Ухвала від 12.12.2012 по справі 5-2755к12

Ухвала

іменем україни

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Орлянської В.І.,

суддів Тельнікової І.Г., Суржка А.В.,

за участю прокурора Чорної І.С., Комащенка В.М.,

захисників ОСОБА_1, ОСОБА_2,

ОСОБА_3

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 12 грудня 2012 року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_4 та його захисника ОСОБА_1, засудженого ОСОБА_5 і захисника ОСОБА_2 в його інтересах, засуджених ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 на вирок Апеляційного суду Луганської області від 20 березня 2012 року, яким засуджено

ОСОБА_9,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, не судимого,

- за ч. 3 ст. 166 КК України (в редакції закону 1960 року) на 7 років позбавлення волі з позбавленням права займати атестовані посади, пов'язані з виконанням функцій представника влади на 3 роки;

- за ч. 2 ст. 384 КК України (в редакції закону 2001 року) на 4 роки позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності вчинення злочину, ОСОБА_9 звільнено від покарання, призначеного за ч. 2 ст. 384 КК України.

На підставі ст. 37 КК України (в редакції закону 1960 року) ОСОБА_9 позбавлено спеціального звання - підполковник міліції.

ОСОБА_9 виправдано:

- за ст. 257 КК України за відсутністю в його діях складу злочину;

- за ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст.189, ч. 3 ст. 289, п. п. 1, 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України - за недоведеністю його участі у вчиненні цих злочинів;

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, не судимого,

- за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України на 13 років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно ОСОБА_5 визначено покарання 13 років позбавлення волі з позбавленням права займати атестовані посади, пов'язані з виконанням функцій представника влади на 3 роки.

На підставі ст. 37 КК України (в редакції закону 1960 року) ОСОБА_5 позбавлено спеціального звання - підполковник міліції;

ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України, не судимого,

за ч. 5 ст. 27, п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 8 років позбавлення волі.

На підставі ст. 54 КК України ОСОБА_4 позбавлено спеціального звання - майор міліції;

ОСОБА_10,

ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянина України, не судимого,

за ч. 5 ст. 27, п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України із застосуванням ст. 69 КК України, на 8 років позбавлення волі.

На підставі ст. 54 КК України ОСОБА_10 позбавлено спеціального звання - підполковник міліції;

ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_5, громадянина України, не судимого,

- за ч. 6 ст. 19, ч. 3 ст. 166 КК України (в редакції закону 1960 року) на 5 років позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 384 КК України (в редакції закону 1960 року) на 4 роки позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України у зв'язку із закінченням строків давності вчинення злочину, ОСОБА_7 звільнено від покарання, призначеного за ч. 2 ст. 384 КК України.

На підставі ст. 45 КК України (в редакції закону 1960 року) ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання за ч. 6 ст. 19, ч. 3 ст. 166 КК України (в редакції закону 1960 року) з іспитовим строком 2 роки;

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_6, громадянина України, не судимого,

- за ч. 2 ст. 146 КК України на 3 роки позбавлення волі;

- за ч. 3 ст. 146 КК України на 9 років позбавлення волі;

- за ч. 4 ст. 189 КК України на 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;

- за ч. 3 ст. 289 КК України на 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;

- за ч. 1 ст. 263 КК України на 3 роки позбавлення волі;

- за п. п. 1, 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього його майна, яке є власністю засудженого.

На підставі ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України у зв'язку із закінченням строків давності вчинення злочину ОСОБА_6 звільнено від покарання, призначеного за ч. 1 ст. 263 КК України.

На підставі ч. 2 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно ОСОБА_6 визначено покарання - довічне позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

За ст. 257 КК України ОСОБА_6 виправдано за відсутністю в його діях складу злочину;

ОСОБА_8,

ІНФОРМАЦІЯ_7, громадянина України, не судимого,

- за ч. 2 ст. 146 КК України на 4 роки позбавлення волі;

- за ч. 3 ст. 146 КК України на 9 років позбавлення волі;

- за ч. 4 ст. 189 КК України на 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;

- за ч. 3 ст. 289 КК України на 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;

- за п. п. 1, 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

На підставі ч. 2 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно ОСОБА_8 визначено покарання - довічне позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

За ст. 257 КК України ОСОБА_8 виправдано за відсутністю в його діях складу злочину;

ОСОБА_11,

ІНФОРМАЦІЯ_8, громадянина України, не судимого,

- за ч. 2 ст. 146 КК України на 3 роки 8 місяців 26 днів позбавлення волі;

- за ч. 1 ст. 263 КК України на 3 роки позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності вчинення злочинів, ОСОБА_11 звільнено від покарання, призначеного за ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 146 КК України.

За ст. 257, ч. 3 ст. 289, ч. 4 ст. 189 КК України ОСОБА_11 виправдано за відсутністю в його діях складу злочину; за п. п. 6, 12 ч. 2 ст.115 КК України ОСОБА_11 виправдано за недоведеністю його участі у вчиненні злочину.

ОСОБА_11 звільнено з під варти в залі суду.

У вироку вирішені питання про речові докази, стягнення судових витрат із засуджених.

За вироком суду ОСОБА_9, працюючи першим заступником начальника - начальником кримінальної міліції Краматорського МВ УМВС України в Донецькій області, а ОСОБА_5 заступником начальника управління - начальником відділу по боротьбі з груповими злочинними проявами управління карного розшуку УМВС України в Донецькій області, будучи працівниками міліції та відповідно службовими особами, які виконують функції представників влади, в липні - серпні 2001 року, вчинили умисні дії по штучному створенню доказів у кримінальній справі про умисне вбивство журналіста ОСОБА_13, які явно виходять за межі наданих їм прав і повноважень, перевищили надані їм владу і службові повноваження, що заподіяло істотну шкоду державним, громадським інтересам та охоронюваним законом правам та інтересам ОСОБА_14, сім'ї ОСОБА_13, спричинило настання тяжких наслідків, а підсудний ОСОБА_7 сприяв ОСОБА_9 і ОСОБА_5 у вчиненні ними цього злочину. Крім того, ОСОБА_9 і ОСОБА_7 дали завідомо неправдиві показання у кримінальній справі, поєднані із звинуваченням у особливо тяжкому злочині із штучним створенням доказів обвинувачення.

Також, в липні 2002 року ОСОБА_5 вчинив умисне вбивство ОСОБА_14 шляхом отруєння, з метою приховати інший злочин - перевищення влади та службових повноважень, а ОСОБА_4 і ОСОБА_15 сприяли йому в цьому.

Злочини були вчинені за таких обставин.

ОСОБА_9 і ОСОБА_5, займаючи зазначені посади, мали спеціальні звання - підполковників міліції, були наділені відповідними повноваженнями, передбаченими Законом України «Про міліцію» від 20.12.1990 року, Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18.02.1992 року.

3 липня 2001 року в м. Слов'янську Донецької області невстановленими на той момент особами було скоєно напад на генерального директора РТК «ТОР» ОСОБА_13, під час якого йому були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, від яких він помер у лікарні 7 липня 2001 року. За даним фактом 3 липня 2001 прокурором м. Слов'янська Донецької області було порушено кримінальну справу. Цей злочин викликав в Україні значний суспільний резонанс. Хід слідства і оперативно-розшукових заходів по кримінальній справі контролювався безпосередньо керівниками правоохоронних органів України. До серпня 2001 року особи, які вчинили вбивство журналіста ОСОБА_13 встановлені не були. Оскільки в своїх авторських передачах «Без ретуші» ОСОБА_13 висвітлював злочинну діяльність організованого злочинного угрупування «ІНФОРМАЦІЯ_9», яке діяло в м. Краматорську, то основною версією скоєного вбивства журналіста було вчинення цього злочину членами зазначеної злочинної організації, а також підприємцем з м. Слов'янська ОСОБА_17 Заходи, вжиті співробітниками УМВС України в Донецькій області, прикомандированими співробітниками інших областей та МВС України щодо розкриття умисного вбивства ОСОБА_13, позитивного результату не дали, у зв'язку з чим керівництвом МВС України висловлювалася незадовільна оцінка їх діяльності. Бажаючи уникнути несприятливих наслідків у професійній діяльності та отримати лояльне ставлення по службі в майбутньому від вищих керівників, діючи з особистої зацікавленості, ОСОБА_9 і ОСОБА_5, в порушення Конституції України, Закону України «Про міліцію», Закону України «Про оперативно розшукову діяльність» вирішили організувати фальсифікацію доказів у кримінальній справі про умисне вбивство журналіста ОСОБА_13, а саме знайти особу, яку представити слідству як виконавця вбивства. При цьому вони усвідомлювали, що вчинення таких дій явно виходить за межі наданих їм прав і повноважень, суперечить обов'язкам працівників міліції. ОСОБА_9 в кінці липня 2001 року попросив свого знайомого ОСОБА_7 і раніше судимого ОСОБА_18 знайти людину на роль вбивці ОСОБА_13 За це ОСОБА_18 було обіцяно 20000 доларів США. ОСОБА_7, діючи з особистої зацікавленості, ОСОБА_18, діючи з користі, погодилися на це. Відповідно до досягнутої домовленості, ОСОБА_18 повинен був підшукати людину серед осіб, які займаються бродяжництвом, яка би погодилася обмовити себе у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_13, а ОСОБА_7 повинен був надавати йому всіляку допомогу в цих пошуках, забезпечувати його автотранспортом і засобами до існування. ОСОБА_18 і ОСОБА_7, познайомилися в м. Краматорську з непрацючим і не маючим засобів до існування ОСОБА_14, схилили його до самообмови у вчиненні умисного вбивства журналіста ОСОБА_13, пообіцявши за це винагороду - легковий автомобіль і квартиру, про що повідомили ОСОБА_9

31 липня 2001 року ОСОБА_9 склав і передав начальнику Краматорського МВ УМВС України в Донецькій області рапорт, в якому виклав завідомо неправдиві відомості про наявність у нього оперативної інформації про особу, яка вчинила умисне вбивство ОСОБА_13

У рапорті ОСОБА_9 вказав ОСОБА_18, як джерело цієї інформації. В ході перевірки оперативних даних, викладених у рапорті ОСОБА_9, ОСОБА_5, усвідомлюючи, що ОСОБА_18, якого він опитав, фактично не володіє достовірною інформацією про особу, яка вчинила цей злочин, 04 серпня 2001 року в Краматорському ГО відібрав у нього письмове пояснення, в якому виклав неправдиві відомості про причетність до скоєння вбивства ОСОБА_13 якогось «ОСОБА_14», маючи на увазі ОСОБА_14, і доручив начальнику відділення карного розшуку Краматорського МВ ОСОБА_19 повідомити згодом про інформацію від ОСОБА_18 про місце знаходження ОСОБА_14

Отримавши згоду ОСОБА_14, виконати відведену йому роль у фальсифікації доказів у кримінальній справі про умисне вбивство ОСОБА_13, ОСОБА_18, на початку серпня 2001 року вселив ОСОБА_14 в орендовану ОСОБА_7 квартиру по вулиці АДРЕСА_1. ОСОБА_18 забезпечував ОСОБА_14 отриманими від ОСОБА_7 продуктами харчування, інструктував його про обставини вбивства ОСОБА_13, про механізм заподіяння тілесних ушкоджень, про місце скоєння злочину і його мотиви злочину, а також про поведінку ОСОБА_14 в майбутньому на досудовому слідстві і в суді. Коли ОСОБА_18 переконався, що ОСОБА_14 в достатній мірі підготовлений до самообмови, організував йому в середині серпня 2001 року, за сприяння ОСОБА_7, зустріч з ОСОБА_9 Переконавшись, що ОСОБА_14 орієнтується в обставинах нападу на ОСОБА_13, ОСОБА_9 запевнив його в тому, що після затримання та взяття під варту, до нього буде лояльне ставлення, включаючи передачі продуктів харчування, одягу та побутових предметів.

