копія
13 лютого 2013 р. Справа № 804/1075/13-а
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіЖукової Є.О.
при секретаріБерднику С.О.
за участю:
представника позивача представника відповідача Павлової Т.І. Березкіної Т.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання рішення Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області про стягнення виконавчого збору від 26.12.2012 року та рішення про стягнення витрат на проведення виконавчих дій від 26.12.2012 року недійсними та скасування їх,-
18 січня 2013 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання рішення Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області про стягнення виконавчого збору від 26.12.2012 року та рішення про стягнення витрат на проведення виконавчих дій від 26.12.2012 року недійсними та скасування їх.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.01.2013р. провадження по справі було відкрито та справа призначена до судового розгляду.
Позовні вимоги обґрунтовано наступним. Постановою №35571368 від 06.12.2012 року головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у Дніпропетровській області Березкіною Т.А. відкрито виконавче провадження про стягнення з Інспекції з питань прав захисту прав споживачів у Дніпропетровській області середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23.11.2010 року до дня поновлення на роботі у розмірі 114 857,10 грн., а також звернуто постанову до негайного виконання в частині присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 4 616,76 грн.
11.01.2013 року Інспекцією також отримана постанова державного виконавця №35571368 від 26.12.2012 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 461,38грн. та витрат на проведення виконавчих дій у розмірі 12,72грн.
Відповідно ст.6 Закону України «Про виконавче провадження», постанова про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами у десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Так, в межах строку передбаченого Законом України «Про виконавче провадження», Інспекцією було подано адміністративний позов про визнання дій протиправними та визнання постанови недійсною. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.12.2012 року було відкрито провадження за зазначеним позовом та справу № 2а/0470/15136/12 призначено до розгляду в судовому засіданні.
Всупереч вказаним обставинам, державним виконавцем виконавче провадження зупинено не було.
Посилаючись на ст.35 Закону України «Про виконавче провадження», позивач зазначає, що державним виконавцем не було відкладено провадження виконавчих дій з метою встановлення факту відкриття судом провадження у справі, та не взято до уваги подання до суду позову про оскарження постанови про відкриття виконавчого провадження, чим порушено право боржника на оскарження дій державного виконавця.
Представник позивача в судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила суд задовольнити позов в повному обсязі за викладених у ньому підстав.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти адміністративного позову та просили відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на відзив проти адміністративного позову від 11.02.2013р., в якому зазначила наступне. Постанову про відкриття виконавчого провадження було винесено 06.12.2012 року та надано до канцелярії установи - боржника 07.12.2012 року.
Пунктом 2 вищевказаної постанови, державним виконавцем зазначено: боржнику самостійно виконати вимоги виконавчого документу в частині виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 4 616,76 - негайно з дня отримання постанови.
У зв'язку із невиконанням боржником вимог виконавчого документу самостійно, в порядку ст.28 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем було винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору.
Також ч.1 ст.41 Закону України «Про виконавче провадження» передбачені витрати органів ДВС, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій.
У зв'язку зі здійсненням витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, було винесено постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій.
Крім того, відкладення або зупинення виконавчих дій на підставі відкриття провадження у адміністративній справі про оскарження винесеного рішення, як зазначає представник позивача в своєму адміністративному позові, Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено.
Представник відповідача вважає, що твердження позивача щодо порушення відповідачем вимог Закону України «Про виконавче провадження» є такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, а адміністративний позов таким, що не підлягає задоволенню.
Враховуючи термін розгляду адміністративної справи, передбачений ст.122 КАС України, а саме: адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше місяця з дня відкриття провадження у справі, суд вважає за можливе розглянути дану адміністративну справу за доказами, наявними в матеріалах справи та за даної явки сторін.
Аналогічної думки дотримується і Вищий адміністративний суд України, виклавши її в листі від 01.02.2012 року за №279/11/13-12, згідно з яким визначається необхідність дотримання строків розгляду адміністративних справ, визначених Кодексом адміністративного судочинства України, та зазначається, що потрібно вживати заходів щодо регулярного призначення судових засідань та, у разі потреби, дисциплінування сторін, інших осіб, які беруть участь у справі.
