу та зобов'язання Товариства військових мисливців та рибалок Збройних сил України разом з фахівцями Міністерства Оборони України повернути з чужого незаконного володіння на користь Міністерства Оборони України, а саме: мисливського-риболовецького об'єднання , 16 мисливських та 2 риболовецьких господарства , 3 будинку мисливця-рибалки, 3, магазини, 2 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Київського військового округу; 14 мисливських господарств, будинок мисливця-рибалки , магазин, 5 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Прикарпатського військового округу 7 мисливських господарств. 7 будинків мисливця-рибалки , туристична база, 3 магазини, 3 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Одеського військового округу .
21.06.2004 р. державним виконавцем ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві складено акт про те, що за адресою боржника майно, яке перераховане в наказах на території Солом'янського району м. Києва та у місті Києві, відсутнє.
21.06.2004 р. ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві винесені постанови про зупинення виконавчих проваджень, у зв'язку з витребуванням виконавчого провадження на перевірку.
01.07.2004 р. ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві поновлено виконавче провадження, у зв'язку із поверненням із Департаменту ДВС МЮУ.
02.07.2004 р. ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві винесена постанову про об'єднання в зведене виконавче провадження виконавчих проваджень № 183/15 та 184/15.
15.07.2005 р. ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві винесена постанова про накладання штрафу на боржника в розмірі 340,00 грн., за невиконання вищевказаного рішення суду та надано 7-денний строк для виконання.
15.08.2005 р. ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві повторно винесена постанова про накладення штрафу на боржника.
05.09.2005 р. ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві зупинено виконавче провадження на підставі пункту 5 статті 35 Закону України "Про виконавче провадження".
09.12.2005 р. ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві поновлено виконавче провадження.
15.12.2006 р. відповідно до постанови від 14.12.2006 р. Департаменту державної виконавчої служби зведене виконавче провадження було передано на перевірку.
29.12.2006 р. начальником ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві винесена постанова про скасування постанов про закінчення виконавчих проваджень від 04.05.2006 р.
09.01.2007 р. ВДВС Соломянського РУЮ у м. Києві винесені постанови про відновлення виконавчих проваджень.
16.05.2007 р. постановою Солом'янського районного суду міста Києва було надано дозвіл слідчому прокуратури Солом'янського району міста Києва на вилучення належним чином завірених копій матеріалів виконавчих проваджень.
05.03.2008 р. та 17.03.2008 р. на адресу прокуратури Солом'янського району міста Києва направлено запит про результати розгляду кримінальної справи за фактом невиконання службовими особами Товариства військових мисливців га рибалок Збройних сил України рішення суду за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України.
27.03.2008 р. до ВДВС Соломянського РУЮ у м. Києві надійшов лист-повідомлення із прокуратури про порушення кримінальної справи №49-2061 щодо Гуріна М.М. за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 382 ч. 2 КК України, яка в подальшому була направлена з обвинувальним висновком до Солом'янського районного суду міста Києва.
18.01.2008 р. Солом'янським районним судом міста Києва було прийнято рішення про направлення зазначеної кримінальної справи прокурору для проведення додаткового розслідування, яке оскаржене до Апеляційного суду міста Києва.
27.05.2008 р. ВДВС Соломянського РУЮ у м. Києві винесена постанова про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 11 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".
Зазначена постанова мотивована тим, що виконати на вказаний час рішення без участі боржника не можливо, так як: постановами державного виконавця від 15.07.2005 р. та від 15.08.2005 р. до боржника застосовані штрафні санкцій, у зв'язку з чим 28.12.2005 р. надіслано подання до Солом'янського районного суду міста Києва щодо притягнення до кримінальної відповідальності керівництва Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України; Генеральною прокуратурою України порушено кримінальну справу № 49-2061 за фактом невиконання службовими особами Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2002 р. у справі №18/375 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 382 Кримінального кодексу України; за даними прокуратури Солом'янського району м. Києва 31.05.2007 р. кримінальна справа № 49-2061 за обвинуваченням Гуріна М.М. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України, в порядку статті 232 КПК України направлена з обвинувальним висновком до Солом'янського районного суду м. Києва для розгляду по суті.
Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції вказав на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема п. 11 ч. 1 ст. 37, ч. 3 ст. 76 Закону України "Про виконавче провадження", в редакції, що діяла на час закінчення виконавчого провадження, оскільки законодавець у наведених нормах не пов'язує закінчення виконавчого провадження з фактом відсутності боржника.
Зокрема, Вищий господарський суд України зазначив, що пункт 11 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" передбачав закінчення виконавчого провадження у випадку повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, у випадку, передбаченому ч. 3 ст. 76 цього Закону.