ОСОБА_7 22 серпня 2001 року домовився з ОСОБА_20 і ОСОБА_21 про придбання у них автомобіля ВАЗ-2108 реєстраційний номер НОМЕР_3 за 2000 доларів США, та узгодивши це з ОСОБА_9, 23 серпня 2008 року разом з ОСОБА_18 оформив документи на володіння і розпорядження автомобілем на вказану ОСОБА_14 особу - ОСОБА_22, який не був обізнаний про злочинні наміри ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_18 і ОСОБА_14

23 серпня 2001 року, ОСОБА_14 був переодягнений в одяг з магазину «Секонд Хенд» та доставлений ОСОБА_18 у сквер по вулиці Вознесенського в м. Краматорську до пам'ятника «Гармата», після чого про місце його знаходження ОСОБА_18 повідомив начальнику відділу карного розшуку Краматорського МВ ОСОБА_19, а той у свою чергу повідомив ОСОБА_5, який прийняв рішення та доручив затримання ОСОБА_14, доручивши його проведення разом з іншими співробітнику свого відділу ОСОБА_4 Після затримання ОСОБА_14 був доставлений в Краматорський МВ УМВС України в Донецькій області, де ОСОБА_5, контролюючи його показання, відібрав у ОСОБА_14 письмове пояснення про нібито вчинення ним нападу на ОСОБА_13 Переконавшись, що ОСОБА_14 досить правдоподібно обмовляє себе у кримінальній справі про вбивство ОСОБА_13, ОСОБА_5 з ОСОБА_19 особисто доставили ОСОБА_14 в прокуратуру м. Слов'янська, де передали його слідчим. ОСОБА_14 23 серпня 2001 року було затримано в порядку ст.115 КПК України за підозрою у вчиненні вбивства журналіста ОСОБА_13 У період перебування ОСОБА_14 в ІТТ Слов'янського МВ УМВС України в Донецькій області та Артемівському СІЗО № 6 з 23 серпня 2001 року по 17 травня 2002 року, ОСОБА_5, використовуючи своє службове становище, зустрічався з ним, контролюючи моральний стан ОСОБА_14, підтримуючи в ньому рішучість до дачі неправдивих показань і створюючи перед ним видимість виконання даних обіцянок, а також передавав йому продуктові передачі, предмети побуту.

У період з 04 по 8 жовтня 2001 року проводилось психофізиологічне дослідження ОСОБА_14 з метою перевірки його показань, виявлення можливо приховуваної інформації про обставини вчиненого злочину, результатами якого ОСОБА_5 цікавився у фахівців, які його проводили. З урахуванням цього, під час наступних зустрічей з ОСОБА_14 коригував його показання по кримінальній справі. Після встановлення і затримання ОСОБА_14, він неодноразово давав зізнавальні показання у справі, вказував про те, що 3 липня 2001 року до місця вбивства ОСОБА_13 у м. Слов'янську приїхав з м. Краматорська на автомобілі «таксі» ВАЗ 2101 світлого кольору.

З метою штучного створення доказів у кримінальній справі і для підтвердження свідчень ОСОБА_14, ОСОБА_9 наприкінці серпня 2001 року, в приміщенні Краматорського МВ, дав вказівку підлеглим йому по службі дільничним інспекторам ОСОБА_24 і ОСОБА_23 знайти водія таксі, що має в своєму користуванні автомобіль ВАЗ-2101 світлого кольору і примусити його дати неправдиві показання у кримінальній справі щодо ОСОБА_14 про те, що в день вбивства він підвозив його з м. Краматорська у м.Слов 'янськ.

ОСОБА_24 і ОСОБА_23, керовані помилковими поняттями служби, не бажаючи ускладнювати стосунки з керівником, розраховуючи на лояльність ОСОБА_9 при проходженні служби в майбутньому, прийняли рішення допомогти ОСОБА_9 у фальсифікації доказів у справі за обвинуваченням ОСОБА_14, в частині встановлення водія таксі, який нібито в день вчинення нападу на ОСОБА_13 перевозив ОСОБА_14 з м. Краматорська у м. Слов'янськ. Для виконання вказівки ОСОБА_9, ОСОБА_23 звернувся до свого знайомого приватного підприємця ОСОБА_25 Останній, не будучи обізнаним із злочинними намірами ОСОБА_9, ОСОБА_23, ОСОБА_24 25 серпня 2001 року представив ОСОБА_23 ОСОБА_26, який мав у користуванні такий автомобіль і займався перевезеннями. На зустрічі ОСОБА_23 спочатку запропонував, а потім вимагав від ОСОБА_26 дати завідомо неправдиві показання у кримінальній справі про вбивство журналіста ОСОБА_13 про те, що він вранці 3 липня 2001 року нібито підвозив ОСОБА_14 з м. Краматорська у м. Слов'янськ. За дачу завідомо неправдивих показань ОСОБА_23 пообіцяв ОСОБА_26 грошову винагороду, а в разі відмови погрожував застосувати заходи впливу з боку працівників міліції, оскільки ОСОБА_26 став носієм важливої інформації. Сприймаючи реально погрозу, ОСОБА_26 змушений був погодитися з пропозицією. Про згоду ОСОБА_26 дати завідомо неправдиві показання по кримінальній справі ОСОБА_23 негайно повідомив ОСОБА_24, і привіз ОСОБА_26 до будівлі Краматорського МВ. ОСОБА_24, переконавшись в готовності ОСОБА_26 дати завідомо неправдиві показання, передав йому за це триста доларів США, після чого довів до відома ОСОБА_26 деталі завідомо неправдивих показань і показав маршрут руху, за яким нібито ОСОБА_26 возив ОСОБА_14 в день нападу на ОСОБА_13 Після цього, в цей же день, ОСОБА_24 представив ОСОБА_9 ОСОБА_26, повідомивши, що це водій, який готовий дати свідчення про те, що нібито перевозив ОСОБА_14 з м. Краматорська у м. Слов'янськ в день вбивства журналіста ОСОБА_13 ОСОБА_9 доручив ОСОБА_24 відвезти ОСОБА_26 додому, щоб той чекав доки його встановлять працівники міліції, як свідка, в загальному порядку. 27 серпня 2001 ОСОБА_24 та ОСОБА_23 приїхали до будинку АДРЕСА_2, де з метою створення штучних доказів обвинувачення у вбивстві журналіста показали ОСОБА_26 фотознімок ОСОБА_14, на якого він повинен був вказати при проведенні слідчої дії - впізнання, як на особу, яку він підвозив 3 липня 2001 року з м. Краматорська в м. Слов'янськ, поінформували ОСОБА_26 про стан і вигляд одягу ОСОБА_14 в день злочину, а також взяли фотографію ОСОБА_26 для ОСОБА_14, який також повинен був впізнати ОСОБА_26.

29 серпня 2001 року, приблизно о 18 годині, відпрацьовуючи орієнтування з пошуку водія, дільничним інспектором міліції ОСОБА_27, був встановлений водій ОСОБА_26, який підвозив ОСОБА_14 в день нападу на ОСОБА_13 з м. Краматорська у м. Слов'янськ. В цей же день з ОСОБА_26 зустрівся ОСОБА_9, який переконався, що встановлений потрібний свідок, і його доставили в прокуратуру м. Слов'янська. Під час допиту ОСОБА_26 дав слідчому прокуратури завідомо неправдиві свідчення щодо ОСОБА_14 у кримінальній справі по обвинуваченню у вбивстві журналіста ОСОБА_13 і 29 серпня 2001 року при проведенні впізнання він вказав на ОСОБА_14, як на особу, яку підвозив з м. Краматорська у м. Слов'янськ в день вбивства журналіста ОСОБА_28, чим фактично виконав злочинні вказівки ОСОБА_9, ОСОБА_23 і ОСОБА_24.

30 серпня 2001 року при проведенні впізнання ОСОБА_14 також вказав на ОСОБА_26, як на особу, яка нібито підвозила його на таксі 3 липня 2001 року з м. Краматорська у м. Слов'янськ Донецької області. Ці свідчення, як докази, були покладені в основу обвинувачення ОСОБА_14 у вчиненні особливо тяжкого злочину. Свої завідомо неправдиві показання ОСОБА_26 підтвердив в судовому засіданні Апеляційного суду Донецької області при допиті в якості свідка 9 квітня 2002 року під час судового слідства у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_14 Допитані в прокуратурі м. Краматорська 10 і 20 жовтня 2001 року і прокуратурі м. Слов'янська 11 жовтня 2001 року та 07 листопада 2001 року, як свідки у кримінальній справі про вбивство ОСОБА_13, ОСОБА_20 і ОСОБА_21 також дали завідомо неправдиві показання, про обставини продажу автомобіля, не зазначивши про роль ОСОБА_7 в придбанні для ОСОБА_14 автомобіля ВАЗ-2108 р.н. НОМЕР_3 і назвали замість нього вигаданого чоловіка на ім'я «ОСОБА_81», який мав в користуванні автомобіль «Форд-Скорпіо».

19 жовтня 2001 ОСОБА_20 і ОСОБА_21 у дворі Краматорського МВ УМВС України в Донецькій області, під час проведення впізнання легкового автомобіля, яким нібито користувався вигаданий «ОСОБА_81», дали завідомо неправдиві свідчення, вказавши на автомобіль «Форд-Скорпіо».

ОСОБА_9, як свідок, 28 серпня 2001 року в прокуратурі м. Краматорська під час досудового слідства по кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_14 і 09 квітня 2002 року в судовому засіданні Апеляційного суду Донецької області, що проходило в приміщенні суду м. Слов'янська по вул. Леніна, 30 дав завідомо неправдиві показання, поєднані з обвинуваченням ОСОБА_14 в особливо тяжкому злочині, і штучному створенні доказів обвинувачення, приховавши достовірну інформацію про ОСОБА_14, як особу непричетну до вбивства ОСОБА_13, яка обмовила себе за матеріальну винагороду.

Також, ОСОБА_7 при допиті як свідка на досудовому слідстві 26 серпня і 14 жовтня 2001 року в прокуратурі м. Слов'янська та 5 і 14 квітня 2002 року в судовому засіданні Апеляційного суду Донецької області дав завідомо неправдиві показання, поєднані з обвинуваченням ОСОБА_14 в особливо тяжкому злочині і штучному створенні доказів його обвинувачення, приховавши достовірно відому йому інформацію, що ОСОБА_14 непричетний до вчинення особливо тяжкого злочину - вбивства журналіста ОСОБА_13 і обмовив себе в цьому злочині за матеріальну винагороду.

В період проведення слідчих дій по кримінальній справі № 44-29866 про умисне вбивство ОСОБА_13 і в ході судового розгляду справи в Апеляційному суді Донецької області, відповідно до злочинної домовленості з ОСОБА_18, ОСОБА_7, ОСОБА_9, і ОСОБА_5, ОСОБА_14 обмовив себе у вчиненні особливо тяжкого злочину - умисному вбивстві журналіста ОСОБА_13, у зв'язку з чим перебував під вартою з 23 серпня 2001 року до 17 травня 2002 року. Згодом, з метою приховування злочинних дій по штучному створенню доказів у кримінальній справі, перевищення влади і службових повноважень, ОСОБА_14 був убитий.

Зазначені навмисно штучно створені помилкові докази по кримінальній справі, самообмова ОСОБА_14 у вчиненні вбивства, показання свідків ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_18, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_26 були покладені в основу обвинувачення ОСОБА_14 у вчиненні умисного вбивства журналіста ОСОБА_13

Внаслідок злочинних дій ОСОБА_9, ОСОБА_5, вчинених за сприяння ОСОБА_7; ОСОБА_24 і ОСОБА_23, було завдано істотної шкоди державним інтересам та охоронюваним законом правам окремих фізичних осіб, що призвело до тяжких наслідків у вигляді притягнення невинної особи ОСОБА_14 до кримінальної відповідальності за вчинення особливо тяжкого злочину, незаконного перебування його під вартою з 23 серпня 2001 року до 17 травня 2002 року в слідчому ізоляторі і дало можливість особі, яка вчинила умисне вбивство ОСОБА_13, тривалий час уникати кримінальної відповідальності.

Зазначені злочинні дії ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_24 і ОСОБА_23 призвели до підриву авторитету та престижу правоохоронних органів України.

У зв'язку із доведеністю обвинувачення ОСОБА_14 штучно створеними доказами та на підставі завідомо неправдивих показань, при безпосередній участі ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_7 та інших у фальсифікації доказів винуватості ОСОБА_14 у вчиненні умисного вбивства журналіста ОСОБА_13, кримінальна справа № 44-29866 за обвинуваченням ОСОБА_14 у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_13 за п. «а» ст.93 КК України 1960 року в грудні 2001 року була направлена для розгляду в суд.

Апеляційний суд Донецької області розглянувши кримінальну справу, 17 травня 2002 року виправдав ОСОБА_14 у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_28 і звільнив його з-під варти в залі суду.

