"13" лютого 2013 р.Справа № 5017/3771/2012
За позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради
до відповідача: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
про розірвання договору оренди, виселення та стягнення 110 838,55 грн.,
Суддя Щавинська Ю.М.
Представники сторін:
від позивача: Добров Р.М. - довір. №01-13/7391 від 24.12.2012р.;
від відповідача: не з'явився,
СУТЬ СПОРУ: Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою, в якій просив суд розірвати договір оренди № 12 від 01.12.2001р., укладений між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, виселити ФОП ОСОБА_1 з нежитлового приміщення підвалу, загальною площею 44,1 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2, та стягнути з ФОП ОСОБА_1 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради заборгованість по орендній платі в сумі 110 838,55 грн. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов укладеного з Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (правонаступником якого є Департамент комунальної власності Одеської міської ради, на підставі рішення Одеської міської ради від 31.01.2011 р. № 273-VІ) договору оренди № 12 від 07.12.2001р., згідно з яким відповідачу було надано в платне строкове користування нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 44,1 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_2, в частині несвоєчасної сплати грошових коштів за орендоване приміщення.
Відповідно до п. 1.2. договору оренди №12 від 01.12.2001р. строк дії договору оренди був визначений з 01.12.2001р. по 01.08.2004р., проте додатковим погодженням №7 від 22.06.2007р. строк дії договору оренди було продовжено до 22.06.2010р.
Враховуючи той факт, що ані Департамент, ані відповідач не надсилали один одному заяв про припинення або зміну умов договору оренди, договір оренди №12 не припинив своєї дії після 22.06.2010р. та є чинним на сьогоднішній день.
Як зазначає позивач, відповідно до розрахунку заборгованості від 03.12.2012р. сума заборгованості з орендної плати, що лишилась за відповідачем, становить 110 838,55 грн. за період з 01.01.2009 р. по 30.11.2012 р., у зв'язку з чим, Департамент змушений був звернутись до суду з позовною заявою про розірвання договору оренди, виселення та стягнення заборгованості з орендної плати.
Ухвалою суду від 24.12.2012р. було порушено провадження у справі №5017/3771/2012 із призначенням її до розгляду у судовому засіданні на 30.01.2013р.
28.01.2013р. до канцелярії господарського суду надійшов відзив на позовну заяву (а.с.27-38), в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову, а також застосувати строк позовної давності на підставі ст. 267 ЦК України.
В обґрунтування відзиву на позовну заяву відповідач посилається на те, що позивач просить стягнути з ФОП ОСОБА_1 заборгованість з орендної плати за період з січня 2009 року на загальну суму 110 838,55 грн., а позовну заяву було подано в грудні 2012 року. Таким чином, строк позовної давності щодо вимог про стягнення орендної плати в період з січня 2009 року по грудень 2009 року у сумі 25 417,67 грн. закінчився. Тому відповідач просить суд застосувати позовну давність та відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 25 417,67 грн.
Стосовно позовних вимог про стягнення орендної плати в період з січня 2010 року по листопад 2012 року відповідач зазначає, що дійсно між сторонами був укладений договору оренди №12 від 07.12.2001р., строк дії якого було продовжено до 22.06.2010р.
Проте, 10.06.2008р. заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси у справі №2-3591/08 за ОСОБА_1 було визнано право власності на нежитлове підвальне приміщення за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 71,1 кв.м, до складу якого входить і передане в оренду підвальне приміщення площею 44,1 кв.м. На підставі вказаного рішення за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності в КП «ОМБТ та РОН», тому з моменту переходу до ОСОБА_1 права власності на вищевказане приміщення, припинились зобов'язання сторін по договору оренди від 07.12.2001р., в тому числі щодо сплати орендної плати.
Крім того, відповідач зазначає, що на підставі договору купівлі-продажу від 17.11.2008р. відповідач продав зазначене приміщення ОСОБА_3, який в подальшому продав його ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 15.12.2008р. За таких обставин, з моменту відчуження вказаного приміщення ФОП ОСОБА_1 не користувався ним, а тому і не зобов'язаний сплачувати орендну плату.
