"11" лютого 2013 р.Справа № 5017/3607/2012
За позовом: Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "УКРАГРОЛІЗИНГ"
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Затишшя-Хлібопродукт"
про стягнення 83 713,19 грн.,
Суддя Щавинська Ю.М.
Представники сторін:
від позивача: Кузнєцова А.В. - за довіреністю №14/20-68-13 від 14.01.2013р.;
від відповідача: не з'явився,
СУТЬ СПОРУ: Державне публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "УКРАГРОЛІЗИНГ" звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Затишшя-Хлібопродукт", в якій просить стягнути з відповідача суму заборгованості по лізинговим платежам у розмірі 83 713,19 грн., з якої 80 007,23 грн. основна заборгованість, 3 086,89 грн. пеня, 619,07 грн. 3% річних, поклавши на відповідача судові витрати.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що 18.06.2010р. між сторонами був укладений договір фінансового лізингу №15-10-173стз-фл/332, на виконання умов якого Лізингодавець придбав у обраного Лізингоодержувачем продавця обраний предмет лізингу та передав його у користування Лізингоодержувачу, що підтверджується Актом приймання-передачі від 01.07.2010р. №2, що є доказом належного виконання Лізингодавцем взятих на себе зобов'язань. В свою чергу, Лізингоодержувач зобов'язаний був сплачувати за користування предметом лізингу Лізингові платежі.
Однак, Відповідач зобов'язання за Договором щодо сплати лізингових платежів не виконував у повному обсязі, внаслідок чого за ним утворилася заборгованість у сумі 80 007,23 грн.
Враховуючи викладене, позивачем на основну суму боргу у сумі 80 007,23 грн., керуючись нормами чинного законодавства та договором фінансового лізингу, було нараховано пеню та 3% річних.
Ухвалою суду від 12.12.2012р. було порушено провадження у справі №5017/3607/2012 із призначенням її до розгляду у судовому засіданні на 23.01.2013р.
Ухвалою суду від 23.01.2013р., приймаючи до уваги заявлене представником позивача клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із необхідністю уточнення позовних вимог, нез'явлення у судове засідання представника відповідача, від якого не надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутністю, а також у зв'язку з невиконанням відповідачем вимог ухвали суду, розгляд справи було відкладено на 11.02.2013р.
08.02.2013р. до канцелярії суду надійшло клопотання від позивача (а.с.47), в якому позивач просив суд на підставі п.1.1 ч.1 ст. 80 ГПК України припинити провадження у справі в частині стягнення основного боргу у сумі 80 007,23 грн., в іншій частині позов задовольнити та повернути судовий збір, посилаючись на те, що відповідачем згідно з платіжним дорученням №304 від 28.12.2010р., з урахуванням листа №115 від 29.10.2012р. було сплачено основний борг.
У судовому засіданні 11.02.2013р. позивач підтримав позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 619,07 грн., пені у сумі 3 086,89 грн., а також просив повернути судовий збір.
Відповідач - ТОВ "Затишшя-Хлібопродукт", незважаючи на належне повідомлення про час та місце розгляду справи шляхом надсилання судових ухвал на юридичну адресу, у судові засідання не з'явився, відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав.
При цьому, суд зазначає, що необґрунтоване затягування розгляду справи суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.
Приймаючи до уваги, що судові відправлення були отримані відповідачем, про що свідчать поштові повідомлення про вручення поштових відправлень (а.с.43,51), суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, надані під час судового розгляду, проаналізувавши наявні у справі докази та давши їм правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:
Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 806 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 806 цього кодексу, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних із лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Як свідчать матеріали справи, 18.06.2010р. між сторонами був укладений договір фінансового лізингу від №15-10-173стз-фл/332, відповідно до умов якого лізингодавець передає лізингоодержувачу у користування на визначений договором строк предмет лізингу, який набувається ним у власність у постачальника, самостійно обраного лізингоодержувачем, та визначений у додатку до договору «Найменування, кількість, ціна і вартість предмета лізингу», що є специфікацією предмета лізингу, а останній сплачує за це лізингові платежі на умовах договору.
Перелік майна та вартість майна, що передавалось в лізинг, погоджено сторонами в додатку № 1 (а.с.18).
Крім того, сторонами було узгоджено графік лізингових платежів (додаток №2 до договору (а.с.21).
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, яка цілком кореспондується з положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
На виконання умов вищевказаного договору за актом приймання-передачі сільськогосподарської техніки від 01.07.2010р. за №2 (а.с.26) позивач (лізингодавець) передав майно (предмет договору) лізингоодержувачу (відповідачу), чим свої зобов'язання за договором виконав належним чином.
Як вбачається з матеріалів справи (а.с.49), та стверджується позивачем у клопотанні від 08.02.2013р. (а.с.48), відповідач після звернення позивача до суду повністю сплатив позивачу основний борг у розмірі 80 007,23 грн.
Відповідно до п. 1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі у випадку, зокрема, відсутності предмету спору.
Враховуючи, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Затишшя-Хлібопродукт" основний борг за договором фінансового лізингу №15-10-173 стз-фл/332 було сплачено у повному обсязі після порушення провадження у справі, провадження в частині вимог про стягнення основної суми боргу у розмірі 80 007,23 грн. слід припинити за відсутністю предмету спору.
Аналізуючи вимоги про стягнення пені, суд вказує наступне.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 4.3 договору фінансового лізингу з моменту підписання акту лізингоодержувач за користування предметом лізингу сплачує лізингодавцю чергові лізингові платежі, зокрема, черговість сплати лізингових платежів в частині відшкодування вартості предмета лізингу та сплати комісії за супроводження договору кратна трьом місяцям. Термін сплати кожного лізингового платежу встановлюється числом дати підписання акту. Перший лізинговий платіж сплачується через три місяці з дати підписання акту, подальші платежі-через кожні три місяці.
Відповідно до п. 7.1 договору фінансового лізингу за порушення строків сплати лізингових платежів лізингоодержувач за кожний календарний день прострочення від несплаченої суми сплачує лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.
Перевіривши відповідний розрахунок позивача (а.с.8), враховуючи факт несвоєчасного виконання відповідачем грошового зобов'язання щодо сплати лізингових платежів, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені у сумі 3 086,89 грн.
Щодо вимог позивача про сплату 3 % річних, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 625 Цивільного Кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний, сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі зазначеної норми закону позивачем на суму заборгованості було нараховано 3% річних, які, згідно розрахунку позивача (а.с.8-9), перевіреного судом, становлять 619,07 грн., та підлягають стягненню з відповідача.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "УКРАГРОЛІЗИНГ" підлягають частковому задоволенню.
Згідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 75, п.1.1 ст. 80, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Затишшя-Хлібопродукт" (66740, Одеська область, Фрунзівський район, смт. Затишшя, вул. Леніна, буд.57, р/р26002301538687 в ОЦВ ПІБ м. Одеса, МФО328135, код ЄДРПОУ 32646204) на користь Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "УКРАГРОЛІЗИНГ" (01601, м. Київ, вул. Мечникова, 16-а, р/р26001010890607 в ПАТ «Альфа-Банк», МФО300346, код ЄДРПОУ 30401456) 3 086 /три тисячі вісімдесят шість/ грн. 89 коп. пені, 619 /шістсот дев'ятнадцять/ грн. 07 коп. 3% річних та 74/сімдесят чотири/грн. 12 коп. судового збору.
3. В частині вимог про стягнення основного боргу у сумі 80 007,23 грн. провадження у справі припинити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.85 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 18.02.2013р.
Суддя Щавинська Ю.М.