25.02.2013Справа №5002-17/ 4357-2012
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Консоль ЛТД»
до відповідача Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний Промислово-інвестиційний банк» в особі Філії «Кримське Центральне Відділення Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний Промислово-інвестиційний банк»
про тлумачення умов договору
Суддя Гайворонський В.І.
Представники:
Від позивача - Шалигін А.К., довіреність № 869 від 27.12.12, представник
Від відповідача - Коваленко С.В., довіреність № 09-32/1457 від 30.10.12, Рухлін І.О., довіреність № 09-32/1561 від 19.12.12 представники
СУТЬ СПОРУ: Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «Консоль ЛТД» звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим до відповідача Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний Промислово-інвестиційний банк» в особі Філії «Кримське Центральне Відділення Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний Промислово-інвестиційний банк» з позовом про тлумачення умов договору, а саме: розтлумачити, з постановлення про це рішення суду, умов договору про процентну ставку за користування кредитом, що міститься в п.п. 1.3, 1.4, 3.2, 3.5 Кредитного договору № 43-08 від 16.09.2008 року (надалі - Договір), укладеного між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком, правонаступником якого у зв'язку з його перейменуванням є Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі «Кримського Центрального відділення Промінвестбанку» та Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою «Консоль ЛТД», виходячи із буквального значення викладених в п.п. 1.3, 1.4, 3.2, 3.5 Кредитного договору № 43-08 від 16.09.2008 року слів та виражень, а у випадку неясності встановити буквальне значення умов цього Кредитного договору № 43-08 від 16.09.2008 року про процентну ставку шляхом співставлення з іншими умовами та сенсом Кредитного договору № 43-08 від 16.09.2008 року шляхом встановлення буквального значення наступного: 1). Чи містять п. 1.4 та 1.5 Договору відмінювальну умову застосування «відсотків за користування кредитом» на майбутнє до закінчення строку дії договору та повної виплати нарахованих за ним відсотків за користування кредитом в залежності від обставини, відносно якої невідомо чи наступить воно чи ні («У випадку порушення Позичальником встановленого п. 2.2 цього Договору строку погашення отриманого кредиту..»?). 2). Чи є укладений сторонами Кредитний договір № 43-08 від 16.09.2008 року змішаним договором? 3). У випадку настання скасовної умови застосування «відсотків за користування кредитом», підлягаюче виплаті Позичальника Банку згідно п.п. 1.4, 3.5 Договору «Відсотки за неправомірне користування кредитом» є платою за наданий кредит за кредитним договором або елементом будь-якого іншого та якого саме договору у складі умов Кредитного договору № 43-08 від 16.09.2008 року - як змішаного договору? 4). Чи є виходячи із буквального тлумачення умов п.п. 1.4, 3.5 Кредитного договору № 43-08 від 16.09.2006 року передбачені у них «відсотки за неправомірне користування кредитом» неустойкою ? 5). Чи передбачена виплата Позичальником Банку «Відсотків за неправомірне користування кредитом» за відсутності з боку Позичальника
порушень умов Кредитного договору № 43-08 від 16.09.2008 року? 6). Чи передбачена Договором виплата Позичальником Банку «Відсотків неправомірне користування кредитом» у розмірі більшому ніж розмір «Відсотків за користування кредитом»? 7). Чи тотожні за своїм буквальним значенням наданому в п.п. 1.3, 1.4 Договору визначенню їх складу терміни «Відсотки за користування кредитом» та «Відсотки за неправомірне користування кредитом», розбіжності та схожість буквального значення цих термінів? 8). Чи передбачено Договором припинення виплати нарахованих за Договором «Відсотків за користування кредитом» до їх виплати та до витечення строку дії Договору за взаємною згодою сторін на підставі підписаної сторонами додаткової угоди до Договору? 9). Чи передбачений Договором початок виплати «Відсотків за неправомірне користування кредитом» за взаємною згодою сторін на підставі підписаної сторонами додаткової угоди до Договору? 10). Чи передбачена Договором виплата «Відсотків за неправомірне користування кредитом» замість виплати «Відсотків за користування кредитом» за взаємною згодою сторін на підставі підписаної сторонами додаткової угоди до Договору? 11). Чи передбачена Договором виплата «Відсотків за користування кредитом» після настання встановлених Договором умов для оплати «Відсотків за неправомірне користування кредитом», посилаючись на невідповідність умов договору діючому законодавству.