Судом були досліджені наступні письмові докази, наявні в матеріалах справи: копія постанови про відкриття виконавчого провадження від 13.12.2012 року; копія постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 26.12.2012 року; копія постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 26.12.2012 року; поштове повідомлення; копія ухвали про відкриття провадження у справі №2а/0470/15136/12 від 17.12.2012 року; копія постанови про відкриття виконавчого провадження від 06.12.2012 року; копія скарги Інспекції від 12.12.2012 року, клопотання про забезпечення позову від 13.02.2013 року.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
03 грудня 2012 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом була винесена постанова по справі №2а/0470/13741/12 за позовом ОСОБА_5 до Державної інспекції з питань прав захисту споживачів, Голови Державної інспекції з питань прав захисту споживачів - Орехова С.М., Державної інспекції з питань прав захисту споживачів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, якою позовні вимоги було задоволено частково, а саме, визнано протиправним та скасовано наказ про припинення державної служби ОСОБА_5, поновлено ОСОБА_5 на посаді та стягнуто з Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області середній заробіток за час вимушеного прогулу, в решті позовних вимог відмовити.
На підставі вказаного рішення Дніпропетровським окружним адміністративним судом було видано виконавчий лист від 03.12.2012 року для негайного виконання.
06.12.2012 року головним державним виконавцем Березкіною Т.А. була винесена постанова за номером ВП№35571368 про відкриття виконавчого провадження про стягнення з Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 23.11.2010 року до дня поновлення на роботі у розмірі 114 857,10грн. та направлена боржнику для негайного виконання.
Правовідносини сторін щодо виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження та примусового виконання рішень інших органів (посадових осіб) регулюються нормами Конституції України, Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV, Закону України «Про державну виконавчу службу» від 24.03.1998 № 202/98-ВР, тощо.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у Законі України «Про виконавче провадження», що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.2 зазначеного Закону, примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу" (далі - державні виконавці).За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення, або у разі виконання зведеного виконавчого провадження у встановленому Міністерством юстиції України порядку можуть утворюватися виконавчі групи, до складу яких включаються державні виконавці одного або кількох органів державної виконавчої служби. Постановою директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України або начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, Головного управління юстиції в області, містах Києві та Севастополі на керівника групи можуть покладатися права і повноваження у виконавчому провадженні, встановлені цим Законом, для начальників відділів примусового виконання рішень та заступників начальників районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції - начальників відділів державної виконавчої служби.
Відповідно до ч.1-2 ст.11 вказаного Закону, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом; надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання; заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених Законом України «Про виконавче провадження»; роз'яснює сторонам їхні права і обов'язки.
Відповідно до ч.1 ст.17 вказаного Закону, примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.17 зазначеного Закону, підлягають виконанню державною виконавчою службою виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому «на підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен бути утворений в порядку, визначеному Конституцією та законами України, та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених відповідним законом.
«У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дій, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.
Як вбачаться з матеріалів справи вказана вище постанова від 06.12.2012 року була отримана Інспекцією з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області 07.12.2012 року.
Пункт 2 вищевказаної постанови, державним виконавцем зазначено: боржнику самостійно виконати вимоги виконавчого документу - негайно з дня отримання постанови.
У зв'язку із невиконанням боржником вимог виконавчого документу самостійно, державним виконавцем відповідно вимог чинного законодавства, а саме, ч.1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження», в якій зазначено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі десяти відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувану за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподаткованих мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. 26.12.2012 року було винесено постанову №ВП35571368 про стягнення з боржника виконавчого збору та постанову № 35571368 про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій..
Скориставшись своїм правом, Інспекція з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області відповідно до ст.6 Закону України «Про виконавче провадження» оскаржила постанову від 06.12.2012 року, що підтверджується матеріалами справи.
Однак суд критично ставиться щодо тверджень представника позивача, що Законом України «Про виконавче провадження», а саме ст.35, 37 та 38 передбачений безумовний обов'язок державного виконавця утриматися від вчинення виконавчих дій, на час оскарження боржником виконавчого документу, шляхом винесення постанови про зупинення або відкладення провадження виконавчих дій. Зазначене прямо спростовується наступним.
Відповідно до ст. 35 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання.