Відповідно до ч. 3 ст. 76 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається до суду чи іншого органу, що видав виконавчий документ, постановою державного виконавця, затвердженою начальником відповідного відділу державної виконавчої служби після застосування до боржника штрафних санкцій та інших заходів, передбачених статтею 87 цього Закону, якщо виконати рішення без участі боржника неможливо.
Якщо ж виконання може бути проведено без участі боржника, згідно із ч. 2 ст. 76 вказаного Закону, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, а на боржника державним виконавцем накладається штраф у сумі двократного розміру витрат на проведення виконавчих дій у порядку, встановленому частиною другою статті 87 цього Закону.
Таким чином, ст. 76 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції, що діяла на час закінчення виконавчого провадження, передбачала загальні умови виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, як боржником (у добровільному чи примусовому порядку) так і іншими особами за організацією державного виконавця.
І лише у випадку, коли виконання судового рішення (вчинення певних дій, утримання від їх вчинення) є неможливим без особистої участі боржника, тобто коли очікуваний результат залежить від особи виконавця, законодавець надав право закінчити виконавче провадження, повернувши виконавчий документ до суду.
На підставі зазначеного суд касаційної інстанції зауважив, що перевіряючи законність дій державного виконавця у даній справі, суд зобов'язаний був з'ясувати, можливість виконання наказу господарського суду щодо проведення інвентаризації майна без особистої участі боржника у вчиненні виконавчих дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Досліджуючи можливість виконання рішення господарського суду у даній справі без особистої участі боржника, суд виходить з наступного.
Статтею 2 Закону України "Про виконавче провадження" зазначено, що примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу, яка входять до системи органів Міністерства юстиції України.
Судові рішення, згідно зазначеного Закону розділяють на рішення майнового та немайнового характеру.
До переліку рішень у немайнових спорах віднесено, в тому числі, рішення, за якими боржника зобов'язано особисто вчинити певні дії на користь стягувача, або утриматися від здійснення таких дій.
Так, як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду міста Києва від 05.12.2002 р. зобов'язано відповідача разом з фахівцями позивача здійснити інвентаризацію рухомого та нерухомого майна, визначеного в рішенні, а також повернути з чужого незаконного володіння таке майно на користь Міністерства оборони України.
Особливості виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення передбачені статтею 75 Закону України "Про виконавче провадження", а саме: визначено, що після відкриття виконавчого провадження по виконавчому документу, який зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець відповідно до статті 24 цього Закону визначає йому строк добровільного виконання рішення. У разі невиконання без поважних причин цих вимог державний виконавець застосовує до боржника штрафні санкції чи інші заходи, передбачені законодавством, і призначає новий строк виконання. Якщо після цього рішення не буде виконано і виконання може бути проведено без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, а на боржника державним виконавцем накладається штраф у сумі двократного розміру витрат на проведення виконавчих дій у порядку, встановленому частиною другою статті 87 цього Закону.
Якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець застосовує до боржника штрафні санкції та інші заходи, передбачені статтею 87 цього Закону, після чого, виконавчий документ постановою державного виконавця, затвердженою начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, повертається до суду чи іншого органу, що видав виконавчий документ.
В даному випадку безпосередньо з рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2002 р. слідує, що воно має бути виконано шляхом вчинення боржником як зобов'язаним за таким рішенням суб'єктом певних дій, а саме: проведення інвентаризації з подальшим поверненням відповідного майна.
Відповідно до п.п. "д" п. 3. Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 69 від 11.08.1994 р., в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваної постанови, проведення інвентаризації є обов'язковим, зокрема, за судовим рішенням або на підставі належним чином оформленого документа органу, який відповідно до закону має право вимагати проведення такої інвентаризації. У цих випадках інвентаризація має розпочатися у термін, зазначений у належним чином оформленому документі зазначених органів, але не раніше дня отримання підприємством відповідного документа.
Відповідно до п. 11.1. Інструкції для проведення інвентаризаційної роботи на підприємствах, розпорядчим документом їх керівника створюються постійно діючі інвентаризаційні комісії у складі керівника структурних підрозділів, головного бухгалтера, які очолюються керівником підприємства або його заступником.
Відповідно до п. 11.4 Інструкції робочі інвентаризаційні комісії здійснюють інвентаризацію майна, товарно-матеріальних цінностей, коштів, цінних паперів та інших грошових документів і незавершеного виробництва у місцях зберігання та виробництва; разом з бухгалтерією підприємства беруть участь у визначенні результатів інвентаризації і розробляють пропозиції щодо заліку нестач і надлишків за пересортицею, а також списання нестач у межах норм природного убутку; оформляють протокол із зазначенням у ньому стану складського господарства, результатів інвентаризації і висновків щодо них, пропозицій про залік нестач та лишків за пересортицею, списанню нестач в межах норм природного убутку, а також понаднормових нестач і втрат від псування цінностей із зазначенням вжитих заходів щодо запобігання таким втратам і нестачам.