Відповідач у відзиві проти позову заперечує, зазначаючи, що договір є дійсним, зобов'язання виконуються, але таким чином, що саме з боку позивача утворилась заборгованість. Звертаючись до суду з так сформульованим позовом, як його сформулював позивач, позивач порушує питання про тлумачення умов договору саме перед судом, тобто, суд повинен відповісти позивачу, чи є додержання закону у нормах договору, який підписав саме позивач. Позовна заява складена некоректно, бо в ній не викладена позиція позивача. Окрім цитування існуючих умов договору, позивач не зазначив, якій нормі права така цитата протирічить, яка умова договору не відповідає нормі права та діючого законодавства України.
Від відповідача надійшло клопотання про передачу справи за підсудністю до господарського суду м. Києва, у зв'язку з тим, що Філія «Кримське Центральне Відділення Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний Промислово-інвестиційний банк» припинила своє існування.
Згідно статті 84 Господарського процесуального кодексу України в описовій частині рішення суд вказує про заяви та клопотання сторін, в мотивувальній частині підстави з яких він їх відхиляє.
У судовому засіданні, яке відбулось 18.02.2013 оголошено перерву по 25.02.2013.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, суд, -
Відповідно до Кредитного договору № 43-08 від 16.09.2008 Банк - Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк (закрите акціонерне товариство) - суб'єкт кредитних відносин, платник податку на прибуток на загальних підставах відповідно до статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.11.1994, який надає Позичальнику (Товариству з обмеженою відповідальністю «Консоль ЛТД») кредит відповідно умов цього Договору (п. 1.1.).
Згідно пункту 2.1 договору Банк зобов'язується надати Позичальнику кредит у суму 5 000 000, 00 (п'ять мільйонів) гривень на умовах, встановлених цим Договором, а Позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, встановлені цим Договором.
Згідно пункту 2.2 договору кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 20.10.2008.
Суд вважає, що позов задоволенню не підлягає, при цьому виходить з наступного:
Згідно вимогам статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України зазначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 627 Цивільного кодексу України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).
Стаття 629 Цивільного кодексу України зазначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 193 Господарського кодексу України також визначає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, договору.
Згідно частини 2 статті 213 Цивільного кодексу України на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.
Згідно частини 3 статті 213 Цивільного кодексу України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.
Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.
Позивач просить розтлумачити пункт 1.4 та пункт 3.5 договору, щодо того, чи містять вони відмінювальну умову застосування «відсотків за користування кредитом» на майбутнє до закінчення строку дії договору та повної виплати нарахованих за ним відсотків за користування кредитом в залежності від обставини, відносно якої невідомо чи наступить воно чи ні («У випадку порушення Позичальником встановленого п. 2.2 цього Договору строку погашення отриманого кредиту..»?).
Однак, діюче законодавство не містить терміну «відмінювальна умова», тобто, такого юридичного терміну не існує. Відповідно, неможливо тлумачити зміст договору до поняття, яке юридично не визначено.
Суд також не вважає, що пункти 1.4 та п. 3.5 договору є незрозумілими відповідно до п. 2.2 договору, та, виходячи із закріпленого в ст. 3 Цивільного кодексу України, основного принципу цивільного права, принципу розумності, не знаходить підстав для тлумачення зазначених пунктів.
Окрім цього, у зв'язку із викладеним, неможливо вважати, що щодо тлумачення зазначених пунктів порушує права та інтереси позивача.
Згідно статті 15 Цивільного кодексу України суд захищає права та інтереси особи лише у тому разі, якщо вони є порушеними.
Оскільки право позивача не порушене, підстав для задоволення зазначеної вимоги не існує, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань щодо відмови у вимозі у разі відсутності порушення права Вищим господарським судом України (постанова Вищого господарського суду України від 15 листопада 2007 року № 2-29/7035-2007).
Щодо тлумачення договору в тій частині, чи є він змішаним, необхідно відмітити наступне:
Відповідно до частини 3 статті 213 Цивільного кодексу України при тлумаченні змісту правочину розтлумачуються слова, поняття та терміни, та з'ясовується зміст окремих частин правочину.
Зазначеною нормою не передбачене тлумачення всього правочину відносно норм діючого законодавства.
Таким чином, зазначена вимога позивача не відповідає засобу захисту права та інтересу у даному випадку.
Згідно інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року за № 01-8/482 у випадку захисту права та інтересу способом, не передбаченим ні законом, ні договором, необхідно відмовляти у позові, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань Верховним Судом України (постанова Верховного Суду України від 13.07.2004 року за № 10/732).
Згідно статті 16 Цивільного Кодексу України способом захисту прав та інтересів може бути не будь-який спосіб, а тільки той, який передбачений законом чи договором.