Державним обвинувачем у справі на вирок суду була подана апеляція про скасування виправдувального вироку, розгляд якої у Верховному Суді України було призначено на 25 липня 2002 року.

З метою контролю за поведінкою і способом життя ОСОБА_14, його можливими контактами з сторонніми особами, ОСОБА_5 ініціював організацію зовнішнього спостереження за ним. Зовнішнє спостереження за ОСОБА_14 здійснювалося співробітниками УМВС України в Донецькій області згідно письмових завдань, оформлених ОСОБА_5

У період зовнішнього спостереження, з метою перевірки поведінки, настрою і запобігання можливого звернення в правоохоронні органи з зізнанням про співучасть з працівниками міліції в штучному створенні доказів у справі про вбивство журналіста ОСОБА_13, ОСОБА_5 зустрічався з ОСОБА_14

Побоюючись викриття своєї злочинної діяльності у разі, якщо ОСОБА_14 з якихось мотивів згодом дасть свідчення про свою непричетність до скоєння умисного вбивства ОСОБА_13, про причини самообмови в цьому злочині і про осіб, які до цього причетні, у ОСОБА_5 в кінці травня 2002 року виник злочинний умисел вчинити вбивство ОСОБА_14 з метою приховування раніше скоєного службового злочину. Як спосіб вбивства ОСОБА_14, ОСОБА_5 вибрав отруєння однією з хімічних речовин або їхніх сполук, які не залишають явних ознак насильницької смерті.

Наприкінці травня 2002 року ОСОБА_5 розповів про свій намір підлеглим - старшим оперуповноваженим 6 відділу Управління карного розшуку УМВС України в Донецькій області ОСОБА_10 і ОСОБА_4 При цьому ОСОБА_5 попросив їх з'ясувати, чи є якісь медичні препарати, отруйні речовини, хімічні елементи або їх сполуки, використовуючи які можна було б отруїти ОСОБА_14, але при проведенні судово-медичного дослідження трупа неможливо було б встановити ознаки насильницької смерті - отруєння. ОСОБА_10 і ОСОБА_4, діючи з особистої зацікавленості, бажаючи догодити своєму безпосередньому керівнику, розраховуючи на його лояльне ставлення по службі в майбутньому, погодились допомогти у вчиненні цього злочину. ОСОБА_4 звернувся до знайомого судово-медичного експерта Донецького обласного бюро судово-медичної експертизи ОСОБА_29, який не знаючи про злочинні наміри ОСОБА_5, ОСОБА_10 і ОСОБА_4, розказав останньому, що у вільному продажі є хімічна речовина - «натрій фтористий», яка при попаданні в певній кількості в організм людини викликає смерть і не залишає явних ознак насильницької смерті. Отриману інформацію ОСОБА_10 і ОСОБА_4 повідомили ОСОБА_5 і отримали від нього вказівку придбати цю речовину. Сприяючи ОСОБА_5 в умисному вбивстві ОСОБА_14, ОСОБА_10 і ОСОБА_4, діючи умисно, протиправно, усвідомлюючи, що хімічну речовину - «натрій фтористий» ОСОБА_5 використає для отруєння ОСОБА_14, на початку червня 2002 року придбали в ТОВ НВФ «Сінбіас», розташованому в м. Донецьку по вулиці Рози Люксембург, 70, приблизно 50-100 грам хімічної речовини «натрій фтористий» за ціною не більше 20 гривень. Частину цієї хімічної речовини пересипали в одноразовий медичний шприц об'ємом 10 куб. см, а решту викинули.

Через кілька днів після придбання хімічної речовини «натрій фтористий», ОСОБА_10 і ОСОБА_4, перебуваючи в приміщенні УМВС України в Донецькій області, розташованому в м. Донецьку по вулиці Горького, 61, достовірно знаючи що ОСОБА_5 буде використовувати надану ними речовину для вбивства шляхом отруєння ОСОБА_14 і бажаючи сприяти йому в цьому, переслідуючи мету незаконного збагачення, продали ОСОБА_5 шприц із натрієм фтористим за 1000 доларів США.

Маючи в своєму розпорядженні хімічну отруйну речовину, ОСОБА_5 у середині липня під час чергової зустрічі з ОСОБА_14 в м. Краматорську, всипав йому в їжу частину цієї хімічної речовини. Продовжуючи реалізовувати свій умисел на умисне вбивство ОСОБА_14, з метою приховування раніше вчиненого службового злочину, ОСОБА_5 19 липня 2002 року приблизно о 18 годині 30 хвилин знову зустрівся з ОСОБА_14, після чого вивіз його на своєму автомобілі ВАЗ-21099 в район пустиря на перетині вулиць Ювілейна і Леніна у м. Краматорську, де підсипав останньому в їжу частину хімічної речовини «натрій фтористий». В цей же день, приблизно о 22 годині, перебуваючи за місцем проживання у дворі домоволодіння АДРЕСА_3, ОСОБА_14 помер. Відповідно до висновку додаткової комісійної судово-медичної експертизи НОМЕР_4 від 08.07.2005 року, в ході якої досліджувався ексгумований труп ОСОБА_14, смерть останнього наступила від отруєння фторовмісною речовиною, не виключено, що натрієм фтористим.

Як визнав встановленим суд, ОСОБА_6 і ОСОБА_8 маючи відомості, про те, що в м. Краматорську проживає підприємець ОСОБА_30, який має значні фінансові ресурси, вирішили викрасти і незаконно позбавити волі його неповнолітню доньку - ОСОБА_31, 1986 року народження. На початку березня 2002 року, встановивши місце проживання ОСОБА_31, вони оглянули під'їзд АДРЕСА_4 проживала сім'я ОСОБА_31, обладнали запірними засувками двері електрощитової і кімнати для дитячих колясок, що були в під'їзді, які вони мали намір використовувати для незаконного позбавлення волі ОСОБА_31

Для придушення опору неповнолітньої ОСОБА_31 й уникнення можливого впізнання в подальшому, ОСОБА_6 і ОСОБА_8 приготували наявні у ОСОБА_6 металеві кайданки, а також маски з прорізами для очей і липку стрічку (скотч).

6 березня 2002 року о 7 год. 10 хв. неповнолітня ОСОБА_31 вийшла зі своєї квартири і попрямувала до виходу з будинку. Діючи згідно розподілених ролей, ОСОБА_8 обхопив ОСОБА_31 за тулуб і, закриваючи їй рот рукою, затягнув в підготовлене приміщення електрощитової кімнати для дитячих колясок, а ОСОБА_6 пізніше заблокував вхідні двері зсередини, незаконно позбавляючи волі потерпілу, надів їй на руки кайданки і заклеїв рот липкою стрічкою.

Незаконно позбавивши свободи ОСОБА_31, ОСОБА_6 і ОСОБА_8 стали утримувати її. Проте тривале утримання неповнолітньої їм не вдалося, оскільки її мати- ОСОБА_30 помітила, що її дочка не вийшла з під'їзду на вулицю і негайно повідомила про це чоловіка, який спільно зі співробітниками свого підприємства прибув до будинку і став розшукувати доньку. Почувши, що в будинку ведуться активні пошуки дівчини, побоюючись бути викритими на місці злочину, ОСОБА_6 і ОСОБА_8 залишили її в електрощитовій та зникли, вийшовши через наявний у кімнаті для дитячих колясок запасний вихід.

За даним епізодом ОСОБА_9 виправдано за недоведеністю його участі у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 146 КК України.

Крім того, ОСОБА_6 і ОСОБА_8 в березні 2002 року з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, вчинили викрадення братів ОСОБА_32 і ОСОБА_33, поєднане з незаконним позбавленням їх волі та вимаганням грошей за їх звільнення у батька.

Знаючи про те, що батько братів - ОСОБА_34 володіє значними фінансовими ресурсами, ОСОБА_6 і ОСОБА_8 вирішили викрасти і позбавити волі ОСОБА_33 і ОСОБА_32, зафіксувати їх звернення на відео, після чого вимагати у їх батька ОСОБА_34 2000000 доларів США за звільнення синів. З цією метою ОСОБА_8 і ОСОБА_6 в березні 2002 року почали вивчати спосіб життя братів ОСОБА_34, використовуючи їх спільного знайомого ОСОБА_35 У травні 2002 року, ОСОБА_6, розповів ОСОБА_35 про свої злочинні наміри викрасти братів ОСОБА_34 з метою вимагання у їхнього батька ОСОБА_34 грошей і запропонував йому за винагороду брати участь спільно з ним в скоєнні цього злочину. З корисливих мотивів ОСОБА_35 погодився на пропозицію ОСОБА_6 Йому відводилася роль у зборі інформації для останнього, що стосується способу життя братів ОСОБА_34, їх роду діяльності, навчання, знайомств, фінансового стану родини, а в подальшому він повинен був взяти безпосередню участь в організації зустрічі братів ОСОБА_34 з ОСОБА_6 в м. Києві та їх викраденні. У вересні 2002 року, дізнавшись від ОСОБА_32, що вони з братом 8 вересня 2002 року виїхали у м. Київ на навчання, вирішили їх викрасти і вимагати гроші за їхнє звільнення. Про це ОСОБА_6 повідомив ОСОБА_35, однак про умисел на вбивство братів ОСОБА_32 після їх викрадення, як і раніше, ОСОБА_35 не казав. З цією метою ОСОБА_6 орендував у м. Києві квартиру по АДРЕСА_9, в яку 25 вересня 2002 року приблизно о 22 годині разом із ОСОБА_35 заманили братів ОСОБА_32, де під час вживання спиртних напоїв, ОСОБА_6 підмішав їм «клофелін». Дочекавшись, коли брати втратять свідомість, повезли їх в заздалегідь орендований будинок по АДРЕСА_7, де їх чекав ОСОБА_8, який приготував липку стрічку (скотч), кайданки, відеокамеру „Соні". Разом з ОСОБА_8 ОСОБА_6 мав намір зафіксувати на відео звернення до батька про передачу грошей за їх звільнення та для передачі цього відео з вимогою викупу. Під час руху ОСОБА_36 вийшов з автомобіля «таксі» та в цю ж ніч на не встановленому в ході досудового слідства автомобілі «таксі» виїхав у м. Краматорськ для створення собі алібі.

Після того, як брати ОСОБА_32 були доставлені в будинок в с. Лісники, ОСОБА_6 і ОСОБА_8 скували руки ОСОБА_32 кайданками, а ОСОБА_33 зв'язали липкою стрічкою, а також заклеїли їм роти скотчем. ІНФОРМАЦІЯ_10 приблизно о 1 год. 30 хв., коли дія «клофеліну» стала слабшати, брати ОСОБА_33 зробили спроби чинити опір, стали кликати на допомогу. Придушуючи їх опір, ОСОБА_6 вдарив ОСОБА_32 алюмінієвої трубкою по голові. ОСОБА_8, діючи на власний розсуд, для придушення опору і спроб звільнитися, з метою дотримання конспірації, за відсутності в будинку ОСОБА_6, байдуже ставлячись до можливих тяжких наслідків, настання яких він свідомо допускав, накрив обличчя лежачого на спині ОСОБА_33 ковдрою і подушкою, закриваючи органи дихання, після чого сів на нього зверху, заподіявши йому смерть шляхом удушення. ІНФОРМАЦІЯ_10 приблизно о 20 годині у будинок в с. Лісники, ОСОБА_6 спільно з ОСОБА_8, здійснили відеозйомку звернення ОСОБА_32 до його батька ОСОБА_34, в якій ОСОБА_32 виголосив складений для нього текст про їх з братом викрадення та проханням надати за звільнення 2000000 доларів США, що за курсом НБУ на той момент складало 10659000 гривень і більш ніж в 600 разів перевищувало неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Після цього ОСОБА_6 і ОСОБА_8 перенесли труп ОСОБА_33 у вириту ними яму неподалік від зазначеного будинку. Суд у вироку зазначив, що вранці ІНФОРМАЦІЯ_10 року ОСОБА_6, попередньо домовившись з ОСОБА_8, в присутності останнього, вивів ОСОБА_32 до ями, в якій вже знаходився труп його брата ОСОБА_33, повалив його на землю, після чого завдав ОСОБА_32 кухонним ножем три удари в область грудної клітки, шиї, від яких він помер на місці. З метою приховування слідів злочину. ОСОБА_6, скинув труп ОСОБА_32 в ту ж яму, де вже знаходився труп його брата ОСОБА_33, і разом з ОСОБА_8 засипав трупи землею. Предмети, на яких залишилися сліди злочину, в тому числі ніж, яким був убитий ОСОБА_32, одяг потерпілих спалили недалеко від місця, де були закопані трупи.