Згідно з п. 11.6. Інструкції результати контрольних перевірок інвентаризацій оформляються актом (додаток № 1).
Відповідальність за організацію інвентаризації несе керівник підприємства, який повинен створити необхідні умови для її проведення у стислі строки, визначити об'єкти, кількість і строки проведення інвентаризації, крім випадків, коли проведення інвентаризації є обов'язковим (п. 2 Інструкції).
Таким чином, відповідно до порядку здійснення інвентаризації майна, визначеного вказаною Інструкцією, що розповсюджується в тому числі на об'єкти, перераховані у рішенні господарського суду міста Києва від 05.12.2002 р., така інвентаризація на момент прийняття оскаржуваної постанови могла бути проведена лише шляхом створення керівником боржника інвентаризаційної комісії, яку він має очолити, проведення інвентаризаційної роботи, складання інвентаризаційних документів (описів та акту).
Відповідно до Статуту Товариства військових мисливців та рибалок Збройних сил України, затвердженого установчою конференцією Товариства 04.03.1992 р. із змінами та доповненнями, Товариство - це добровільна Всеукраїнська громадська, не комерційна організація, яка об'єднує мисливців, рибалок та туристів військовослужбовців, робітників і службовців Збройних Сил України, інших силових Міністерств та відомств та членів їх сімей.
Діяльність Товариства здійснюється на основі самоврядування, добровільності і рівноправності його членів, законності і гласності, виборності, звіту про роботу виборних органів у співробітництві з командуванням Збройних Сил та військових частин.
Рішення вищих органів Товариства обов'язкове для нижчих органів та кожного його члена.
Товариство є юридичною особою з моменту реєстрації у Міністерстві юстиції України (зареєстроване у Мін'юсті 03.05.1993 р. відповідно до Свідоцтва за № 448), має відособлене майно на праві власності, самостійний баланс, рахунки в установах банків, має право на отримання кредитів, печатку і штамп із своїм найменуванням, інші штампи, бланки та інші реквізити, а також іншу символіку, яка затверджується Центральною радою Товариства, може від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав, бути учасником цивільно-правових відносин, виступати в суді, арбітражному суді від свого імені.
Управління Товариством здійснюють такі статутні органи: Конференція, Центральна Рада, Президія ЦР, Центральна ревізійна комісія. Вищим статутним органом управління Товариства є Конференція, яка обирає Центральну Раду і Центральну ревізійну комісію в кількості, встановленій Конференцією, строком на 5 років.
Центральна Рада є керівним органом Товариства, керує його діяльністю в період між Конференціями Товариства.
Керує Центральною Радою її голова, який може бути одночасно і головою президії Центральної Ради Товариства. Він наділяється повноваженнями відповідно до Статуту.
Відповідно до матеріалів справи на момент прийняття рішення у даній справі та на момент винесення оскаржуваної постанови ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві головою Центральної ради як керівного органу Товариства ВМР ЗС України був Гурін М.М.
Як голова Центральної Ради Товариства він відповідно до Статуту Товариства був наділений наступними повноваженнями: очолює Товариство, керує (контролює) діяльністю Президії Центральної ради; несе персональну відповідальність в межах наданих повноважень цим Статутом за виконання рішень статутних органів управління Товариства, приймає на роботу та звільняє з роботи штатних працівників, розподіляє обов'язки між ними, визначає посадові оклади, доплати, надбавки, вживає заходів заохочення і накладає стягнення на вказаних працівників; керує роботою штатного апарату Товариства та організує контроль за діяльністю створених Товариством госпрозрахункових установ, організацій, заснованих підприємством; на підставі рішень президії Центральної ради затверджує штатний розклад апарату Товариства, здійснює підбір кадрів; за згодою президії Центральної ради призначає на посади керівників госпрозрахункових підприємств, установ, організацій безпосередньо заснованих Центральною радою; здійснює оперативне управління майном та коштами Товариства, крім майна, та коштів, закріплених за організаціями Товариства; сприяє організації роботи ревізійної комісії Товариства; представляє Товариство у державних та громадських органах; діє від імені Товариства в межах прав, наданих цим Статутом; укладає договори(контракти) відповідно до мети та завдань Товариства, представляє його в усіх установах, на підприємствах і організаціях, як в Україні, так і за її межами, видає довіреність, відкриває у встановленому порядку рахунки Товариства в установах банків; видає накази, розпорядження в межах свої компетенції; інформує президію Центральної ради про рішення, які прийняті між засіданнями президіями; та іншими повноваженнями, передбаченими Статутом.