Відповідно до ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання. Питання про відстрочку або розстрочку виконання, встановлення чи зміну способу і порядку виконання розглядається судом у встановлений законом строк. Відповідне рішення може бути оскаржене у встановленому законом порядку. Щодо інших рішень відстрочка або розстрочка виконання, встановлення чи зміна способу і порядку виконання не допускаються. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням. Законом можуть встановлюватися особливості щодо надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Відповідно до ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у разі:
1) смерті, оголошення померлим чи визнання безвісно відсутнім стягувача або боржника, або припинення юридичної особи, якщо встановлені судом правовідносини допускають правонаступництво;
2) визнання стягувача або боржника недієздатним
3) проходження боржником строкової військової служби у Збройних Силах України, передбачених законом інших військових формуваннях, якщо згідно з умовами служби провадження виконавчих дій неможливе, чи на прохання стягувача, який проходить строкову військову службу в Збройних Силах України або інших військових формуваннях;
4) зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа;
5) прийняття судом до розгляду скарги на постанову органу (посадової особи), уповноваженого розглядати справи про адміністративні правопорушення;
6) зупинення виконання відповідного рішення або виконавчого провадження посадовою особою, якій законом надано таке право;
7) зупинення судом реалізації арештованого майна;
8) порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) та виконання рішень у немайнових спорах;
9) здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку або ліквідації банку відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб, крім випадків, пов'язаних з виплатою коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників у межах суми відшкодування, що гарантується Фондом; витрат, пов'язаних із забезпеченням операційної діяльності такого банку; виплати заробітної плати, авторської винагороди, відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю працівників банку;
10) сплати боржником або іншим гарантом у встановленому законодавством порядку (у тому числі за договорами про відшкодування ядерної шкоди) коштів на відшкодування ядерної шкоди, що дорівнюють або перевищують встановлену законом межу відповідальності оператора ядерної установки. Для обчислення сплачені кошти підлягають перерахуванню у Спеціальні права запозичення, що встановлюються Міжнародним валютним фондом, за офіційним курсом Національного банку України на день сплати;
11) прийняття судом до розгляду касаційної скарги прокурора на рішення суду;
12) звернення до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п'ятою статті 8 цього Закону;
13) надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки виконання рішення
14) наявності коштів за договорами банківського рахунку або банківського вкладу, які боржник не має права вимагати до закінчення строку дії таких договорів, у разі відсутності іншого майна боржника, на яке може бути звернуто стягнення;
15) внесення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу"
16) затвердження плану санації боржника до порушення провадження у справі про банкрутство;
17) прийняття рішення про приватизацію вугледобувних підприємств відповідно до Закону України "Про особливості приватизації вугледобувних підприємств" протягом трьох років з моменту завершення приватизації.
2. Виконавче провадження на підставі, передбаченій пунктом 7 частини першої цієї статті, зупиняється лише в частині звернення стягнення на майно, реалізацію якого зупинено судом.
3. Виконавче провадження з підстави, передбаченої пунктом 15 частини першої цієї статті, не зупиняється за рішеннями про виплату заробітної плати, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, стягнення аліментів.
Відповідно до ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження може бути зупинено:
1) у разі звернення державного виконавця до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення рішення, що підлягає виконанню, про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення чи зміну способу і порядку виконання; 2) у разі прохання боржника, який проходить строкову службу у складі Збройних Сил України чи інших передбачених законом військових формувань, якщо рішення неможливо виконати без його участі;
3) у разі перебування боржника на лікуванні у стаціонарному лікувальному закладі, якщо рішення неможливо виконати без його участі;
4) у разі оголошення розшуку боржника - фізичної особи, транспортних засобів боржника або розшуку дитини;
5) за заявою стягувача у разі його перебування у відпустці за межами населеного пункту, де він проживає.
Як вбачається з письмових доказів, наявних в матеріалах справи, у відповідача-суб'єкта владних повноважень відсутні будь-які підстави - від передбачених ст. 35 вказаного вище Закону обставин, що перешкоджають проведенню виконавчих дій та надають державному виконавцю право відкласти виконавчі дії, до передбачених ст.37 зазначеного Закону обставин, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження та передбачених ст.38 того ж Закону обставин, за наявності яких державний виконавець може зупинити виконавче провадження.