Продовжуючи злочинну діяльність, ОСОБА_6 і ОСОБА_8 з корисливих спонукань, створюючи у родичів потерпілих помилкову уяву, що брати ОСОБА_33 і ОСОБА_32 живі і незаконно позбавлені волі, стали вимагати передачі грошових коштів спочатку 2000000 доларів США, потім 150000 доларів США. Вимога передачі коштів здійснювалося ОСОБА_6 і ОСОБА_8 шляхом неодноразових смс-повідомлень, направлених їх батьку ОСОБА_34 на його мобільний телефон і телефони родичів. При цьому, у разі відмови від передачі грошей, ними висловлювалися погрози вбивством ОСОБА_37 і ОСОБА_32. Передача ОСОБА_34 зазначених смс-повідомлень ОСОБА_6 і ОСОБА_8 з вимогою про передачу грошей за звільнення його синів почалася 28 вересня 2002 року і тривала до 11 квітня 2003 року.

Також, органом досудового слідства в організації і участі в умисному викраденні та незаконному позбавленні волі братів ОСОБА_34, їх умисному вбивстві, вимаганні викупу за викрадених братів обвинувачувався ОСОБА_9, однак це обвинувачення не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні, тому за даним епізодом ОСОБА_9 виправдано за недоведеністю його участі у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 189, п. п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.

Крім того, влітку 2003 року ОСОБА_6 і ОСОБА_8, з корисливих спонукань, за попередньою змовою групою осіб, вирішили викрасти ОСОБА_38, незаконно позбавити його волі та вимагати з його родичів 2000000 доларів США за його звільнення. З цією метою, вони з вересня 2003 року вели спостереження за будинком ОСОБА_38, з'ясовували спосіб його життя. Приблизно в середині вересня 2003 року ОСОБА_6 орендував на один рік гараж НОМЕР_4 в автокооперативі «Жигулі» по вулиці Кіма, 118 в м. Краматорську. Після чого він і ОСОБА_8 придбали маски, мотузки, липку стрічку, а ОСОБА_6 відстріляв незаконно придбаний спільно з ОСОБА_11 в червні 2003 року в м. Запоріжжі у невстановленої особи вогнепальну зброю - самозарядний пістолет, перероблений для стрільби патронами калібру 9 міліметрів, обладнаний лазерним прицілом і пристосуванням для безшумної стрільби, переконавшись у його справності. В процесі підготовки до вчинення злочину, ОСОБА_6, перебуваючи з ОСОБА_11 у дружніх відносинах, в злочинних цілях вирішив використовувати належний останньому автомобіль НОМЕР_1. ОСОБА_6 повідомив ОСОБА_11, що планує здійснити викрадення ОСОБА_38 і вимагати за нього гроші, запропонував йому взяти участь у викраденні, пообіцявши частину грошей, після отримання за ОСОБА_38 викупу. ОСОБА_11, з корисливих спонукань погодився взяти участь у викраденні ОСОБА_39, тим самим вступивши в попередню змову з ОСОБА_6, спрямовану на викрадення і незаконне позбавлення волі ОСОБА_39, однак ОСОБА_6 про всі деталі скоєння злочину щодо ОСОБА_39, ОСОБА_11 не говорив та не повідомляв про можливість позбавлення життя ОСОБА_38, після отримання грошей. 15 жовтня 2003, увечері, ОСОБА_6 і ОСОБА_8, озброївшись відповідно пістолетом та ножем, взявши з собою мотузки, липку стрічку, маски і рукавички, прибули до будинку АДРЕСА_5, де проживав ОСОБА_38, проникнули у двір.

Приблизно о 23 год. 30 хв. 15 жовтня 2003 року ОСОБА_39 приїхав до будинку на своєму автомобілі «Мітсубісі-Паджеро» і через відкриті сторожем ОСОБА_40 ворота в'їхав у двір будинку. В цей час ОСОБА_6 і ОСОБА_8, погрожуючи застосуванням вогнепальної зброї і ножа, здійснили напад на ОСОБА_40 і ОСОБА_38 При цьому ОСОБА_8, з метою придушення можливого опору з боку сторожа, вдарив його кулаком в обличчя, від чого останній впав на землю і став кричати. Тоді ОСОБА_8 сів на ОСОБА_40 зверху і завдав йому кулаком не менше трьох ударів в обличчя. У цей момент на ОСОБА_8 накинулася сторожова собака. Відбиваючи напад собаки, ОСОБА_8 завдав їй удар ножем. Відбивши напад собаки, ОСОБА_8 рукояткою ножа вдарив ОСОБА_40 у потилицю, в результаті чого той втратив свідомість, після чого ОСОБА_8 відтягнув його у веранду будинку. Умисними, узгодженими та взаємопов'язаними діями ОСОБА_8 і ОСОБА_6, потерпілому ОСОБА_40, заподіяні легкі тілесні ушкодження. У цей час ОСОБА_6, діючи узгоджено з ОСОБА_8, підбіг до веранди будинку, куди вже підходив ОСОБА_38, вистрілив з пістолета в стіну та наказав йому лягти на підлогу обличчям вниз, що той і зробив. Вони зв'язали ОСОБА_38 і ОСОБА_40 мотузками, заклеїли їм роти скетчем. На голову ОСОБА_38 наділи в'язану шапку, закривши обличчя. Незаконно заволодівши автомобілем НОМЕР_2 вартістю 236247,63 грн., посадили в нього ОСОБА_38 і вивезли в лісопосадку біля аеропорту м. Краматорська. ОСОБА_6 відігнав автомобіль в селище Олексієво-Дружківку, поблизу м. Краматорська, а ОСОБА_8 тим часом охороняв в лісопосадці ОСОБА_38 ОСОБА_6 приїхав в лісопосадку на автомобілі ОСОБА_11 і, посадивши ОСОБА_38 в автомобіль, перевезли його в підвал орендованого ними гаража. У підвалі гаража ОСОБА_6 і ОСОБА_8 утримували ОСОБА_38 до середини грудня 2003 року, а потім перевезли його в спеціально придбаний для цієї мети дачний будинок в садівничому товаристві «Будівельник» у м. Краматорську, в підвалі якого продовжували його утримувати до ІНФОРМАЦІЯ_11, охороняючи по черзі.

Утримуючи ОСОБА_38 більше чотирьох місяців, незаконно позбавивши його волі, діючи з корисливих спонукань, ОСОБА_8 і ОСОБА_6 у родичів ОСОБА_38 за його звільнення вимагали 2000000 доларів США.

При цьому ОСОБА_6 і ОСОБА_8 домовилися, що в разі виникнення непередбачених обставин, які можуть призвести до їх викриття, ОСОБА_38 вб'ють. Вимога передачі чужого майна здійснювалося ОСОБА_6 і ОСОБА_8 шляхом направлення ОСОБА_42 відеозаписів із зображеннями ОСОБА_39 і відправленням безлічі смс-повідомлень на її мобільний телефон з 7 листопада 2003 року до 04 квітня 2004 року. У разі відмови в передачі грошей, погрожували вбивством ОСОБА_38

ІНФОРМАЦІЯ_11, реалізуючи попередню домовленість з ОСОБА_6 на умисне вбивство, ОСОБА_8 в підвалі дачного будинку товаритсва «Будівельник» в м. Краматорську, вбив ОСОБА_38, здавивши шию мотузкою. Позбавивши ОСОБА_38 життя, ОСОБА_8 закопав його труп в цьому ж підвалі.

По даному епізоду ОСОБА_9 за ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 289, п. п. 1, 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України виправдано за недоведеністю його участі вчиненні злочинів щодо ОСОБА_38

За цим епізодом ОСОБА_11 виправдано за недоведеністю його участі вчиненні злочину, передбаченого п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, за відсутністю в його діях складів злочинів, передбачених ч. 3 ст. 289, ч. 4 ст. 189 КК України.

Органом досудового слідства ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_11 обвинувачувалися в організації озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації або на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинюваних нею нападах, в тому числі надпаді бандою на ОСОБА_38 і вчинення супутніх цьому злочинів. Однак дане обвинувачення не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні, тому ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_11 виправдано за відсутністю в їх діях складу злочину, передбаченого ст. 257 КК України.

У касаційній скарзі з доповненнями засуджений ОСОБА_4 та в його інтересах захисник ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування кримінального закону, ставлять питання про зміну постановленого вироку, перекваліфікацію дій засудженого з ч. 5 ст. 27, п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 115 КК України. Вказують, що суд безпідставно, без належного вмотивування та обґрунтування доказами, визнав ОСОБА_4 винним у пособництві в умисному вбивсті з метою приховати інший злочин. Наголошують, що суд не в повній мірі врахував усі обставини, що пом'якшують покарання і не взяв до уваги наявність підстав для його призначення із застосуванням ст. 69 КК України.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_5 вказує про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, однобічність і неповноту досудового та судового слідства; зазначає, що всі висновки суду ґрунтуються на припущеннях та спростовуються дослідженими у справі доказами; вказує, що в діях ОСОБА_5 відсутній склад злочину, передбачений ч. 3 ст. 166 КК України, оскільки в справі відсутні докази, які б підтверджували, що він схиляв ОСОБА_14 до самообмови та дачі завідомо неправдивих показань, що стосовно вбивства ОСОБА_13, він фальсифікував матеріали кримінальної справи щодо ОСОБА_14. Наголошує, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази вчинення ОСОБА_5 злочину, передбаченого п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України, а докази, які виправдовують підзахисного не взяті до уваги судом, тому вирок суду пілягає скасуванню, а кримінальна справа щодо ОСОБА_5 - закриттю на підставі п. п. 1, 2 ст. 6 КПК України. Крім того, захисник вважає, що закінчилися строки давності притягнення ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 166 КК Укрїни (в редакції 1960 р.).

У касаційній скарзі та доповненнях до неї засуджений ОСОБА_5 просить вирок скасувати, кримінальну справу щодо нього закрити: за ч. 3 ст. 166 КК України - за відсутністю в його діях складу злочину; за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України - за відсутністю події злочину. Вважає, що у справі допущено однобічність і неповноту досудового і судового слідства, невідповідність виносновків суду фактичним обставинам справи, які вплинули на вирішення питання про його невинуватість. Вказує, що розглядаючи справу суд не дотримався вимог статті 22 КПК України, оскільки належно не перевірив показання зацікавлених осіб, а висновки побудував на матеріалах, які отримані з порушенням процесуального порядку. Висновки експертиз засуджений вважає неправдивими, посилаючись на те, що фосфор не може стати фтором, а фосфор і фтор не можуть виявлятися одним і тим же способом та мати одні і тіж токсикологічні властивості. Ввважає, що експертизи по справі проведені з порушенням його права на захист. Ставить питання про застосування до нього ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 166 КК України (в редакції закону 1960 року).

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених злочинів і його особі, ставить питання про скасування вироку, закриття кримінальної справи за відсутністю в його діях складу злочину. Зазначає, що судом не враховано, що він не сприяв фальсифікації справи щодо ОСОБА_14 Вказує, що в порушення вимог ст. 49 КК України суд не застосував строки давності при призначенні йому покарання за злочин, передбачений ч. 6 ст. 19, ч. 3 ст. 166 КК України.

У касаційній скарзі та доповненнях до неї засуджений ОСОБА_9 просить змінити постановлений щодо нього вирок і на підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнити його від призначеного покарання за ч. 3 ст. 166 КК України у зв'язку із закінченням строків давності та з-під варти, а рішення про стягнення з нього судових витрат скасувати. Вважає висновки суду щодо його винуватості такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_8 зазначє про щире каяття у вчиненні злочинів, посилається на те, що раніше не судимий, є єдиним годувальником своєї матрі та просить вирок щодо нього змінити, призначене покарання у виді довічного позбавлення волі пом'якшити на позбавлення волі на певний строк. Вказує на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, наголошує, що судом вибірково взяті до уваги одні докази і не взяті інші. Посилаючись на відсутність попередньої змови на вбивство братів ОСОБА_34 з корисливих мотивів, зазначає, що вбивства ОСОБА_33 не вчиняв, а тому просить виправдати його у вчиненні даного злочину. Зазначає, що рішення про вбивство ОСОБА_38 прийняв самостійно та за відсутності корисливого мотиву і з цих підстав просить виключити з обвинувачення за цим епізодом пункти 6, 12, 13, ч. 2 ст. 115 КК України.