З урахуванням викладеного, відповідач вважає, що позовні вимоги про розірвання договору оренди нежитлового приміщення № 12 від 07.12.2001р. не підлягають задоволенню, оскільки він припинив свою дію з огляду на умови договору та вищенаведені правові норми. Так само необґрунтованими є вимоги про стягнення орендної плати, так як відсутні підстави, а саме наявність діючого договору оренди і використання орендованого об'єкта.
Позовні вимоги щодо виселення не мають жодних законних підстав, оскільки, як вже зазначалось, ФОП ОСОБА_1 вже понад три роки не знаходиться у спірному приміщенні, тому, враховуючи всі викладені обставини, відповідач просить суд застосувати строк позовної давності в порядку ст. 267 ЦК України та відмовити у позові у повному обсязі.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 30.01.2013 року, приймаючи до уваги нез'явлення у судове засідання представника відповідача, від якого не надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутністю, невиконання частково позивачем вимог ухвали суду, а також необхідність витребування додаткових доказів, розгляд справи було відкладено на 13.02.2013 року.
07.02.2013р. до суду надійшли письмові пояснення позивача з урахуванням відзиву на позов (а.с.59-61), в яких позивач зазначає, що посилання відповідача на те, що за ним згідно із заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10.06.2008 р. у справі № 2-3591/08 було визнано право власності на нежитлове підвальне приміщення за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 71,1 кв.м, до складу якого входить і передане в оренду підвальне приміщення площею 44,1 кв.м, є хибними, оскільки вказане рішення скасовано та відповідачем не було набуто право власності на спірне нежитлове приміщення, отже власником приміщення залишилась територіальна громади м. Одеси.
Також відповідач посилається у відзиві на позов на ст. 606 Цивільного кодексу України, згідно з якою зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі.
Однак, як було зазначено вище, Відповідач не набув права власності на об'єкт оренди на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси, отже підстав вважати договір оренди від 01.12.2001р. №12 розірваним, немає.
Крім іншого, посилання відповідача на те, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 не користувався орендованим приміщенням, спростовується наступним.
Як вказує позивач, 31.01.2013р. відповідач звернувся на адресу Департаменту з листом №01-14/609, яким просив розірвати договір оренди нежитлового приміщення від 01.12.2001р. №12.
На підставі вказаного листа орендаря, сторонами було підписано акт приймання-передачі від 31.01.2013р., яким Відповідач передав Департаменту орендоване приміщення.
Таким чином, об'єкт оренди знаходився у фактичному володінні та користуванні Відповідача в строк до 31.01.2013 р.
З урахуванням викладених обставин, Департамент вважає свої позовні вимоги законними, обґрунтованими та просить суд задовольнити позов в повному обсязі.
Крім того, 07.02.2013р. позивачем до канцелярії суду було подано заяву в порядку ст. 267 ЦК України (а.с.66-67), в якій позивач просить суд визнати поважною причину пропуску строку позовної давності щодо стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за договором оренди в період з січня 2009 р. по грудень 2009р., у зв'язку з чим задовольнити позов у повному обсязі.
Обґрунтовуючи вищезазначену заяву, позивач вказує, що в період з 2008 року по наступний час Департаментом вживались заходи щодо захисту своїх порушених прав.
Так, після отримання інформації про наявність заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 10.06.2008р., яким за ОСОБА_1 було визнано право власності на приміщення, що є об'єктом оренди, позивачем було подано заяву про перегляд заочного рішення.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 3.04.2009р. по справі № 2-П-З6/2009 рік заява позивача була задоволена, заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 10.06.2008р. було скасовано, залучено до участі у справі Одеську міську раду і Представництво як співвідповідачів. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 26.05.2009 р. по справі № 2-3814/2009 рік позовна заява ОСОБА_1 була залишена без розгляду.
Протягом 2009-2010рр. в провадженні Київського районного суду м.Одеси знаходилась справа №2-2361/10 за позовом ОСОБА_4 до Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання права власності на об'єкт оренди.
Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 01.11.2010р. по справі №2-2361/10 позов ОСОБА_4 було задоволено частково та визнано право власності на приміщення, площею 30,0 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_2.
Що ж до приміщення площею 44,1 кв.м, в мотивувальній частині вказаного судового рішення зазначалось наступне: «Власником нежилих підвальних приміщень, загальною площею 44,1 кв.м, розташованих в АДРЕСА_2, є територіальна громада м. Одеси в особі Одеської міської ради».
