04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"21" лютого 2013 р. Справа№ 5011-54/10688-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Остапенка О.М.
суддів: Скрипки І.М.
Руденко М.А.
при секретарі судового засідання: Ликові В.В.,
за участю представників сторін:
від позивача: Сперкач І.О. - довіреність № 12/1228 від 27.12.2012 року,
від відповідача: Вілько Н.Г. - довіреність № 54 від 02.01.2013 року,
розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Акціонерна страхова компанія „Інго Україна" на рішення господарського суду міста Києва від 11.09.2012 року
у справі № 5011-54/10688-2012 (суддя Шкурдова Л.М.)
за позовом Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія
„Провідна",
до Приватного акціонерного товариства „Акціонерна страхова
компанія „Інго Україна",
про стягнення 1 041 516,42 грн.,
У серпні 2012 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва із позовом про стягнення на свою користь з відповідача 1 041 516,42 грн. заборгованості за Договором про загальні умови факультативного перестрахування (ретроцесії) № 113-22, з яких 309 731,16 грн. 3% річних та 731 785,26 грн. пені.
Рішенням господарського суду міста Києва від 11.09.2012 року (повний текст рішення підписано 20.09.2012 року) позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, ПрАТ „АСК „Інго Україна" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 11.09.2012 року та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
ПрАТ „СК „Провідна" у своєму відзиві на апеляційну скаргу просить суд апеляційну скаргу ПрАТ „АСК „Інго Україна" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 11.09.2012 року - без змін.
Згідно розпорядження Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2012 року для розгляду справи № 5011-54/10688-2012 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Коршун Н.М., судді - Скрипка І.М., Остапенко О.М.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2012 року вищезазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.
Відповідно до розпорядження Керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2012 року у зв'язку із перебуванням головуючого судді у справі Коршун Н.М. на довгостроковому лікарняному було призначено повторний автоматичний розподіл даної справи.
Згідно розпорядження Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2012 року для розгляду справи № 5011- 54/10688-2012 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді - Скрипка І.М., Руденко М.А.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2012 року вищезазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2012 року було продовжено строк розгляду спору на 15 днів, розгляд справи відкладено на 31.01.2013 року відповідно до п. 1 ч. 1 статті 77 ГПК України у зв'язку з нез'явленням в судове засідання представника відповідача.
В судовому засіданні 31.01.2013 року було оголошено перерву до 21.02.2013 року.
Представник відповідача в судовому засіданні 21.02.2013 року вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу ПрАТ „АСК „Інго Україна" задовольнити з підстав викладених вище.
Представник позивача в судовому засіданні 21.02.2013 року заперечив проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд апеляційну скаргу ПрАТ „АСК „Інго Україна" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 11.09.2012 року - без змін.
У судовому засіданні, яке відбулось 21.02.2013 року, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду у даній справі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги ПрАТ „АСК „Інго Україна" слід відмовити, а рішення господарського суду міста Києва від 11.09.2012 року - залишити без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно із частиною 2 статті 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як вбачається із матеріалів справи, 01.02.2005 року між позивачем та відповідачем укладено договір про загальні умови факультативного перестрахування (ретроцесії) № 113-22 (далі - Договір № 113-22), відповідно до п. 1.1 якого предметом договору є загальні умови перестрахування (ретроцесії) ризиків, переданих (прийнятих) сторонами на факультативній (необовязковій) основі за договорами факультативного перестрахування (ретроцесії), а також права та обов'язки сторін при укладенні, виконанні і припиненні договорів факультативного перестрахування (ретроцесії).
У п. 1.2 Договору № 113-22 зазначено, що на підставі даного договору сторони можуть укладати конкретні договори перестрахування окремо за кожним ризиком.
01.12.2009 року між позивачем (перестрахувальник/страховик) та відповідачем (перестраховик) укладено Ковер-нот № 11/1109074/0411/09/162 факультативного пропорційного страхування (далі - Ковер-нот) на умовах касового збитку у разі перевищення 500 000,00 грн., за яким відповідачем було прийнято у перестрахування частину відповідальності по страхуванню майна за договором добровільного страхування заставленого майна юридичних осіб № 11/1109074/0411/09 від 28.11.2009 року, укладеним між позивачем та ЗАТ „Веста-Дніпро".