В доповненнях до касаційної скарги ОСОБА_8, які з ним узгоджені, адвокат ОСОБА_3, посилаючись на істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону по епізоду вбивства ОСОБА_33, просить змінити оскаржуваний вирок та пом'якшити призначене ОСОБА_8 довічне позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_10 ставить питання про зміну постановленого вироку та пом'якшення призначеного йому покарання. Вказує, що мотивом вчинення ним злочину стала службова залежність від ОСОБА_5, який був його безпосереднім керівником та бажання уникнути несприятливих наслідків служби. Посилаючись на те, що він одружений, є інвалідом війни другої групи, ветераном МВС України, виховує доньку, яка має статус постраждалої від наслідків аварії на ЧАЕС та страждає рядом хронічних захворювань і на момент вчинення злочину була неповнолітня, просить зазначені обставини взяти до уваги та пом'якшити призначене покарання до 4 років позбавлення волі.

У касаційній скарзі та доповненнях до неї засуджений ОСОБА_6 ставить питання про скасування оскаржуваного вироку в частині його засудження за епізодами вбивств ОСОБА_33 і ОСОБА_38 та закриття кримінальної справи в цій частині за відсутністю в його діях складу злочину. По епізоду вбивства ОСОБА_32 просить перекваліфікувати його дії на ч. 1 ст. 115 КК України та з урахуванням наведеного призначити покарання у виді позбавлення волі на певний строк. Вказує на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування кримінального закону, протиріччя, які не усунуті в ході судового розгляду. Наголошує, що судом вибірково взято до уваги одні докази і не взято інші. Зазначає, про відсутність попередньої змови на вбивство братів ОСОБА_32, оскільки рішення про вбивство ОСОБА_32 він прийняв сам після випадкової смерті ОСОБА_33. Повідомляє, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які свідчать про наявність попереднього умислу на вбивство двох осіб. Наголошує на відсутності доказів його винності щодо умисного вбивства ОСОБА_38 Зазначає, що перевірка його заяв про застосування до нього недозволених методів Генеральною прокуратурою України проводилася неналежно. Повідомляє, що позбавив життя одну людину, щиро розкаявся, а тому вважає призначне покарання таким, що не відповідає ступеню тяжкості вчинених злочинів та його особі.

Вирок суду щодо ОСОБА_11 та в частині виправдання засуджених за окремі злочини в касаційному порядку не оскаржується.

Заслухавши доповідача, пояснення захисників ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на підтримання касаційних скарг; думки прокурорів, які не заперечували проти часткового задоволення касаційних скарг щодо застосування ст. 49 КК України та звільнення засуджених від покарання за вчинення окремих злочинів: ОСОБА_9 і ОСОБА_5 - за ч. 3 ст. 166 КК України; ОСОБА_7 - за ч. 6 ст. 19, ч. 3 ст. 166 КК України; ОСОБА_6 та ОСОБА_8 - за ч. 2 ст. 146 КК України, а в решті вирок суду щодо цих та інших засуджених просили залишити без зміни; перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги засуджених ОСОБА_10, ОСОБА_4 та захисника ОСОБА_1 в його інтересах задоволенню не підлягають, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_5 та захисника ОСОБА_2 в його інтересах, засуджених ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_8 підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з вимогами ст. 323 КПК України суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Постановляючи вирок, суд повинен дати остаточну оцінку доказам з точки зору їх допустимості, достовірності й достатності для вирішення питань, зазначених у ст. 324 КПК України.

Доводи касаційних скарг засуджених та захисників про те, що досудове слідство і судовий розгляд проведені необ'єктивно, неповно, з обвинувальним ухилом, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи і ґрунтуються на припущеннях, а також про невірну оцінку зібраних по справі доказів, є безпідставними.

З матеріалів справи убачається, що досудове і судове слідство в ній проведено з дотриманням ст. 22 КПК України.

Як свідчать дані протоколу судового засідання та зміст вироку, при розгляді справи суд дослідив всі обставини, які могли мати значення для прийняття в ній рішення, повно і всебічно перевірив зібрані на досудовому слідстві докази й дав їм у сукупності належну оцінку відповідно до вимог ст. 67 КПК України, на що вказує їх розгорнутий аналіз, наведений у вироку.

Також суд дотримався вимог ст. 16-1 КПК України, створивши необхідні умови для виконання сторонами своїх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, їх дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованих їм злочинів відповідає фактичним обставинам справи і підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, які судом всебічно, повно досліджені та правильно оцінені.

Цей висновок, зокрема, ґрунтується на показаннях засуджених на початку досудового слідства, у яких вони особисто і у присутності захисників розповідали про обставини, якими супроводжувалося розкриття справи про вбивство ОСОБА_13, безпосередню або опосередковану участь кожного з них у подіях, пов'язаних з розслідуванням цього злочину, зазначали також про обставини, за яких відбувалася фальсифікація справи по обвинуваченню ОСОБА_14 в скоєнні цього вбивства, а також подальшого умисного вбивства самого ОСОБА_14 з метою приховати участь у фальшуванні кримінальної справи щодо нього. При цьому засуджені детально розповідали про роль і участь кожного з них, викриваючи інших учасників вчинених ними злочинів.

Так, засуджений ОСОБА_7 давав зізнавальні показання, розповідав слідчим органам про обставини сприяння ОСОБА_9, як працівнику міліції, у фальсифікації доказів винуватості ОСОБА_14 в кримінальній справі щодо вбивства журналіста ОСОБА_13, розповідав, що він виконав прохання ОСОБА_9, з яким перебував у дружніх стосунках, всіляко допомагати ОСОБА_18, матеріально також, у пошуках безпритульного на роль вбивці ОСОБА_13 Так, ОСОБА_18 він надав велосипед, а потім останній використовував орендовану ним квартиру для утримання безпритульного ОСОБА_14, якого готували на відведену роль. Зі слів ОСОБА_18 він знав, що ОСОБА_9 пообіцяв тому 20000 доларів США та допомогу в оформленні громадянства України за роботу по "безпритульному" на роль вбивці ОСОБА_13, що ОСОБА_14, як плату, необхідно придбати автомобіль. Після визначення ОСОБА_18 готовності ОСОБА_14 на відведену йому роль, автомобіль був придбаний у його (ОСОБА_7) знайомого ОСОБА_20, з яким домовилися про відстрочку оплати; переоформлений у нотаріуса на ОСОБА_22 - особу, яку вказав ОСОБА_14 Після відвідування нотаріуса він на особистому автомобілі „БМВ" підвіз ОСОБА_20 і ОСОБА_21 до „Будинку торгівлі", відвіз ОСОБА_22 на роботу, а до магазину „Секонд-хенд" ОСОБА_18 і ОСОБА_14, де останнього переодягли. У той же день ОСОБА_18 його повідомив, що „здав" ОСОБА_14 працівникам міліції.

Крім того, засуджений ОСОБА_7 давав показання про те, що приховуючи свою причетність до фальсифікації матеріалів справи щодо ОСОБА_14, він просив ОСОБА_20 в разі виклику до правоохоронних органів на допит не повідомляти про його участь у придбанні автомобіля ОСОБА_14, а говорити про вигадану особу на ім'я „ОСОБА_81", який їздив на автомобілі „Форд".

Усі ці показання засуджений ОСОБА_7 підтвердив під час очної ставки з ОСОБА_9 із застосуванням відеозапису та при відтворенні обстановки і обставин події.

ОСОБА_9 теж на досудовому слідстві, під час допиту із застосуванням відеозапису, у присутності захисника, давав зізнавальні показання про свою участь у фальсифікації матеріалів кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_14 у вбивстві ОСОБА_13, про причетність та ролі в справі ОСОБА_7 і ОСОБА_5, ОСОБА_26, а також ОСОБА_24 і ОСОБА_23, вирок щодо яких набрав законної сили. Зокрема, він розповідав, що почувши від нього про проблеми з розкриттям вбивства ОСОБА_13, взяти на себе роль вбивці журналіста спочатку ОСОБА_7 запропонував ОСОБА_18, але той відмовився. Пізніше ОСОБА_18 знайшов і умовив на цю ж роль ОСОБА_14, якого утримував і готував до виконання вказаної ролі у квартирі, яку орендував ОСОБА_7 Про те, що жителю Краматорська ОСОБА_18 відома особа, яка вчинила злочин щодо журналіста ОСОБА_13 він виклав у рапорті начальнику Краматорського відділу міліції. Під час зустрічі, яка відбулася у присутності ОСОБА_7 і ОСОБА_18, ОСОБА_14 йому сказав, що на умовах матеріальної винагороди готовий обмовити себе у вбивстві журналіста та відбувати покарання в місцях позбавлення волі. У подальшому від ОСОБА_7 він дізнався, що ОСОБА_14 купили автомобіль, який оформили на його знайомого. Після затримання ОСОБА_14 та дачі ним зізнавальних показань він про події у справі щодо вбивства ОСОБА_13 знав від ОСОБА_5, який все тримав на контролі. При перевірці показань ОСОБА_14 про те, що на місце злочину до м. Слов'янська із м. Краматорська він приїхав на таксі, йому було поставлено завдання знайти водія таксі. Розуміючи, що такої особи не існує, оскільки ОСОБА_14 не вчиняв злочину і не їздив на таксі до м. Слов'янська, він звернувся до ОСОБА_23 і ОСОБА_24 з проханням знайти приватного таксиста, який би дав показання, що відвозив ОСОБА_14 в день вбивства ОСОБА_13 у м. Слов'янськ. ОСОБА_23 і ОСОБА_24 представили йому ОСОБА_26, у розмові з яким він переконався, що той згодний давати неправдиві свідчення, що саме він возив ОСОБА_14 з м. Краматорська до м. Слов'янська. Він дав вказівку відпустити ОСОБА_26 додому, щоб його було встановлено у загальному порядку при відпрацюванні завдання дільничними інспекторами, бо це мало виглядати правдиво. За кілька днів ОСОБА_26 дійсно був встановлений дільничним інспектором і доставлений у відділ міліції, де він його опитав, удаваючи у присутності інших працівників, що не знайомий з доставленим, після передав його працівникам прокуратури, яким ОСОБА_26 дав завідомо неправдиві свідчення про те, що відвозив ОСОБА_14 з м. Краматорська до м. Слов'янська в день вбивства журналіста ОСОБА_13

Свої зізнавальні показання ОСОБА_9 підтвердив на очних ставках з ОСОБА_23 і ОСОБА_24 у присутності захисників із фіксацією цих слідчих дій відеозаписом.

Щодо участі у вчиненні інкримінованих злочинів ОСОБА_5, то на досудовому слідстві він не заперечував, що за посадою був інформований про напад на журналіста ОСОБА_13, який помер від заподіяних тілесних ушкоджень та про незадоволення керівництва правоохоронних органів тим, що протягом місяця вбивство, яке набуло значного суспільного резонансу не було розкрито. В оперативних колах з'явилася інформація, що керівництвом МВС поставлено завдання будь-що розкрити цей злочин, або знайти людину, яка погодиться обмовити себе. Також йому доручалася перевірка рапорту ОСОБА_9, де він зазначав про жителя Краматорська ОСОБА_18, якому відома особа, причетна до вбивства ОСОБА_13 У розмові ОСОБА_18 заявив, що нібито особа на ім'я ОСОБА_14 розповів йому про побиття ОСОБА_13 за винагороду. ОСОБА_18 повинен був розшукати „ОСОБА_14" і повідомити про його місцезнаходження. 23 серпня 2001 року було затримано і доставлено до Краматорського відділу міліції ОСОБА_14, у якого він відібрав письмові пояснення та відвіз його в м. Слов'янськ, де передав слідчим прокуратури. Після затримання ОСОБА_14 утримувався в ізоляторі тимчасового тримання Слов'янського міського відділу. Він особисто передавав продукти харчування, цигарки, телевізор, забезпечуючи ОСОБА_14, за дорученням, хороші умови утримання. Про фальсифікацію кримінальної справи щодо ОСОБА_14 ОСОБА_9 не говорив, але він про це здогадався, бо події свідчили, що ОСОБА_9 першим втілив ідею про особу на роль вбивці.