Отже, з усього зазначеного вбачається, що рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2002 р. могло бути виконане виключено за участю боржника - Товариства військових мисливців та рибалок Збройних сил України через дії, які мав вчинити, зокрема, виконавчий орган Товариства в особі його Голови.
Як встановлено постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 24.01.2011 р. у кримінальній справі № 1-п492/11 (№ в ЄДРСР 13762048) 08.01.2004 р. головою Центральної Ради Товариства ВМР ЗС України, на виконання Постанови КМУ № 18 від 13.01.1995 р. та Постанови Верховного Суду України від 18.11.2003 р., а також рішення Пленарного засідання ЦР Товариства, було видано наказ № 2 про проведення інвентаризації та передачу майна, за змістом якого служби Товариства разом із службами Міністерства оборони України (по домовленості) проводять інвентаризацію та прийом майна колишнього Військово-мисливського Товариства ЗС СРСР без зарахування на баланс.
Згідно з даним наказом Гурін М.М. створив комісію Товариства ВМР ЗС України для проведення інвентаризації та передачі майна під своїм головуванням, до складу якої включив заступника голови ЦР Товариства та голів регіональних організацій Товариства.
З'ясовано, що оскільки майно колишнього Військово-мисливського Товариства Збройних Сил СРСР знаходиться на балансі Товариства, яке є відокремленою юридичною особою, Міністерство оборони України не має права самостійно проводити інвентаризацію.
16.07.2004 р. Міністром оборони України була створена комісія для проведення інвентаризації та прийому майна колишнього Військово-мисливського Товариства Збройних Сил СРСР, до якої залучені представники інвентаризаційної комісії Товариства ВМР ЗС України.
Однак, комісія на свої засідання не збиралася внаслідок ухилення голови Товариства від надання спільній комісії переліку всього майна організації та неявки голови та членів комісії на спільні засідання і відповідно протоколи засідання не складались.
14.10.2004 р., 02.11.2004 р. та 19.11.2004 р. Міністерством оборони України до відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві були направлені наявні у міністерстві інвентаризаційні матеріали по регіонах України, які надійшли від квартирно-експлуатаційних управлінь районів.
У зв'язку із тим, що МО України надало всі наявні у нього документи та враховуючи неможливість самостійно здійснити інвентаризацію фондів Товариства ВМР ЗС України, 10.12.2004 р. Департаментом капітального будівництва та управління фондами Міністерства оборони України до ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві направлено лист щодо зобов'язання Товариства здійснити інвентаризацію із складанням єдиного інвентаризаційного акту з наступним його погодженням з Міністерства оборони України.
В подальшому, Міністерство оборони неодноразово зверталось до державних виконавців із листами щодо вжиття примусових заходів до виконання службовими особами Товариства ВМР ЗС України рішення суду.
28.12.2005 р. до Солом'янського районного суду міста Києва було надіслано подання щодо притягнення до кримінальної відповідальності керівництва Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України, в результаті чого Генеральною прокуратурою України порушено кримінальну справу № 49-2061 за фактом невиконання службовими особами Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2002 р. у справі №18/375 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 382 Кримінального кодексу України.
31.05.2007 р. кримінальна справа № 49-2061 за обвинуваченням Гуріна М.М. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України, в порядку статті 232 КПК України була направлена з обвинувальним висновком до Солом'янського районного суду м. Києва для розгляду по суті.
Постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 24.01.2011 р. у кримінальній справі № 1-п492/11 (№ в ЄДРСР 13762048) вирішено звільнити Гуріна М.М. від кримінальної відповідальності за ст. 382 ч. 2 КК України на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України, а кримінальну справу № 1-п492/11 закрито.
Дослідивши всі вищезазначені обставини у їх сукупності, суд дійшов висновку, що державним виконавцем на момент прийняття оскаржуваної постанови про закриття провадження у справі були вчинені всі можливі дії, спрямовані на виконання рішення суду у даній справі.
При цьому, оскільки рішення суду було безпосередньо пов'язане з особою боржника, так як саме останнього зобов'язано провести інвентаризацію спірного майна з подальшою передачею його позивачу, враховуючи ухилення голови Центральної Ради Товариства ВМР ЗС України, як його керівника, від проведення інвентаризації, та з огляду на неможливість проведення такої інвентаризації в силу положень чинного на вказаний час законодавства самостійно органами державно виконавчої служби, державний виконавець правомірно виніс оскаржувану постанову.
Відповідно до п. 9.13. Постанови Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 р. "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.
На підставі зазначеного, керуючись ст. ст. 86, 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Відмовити у задоволені скарги Міністерства оборони України на дії відділу Державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції в місті Києві при виконанні рішення суду у справі № 18/375.
2. Ухвалу може бути оскаржено в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.
Суддя В.С. Ломака