Відповідно до вищевказаного договору № 11/1109074/0411/09 від 28.11.2009 року позивачем застраховано майнові інтереси ЗАТ „Веста-Дніпро", пов'язані із володінням, користуванням та (або) розпорядження майном, що знаходиться в іпотеці у ВАТ „ВТБ Банк" згідно з договором іпотеки від 09.11.2007 року на загальну страхову суму у розмірі 897 541 510,00 грн.
За іпотечним договором від 09.11.2007 року ЗАТ „Веста-Дніпро" передано в іпотеку ВАТ „ВТБ Банк" Єдиний майновий комплекс підприємства, до складу якого зокрема входила перша черга частини будівель об'єкту „Розроблення і виробництво новітніх автономних інтегрованих систем електропостачання з використанням сонячних енергетичних систем, вітроенергоустановок і енергонакопичувачів", літера Б-1, Б1-3, та складається з: у літері Б-1 у цокольному поверсі поз. 67-108; V; на першому поверсі поз. 1, 2, 2а, 2б, 3-17, 17а, 17б, 18, 19, 19а-19д, 20-26, 26а-26д, 123-127, 131, 135, 137, 139-143, 145, 145а, 372-379, 395-399, 399а, 400-412, I, XXIV; на антресольному поверсі поз. 1-9, 11-24, 72-79, II; у прибудові літери Б1-3 на першому поверсі поз. 1-34, 43-50, I-V; на другому поверсі поз. 1-36, I-V; на третьому поверсі поз. 1-50, I-IV; у надбудові літ. Б1-3 поз. 51-57, V, VI; склад кислот літера КБ-1, загальною площею 111, 4 кв.м, ганок літ. кб, навіс літ. кб1, зливна естакада літ № 47, зливний фронт літ. № 48, та частина будівлі корпусу № 48 літ. Б-1, Б1-3, Б2-1 та складається з: на першому поверсі поз. 88а, 92, 93, 94а, 94-98, 101, 146а, 440, 442, а також, згідно п. 2.1.14 Договору іпотеки, все інше майно, яке входить у склад підприємства, як Єдиного майнового комплексу.
31.10.2010 року відбулась подія, яка мала ознаки страхового випадку за договором добровільного страхування № 11/1109074/0411/09 від 28.11.2009 року, а саме: внаслідок пожежі пошкоджено та знищено застраховане за цим договором страхування майно, що знаходилось за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Будівельників, 34.
Відповідно до п. 3.4.1 Договору № 113-22 відповідач зобов'язався у разі настання страхового випадку перерахувати позивачу свою частину страхового відшкодування, розмір якої розрахований відповідно до умов договору і конкретного договору перестрахування, у строк передбачений договором, якщо інше не передбачене договором перестрахування.
Позивач листом вих. № 15-05/14046 від 02.11.2010 року (вх. № 5626 від 02.11.2010 року) повідомив відповідача про настання страхового випадку за перестрахованим ризиком із майном, застрахованим за договором добровільного страхування заставленого майна юридичних осіб № 11/1109074/0411/09 від 28.11.2009 року.
Дана подія була визнана сторонами страховим випадком (лист вих. № 1407 від 11.05.2011 року (вх. № 3142 від 16.05.2011 року)).
20.07.2011 року позивачем на підставі експертного висновку № 11-13418 ТОВ „Свисс Аппрэйзал Раша" та Звіту ТОВ „Укравтоекспертиза-Стандарт" від 17.11.2010 року здійснено розрахунок страхового відшкодування за договором № 11/1109074/0411/09 від 28.11.2009 року та складено страховий акт, відповідно до якого сума страхового відшкодування склала 58 408 035,90 грн., з якої частка відповідача склала 57 788 910,72 грн.
За умовами пункту 13.1.3.договору № 11/1109074/0411/09 від 28.11.2009 року позивач зобов'язався здійснити виплату страхувальнику - ЗАТ „Веста-Дніпро" суми страхового відшкодування у розмірі прямого (реального) збитку, визначеного на підставі експертного висновку, але не більше страхової суми за кожним об'єктом страхування, за винятком франшизи тощо.
Згідно із п.п. 13.1.3, 13.2.1, 13.3 договору № 11/1109074/0411/09 від 28.11.2009 року порядок розрахунку розміру завданих збитків за встановлено за домовленістю між позивачем та ЗАТ „Веста-Дніпро" при його укладенні та який передбачав відшкодування позивачем збитків, завданих знищенням застрахованого майна у розмірі дійсної вартості майна безпосередньо перед настанням страхового випадку, зменшеної на розмір дійсної вартості застрахованого майна, яке має певну цінність, а саме: у розмірі вартості придбання аналогічного за призначенням та експлуатаційно-технічним характеристикам (включаючи витрати на перевезення, монтаж, сплату митних зборів і мита, інших обов'язків платежів при страхуванні машин та обладнання), за винятком суми, на яку зменшилась вартість застрахованого майна внаслідок його зносу.