Щодо вбивства ОСОБА_14 після його виправдання судом і звільнення з-під варти, ОСОБА_5 свою причетність заперечував, посилаючись на те, що його заступник ОСОБА_43 боявся викриття ОСОБА_14 тих, хто його примусив обмовити себе у вбивстві ОСОБА_13 На прохання ОСОБА_43 він дав вказівку ОСОБА_10 і ОСОБА_4, які за 1000 доларів США знайшли хімічну речовину, яку він передав ОСОБА_43, а той 19 липня 2002 року нею отруїв ОСОБА_14

Під час досудового розслідування засуджений ОСОБА_10 в присутності захисника, із застосуванням відеозапису допитів добровільно розповів, що про розкриття вбивства ОСОБА_13 він дізнався від ОСОБА_4, який розповів, що за вказівкою ОСОБА_5 брав участь у затриманні безпритульного ОСОБА_14 і той дав зізнавальні показання щодо цього вбивства. Після взяття ОСОБА_14 під варту ОСОБА_5 розповів йому, що ОСОБА_14 схилили до самобмови за обіцянку купити квартиру і що це саме його комбінація. ОСОБА_5 слідкував за перебігом судового процесу над ОСОБА_14, а після його виправдання зі звільненням з-під варти запанікував та звернувся до нього і ОСОБА_4 знайти для отруєння ОСОБА_14 препарат, який не можна буде виявити при розтині. ОСОБА_4 проконсультувався з цього питання з експертом ОСОБА_29, який розповів про натрій фтористий. Ними ця хімічна речовина була придбана та передана ОСОБА_5

Засуджений ОСОБА_4 на досудовому слідстві також давав аналогічні показання у присутності захисника, зазначаючи, що після звільнення з-під варти ОСОБА_14 ОСОБА_5 відкрито заявив йому і ОСОБА_10, що ОСОБА_14 в справі ОСОБА_13 підставна особа і може дати показання і викрити тих, хто його схилив до участі в ролі вбивці, внаслідок чого виникнуть неприємності, поцікавився їх можливостями знайти препарат для отруєння ОСОБА_14

У подальшому засуджені заявили про свою непричетність до інкримінованих їм злочинів: ОСОБА_5 та ОСОБА_9 заперечували перевищення ними влади і службових повноважень, зазначаючи, що не брали безпосередньої участі у розслідуванні справи щодо вбивства ОСОБА_13; ОСОБА_7 - у сприянні ОСОБА_9 в цьому злочині та обидва останні у дачі завідомо неправдивих показань.

ОСОБА_5 заявив, що ніколи не звертався до підлеглих ОСОБА_4 і ОСОБА_10 з проханням знайти хімічну речовину, не вчиняв вбивства шляхом отруєння ОСОБА_14, який помер природно через хворобу.

ОСОБА_10 і ОСОБА_4 заперечували сприяння ОСОБА_5 у вбивстві ОСОБА_14

Висновки експертиз щодо встановлення хімічного складу речовини, якою, на думку слідчих, був отруєний ОСОБА_14 засуджені та їх захисники піддали критиці, вважають їх сфальсифікованими, стверджуючи, що причина смерті не встановлена. Зазначили про недозволені методи ведення слідства, домовленості з слідчим в обмін на зізнавальні показання щодо себе та обмову інших фігурантів справи.

Як свідчать матеріали справи, всі заяви засуджених про істотні порушення кримінально-процесуального закону, застосування недозволених методів слідства, порушення права на захист, неправильного застосування кримінального закону, ретельно перевірялися судом й підтвердження не знайшли, про що обґрунтовано зазначено у вироку.

Крім того, висновок суду ґрунтується також на детально викладених у вироку показаннях допитаних в суді свідків ОСОБА_45, про наявність в розпорядженні ОСОБА_7 орендованої квартири, ключі від якої передавалися ОСОБА_18; ОСОБА_46 про те, що в цій квартирі до передачі правоохоронним органам ОСОБА_18 і ОСОБА_7 поселили і утримували безпритульного ОСОБА_14, якого знайшли і готували за дорученням ОСОБА_9 на роль виконавця вбивства. ОСОБА_18 давав безпритульному настанови щодо показань на слідстві в справі вбивства ОСОБА_13 За самообмову у вбивстві працівники міліції обіцяли купити ОСОБА_14 квартиру і автомобіль, а ОСОБА_9 обіцяв ОСОБА_18 грошову винагороду і документи громадянина України.

Показаннями в суді свідки ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22 підтвердили, що на прохання ОСОБА_7 продали для ОСОБА_14 і, за вказівкою останнього, переоформили у нотаріуса на ОСОБА_22 автомобіль ВАЗ-2108, який належав ОСОБА_20, отримавши через кілька днів оплату за цією угодою в сумі 2000 доларів США саме від ОСОБА_7, зазначили у своїх показаннях і про участь ОСОБА_18 у цих подіях. Свідки ОСОБА_21 і ОСОБА_20 дали показаня і про те, що ОСОБА_7 просив їх не називати його в разі виклику до правоохоронних органів з приводу цієї угоди, а повідомити про участь вигаданої особи на ім'я „ОСОБА_81" на автомобілі „Форд", узгоджував з ними, які показання слід давати на допитах, завірив, що їм не треба нічого боятися тому, що за цією справою стоїть міліція, а ОСОБА_20 зрозумів, що це ОСОБА_9, оскільки ОСОБА_7 неодноразово з цього приводу згадував це прізвище; також ОСОБА_7 підходив під час зустрічі з ним і ОСОБА_21 до автомобіля марки „Ауді" кольору стиглої вишні, яким керував ОСОБА_9 Не заперечував такої зустрічі свідок ОСОБА_21 та підтвердив, що такий автомобіль дійсно приїжджав до місця зустрічі.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_26 дав показання, що мав у власності автомобіль ВАЗ-21011 і займався приватними перевезеннями. Працівники міліції ОСОБА_23, ОСОБА_24 з метою створення доказів в справі вбивства журналіста ОСОБА_13 умовили його за винагороду 300 доларів США дати неправдиві свідчення, що він підвозив на своєму автомобілі ОСОБА_14 із м. Краматорська в м. Слов'янськ. Про його готовність дати неправдиві свідчення переконався особисто ОСОБА_9, який його наставляв, що свідчення у прокуратурі слід давати впевнено і спокійно, щоб це виглядало правдиво і йому повірили, а ОСОБА_24 на своєму автомобілі провіз його за маршрутом, яким ніби-то він возив ОСОБА_14, розповідаючи, як той виглядає, в чому був одягнений, показав його фото і дав обіцяні 300 доларів США. На прохання цих працівників міліції він передав своє фото, щоб його міг впізнати ОСОБА_14 У подальшому на допитах у прокуратурі і суді він давав неправдиві свідчення, про які його просили вказані працівники міліції, а під час виконання слідчих дій впізнав ОСОБА_14, а ОСОБА_14 впізнав його.

Свідки ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49 під час розгляду справи в суді розповіли про події навколо розкриття резонансного вбивства журналіста ОСОБА_13, роботу за різними версіями цього злочину, у розкритті якого було задіяна велика кількість особового складу міліції. Інформація про причетність до вбивства ОСОБА_14 надійшла з Краматорського відділу міліції і особовий склад міліції працював над перевіркою цієї версії. Про „прибалта" ОСОБА_18 начальник Краматорського міського відділу міліції ОСОБА_49 дізнався з рапорту свого першого заступника ОСОБА_9 ОСОБА_49 підтвердив, що телефонував підлеглому ОСОБА_82 з проханням з'ясувати можливість документувати ОСОБА_18, який не мав паспорта і йому видали довідку про особу. Одним з напрямків розкриття злочину також була перевірка інформації про власників бейсбольних бит, яку доручили ОСОБА_5 і невдоволення його роботою в цьому напрямку висловлював заступник міністра внутрішніх справ України ОСОБА_47 Після затримання ОСОБА_14, ОСОБА_5, якому доручили оперативний супровід затриманого, неодноразово зустрічався з ним в ізоляторі тимчасового тримання з метою виявлення настрою, психологічного стану, намірів і одна така зустріч відбулася в присутності ОСОБА_48

Обґрунтовані висновки суду також даними протоколів очних ставок між ОСОБА_46 та ОСОБА_7 і ОСОБА_9, яка задокументована відеозаписом, згідно яких ОСОБА_46 підтвердила свої показання щодо участі ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_18 у підшукуванні особи на роль вбивці ОСОБА_13; даними протоколу очної ставки із застосуванням відеозапису між ОСОБА_7 і ОСОБА_20, ОСОБА_21 і ОСОБА_7, під час якої ОСОБА_7 визнав, що корегував показання ОСОБА_20 і ОСОБА_21 щодо обставин придбання автомобіля для ОСОБА_14, чинив на них тиск за вказівкою ОСОБА_9, який з іншими працівниками міліції фальшував матеріали кримінальної справи щодо ОСОБА_14; протоколом відтворення обстановки і обставин події, згідно якого свідок ОСОБА_26 зазначив у м. Краматорську місця зустрічі з ОСОБА_23 і ОСОБА_24, автомобільну стоянку, де його познайомили з ОСОБА_9 та ОСОБА_24 передав 300 доларів США за дачу завідомо неправдивих показань; протоколами очних ставок свідка ОСОБА_26 з ОСОБА_24, з ОСОБА_9 із застосуванням відеозапису, в яких свідок підтвердив їх причетність до фальшування матеріалів кримінальної справи щодо ОСОБА_14; вироком Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 16 травня 2005 року, залишеним без зміни Апеляційним судом Донецької області в частині кваліфікації дій засуджених, яким ОСОБА_23 і ОСОБА_24 визнано винними у вчиненні службового злочину по фальсифікації матеріалів кримінальної справи щодо ОСОБА_14 за участі особи, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження у зв'язку з вчиненням інших злочинів.

Крім зазначених доказів, висновки суду ґрунтуються також на

оголошених показаннях свідків ОСОБА_50, ОСОБА_14, ОСОБА_18, ОСОБА_27, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, в яких ними не спростовуються встановлені судом фактичні обставини справи про події, що відбувалися до звільнення ОСОБА_14 з-під варти за вироком Апеляційного суду Донецької області від 17 травня 2002 року; на показаннях свідка ОСОБА_52 - матері засудженого про те, що несподіване зникнення ОСОБА_18 дуже налякало її сина ОСОБА_7 і він їй сказав, що в разі його зникнення або вбивства звинувачувати треба ОСОБА_9 і міліцію.

Суд обґрунтовано мотивував висновки про винуватість ОСОБА_9 та ОСОБА_7 у дачі в кримінальній справі щодо ОСОБА_14 завідомо неправдивих показань, поєднаних із звинуваченням його у вчиненні вбивства ОСОБА_13, тобто особливо тяжкого злочину, з штучним створенням доказів цього обвинувачення. При цьому суд послався на завідомо неправдиві показання як на досудовому слідстві, так і в Апеляційному суді Донецької області при розгляді справи щодо ОСОБА_14 самих засуджених, допитаних в якості свідків у вказаній кримінальній справі щодо скоєного вбивства, в яких вони приховали свою участь у створенні штучних доказів винуватості ОСОБА_14 та свою поінформованість про те, що він цей злочин не вчиняв; показаннями свідків ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_26 про їх неправдиві свідчення у справі щодо ОСОБА_14, які вони давали на прохання ОСОБА_7 і ОСОБА_9; показаннями самого ОСОБА_14, неправдивість яких визнана судом при постановленні вироку щодо ОСОБА_17 та інших осіб, винуватість яких у вбивстві ОСОБА_13 визнана доведеною; даними протоколу очної ставки між ОСОБА_7 і ОСОБА_18, в яких вони підтвердили участь ОСОБА_14 у вбивстві ОСОБА_13; даними протоколів пред'явлення для впізнання автомобілів свідками ОСОБА_54 і ОСОБА_21, які вказали на автомобіль „Форд-Скорпіо", яким керував „ОСОБА_81" при переоформленні автомобіля для ОСОБА_14 на ОСОБА_22, приховавши, що насправді автомобілем „БМВ" керував ОСОБА_7 та даними протоколів інших слідчих дій, наведених у вироку.

Суд належним чином також перевірив у судовому засіданні доводи засудженого ОСОБА_5, аналогічні тим, що викладені у касаційних скаргах про те, що він не вчиняв вбивства ОСОБА_14, справа проти нього сфальшована працівниками Генеральної прокуратури України, а до нього застосовувалися недозволені методи ведення слідства, порушувалося його право на захист; засуджених ОСОБА_4 і ОСОБА_10 про непричетність до вбивства ОСОБА_14 та чинення психологічного тиску слідчим під час досудового слідства, внаслідок чого вони обмовили себе та ОСОБА_5

Викладені у вироку мотиви про визнання цих доводів безпідставними, направленими на уникнення від відповідальності за скоєне, колегія суддів розцінює належно аргументованими, такими, що відповідають матеріалам справи.