Після цього, рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18.07.2011р. по справі №2-3934/11 за ОСОБА_4 було визнано право власності на нежиле приміщення підвалу, загальною площею 143,0 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_2, до складу якого увійшло й приміщення, що є власністю територіальної громади м. Одеси та є об'єктом оренди.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 13.11.2012р. апеляційна скарга Департаменту була задоволена, рішення Київського районного суду м. Одеси від 18.07.2011 р. по справі № 2-3934/11 скасовано, в позові ОСОБА_4 відмовлено.
Таким чином, в період з лютого 2009р. по листопад 2012р. Департаментом вживались заходи щодо захисту права власності територіальної громади м. Одеси на нежиле приміщення, площею 44,1 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_2, отже, до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення заборгованості з орендної плати Департамент не міг звернутися з об'єктивних причин.
07.02.2013р. позивачем було також подане клопотання в порядку п. 1.1 ч.1 ст. 80 ГПК України (а.с.68), в якому позивач просить суд припинити провадження у справі в частині позовних вимог про розірвання договору оренди та виселення, посилаючись на те, що 31.01.2013р. відповідач звернувся на адресу Департаменту з листом № 01-14/609, яким просив розірвати договір оренди нежитлового приміщення від 01.12.2001 р. № 12.
На підставі вказаного листа орендаря, сторонами було підписано акт приймання-передачі від 31.01.2013р., яким Відповідач передав Департаменту орендоване приміщення, тобто договір оренди від 07.12.2001р. №12 є розірваним з 31.01.2013р.
У судовому засіданні 13.02.2013 року представник Департаменту комунальної власності ОМР підтримав повністю позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості у сумі 110 838,55 грн., а також підтримав клопотання про припинення провадження у справі в частині розірвання договору оренди та виселення відповідача зі спірного приміщення.
Відповідач - ОСОБА_1 про час та місце судових засідань повідомлений належним чином шляхом надсилання судових ухвал на адресу, зазначену у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.53-54), у судові засідання не з'явився, про поважність причин відсутності не повідомив, проте 28.01.2013р. надав до суду відзив на позов (а.с.37-38).
Приймаючи до уваги викладене, суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.
Крім того, суд зазначає, що необґрунтоване затягування розгляду справи суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, надані під час судового розгляду, проаналізувавши наявні у справі докази та давши їм правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:
Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом, 07.12.2001 р. між ОСОБА_1 та Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (правонаступником якого є Департамент комунальної власності ОМР) був укладений договір оренди №12, згідно з яким відповідачу було надано в платне строкове користування нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 44,1 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_2.
Вказане нежитлове підвальне приміщення є власністю територіальної громади міста Одеси, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нежилі підвальні приміщення №506 від 10.02.2007 р. (а.с.22).
Пунктом 1.2. договору сторони визначили його дію до 01.08.2004 р., проте у період з 2003 р. по 2007р. між сторонами укладались додаткові погодження (а.с.15-22). Так, останнім додатковим погодженням № №7 від 22.06.2007р. строк дії договору було продовжено до 22.06.2010р.
Враховуючи той факт, що ані Департамент, ані відповідач не надсилали один одному заяв про припинення або зміну умов договору оренди, договір оренди №12 не припинив своєї дії після 22.06.2010р. та є чинним на сьогоднішній день.
Відповідно до п. 2.1, 2.2, 2.4, договору оренди № 12 від 07.12.2001 року орендна плата визначається на підставі ст. 19 Закону України „Про оренду державного комунального майна" та рішення сесії ОМР від 31.10.2000р. №1665-ХХІІІ «Про оренду комунального майна, що є власністю територіальної громади м. Одеси».
За орендоване приміщення орендар зобов'язується сплачувати орендну плату відповідно до розрахунку, приведеного у додатку №1 до договору, що становить за перший після підписання договору оренди місяць 36,92 грн. без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Орендар вносить орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.
Згідно з п.п.7.5, 7.6, договору зміна або розірвання договору можуть мати місце за погодженням сторін. Договір може бути розірваний на вимогу однієї із сторін за рішенням господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством.