Відповідно до п. 8.1 Договору № 113-22, позивач має право самостійно приймати рішення про виплату страхового відшкодування з обов'язковим дотриманням прав відповідача, а відповідач зобов'язаний слідувати всім рішенням позивача з виплати страхового відшкодування.
За результатом врегулювання страхового випадку, позивачем сформований пакет документів, що передбачений Договором № 113-22, який підтверджує настання страхової події, а також розмір завданого страхувальнику - ЗАТ „Веста-Дніпро", матеріального збитку та наданий відповідачу, що підтверджується Рахунком (Дебет-нота) вих. № 15-05/9190 від 22.07.2011 року (вх. № 4230 від 22.07.2011 року) з урахуванням перевищення розміру визначеного матеріального збитку за договором страхування над розміром касового збитку, встановленого у Договорі № 113-22.
Згідно із п. 8.2 Договору № 113-22 відповідач зобов'язаний сплатити позивачу частину страхового відшкодування відповідно до його частини (обсягові) відповідальності за конкретним договором перестрахування (Ковер-нотом), протягом 5 робочих днів у випадку касового збитку після одержання від Перестрахувальника необхідного пакету документів, при настанні страхового випадку за оригінальним договором страхування.
Відповідно до п. 8.6 Договору № 113-22 відповідач зобов'язаний, у разі відмови в оплаті своєї частини страхового відшкодування за конкретним договором перестрахування або зменшення своєї частини страхового відшкодування за конкретним договором перестрахування, письмово повідомити про це Позивача протягом 10 (десяти) робочих днів із дня надання Перестрахувальником документів, згідно переліку зазначеного у даному договорі, з обґрунтуванням причин відмови.
Однак, відповідачем страхове відшкодування у строки, передбачені Договором № 113-22 позивачу сплачено не було.
11.08.2011 року відповідач повідомив про визнання частини збитку на суму 39 373 533,34 грн. без обґрунтування підстав зменшення своєї частки перестрахового відшкодування по відношенню до суми збитку, визначеної позивачем відповідно до виставленого Рахунку (Дебет-ноту) вих. № 15-05/9190 (вх. 4230 від 22.07.2011 року).
Позивачем направлено відповідачу претензію № 1 від 23.08.2011 року вих. № 03-08/10838 з вимогою про оплату заборгованості в сумі 58 482 377,65 грн.
Відповідач відповіді на претензію не надавав, обов'язок щодо сплати заборгованості перед позивачем не виконав, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 58 901 940,97 грн. заборгованості та штрафних санкцій за Ковер-нотом.
В подальшому відповідачем частково сплачено позивачу заборгованість за Ковер-нотом у розмірі 38 852 248,52 грн., у зв'язку з чим сума основного боргу відповідача перед позивачем становила 18 936 662,20 грн.
Вищезазначені обставини встановлені рішенням господарського суду міста Києва від 07.11.2011 року у справі № 53/379, яке набрало законної сили та яким присуджено до стягнення з ПрАТ „АСК „Інго-Україна" на користь ПрАТ „СК „Провідна" 18 936 662,20 грн. основного боргу та нарахованих за період з 30.07.2011 року по 31.10.2011 року 1 910 833,05 грн. пені, 369 838,65 грн. 3% річних.
Згідно із ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Як вбачається із матеріалів справи, заборгованість, присуджена до стягнення за рішенням господарського суду міста Києва від 07.11.2011 року у справі № 53/379 сплачена відповідачем на користь позивача 17.05.2012 року, у зв'язку з чим позивачем заявлений позов у даній справі про стягнення з відповідача 309 731,16 грн. 3% річних та 731 785,26 грн. пені, які нараховані за період з 01.11.2011 року по 17.05.2012 року.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно із ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення.
Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції, що не зважаючи на наявність судового рішення про стягнення боргу, до моменту повної сплати боржником стягнутої за рішення суду суми заборгованості, кредитор має право нарахування на несплачену суму 3% річних та пред'явлення боржнику позову про стягнення нарахованих сум.