Суд докладно навів у вироку докази, на яких ґрунтується висновок про доведеність винності ОСОБА_5 у вчиненні вбивства з метою приховати інший злочин, а ОСОБА_10 і ОСОБА_4 у пособництві вчиненню цього злочину ОСОБА_5

З матеріалів справи вбачається, що викриттю цього злочину передувала спланована оперативна розробка Служби безпеки України за участі ОСОБА_17, який при розслідуванні кримінальної справи щодо нього за вчинення низки злочинів, серед яких і організація вбивства ОСОБА_13, зробив заяву про вбивство ОСОБА_14 шляхом отруєння з метою приховати фальшування кримінальної справи щодо нього, дав показання про причетність до отруєння ОСОБА_4 і ОСОБА_5

Так, суд у вироку послався на показання в судовому засіданні свідка ОСОБА_17, який ствердив причетність ОСОБА_5 і ОСОБА_4 до вбивства ОСОБА_14 та показав, що серед версій при розкритті вбивства ОСОБА_13 була і версія його причетності до цього злочину тому, що вбитий журналіст у своїх передачах викривав його, як лідера злочинного угрупування. ОСОБА_4, з яким він давно знайомий, звертався до нього з вимогою надати фінансову допомогу 100 000 доларів США його начальнику ОСОБА_5 за „створення" ОСОБА_14, тобто за те, що фальсифікацією справи щодо ОСОБА_14 вони допомогли йому (ОСОБА_17), але він відмовився платити гроші ОСОБА_5 Через деякий час після звільнення судом ОСОБА_14 зі слів ОСОБА_4 він дізнався, що ОСОБА_14 отруїв ОСОБА_5 В подальшому він зробив заяву та взяв участь в оперативній розробці, внаслідок якої ОСОБА_4 за 3000 доларів США передав йому в СІЗО хімічну речовину, якою раніше було отруєно ОСОБА_14 Аналогічними були показання свідка ОСОБА_17 на досудовому слідстві і під час очної ставки з ОСОБА_4, якими суд також обґрунтував свої висновки.

Переконливими і такими, що відповідають іншим наведеним у вироку доказам за цим епізодом обвинувачення, є посилання суду на показання самих засуджених на досудовому слідстві під час допитів і очних ставок з ОСОБА_5, в яких ОСОБА_4 і ОСОБА_10 у присутності захисників, із застосуванням відеозапису, повністю визнавали свою винність в пособництві ОСОБА_5 у вчинені вбивства ОСОБА_14 з метою приховати службовий злочин, давали детальні пояснення про з'ясування у знайомого експерта можливості застосування і якої саме хімічної речовини для отруєння, наслідків дії натрію фтористого на організм людини після його вживання з їжею і можливість виявлення при розтині, про обставини придбання цієї хімічної речовини в ТОВ „Сінбіас", отримання ними 1000 доларів США від ОСОБА_5 за натрій фтористий, також про обставини його використання ОСОБА_5 для заподіяння смерті ОСОБА_14 Розповідали, що після смерті ОСОБА_43 - заступника ОСОБА_5, останній сказав всім підлеглим, що в разі виклику до прокуратури з приводу справи по вбивству ОСОБА_13, все, що стосується ОСОБА_14 треба „звалювати" на померлого ОСОБА_43.

Як також зазначив суд, у своїх показаннях під час досудового слідства в присутності захисника, ОСОБА_5 теж не заперечував факти фальшування доказів в справі по обвинуваченню ОСОБА_14 у вбивстві журналіста ОСОБА_13 і подальше отруєння ОСОБА_14 через додавання у їжу натрію фтористого з метою уникнути викриття осіб, причетних до фальшування цієї справи, але не ним, а його заступником ОСОБА_43, якому він передав фтористий натрій, отриманий ним від підлеглих ОСОБА_4 і ОСОБА_10 за 1000 доларів США.

Аналізуючи показання засуджених, суд правильно зробив висновки, що вони вказували на такі деталі, які могли бути відомими тільки особам, причетним до інкримінованого злочину і в подальшому під час досудового слідства знайшли своє підтвердження іншими доказами.

Показання засуджених узгоджуються з цими доказами, які суд перевірив в судовому засіданні і докладно виклав у вироку. Зокрема, вони підтверджуються показаннями свідків: ОСОБА_29 - судово-медичного експерта, який розказав в суді про обставини з'ясування у нього засудженим ОСОБА_4 у 2002 році можливості виявлення в організмі людини наслідків вживання яду або отруйних речовин, які з них не можливо виявити при розтині трупа, просив такі назвати, у зв'язку з чим він розповів йому про дію натрію фтористого; ОСОБА_55 про впізнання ОСОБА_10 - відвідувача ТОВ „Сінбіас", який назвався „ОСОБА_5", про що вона 24 січня 2005 року зробила запис в книзі реєстрації відвідувань Науково-дослідницького інституту фізико-органічної хімії ім. Литвиненка та орендарів приміщень інституту; свідка ОСОБА_56, яка впізнала ОСОБА_10, якому за накладною від 24 січня 2005 року було продано 200 грамів натрію фтористого; ОСОБА_57 і ОСОБА_58 на досудовому слідстві про те, що у 2002 році натрій фтористий - токсичну речовину 2 класу небезпеки у невеликій кількості ТОВ „Сінбіас" продавало для зразків без будь-яких накладних; даними матеріалів оперативно-розшукової справи, в межах якої санкціоновано проведення оперативної закупки у ОСОБА_4 отруйної речовини, яку він передав покупцю - довіреній особі ОСОБА_17 27.01.2005 року у м'якій іграшці „Півень", отримавши від цієї ж особи 22.01.2005 року 3000 доларів США; даними протоколу виявлення і вилучення у „покупця" кольорової м'якої іграшки „Півень" із зашитим в ній поліетиленовим пакетом з порошком білого кольору; протоколом виявлення і вилучення 14 квітня 2005 року з автомобіля „Деу-Ланос", який належить ОСОБА_10, поліетиленового пакета з порошком білого кольору; висновками хімічної експертизи від 7 червня 2005 року про ідентичність речовини, вилученої 14.04.2005 року в автомобілі ОСОБА_10, та речовини, вилученої 27.01.2005 року під час оперативної закупки із м'якої іграшки „Півень" і підтверджена їх ідентичність зразку „натрію фтористого", вилученому в ТОВ „Сінбіас" 6 травня 2005 року; протоколом проведення ексгумації трупа ОСОБА_14 від 12 травня 2005 року; висновками судово-медичної експертизи НОМЕР_4 від 08.07.2005 року про отруєння ОСОБА_14 речовиною, що містить фтор, можливо натрієм фтористим, надходження якого в організм ОСОБА_14, який за дослідженими медичними даними та показаннями свідків, мав низку захворювань, знаходиться у прямому причинному зв'язку з настанням його смерті, а також даними протоколів інших слідчих дій, таких як показання зазначених у вироку свідків про обставини зустрічей ОСОБА_5 з ОСОБА_14, у тому числі останньої 19.07.2002 року, та її наслідки. Аргументація засудженим ОСОБА_5 мотивів і причин таких зустрічей не спростовує обвинувачення і того, що вони відбулися. Цей факт засуджений не заперечував.

Суд з достатньою повнотою перевірив доводи засуджених та їх захисників; даний ними в судовому засіданні критичний аналіз окремих доказів, серед яких і окремі висновки проведених у справі судових експертиз; докладно виклав мотиви, з яких взяв до уваги одні та відкинув інші докази, що відповідає вимогам ст. 332 КПК України. Судом не виявлено істотних порушень кримінально-процесуального закону, які могли б викликати сумнів щодо належності і допустимості покладених в основу вироку доказів.

Так, доводи ОСОБА_5 про фальшування висновків експертиз, посилання на відсутність інших доказів щодо мотивів інкримінованих йому злочинів, крім показань свідків ОСОБА_47 і ОСОБА_59, обгрунтування судом своїх висновків на припущеннях і суперечливих показаннях допитаних свідків, використання показань свідків на досудовому слідстві, явка яких в судове засідання не була забезпечена та, одночасно, стверджування правдивості показань свідків та засуджених ОСОБА_4 і ОСОБА_10 в суді, які відрізняються від даних ними ж на досудовому слідстві, покладених в обґрунтування висновків про його винуватість, а також недопустимість використання показань, які він давав у стані поганого самопочуття, внаслідок гіпертонії, фальсифікація справи по звинуваченню його у вчиненні злочинів в цілому, як і власний аналіз показань свідків, допитаних у справі, знайшли свою критичну оцінку, що відображено у вироку.

На думку колегії суддів, докази, які прямо чи опосередковано підтверджують винуватість засудженого, оцінені судом у їх сукупності правильно і сумнівів не викликають.

Отже, проаналізувавши причини зміни показань засудженими, суд обґрунтовано визнав достовірними та поклав в основу обвинувального вироку наведені їх показання на досудовому слідстві, належним чином вмотивувавши у вироку своє рішення, з яким погоджується і колегія суддів касаційного суду.

З матеріалів справи вбачається, що у засуджених не було підстав для самообмови чи обмови співучасників за цими обвинуваченнями. Навпаки, можливість на досудовому слідстві давати у присутності захисників показання на свій розсуд та їх зміна свідчить про те, що вони обирали позицію захисту на свій розсуд, а не внаслідок будь-якого тиску, чи домовленостей із слідчим, як про це ними зазначалося в суді та стверджується у касаційних скаргах. Тобто, вони давали такі показання, які вважали за потрібне та, при цьому, кожний з них керувався особистими мотивами.

У протоколах слідчих дій 17-19 квітня 2005 року із засудженим ОСОБА_5 за участі захисника, відсутні їх заяви про неможливість через погане самопочуття брати в них участь. Наявність медичних документів про загальний стан здоров'я, надання медичних рекомендацій у приміщенні прокуратури або медичне обстеження під час поміщення засудженого в слідчий ізолятор, де йому надавалася медична допомога, не впливає на висновки суду про доведеність його винності. Відсутні такі посилання й у постанові від 19.04.2005 року про обрання йому запобіжного заходу в суді, де також ОСОБА_5 та його захисник брали участь.

Що стосується висновків хімічних і судово-медичних експертиз, покладених в обґрунтування судового рішення про умисне вбивство ОСОБА_14 шляхом отруєння фтористим натрієм, то суд ретельно їх дослідив, логічно виклав свою позицію щодо відповідності їх призначення і проведення вимогам КПК України та матеріалам справи, а також погодився з ними, зазначивши про їх наукову обґрунтованість, фаховість та переконливість, з чим погоджується і колегія суддів касаційної інстанції.

Не взяття до уваги інших експертних висновків, власне їх трактування у касаційних скаргах засудженим ОСОБА_5 і в його інтересах захисником, не спростовує послідовно і обґрунтовано викладену у вироку позицію суду з цього приводу.

Так, навпаки, критикуючи застосовані хіміками-експертами методи у висновках експертів про визначення хімічного складу вилученої речовини, які взяті до уваги, як доказ винуватості засуджених, і на які послався суд, засуджений ОСОБА_5 та його захисник зазначали у своїх доводах, що вони не дозволяли встановити хімічний склад речовини, вилученої 14.04.2005 року із автомобіля ОСОБА_10 та переданого ОСОБА_4 24.01.2005 року ОСОБА_17 При цьому обґрунтували своє твердження відповіддю керівника випробувальної аналітичної лабораторії хімічного факультету КНУ ім. Шевченка, оголошеним в суді. Проте, ця відповідь на ім'я захисника містить консультативні викладки без врахування необхідних вихідних параметрів та всіх даних матеріалів справи, про які не було вказано у запиті захисника і не спростовує висновки суду.

Неврахування судом окремих висновків судових експертиз у вироку вмотивовано і не може вважатися порушенням права засуджених на захист, оскільки захисники активно користувався правом надавати суду докази. За їх клопотаннями до справи долучалися отримані ними документи, які суд досліджував і проаналізував, як докази, що свідчить про неупереджений і об'єктивний розгляд справи, з урахуванням всіх матеріалів досудового і судового слідства, під час якого виконані судові доручення, що відповідає вимогам ст. 67 КПК України. Отже, доводи засудженого та його захисника з цього приводу також безпідставні, як і твердження про незаконне засудження ОСОБА_5

Не знаходить колегія суддів касаційного суду і підстав для перекваліфікації дій засудженого ОСОБА_4, як про це йдеться у касаційній скарзі.

