ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/1415/13 26.02.13
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ-МТС», м.Київ
доПублічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», м.Київ
провизнання недійсним договору частково
Суддя Жагорнікова Т.О.
Представники сторін:
від позивача:не з'явився;
від відповідача:Мартиненко О.О. (дов. №157 від 06.11.2012 р.).
Товариство з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ-МТС» (надалі -ТОВ «ДПЗКУ-МТС») звернулось до господарського суду з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (надалі - ПуАТ «ДПЗКУ») про визнання п. 3.3. Договору оренди нежитлового приміщення №98 від 01.12.2011 р. та Додаткової угоди від 01.12.2011 р. до Договору недійсними.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що пунктом 3.3 Договору оренди нежитлового приміщення №98 від 01.12.2011 р. та Додатковою угодою від 01.12.2011 р. не було погоджено строки оплати комунальних послуг, у зв'язку з чим вони не спрямовані на реальне настання правових наслідків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2013 р. порушено провадження у справі № 910/1415/13 розгляд справи призначено на 12.02.2013 р.
До початку судового засідання 11.02.2013 р. через канцелярію господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на вимогу ухвали суду та додаткові письмові пояснення.
В судовому засіданні 12.02.2013 р. представник позивача надав додаткові документи до матеріалів справи, надав усні пояснення по суті спору та просив задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача надав відзив на позов, надав додаткові документи до матеріалів справи на вимогу ухвали суду, заперечував проти позовних вимог у повному обсязі.
В судовому засіданні 12.02.2013 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошувалась перерва до 26.02.2013 р.
До початку судового засідання 21.02.2013 р. через канцелярію господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення.
До початку судового засідання 25.02.2013 р. через канцелярію господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку неможливістю направити уповноваженого представника в судове засідання, оскільки останній залучений до участі в судовому засіданні в Господарському суді Одеської області.
В судовому засіданні 26.02.2013 р. представник відповідача заперечував проти клопотання позивача про відкладення розгляду справи, надав усні заперечення по суті спору та просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Заслухавши пояснення представника відповідача та дослідивши надані докази, суд відхилив клопотання позивача про відкладення розгляду справи у зв'язку з наступним:
Згідно із абз. 2 п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»№18 від 26.12.2011 р. господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 Господарського процесуального кодексу України), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що позивачем не наведено доказів неможливості забезпечити участь у судовому засіданні іншого представника або неможливості розгляду справи без участі представника.
Оскільки позивач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті, суд прийшов до висновку, що справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.
В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
01.12.2011 р. між ПуАТ «ДПЗКУ» (надалі - орендодавець) та ТОВ «ДПЗКУ-МТС» (надалі-орендар) укладено Договір оренди нежитлового приміщення № 98 (надалі - Договір).
Відповідно до пункту 1.1. Договору орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування нежитлове приміщення, що належить орендодавцю (далі іменується - орендоване приміщення). Орендоване приміщення - нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 1 (п.1.2. Договору). Площа орендованого приміщення - 509,3 кв.м. (п. 1.3. Договору). Мета використання орендованого приміщення - розміщення офісу (п. 1.4. Договору).
Згідно з п. 3.1. Договору розмір орендної плати за перший місяць користування приміщенням (яка розрахована відповідно до Методики розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна, що затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. №786), що орендується, становить 78 872,53 грн., в т.ч. ПДВ в сумі 13 145,42 грн.
Відповідно до п. 3.2. Договору розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.
Відповідно до п. 3.6. Договору протягом 3 (трьох) робочих днів після закінчення місяця орендодавець зобов'язується виставити орендарю рахунок за користування приміщенням.
Згідно з п. 3.7. Договору орендар зобов'язується перерахувати на поточний рахунок орендодавця орендну плату не пізніше 3 (трьох) робочих днів з моменту виставлення орендодавцем рахунку.
Згідно з п. 3.3. Договору вартість комунальних послуг орендар сплачує окремо на підставі виставленого рахунку орендодавцем.
Додатковою угодою до Договору від 01.12.2011 р. (надалі - Додаткова Угода) внесено зміни до п. 3.3 Договору, та викладено пункт Договору в наступні редакції: вартість комунальних послуг, які включають в себе забезпечення електроенергією, теплопостачання, водопостачання і водовідведення, вивезення та знешкодження ТПВ, прибирання, охорона, користування ліфтами, обслуговування сантехніком, електриком, двірником, орендар сплачує окремо на підставі виставленого рахунку орендодавцем.
Відповідно до п. 7.2. Договору орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Термін дії Договору становить 2 роки 11 місяців з дня підписання Акту (п. 9.1. Договору).
Доказів припинення договору в установленому порядку суду не надано.
01.12.2011 року на виконання умов Договору на підставі Акту приймання-передачі від 01.12.2011 р., ПуАТ «ДПЗКУ» передав, а ТОВ «ДПЗКУ-МТС» прийняв в строкове платне користування орендоване приміщення загальною площею - 509,3 кв.м.).
Спір у справі виник у зв'язку із оспорювання позивачем дійсності п. 3.3 Договору та Додаткової угоди до Договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Підставою для недійсності п. 3.3 Договору та Додаткової угоди позивачем визначається те, що в пункті 3.3. Договору та Додатковій угоді не визначено строків справляння витрат по сплаті за комунальні послуги, таким чином, позивач вважає, що дані положення не спрямовані на реальне настання правових наслідків.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.
Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 Цивільного кодексу України).
Правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинена цивільних прав та обов'язків. Тому дії особи, що вчинені без наміру створити будь-які юридичні наслідки, не призводять до правочинів. Цивільний кодекс України називає такі правочини фіктивними.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Водночас фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений (нотаріальне посвідчення, державна реєстрація).
Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» цілком слушно було зазначено, що невиконання або неналежне виконання угоди не може бути підставою для визнання її недійсною і у цьому разі сторона вправі вимагати розірвання договору або застосування інших встановлених наслідків (п. 16). Викладена правова позиція стосується тих правочинів, сторони яких дійсно мали на меті досягти відповідного правового результату. Отже, позивач, який звертається з вимогою про визнання правочину фіктивним, має довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.
З наданих до документів вбачається, що Договір виконувався.
Додатковою угодою визначено, що вартість комунальних послуг, які включають в себе забезпечення електроенергією, теплопостачання, водопостачання і водовідведення, вивезення та знешкодження ТПВ, прибирання, охорона, користування ліфтами, обслуговування сантехніком, електриком, двірником, орендар сплачує окремо на підставі виставленого рахунку орендодавцем згідно формули, визначеної у Додатковій угоді.
На виконання вимог п. 3.3. Договору та Додаткової угоди, відповідач надавав позивачу Рахунки на сплату комунальних послуг та Акти наданих послуг, які підписанні сторонами та скріплені печатками сторін (оригінали яких було оглянуто в судовому засіданні та копії яких містяться в матеріалах справи), а саме:
1Акт надання послуг №118 від 30.12.2011 р.Рахунок на оплату №35 від 30.12.2011 р. - на суму 22 104,91 грн.
2Акт надання послуг №19 від 31.01.2012 р.Рахунок на оплату №19 від 31.01.2012 р. - на суму 24 104,92 грн.
3Акт надання послуг №40 від 29.02.2012 р.Рахунок на оплату №40 від 29.02.2012 р. - на суму 28 664,58 грн.
4Акт надання послуг №61 від 31.03.2012 р.Рахунок на оплату №62 від 31.03.2012 р. - на суму 21 754,32 грн.
5Акт надання послуг №80 від 30.04.2012 р.Рахунок на оплату №82 від 30.04.2012 р. - на суму 17 484,88 грн.
6Акт надання послуг №101 від 31.05.2012 р.Рахунок на оплату № 103 від 31.05.2012 р. - на суму 13 206,36 грн.
7Акт надання послуг №126 від 30.06.2012 р.Рахунок на оплату №128 від 30.06.2012 р. - на суму 14 316,05 грн.
8Акт надання послуг №150 від 31.07.2012 р.Рахунок на оплату №153 від 31.07.2012 р. - на суму 14 612,14 грн.
9Акт надання послуг №175 від 31.08.2012 р.Рахунок на оплату №177 від 31.08.2012 р. - на суму 15 719,77 грн.
10Акт надання послуг №200 від 30.09.2012 р.Рахунок на оплату №202 від 30.09.2012 р. - на суму 14 414,27 грн.
11Акт надання послуг №224 від 31.10.2012 р.Рахунок на оплату №226 від 31.10.2012 р. - на суму 15 934,03 грн.
12Акт надання послуг №248 від 30.11.2012 р.Рахунок на оплату №250 від 30.11.2012 р. - на суму 21 185,41 грн.
13Акт надання послуг №272 від 31.12.2012 р.Рахунок на оплату №274 від 31.12.2012 р. - на суму 23 967,60 грн.
Отже, із Актів надання послуг, які скріплені підписами та печатками сторін, вбачається, що позивач отримував комунальні послуги за період з грудня 2011 року по грудень 2012 року, що свідчить про спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків.
Твердження позивача зазначені в письмових поясненнях, з приводу не отримання від відповідача рахунків спростовуються матеріалами справи.
В письмових поясненнях відповідач зазначив, що передавав рахунки позивачу безпосередньо до бухгалтерії, тобто виконував зобов'язання за Договором.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що листом №130-2-17/7033 від 30.10.2012 р. відповідач повторно направив на адресу позивача рахунки на оплату за період з грудня 2011 по вересень 2012 р., які 01.11.2012 р. були отримані позивачем, про що свідчить відтиск печатки вих. №140-647/2013 та підпис уповноваженої особи позивача. Крім того, 17.01.2013 р. листом №130-2-17/258 відповідач направив на адресу відповідача рахунки за жовтень 2012 по грудень 2012 р., вказані рахунки були отримані позивачем 18.01.2013 р., про що свідчить відтиск печатки вих. №140-876/2013 та підпис уповноваженої особи позивача.
Статтею 530 Цивільного Кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Таким чином, з урахуванням ст. 530 Цивільного кодексу України, п. 3.3 Договору та Додаткової угоди до Договору позивач повинен був в семиденний строк з моменту отримання вищевказаних листів, з копіями рахунків виконати зобов'язання.
Проаналізувавши вищевикладене судом встановлено, що позивач не довів відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Разом з тим, відповідно ч. 2, 4 до ст. 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Таким чином,позивач не був позбавлений права звернутись на підставі ст. 188 Господарського кодексу України до відповідача або безпосередньо до суду, щодо зміни п. 3.3. Договору та Додаткової угоди, стосовно встановлення строку сплати за комунальні послуги. Доказів такого звернення позивачем надано не було.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином, позивач належними та допустимими засобами доказування не довів наявності обставин з якими приписи чинного законодавства передбачають недійсність п. 3.3 Договору та Додаткової угоди.
За таких обставин, правові підстави для визнання п. 3.3 Договору та Додаткової угоди недійсними з викладених у позовній заяві підстав відсутні, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити в повному обсязі.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 82-85, 49 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ-МТС» (ідентифікаційний код 37702357) у повному обсязі.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення підписано 04.03.2013 р.
Суддя Т.О. Жагорнікова