1[1]
4 березня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого судді Паленика І.Г.,
суддів Лашевича В.М., Ноздрякова В.М.
за участю:
прокурора Ємця А.А.,
обвинуваченого ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві кримінальну справу за апеляціями прокурора, який затвердив обвинувальний висновок та обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 10 грудня 2012 року.
Вказаним вироком суду
ОСОБА_1, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Києві, громадянин України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, проживає на АДРЕСА_2 раніше судимий: 22 квітня 2010 року Печерським районним судом м. Києва за ч. 1 ст. 309 КК України до 1 року позбавлення волі, 23 березня 2012 року звільнений з установи Державної кримінально-виконавчої служби у зв'язку відбуттям покарання,
засуджений за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 6 (шість) років.
У справі також вирішено питання речових доказів.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_1 визнаний винним та засуджений за те, що 19 серпня 2012 року приблизно о 12 годині 20 хвилин, знаходячись в стані алкогольного сп'яніння, перебуваючи у квартирі АДРЕСА_1 на ґрунті особистих неприязних стосунків, під час словесного конфлікту з громадянкою ОСОБА_2, у нього виник злочинний умисел на спричинення останній тілесних ушкоджень. Після чого ОСОБА_1 наблизився до потерпілої та, усвідомлюючи суспільну небезпеку своїх дій, наніс один удар своєю правою рукою, в якій був ніж, в область живота ОСОБА_2, чим спричинив останній тяжке тілесне ушкодження.
Не погоджуючись з вироком суду, його оскаржили в апеляційному порядку прокурор, який затвердив обвинувальний висновок та обвинувачений ОСОБА_1 Кожен окремо в своїй апеляції не оспорюючи фактичні обставини справи і кваліфікацію дій обвинуваченого, просять скасувати вирок суду в частині призначеного покарання, у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого та ухвалити новий вирок.
При цьому, прокурор, який затвердив обвинувальний висновок просить призначити ОСОБА_1 за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років. Зокрема, апеляція мотивована тим, що призначаючи покарання, судом першої інстанції не повною мірою враховано те, що ОСОБА_1 вчинив злочин у стані алкогольного сп'яніння, об'єктом посягання вчиненого ним злочину є життя та здоров'я людини, а також те, що обвинувачений з 2001 року перебуває на обліку в лікаря нарколога, що на думку автора апеляції свідчить про закоренілість антигромадської поведінки ОСОБА_1 Крім того, судом не враховано неодноразову судимість обвинуваченого за умисні корисливі злочини проти власності та у сфері обігу наркотичних речовин, зокрема, 22 квітня 2010 року Печерським районним судом м. Києва ОСОБА_1 був засуджений за ч. 1 ст. 309 КК України до 1 року позбавлення волі, та із застосуванням ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на один рік. Проте цей іспитовий строк було скасовано, а ОСОБА_1 направлено для відбуття покарання, що свідчить про нехтування останнім можливості перевиховання без відбуття покарання у виді позбавлення волі і про стійке небажання ОСОБА_1 ставати на шлях виправлення.
Обвинувачений ОСОБА_1 просить призначити йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України. Зокрема апеляція мотивована тим, що призначаючи покарання судом не враховано, як обставину, що пом'якшує покарання його активне сприяння розкриттю злочину, що на думку обвинуваченого є підставою для застосування ст. 69 КК України. Крім того, судом визнано обставиною, що обтяжує покарання - рецидив злочинів, однак обвинувачений наголошує на тому, що він був засуджений за ч. 1 ст. 309 КК України, а тому на його переконання суд не мав права застосувати до нього вказану обставину, як таку, що обтяжує покарання, тим самим неправильно застосувавши кримінальний закон.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора щодо законності вироку суду та необхідності залишення його без змін, а апеляцій без задоволення, доводи обвинуваченого, який просив задовольнити його апеляцію, а апеляцію прокурора залишити без задоволення, вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляцій, провівши судові дебати та вислухавши останнє слово ОСОБА_1, колегія суддів вважає, що апеляції не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Апеляції на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 10 грудня 2012 року, яким ОСОБА_1 засуджений за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років, розглядається судом апеляційної інстанції, після набрання чинності 20 листопада 2012 року Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року (КПК України).
Відповідно до п.п. 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України, кримінальні справи, які до набрання чинності цим Кодексом надійшли до суду від прокурорів з обвинувальним висновком розглядаються судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій та Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Кодексом.
Апеляційні скарги у кримінальних справах, які були розглянуті до набрання чинності цим Кодексом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання ним чинності, тобто в порядку визначеному КПК України 1960 року (надалі - КПКУ 1960 року), з наступними змінами.
Як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції розглянув кримінальну справу у відповідності до вимог ст. 299 КПКУ 1960 року, обмежившись лише допитом обвинуваченого, та дослідженням матеріалів справи, які характеризують особу обвинуваченого, оскільки ОСОБА_1 повністю визнав себе винним у вчиненні інкримінованого злочину, надав пояснення з приводу обставин його вчинення, а тому суд обґрунтовано визнав недоцільним дослідження інших доказів у справі.
