83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
21.02.13 р. Справа № 905/249/13-г
за позовом Комунального підприємства «Міський парк культури та відпочинку», м. Красноармійськ, Донецької області
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРЕОЛ ЛТД», м. Красноармійськ, Донецької області
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Красноармійська міська рада, м. Красноармійськ, Донецька область
про визнання договору б/н від 14.03.2012 про спільну діяльність недійсним
Суддя Мальцев М.Ю.
Представники сторін:
від позивача : Третяк В.І., за довіреністю б/н від 28.01.2013р.
від відповідача: Помялова Я.О., за довіреністю б/н від 04.01.2013
від третьої особи: Луценко С.А., за довіреністю б/н від 29.01.2013р.
У судовому засіданні 29.01.2013 р. оголошено перерву до 12.02.2013р., з 12.02.2013р. по 21.02.2013р. для надання сторонами додаткових документів
Позивач, Комунальне підприємство «Міський парк культури та відпочинку», м. Красноармійськ, Донецької області, звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРЕОЛ ЛТД», м. Красноармійськ, Донецької області про визнання договору б/н від 14.03.2012 про спільну діяльність недійсним.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на копію договору про спільну діяльність від 14.03.2012р., копії актів приймання-передачі, копію програми робіт, копію контракту з керівником комунального підприємства від 05.01.2012р., норми Цивільного кодексу України, Закон України «Про місцеве самоврядування».
25.01.2013р. відповідач надав відзив на позовну заяву №1 від 24.01.2013р., яким проти задоволення позовних вимог заперечував, оскільки уповноважена особа відповідно до договору про спільну діяльність виконує всі дії, передбачені діючим законодавством з метою захисту прав та інтересів як позивача так і відповідача. Також відповідач зазначив, що посилання позивача на необхідність отримання дозволу міської ради на укладання договору про спільну діяльність суперечить документам, що додані до позовної заяви.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 12.02.2013р. залучено до справи в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Красноармійську міську раду, м. Красноармійськ.
21.02.2013р. третьою особою через канцелярію суду були надані пояснення до позову, якими Красноармійська міська рада просила суд визнати договір б/н від 14.03.2012р. про спільну діяльність недійсним.
Розгляд справи відкладався.
Всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив:
Між позивачем та відповідачем було укладено договір про спільну діяльність від 14.03.2012р. (надалі Договір), відповідно до умов якого Сторони зобов'язуються шляхом об'єднання своїх зусиль та майна, яке належить Сторонам на відповідних правових підставах, сумісно діяти для досягнення спільної мети: реконструкція та переобладнання нерухомого майна, вказаного у п.3.1.1 цього Договору, а також сумісна експлуатація даного майна з метою отримання прибутку (п.1.1 Договору).
Актом приймання-передачі №1 від 14.03.2012р. підтверджується факт передачі будівлі кінотеатру „Мир" КП „Міський парк культури та відпочинку" ТОВ „Ореол ЛТД".
Згідно акту №3 від 14.03.2012р. позивач передав, а відповідач прийняв відповідні основні засоби.
Актом №2 від 19.03.2012р. зафіксовано факт приймання-передачі земельної ділянки позивачем відповідачу згідно Договору про спільну діяльність від 14.03.2012р.
Зазначені акти підписані уповноваженими представниками обох сторін та скріплені печатками.
Укладений між сторонами Договір б/н від 14.03.2012р. за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність, який регулюється главою 77 Цивільного кодексу України.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що спірний договір не містить жодних умов, які б регулювали відповідальність зі сторони відповідача за невиконання або неналежне виконання умов Договору, а також на те, що оспорюваний право чин носить характер правочину, вчиненого під впливом помилки, в розумінні ст.229 Цивільного кодексу України.
Оцінивши в сукупності представлені в обґрунтування заявлених позовних вимог докази та викладені обставини, господарський суд вважає, що позовні вимоги Комунального підприємства «Міський парк культури та відпочинку», м. Красноармійськ, Донецької області не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).
Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Способи волевиявлення та форми правочину врегульовані в ст. 205 Цивільного кодексу України, за якою правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою ( ст. 207 Цивільного кодексу України).
Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договорів недійсними: відповідність договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору, дієздатність сторін за договором, у чому конкретно полягає порушення вільного волевиявлення та не відповідність його внутрішній волі учасника правочину, не спрямованість сторони на реальне настання правових наслідків правочину та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.1130 Цивільного кодексу України, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
Згідно ст.1131 Цивільного кодексу України, договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Як вбачається з матеріалів справи, договір б/н від 14.03.2012р. укладено у письмовій формі та підписано уповноваженими представниками обох сторін, тобто сторонами дотримані вимоги вказаної статті Цивільного кодексу України.
Слід вказати, що постановою Донецького окружного адміністративного суду від 27.11.2012р. зобов'язано Красноармійську об'єднану державну податкову інспекцію Донецької області Державної податкової служби взяти на облік договір про спільну діяльність від 14.03.2012р., укладений між позивачем та відповідачем.
Тобто відповідачем виконуються дії, передбачені чинним законодавством, в тому числі і податковим, спрямовані на захист прав та інтересів як КП «Міський парк культури та відпочинку» так і ТОВ «ОРЕОЛ ЛТД».
Відповідно до розпорядження Красноармійського міського голови Красноармійської міської ради №334рг від 23.11.2007р., з метою ефективного та раціонального використання комунального майна підприємствами, установами та організаціями міста, які належать до комунальної власності, а також з метою недопущення ослаблення економічних основ місцевого самоврядування, зменшення обсягів та погіршення умов надання послуг населенню, керівникам підприємств, установ та організацій міста, які належать до комунальної форми власності, узгоджувати з міським головою питання щодо передачі в користування на умовах оренди комунального нерухомого майна (приміщень), які належать до комунальної форми власності.
Відповідно до п.5 ст.60 Закону України „Про місцеве самоврядування", органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Як вбачається з укладеного між сторонами договору про спільну діяльність сторони зобов'язуються шляхом об'єднання своїх зусиль та майна, яке належить сторонам на відповідних правових підставах, сумісно діяти для досягнення спільної мети: реконструкція та переобладнання нерухомого майна, а також сумісна експлуатація даного майна з метою отримання прибутку.
Тобто після будівельних робіт з реконструкції майна, підприємства зобов'язуються спільно експлуатувати майно з метою отримання прибутку.
Отже, відповідно до умов спірного договору фактично майно не передається у володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, не здається в оренду, не продається, не купується, не використовується як застава та не відчужується, а фактично мова йде саме про об'єднання сторонами зусиль та майна для досягнення спільної мети-отримання прибутку, а тому дозвіл міської ради на укладання договору про спільну діяльність, як це визначено ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування» не є обов'язковим.
Посилання позивача на те, що оспорюваний правочин вчинений під впливом помилки, судом до уваги не приймається з огляду на наступне.
Відповідно до ст.229 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Помилка - це спотворене уявлення особи про обставини, що дійсно мають місце. Під помилкою треба розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета або інших істотних умов правочину, яке вплинуло на її волевиявлення і за відсутності якої за обставинами справи можна вважати, що правочин не був би укладеним.
Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Отже, дослідивши матеріали справи, суд робить висновок, що позивачем не надано доказів в підтвердження наявності підстав для визнання спірного договору недійсним у розумінні норм чинного законодавства.
Судові витрати підлягають стягненню в порядку, що передбачений ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 22, 32, 33, 34, 43, 49, 77, 82 - 85 Господарського процесуального Кодексу України, ст. ст. 203, 204, 205, 207, 215, 229, 626, 627, 1130, 1131 Цивільного кодексу України, Законом України „Про місцеве самоврядування", господарський суд, -
У задоволенні позовних вимог Комунального підприємства «Міський парк культури та відпочинку», м. Красноармійськ, Донецької області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРЕОЛ ЛТД», м. Красноармійськ, Донецької області про визнання договору б/н від 14.03.2012 про спільну діяльність недійсним - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття (складання).
Вступну та резолютивну частини рішення оголошено в судовому засіданні 21.02.2013 р.
Повне рішення складено 22.02.2013 р.
Суддя Мальцев М.Ю