ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
25 лютого 2013 року № 826/1446/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Васильченко І.П. , суддів Власенкової О.О. Патратій О.В. при секретарі судового засідання Старець І.В. вирішив адміністративну справу
за позовом громадянина Демократичної Республіки Конго ОСОБА_4
до Державної міграційної служби України
третяособа Головне управління державної міграційної служби України в місті Києві
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_4
від відповідача: Салімський О.В.
від третьої особи: Салімський О.В.
Встановив:
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної міграційної служби, третя особа головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у визнанні його біженцем, відповідачем не зазначено конкретних підстав та причин відмови у визнанні позивача біженцем. Крім того, оскаржуване рішення, на думку позивача, не відповідає міжнародним принципам з питань міграції. У зв'язку з наведеним позивач просить суд визнати неправомірним та скасування рішення Державної міграційної служби України № 740-12 від 06.12.2012 року; зобов'язати відповідача повторно розглянути питання про визнання позивача біженцем.
Ухвалою суду від 07.02.2013 року відкрито провадження в адміністративній справі, справа призначена до розгляду в судовому засіданні на 25.02.2013 року.
В судовому засіданні 25.02.2013 року позивач підтримав позовні вимоги повністю, просив адміністративний позов задовольнити.
Представники відповідача та третьої особи в судовому засіданні 25.02.2013 року проти позову заперечили з підстав його необґрунтованості.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.
З матеріалів особової справи позивача вбачається, що він народився у місті Кіншаса (ДР Конго) ІНФОРМАЦІЯ_1, одружений на громадянці України ОСОБА_3, за національністю - баконго, за віросповіданням - християнин-католик.
Територію країни громадянської належності залишив у 2003 році та прибув в Україну легально за національним паспортом та одноразовою візою типу «П-1» (приватна) через територію Туреччини. Візу до України позивач відкрив у посольстві України в Парижі. Позивач зазначив, що залишив ДР Конго через те, що до влади прийшов Лоран Кабіла, який зобов'язав усіх руандійців залишити країну.
В національному паспорті позивача містяться відмітки про виїзд та в'їзд останнього з України після першого приїзду.
Позивачі було відкрито дві візи. Перша одноразова віза типу «П-1» терміном дії з 10.10.2003 де 10.11.2003 містить відмітки, проставлені посадовою особою відповідного підрозділу Державної прикордонної служби України, що свідчать про в'їзд і виїзд іноземця. Друга одноразова віза типу «П-1» терміном дії з 19.01.2004 до 19.04.2004 містить відмітку тільки про виїзд з України.
Відповідач посилається на те, що позивач повідомив неправдиві дані. Так, в протоколі співбесіди зазначено «Питання: Ви маєте паспорт? Відповідь: Паспорт, по якому я в'їхав в Україну, я загубив у тролейбусі у 2005році в Києві». При цьому, як засвідчує інформація на копії сторінки 5 паспорта НОМЕР_1 (саме того, що містить візи та за яким прибув іноземець), 22.05.2008 термін дії цього документа («загубленого паспорта») було продовжено працівником дипломатичної установи ДР Конго Мнасі Нканга до 26.11.2010.
Відповідач зазначив, що проведений органом міграційної служби аналіз тверджень у сукупності з вивченням всіх матеріалів особової справи дав підстави вважати, що заява позивача та надані ним відомості є непослідовними та не викликають довіру. З такими висновками погоджується і суд.
З інформації, наданої позивачем, не вбачається підстав вважати, що він переслідувався в ДР Конго за ознаками раси, віросповідання, національності громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Позивачем не надано конкретних відомостей та жодних документів про його утиски у країні походження.
Як вбачається із матеріалів особової справи, позивач за жодною з конвенційних ознак на батьківщині не переслідувався, побоювання стати жертвою переслідувань достовірними доводами не підтверджується, Інформаційні матеріали носять загальний характер не містять подій переслідування саме заявника.
Аналіз матеріалів особової справи з урахуванням інформації по країні походження та індивідуальних обставин свідчать, що не існує розумної можливості того, що позивачу буде причинено шкоду або неприйнятні страждання у разі його повернення в країну громадянської належності. Позивач не тікав від небезпеки, рятуючи своє життя, а залишив територію Демократичної Республіки Конго добровільно.
Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.
Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначено, що біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Пунктом 13 частини 1 статті 1 Закону «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Відповідно до п. 22 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» від 16.03.2012 року, поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової залежності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
При розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
Під час розгляду особової справи шукача притулку, органом міграційної служби встановлено відсутність у позивача об'єктивної сторони критерію побоювань стати жертвою переслідувань, який є визначальним, оскільки позивачем не надано жодного доказу того, що ці побоювання є реальними.
Разом з тим, є обґрунтовані підстави вважати, що позивач має ознаки особи, яка відповідно до пункту 62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), є економічним мігрантом.
Пункт 62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року) дає визначення відмінності економічного мігранта від біженця, а саме: якщо особа добровільно залишає свою країну, щоб поселитися в іншому місці. Така особа може керуватися в своїх діях бажанням змін або пригод, сімейними або іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїжджає виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем.
Частиною 7 статті 7 Закону «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців (далі - Керівництво) особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Згідно із Позицією УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців» від 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
Відповідно до пункту 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Натомість інформація про політичні переслідування, що була надана позивачем, ґрунтується виключно на його особистих твердженнях і не має ніякого документального підтвердження.
Виходячи зі змісту статті 10 Закону «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, виписані у статті 6 Закону «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Відповідно до абзацу четвертого статті 6 вказаного Закону, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону відсутні.
При розгляді заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідачем вивчено матеріали справи шукача притулку, дано оцінку та досліджено інформацію по країні його походження. На підставі вказаного, з урахуванням імперативних приписів статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відповідачем прийняте Рішення № 740-12 від 06.12.2012 року, яким відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину ДР Конго ОСОБА_4.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення Державної міграційної служби України № 740-12 від 06.12.2012 року прийняте відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та чинним законодавством України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надане, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення, а отже позовні вимоги про скасування зазначеного рішення є безпідставними, необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Крім того, враховуючи, що позивач проживає на території України більше 10 років, те, що він одружений на громадянці України більше двох років та має дитину, позивач має право на підставі Закону «Про громадянство України» звернутись до відповідних державних органів з клопотанням про прийняття до громадянства України.
Керуючись ст. ст. 69, 70, 71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Постановив:
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Суддя І.П. Васильченко
Судді О.О. Власенкова
О.В. Патратій
Постанова складена в повному обсязі та підписана 28.02.2013 року.