За таких обставин, відповідно до вимог ч. 1 ст. 365 КПКУ 1960 року враховуючи, що фактичні обставини справи ніким не оспорювалися, і докази щодо них на підставі ст. 299 КПКУ 1960 року не досліджувались, висновки суду першої інстанції щодо цих фактичних обставин перевірці апеляційним судом не підлягають.
Юридична кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_1, виходячи з визнаних судом доведеними фактичними обставинами справи за ч. 1 ст. 121 КК України є правильною.
Що ж стосується міри покарання, то в супереч доводам апеляцій прокурора та обвинуваченого ОСОБА_1, вона призначена останньому з урахуванням характеру та ступеню суспільної небезпечності вчиненого ним злочину, всіх обставин справи і даних про його особу, зокрема і тих, на які посилається в апеляції прокурор, про що прямо вказано у вироку.
Так, з вироку вбачається, що районний суд при вирішенні питання про вид та міру покарання врахував характер та ступень суспільної небезпеки вчиненого ОСОБА_1 злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, конкретні обставини справи, дані про його особу, зокрема те, що він за місцем проживання характеризується посередньо, на обліку в лікаря психіатра не перебуває, однак перебуває на обліку в лікаря нарколога з 11 липня 2001 року, раніше неодноразово судимий, має не зняту та не погашену в установленому законом порядку судимість.
Твердження обвинуваченого ОСОБА_1 стосовно того, що суд першої інстанції призначаючи покарання не врахував обставину, яка пом'якшує покарання - активне сприяння розкриттю злочину, оскільки він своїми діями допомагав слідству у встановленні обставин вчинення злочину та активними діями сприяв його розкриттю, є безпідставними, виходячи з наступного.
Загальновизнано, що сприяння розкриттю злочину здійснюється добровільно у будь-якій формі: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів, надання доказів та іншої інформації про свою злочинну діяльність. Таке сприяння має бути активним, тобто певною мірою ініціативним та енергійним. Разом з тим, з матеріалів справи не вбачається, що ОСОБА_1 активно сприяв розкриттю злочину в розумінні ст. 66 КК України, як на те посилається в апеляції обвинувачений.
Доводи обвинуваченого ОСОБА_1 з приводу того, що суд першої інстанції безпідставно вказав у вироку на рецидив злочинів, як на обтяжуючу обставину з урахуванням того, що раніше він був засуджений за ч. 1 ст. 309 КК України, є необґрунтованими, оскільки зі змісту ст. 34 КК України вбачається, що рецидивом злочинів визначається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин, і при цьому немає значення, кваліфікуються всі вчиненні винним злочини за однією чи за різними статтями Особливої частини КК України. А враховуючи те, що ОСОБА_1 має не зняту та не погашену в установленому законом порядку судимість за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, який відноситься до умисних злочинів, то посилання місцевого суду на рецидив злочину, як на обтяжуючу обставину, є цілком обґрунтованим.
Враховуючи зазначене, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено наявність обставини, що пом'якшує покарання ОСОБА_1 - щире каяття та обставин, що його обтяжують - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння та рецидив злочинів.
В п. 8 Постанови Пленуму ВСУ від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» зазначено, що призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за конкретний злочин може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного, у зв'язку із чим колегія суддів не вбачає підстав для призначення ОСОБА_1 більш м'якого покарання з застосуванням ст. 69 КК України, як на те посилається в апеляції обвинувачений.
Таким чином, на переконання колегії суддів, як за своїм видом, так і за розміром, призначене ОСОБА_1 покарання є законним і справедливим, а тому доводи, щодо невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого ОСОБА_1 злочину та його особі, прокурора так і обвинуваченого, відповідно, як внаслідок м'якості, так і суворості, є безпідставними.
Не вбачаючи з матеріалів справи будь-яких підстав для зміни чи скасування вироку суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що відносно ОСОБА_1 ухвалено законний, обґрунтований і справедливий вирок, а призначене йому у відповідності до вимог ст. 65 КК України покарання є необхіднім та достатнім для його виправлення, перевиховання та попередження нових злочинів і його не можна визнати явно несправедливим як внаслідок м'якості, так і суворості.
Враховуючи наведене та керуючись п.п. 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України та ст. ст. 365, 366 КПКУ 1960 року, колегія суддів, -
Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 10 грудня 2012 року відносно ОСОБА_1 залишити без змін, а апеляції прокурора, який затвердив обвинувальний висновок та обвинуваченого ОСОБА_1 - без задоволення.
Судді:
_________________ _________________ _________________
Паленик І.Г. ЛашевичВ.М. Ноздрякова В.М.
Справа №11/796/543/2013 Категорія КК: ч. 1 ст.121 КК УкраїниГоловуючий у першій інстанції - Галига І.О. Доповідач: Паленик І.Г.