Однак, у даному випадку вибраний позивачем спосіб захисту права та інтересу не відповідає Закону, а договору щодо зазначених обставин не існує.
Щодо пункту третього вимог позивача, підстави для його тлумачення також відсутні, оскільки, як вже зазначалось, не існує такого юридичного поняття як «відмінювальна умова», та відсутні підстави для тлумачення договору щодо вважання його змішаним чи ні.
Окрім цього, суд не вважає, що пункти 1.4 та 3.5 договору є незрозумілими та такими, що перешкоджають виконанню договору, та, відповідно, зазначена вимога також не може порушувати права та інтереси позивача.
Щодо вимоги про те, чи є відсотки неустойкою, необхідно відмітити наступне:
Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Таким чином, щодо зазначеної вимоги мова також йде не про тлумачення змісту правочину розтлумаченням слів, понять, термінів, а мова йде по суті про тлумачення Закону, а саме частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, та частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України, що ст. 213 Цивільного кодексу не передбачене.
Більш того, згідно частини 2 статті 147 Конституції України офіційне тлумачення Закону здійснює лише Конституційний Суд України.
Щодо пункту п'ятого позовних вимог, суд, виходячи із закріпленого статтею 3 Цивільного кодексу України принципу розумності, не вважає, що є підстави для такого тлумачення, оскільки із умов договору все зрозуміло, та, відповідно, неможна вважати право та інтерес позивача відповідно до зазначеної вимоги порушеними.
Це також відноситься і до пункту шостого позовних вимог.
Щодо сьомої позовної вимоги, то із того, що позивач бажає тлумачити їх тотожність, зрозуміло, чи тотожні поняття «Відсотки за користування кредитом» та «відсотки за неправомірне користування кредитом», та, відповідно, виходячи із принципу розумності, суд не знаходить підстав тлумачення зазначених понять щодо їх тотожності, оскільки це вбачається із напису самих понять, та зрозуміло і без тлумачення.
Щодо пунктів 8 та 9 позовних вимог необхідно відмітити, що зазначені вимоги не є обґрунтованими та доведеними.
Так, позивачем не вказується про яку саме додаткову угоду йде мова щодо зазначених вимог, та саме така додаткова угода до позову не додана.
Необґрунтована вимога задоволенню не підлягає.
При цьому також необхідно відмітити, що рішення суду не може засновуватись на припущенні.
Також необхідно відмітити, що ст. 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що зміна вимог можлива лише до початку розгляду справи по суті.
Щодо пункт 11 позовних вимог необхідно відмітити, що зазначена вимога також не є обґрунтованою.
Так, позивач не вказує, якими саме пунктами договору передбачені умови, які повинні наступити, та саме яких умов стосується його вимога.
При цьому необхідно відмітити, що суд не вважає, що умови договору є незрозумілими для його виконання сторонами, та що зміст договору необхідно тлумачити відповідно до статті 213 Цивільного кодексу України.
Також необхідно відмітити, що обґрунтовуючи позов, позивач посилається на невідповідність умов договору діючому законодавству.
Однак, якщо позивач вважає, що договір не відповідає законодавству, це не може бути підставою для тлумачення договору, оскільки не відповідаючий законодавству договір є підставою для визнання його недійсним.
Таким чином, підстав для задоволення позову суд не знаходить, та, відповідно, у позові відмовляється.
Клопотання відповідача про передачу справи за підсудністю до Господарського суду міста Києва суд відхиляє, оскільки довіреністю від 29.10.2012 юридичною особою надаються повноваження для представлення інтересів юридичної особи керівнику Кримського центрального відділення в якості відповідача.
Відповідно до пункту 1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» коло повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відособлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу.
Згідно частини 4 статті 15 Господарського процесуального кодексу України якщо юридичну особу представляє уповноважений нею відособлений підрозділ, територіальна підсудність спору визначається з урахуванням частин першої - третьої цієї статті залежно від місцезнаходження відособленого підрозділу.
Також необхідно відмітити, що на цей час в Автономній Республіці Крим діє структурний підрозділ з найменуванням: «Кримське Центральне відділення ПАТ «Промінвестбанк», та діючим законодавством не передбачена заміна у господарській справі структурного підрозділу. Відповідно, про це необхідно зазначити у рішенні суду.
Обставини для відшкодування позивачу судових витрат згідно частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України відсутні.
По справі проголошено вступну та резолютивну частини рішення, повне рішення складено 04.03.2013.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У позові відмовити повністю.
Суддя В.І. Гайворонський