За таких обставин, враховуючи, що несплачена частка перестрахування в розмірі 18 936 662,20 грн., стягнута за рішенням господарського суду міста Києва від 07.11.2011 року у справі № 53/379 та сплачена відповідачем позивачу лише 17.05.2012 року, провівши відповідні розрахунки, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги в частині стягнення 309 731,16 грн. 3% річних, які нараховані за період з 01.11.2011 року по 17.05.2012 року, є обґрунтованими, арифметично вірним та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 731 785,26 грн. пені за неналежне виконання зобов'язання за Договором № 113-22, нарахованої за період з 01.11.2011 року по 30.01.2012 року на заборгованість в розмірі 18 936 662,20 грн.
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У відповідності до п. 3.4.6. Договору № 113-22 перестраховик зобов'язаний сплатити перестрахувальникові пеню за несвоєчасне виконання зобов'язання в розмірі 0,05% від суми заборгованості за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період існування заборгованості.
Враховуючи вищенаведене, провівши відповідні розрахунки, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення 731 785,26 грн. пені за період з 01.11.2011 року по 30.01.2012 року нараховані позивачем з додержанням приписів ч. 6 ст. 232 ГК України та умов Договору № 113-22, є арифметично вірними та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Заперечуючи проти позову в частині стягнення пені відповідач посилається на пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки право вимоги стягнення пені за неналежне виконання зобов'язання у позивача виникло 30.07.2011 року, проте з позовом про стягнення пені позивач звернувся до суду 03.08.2012 року, тобто поза межами строку позовної давності.
Однак, дані твердження відповідача є невірними та спростовуються з огляду на наступне.
Згідно із ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
При цьому, згідно із ст. 264 ЦК України Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
За таких обставин, враховуючи, що позивач у вересні 2011 року звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 58 901 940,97 грн. заборгованості та штрафних санкцій за Ковер-нотом, то мало місце переривання строку позовної давності, що спростовує посилання відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення пені.
У своїй апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що відповідно до ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України місцевий господарський суд міг зменшити розмір штрафних санкції, що підлягали до стягнення з нього на користь позивача, оскільки позивач у зв'язку і неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Ковер-нотом жодних збитків не поніс.
Крім того, як стверджує відповідач, свої зобов'язання перед позивачем у повному обсязі він виконав у добровільному порядку, до відкриття провадження з примусового виконання рішення суду, а відтак суд першої інстанції неправомірно не застосував приписи ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України.
Однак, як вбачається із матеріалів справи у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Ковер-нотом, позивач не мав змоги у повному обсязі виконати свої зобов'язання перед страхувальником - ЗАТ „Веста-Дніпро" за договором добровільного страхування заставленого майна юридичних осіб № 11/1109074/0411/09 від 28.11.2009 року.
Як зазначалося вище позивачем було направлено відповідачу претензію № 1 від 23.08.2011 року вих. № 03-08/10838 з вимогою про оплату заборгованості в сумі 58 482 377,65 грн., на яку відповідач відповіді не надавав, обов'язок щодо сплати заборгованості перед позивачем не виконав, у зв'язку з чим позивач у вересні 2011 року був змушений звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 58 901 940,97 грн. заборгованості та штрафних санкцій за Ковер-нотом.
При цьому, заборгованість, присуджена до стягнення з відповідача на користь позивача за рішенням господарського суду міста Києва від 07.11.2011 року у справі № 53/379 була сплачена відповідачем лише 17.05.2012 року.
Також слід зазначити, що розмір штрафних санкції за несвоєчасне виконання зобов'язання в розмірі 0,05% від суми заборгованості за кожний день прострочення погоджено сторонами у п. 3.4.6. Договору № 113-22.
Крім того, відповідачем не наведено істотних обставин, які б давали право суду зменшити розмір неустойки в силу ст. 551 ЦК України.
Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідачем, всупереч статей 33, 34 ГПК України не надано суду належних доказів на підтвердження своїх заперечень, викладених в апеляційній скарзі, доводи відповідача не підтверджуються наявним у справі доказами та спростовуються чинним законодавством.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 11.09.2012 року прийнято відповідно до вимог чинного законодавства з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.
Керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Акціонерна страхова компанія „Інго Україна" на рішення господарського суду міста Києва від 11.09.2012 року у справі № 5011-54/10688-2012 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 11.09.2012 року у справі № 5011-54/10688-2012 залишити без змін.
3. Копію постанови суду надіслати учасникам апеляційного провадження.
4. Справу № 5011-54/10688-2012 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.
Повний текст постанови підписано 22.02.2013 року.
Головуючий суддя Остапенко О.М.
Судді Скрипка І.М.
Руденко М.А.