При цьому суд зазначає, що критичне ставлення викликає у суду також надане позивачем в обґрунтування своєї позиції викладеної в заявленому адміністративному позові клопотання про забезпечення позову від 13.02.2013 року у справі № 2а/0470/15136/12, відповідно до якого позивач просить забезпечити адміністративний позов Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області шляхом заборони вчиняти виконавчі дії відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження від 06.12.2012 року № 35571368 виходячи з наступного.
По-перше, як вбачається із штампу Дніпропетровського окружного адміністративного суду на зазначеному клопотанні, воно було подано до канцелярії суду 13.02.2013 року, тобто не разом із позовною заявою, за якою було відкрито провадження у справі № 2а/0470/15136/12, що свідчить про його подання не тільки після вчинення відповідачем оскаржуваних дій та винесення оскаржуваних у справі № 804/1075/13-а рішень, а й після відкриття провадження у справі № 804/1075/13-а.
По-друге, позивачем при наданні вказаного клопотання як доказу правомірності позиції, визначеної в заявленому адміністративному позові, не було жодним належним доказом в розмінні ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України обґрунтовано наявності взагалі будь-якої позиції суду у справі № 2а/0470/15136/12 з приводу вирішення заявленого клопотання.
Зазначене вище свідчить, на думку суду, про непідтвердженість доводів позивача щодо неможливості винесення відповідачем оскаржуваних рішень наведеним вище доказом явно сумнівного характеру.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість доводів позивача, викладених у заявленому адміністративному позові, а саме, твердження представника позивача, про те, що постанови від 26.12.2012 року винесені неправомірно, а також про те, що відповідно до вищезазначеного Закону державний виконавець повинен був зупинити або відкласти провадження виконавчих дій, оскільки зазначені доводи не знайшли свого підтвердження належними доказами в розумінні ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України в ході розгляду адміністративної справи, а також про вчинення з боку відповідача дій, спрямованих на порушення охоронюваних законом прав та інтересів позивача.
Відповідно до ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України суд, при вирішенні справи щодо оскарження рішень, перевіряє, чи прийняті вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як вбачається із викладених вище обставин, позивачем будь-якими належними доказами в розумінні ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено прийняття відповідачем оскаржуваних рішень від 26.12.2012 року про стягнення виконавчого збору та стягнення витрат на проведення виконавчих дій не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України; без використання повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); упереджено; недобросовісно; нерозсудливо; без дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення; несвоєчасно, тобто не протягом розумного строку.
Таким чином, не встановивши в судовому засіданні та не підтвердивши доказами, наявними в матеріалах справи, факту порушення законних прав та охоронюваних законом інтересів позивача в публічно-правових відносинах з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, внаслідок винесення останнім оскаржуваних рішень, суд не вбачає правових підстав і для відновлення таких прав шляхом визнання недійсними та скасування оскаржуваних рішень від 26.12.2012 року
За таких підстав, суд вважає, що адміністративний позов Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання рішення Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області про стягнення виконавчого збору від 26.12.2012 року та рішення про стягнення витрат на проведення виконавчих дій від 26.12.2012 року недійсним та скасування їх, є таким, що не підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Відповідно до платіжного доручення від 18.01.2013 року №418148 за подання адміністративного позову позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 34(тридцять чотири) грн.41 коп., який у повному розмірі зараховано до Державного бюджету України.
Враховуючи відмову у задоволенні адміністративного позову Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання рішення Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області про стягнення виконавчого збору від 26.12.2012 року та рішення про стягнення витрат на проведення виконавчих дій від 26.12.2012 року недійсними та скасування їх у повному обсязі, суд приходить до висновку про відсутність підстав для присудження і всіх здійснених позивачем документально підтверджених судових витрат з Державного бюджету України, а саме, судового збору у розмірі 34(тридцять чотири)грн.41коп., сплаченого позивачем відповідно до платіжного доручення від 18.01.2013 року №418148.
Керуючись ст.ст.159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
В задоволенні адміністративного позову Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання рішення Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області про стягнення виконавчого збору від 26.12.2012 року та рішення про стягнення витрат на проведення виконавчих дій від 26.12.2012 року недійсними та скасування їх - відмовити повністю.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складено 18 лютого 2013 року
Суддя (підпис) З оригіналом згідно Постанова не набрала законної сили Суддя Є.О. Жукова 18.02.2013 Є.О. Жукова