Як вбачається з матеріалів справи та стверджується позивачем у клопотанні від 07.02.2013р. (а.с.69), відповідач після звернення позивача до суду звернувся до позивача з листом від 31.01.2013р. за вх. №01-14/609 (а.с.70), в якому просив позивача розірвати договір оренди №12 від 07.12.2001р., у зв'язку з чим, 31.01.2013р. між сторонами був складений та підписаний акт приймання-передачі приміщення (а.с.71).
Відповідно до п. 1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі у випадку, зокрема, відсутності предмету спору.
Враховуючи, що Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 було повернуто орендоване майно після порушення провадження у справі, провадження в частині вимог про розірвання договору оренди № 12 від 01.12.2001р., що укладений між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, та виселення ФОП ОСОБА_1 з нежитлового приміщення підвалу, загальною площею 44,1 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 слід припинити за відсутністю предмету спору.
Аналізуючи позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті орендної плати у сумі 110 838,55 грн. в період з 01.01.2009р. по 30.11.2012р., суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність, згідно зі ст. 257 ЦК України, встановлена тривалістю у три роки.
При цьому, з урахуванням п.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Виходячи з положень п.2.4. договору, про порушення свого права щодо отримання орендної плати за кожен місяць оренди, позивач був усвідомлений після 15 числа кожного місяця, в якому мало місце порушення.
Таким чином, дослідивши наявні у справі докази та обставини справи щодо початку перебігу строків позовної давності, господарський суд, з огляду на вимоги ст. 253 ЦК України, прийшов до висновку, що строк позовної давності у позивача станом на день пред'явлення позову - 21.12.2012р. сплив щодо позовних вимог за період з січня по грудень 2009р.
Твердження позивача про те, що у період з лютого 2009 р. по листопад 2012р. Департаментом вживались заходи щодо захисту права власності територіальної громади м.Одеси на нежиле приміщення, площею 44,1 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_2, у зв'язку з чим, позивач не міг звернутися до суду про стягнення заборгованості з відповідача з об'єктивних причин, суд до уваги не приймає, з огляду на наступне.
Як встановлено судом, на момент виникнення права на пред'явлення позову про стягнення орендної плати за січень-грудень 2009р., ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 3.04.2009р. по справі № 2-П-З6/2009 рік заява позивача була задоволена, заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 10.06.2008р. було скасовано. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 26.05.2009 р. по справі № 2-3814/2009 рік позовна заява ОСОБА_1 була залишена без розгляду.
Наявність у провадженні Київського суду інших судових справ жодним чином не позбавляло позивача можливості звернутися до господарського суду з урахуванням чинного договору оренди.
У відповідності до ч. 3 ст. 267 ЦК України, суд зобов'язаний застосувати позовну давність за заявою сторони у спорі, якщо така заява була подана до винесення судового рішення.
Таким чином, незважаючи на обґрунтованість позовних вимог про стягнення орендної плати за січень-грудень 2009р., суд вважає за необхідне застосувати строк позовної давності та в частині стягнення з відповідача заборгованості у сумі 25 417,67грн. за вказаний період в позові відмовити.
Щодо залишку заборгованості за період з 01.01.2010р. по 31.11.2012р., суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, яка цілком кореспондується з положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
У відповідності із ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно до п. п.1,2 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Згідно ч.1 ст.19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Згідно до п.2.2 договору, з урахуванням розрахунку орендної плати (а.с.51) орендна місячна плата на 1.04.2007р. становить 1397,63 грн. без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Орендар вносить орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для його виконання сторонами. Враховуючи, що договір оренди не був визнаний в судовому порядку недійсним або розірваний сторонами, а доказів відсутності заборгованості відповідач не надав, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі у період з січня 2010р. по листопад 2012р. включно, згідно зробленого позивачем розрахунку (а.с.24), який перевірено судом, підлягають задоволенню в сумі 85 420,88 грн.
Згідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 44, 49, п.1.1 ст. 80, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код 26302595, п/р37326027001909, МФО 828011, банк ГУДКСУ в Одеській області) - 85 420 /вісімдесят п'ять тисяч чотириста двадцять/ грн. 88 коп. заборгованості по орендній платі та 1 708 /одна тисяча сімсот вісім/ грн. 42 коп. судового збору.
3. В частині вимог про розірвання договору оренди №12 від 07.12.2001р. та виселення провадження у справі припинити.
4. В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 18.02.2013р.
Суддя Щавинська Ю.М.