На підставі оцінки і аналізу наведених у вироку доказів, які повно та всебічно перевірялися у судовому засіданні, суд обґрунтовано визнав винними ОСОБА_5 і ОСОБА_9 у перевищенні влади і службових повноважень, тобто у вчиненні ними дій по штучному створенню доказів у кримінальній справі про умисне вбивство журналіста ОСОБА_13, які явно виходять за межі наданих їм законом прав і повноважень, чим заподіяли істотну шкоду державним, громадським інтересам та охоронюваним законом правам окремих фізичних осіб, що спричинило настання тяжких наслідків, а підсудного ОСОБА_7 у наданні засобів і створенні умов для вчинення службового злочину, сприянні ОСОБА_9 і ОСОБА_5 у вчиненні ними зазначених інкримінованих дій, при цьому ОСОБА_9 і ОСОБА_7 дали завідомо неправдиві показання у кримінальній справі, поєднані з обвинуваченням у вчиненні особливо тяжкого злочину, штучним створенням доказів обвинувачення. Також ОСОБА_5 отруїв, тобто вчинив умисне вбивство ОСОБА_14 з метою приховати інший злочин - перевищення влади і службових повноважень, а ОСОБА_4 і ОСОБА_10 сприяли йому в цих діях, надавши хімічну речовину, що використана для отруєння. Отже, суд за цими обвинуваченнями правильно кваліфікував дії засуджених: ОСОБА_60 - за ч. 3 ст. 166 КК України (в редакції 1960 року) і ч. 2 ст. 384 КК України; ОСОБА_5 - за ч. 3 ст. 166 КК України (в редакції 1960 року) і п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України; ОСОБА_7 за ч. 6 ст. 19, ч. 3 ст. 166 КК України (в редакції 1960 року) і ч. 2 ст. 384 КК України; ОСОБА_4 і ОСОБА_10 - за ч. 5 ст. 27, п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України.

Судом зроблено обґрунтований висновок про доведеність винності ОСОБА_8 та ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих їм злочинів і ґрунтується він на зібраних у встановленому порядку та перевірених судом доказах.

У судовому засіданні ОСОБА_8 визнав, що разом із ОСОБА_6 за вказівкою ОСОБА_9, з метою залякати підприємця ОСОБА_30, який мав великі фінансові ресурси, 6 березня 2002 року незаконно позбавили волі його неповнолітню доньку ОСОБА_31, утримували її у кайданках, із заклеєним ротом у приміщенні електрощитової. У подальшому змінив показання, заявив, що вчинив цей злочин з іншою особою, пояснивши, що обмовив ОСОБА_9 і ОСОБА_6

За цим епізодом ОСОБА_6 заперечив свою участь у вчиненні цього злочину, дав показання, що під час досудового слідства обмовив себе та ОСОБА_9 в обмін на обіцянку слідчого про призначення йому покарання на певний строк позбавлення волі, зміна показань обумовлена невиконанням слідчим домовленостей.

Суд критично поставився до такої заяви з огляду на наступне.

Так, під час досудового слідства ОСОБА_8 і ОСОБА_6 послідовно показували про обставини підготовки та вчинення незаконного позбавлення волі неповнолітньої ОСОБА_31, яка вранці вийшла із квартири до школи, але вони на виході із парадного затягнули її у приміщення електрощитової, заклеїли рота скотчем, вдягли на руки кайданки, з метою її утримання. Проте,

у будинку активно розпочалися пошуки дівчинки, їх могли викрити, внаслідок чого вони вирішили припинили злочинні дії, залишили дівчину, втекли з місця злочину через запасний вихід. Такі ж свої показання ОСОБА_8 підтвердив під час відтворення обстановки і обставин події злочину у присутності захисника під відеозапис, детально розповідаючи про свої дії та дії ОСОБА_6 з підготовки злочину і його вчинення.

Такі показання ОСОБА_8 і ОСОБА_6 об'єктивно узгоджуються з іншими доказами.

Потерпілі ОСОБА_31 і ОСОБА_30, свідок ОСОБА_30 під час досудового слідства підтвердили обставини, за яких відбулися події незаконного позбавлення волі неповнолітньої та припинення цього злочину. Згідно протоколу відтворення обстановки і обставин події злочину потерпіла ОСОБА_31 розповіла про напад на неї двох чоловіків при виході з парадного, один з яких затягнув її в електрощитову, показала місце, де її змусили сидіти в кайданках з заклеєним ротом. З протоколу впізнання по фотознімкам від 07.06.2004 року убачається, що ОСОБА_30 впізнав ОСОБА_6, як особу, що відвідувала його офіс.

З урахуванням наведеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду про винуватість ОСОБА_6 і ОСОБА_8 у вчиненні за попередньою змовою групою осіб незаконного викрадення і позбавлення волі неповнолітньої ОСОБА_31 та кваліфікацією їхніх дій за цим епізодом за ч. 2 ст. 146 КК України.

Як на досудовому слідстві, так і в суді засуджені ОСОБА_6 і ОСОБА_8 визнали факт заподіяння смерті братам ОСОБА_32 і ОСОБА_33 і фактично не оспорювали мотиви та обставини, за яких викрали потерпілих, привезли і утримували в будинку с. Лісники та обставини, за яких ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_10 вбив ОСОБА_33, а ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_10 року вбив ОСОБА_32 і в подальшому вимагали передачі їм грошей батьком потерпілих - ОСОБА_34, але заперечували вчинення вбивства двох осіб за попередньою змовою між собою та з корисливих мотивів.

Висновки про винуватість ОСОБА_6, ОСОБА_8 у викраденні братів ОСОБА_34, незаконному позбавленні їх волі за попередньою змовою, з корисливих мотивів, а потім і їх вбивство і вимагання у батька потерпілих передачі майна засудженим підтверджуються доказами, які всебічно і повно розглянуті, ретельно досліджені і оцінені судом.

Так, за цим епізодом обвинувачення суд у вироку проаналізував показання самих засуджених, показання свідків ОСОБА_61, ОСОБА_16, ОСОБА_62, ОСОБА_63, ОСОБА_64, потерпілого ОСОБА_34 про обставини зникнення братів ОСОБА_34; ОСОБА_65, ОСОБА_66, ОСОБА_67 про обставини оренди квартири по АДРЕСА_6, де відбувалися події, що передували викраденню, та незаконного позбавлення волі братів; свідка ОСОБА_68 про спробу затримати одного із злочинців, які вимагали за звільнення братів гроші і намагався на станції Ізюм отримати ці кошти від ОСОБА_34 - батька ОСОБА_69 і ОСОБА_33.

Послався суд і на висновки судово-медичних криміналістичних експертиз № 128 від 07.06.2004 р., № 129 від 11.06.2004 р., якими встановлена належність ексгумованих в АДРЕСА_7 у ході відтворення обстановки і обставин події злочину трупів відповідно ОСОБА_32 і ОСОБА_33, встановлені наявні на них тілесні ушкодження, ймовірний час і причини їхньої смерті.

Сукупність усіх наведених у вироку доказів підтверджує, що ОСОБА_6 за попередньою змовою з ОСОБА_8 з корисливих мотивів викрали і незаконно позбавили волі братів ОСОБА_32, що спричинило тяжкі наслідки, а також, за попередньою змовою групою осіб з погрозою вбивства, повторно, вимагали передачі чужого майна, поєднаного з тяжкими тілесними ушкодженнями та кожен з них окремо умисно протиправно заподіяв смерть людині, тобто вчинив вбивство.

Кваліфікація дій ОСОБА_6 і ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 189 КК України є правильною.

Разом з тим, суд кваліфікував дії обох засуджених, як вбивство двох осіб за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів. При цьому, суд встановив, що викрадення та позбавлення волі двох братів вчинено засудженими за попередньої змовою групою осіб, з корисливих мотивів - для отримання викупу. Для досягнення цієї мети братів ОСОБА_32 привезли до будинку в с. Лісники.

Будь-яких об'єктивних даних, які б підтверджували присутність обох засуджених безпосередньо на місці вчинення злочину під час вбивства окремо кожного з братів 26 і ІНФОРМАЦІЯ_10 року, вчинення їх за попередньою змовою ОСОБА_6 і ОСОБА_8 з корисливих мотивів судом не встановлено, заперечували ці обставини і засуджені. Крім того, зазначивши у вироку, що ОСОБА_8 був присутнім в с. Лісники під час вбивства ОСОБА_32 ІНФОРМАЦІЯ_10 року та допомагав прибирати сліди злочинів, суд вийшов за межі пред'явленого обвинувачення, яке було змінено прокурором у порядку, передбаченому ст. 277 КПК України. Також, встановлюючи обставини вбивства ОСОБА_33 ІНФОРМАЦІЯ_10, суд у вироку зазначив про вчинення умисного вбивства без інкримінованих кваліфікуючих ознак, як таке, що вчинено ОСОБА_8 на свій розсуд, за відсутності у будинку ОСОБА_6

З огляду на змінене прокурором обвинувачення, в межах якого суд розглядав справу, показання засуджених про фактичні обставини справи, які іншими доказами не спростовані, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що дії кожного із засуджених по окремим епізодам позбавлення життя ОСОБА_33 ІНФОРМАЦІЯ_10 ОСОБА_8 і ОСОБА_32 ІНФОРМАЦІЯ_10 року ОСОБА_6 підлягають перекваліфікації з п. п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 115 КК України з призначенням покарання кожному із засуджених в межах санкції цього кримінального закону та закриття справи щодо ОСОБА_8 по епізоду вчинення умисного вбивства ОСОБА_32 ІНФОРМАЦІЯ_10 року, а щодо ОСОБА_6 по епізоду умисного вбивства ОСОБА_33 ІНФОРМАЦІЯ_10.

У судовому засіданні ОСОБА_6 і ОСОБА_8 визнавали винними себе у вчиненні злочинів щодо ОСОБА_38 частково. Стверджували, що дійсно за попередньою змовою, влітку 2003 року із корисливих мотивів вирішили викрасти ОСОБА_38 і вимагати у родичів гроші за його звільнення. До вчинення цього злочину вони ретельно готувалися: вели спостереження за будинком АДРЕСА_5, де проживав підприємець, з'ясовували його спосіб життя. ОСОБА_6 орендував гараж в автокооперативі „Жигулі" по вул. Кіма і придбав дачний будинок у кооперативі „Будівельник". Не заперечували, що за попередньою змовою незаконно заволоділи транспортним засобом ОСОБА_38 - автомобілем „Мітсубісі-Паджеро", викрали і позбавили волі підприємця ОСОБА_38 з метою вимагання грошей за звільнення чоловіка у ОСОБА_42 Підтвердили застосування ножа і пістолета при нападі на потерпілого та використання автомобіля, на якому їздив ОСОБА_11, для перевезення потерпілого до підвалу гаража і дачного будинку, де по черзі охороняли ОСОБА_42. Підтвердили, що направляли повідомлення на мобільний телефон ОСОБА_42 з вимогами передачі викупу в різних містах, а в разі невиконання - погрожували вбивством викраденого ОСОБА_38, передавали їй касети з записами відеозйомки потерпілого. Заперечували вчинення вбивства ОСОБА_38 за попередньою змовою, показали, що ОСОБА_8 самостійно прийняв рішення про вбивство ОСОБА_38 і задушив його, а ОСОБА_6 участі в умисному позбавленні життя потерпілого не брав.

Однак, про винність ОСОБА_6 і ОСОБА_8 у вчиненні злочинів суд у вироку підтвердив наявними у справі доказами.

Так, під час проведення досудового слідства ОСОБА_6 послідовно давав показання про обставини підготовки і вчинення разом з ОСОБА_8, використовуючи автомобіль ОСОБА_11 та пістолет з глушником, який останній допоміг придбати у Запоріжжі, викрадення ОСОБА_38 з метою вимагання викупу, його незаконне утримання в підвалі гаража і дачному будинку. Не заперечував, що запропонував ОСОБА_11 винагороду з отриманого викупу за допомогу у викрадені ОСОБА_38 Для отримання викупу велася смс-переписка з ОСОБА_42, у повідомленнях з вимогами про викуп висловлювалися погрози про вбивство ОСОБА_42, також їй передавалася касета відеозапису, в якому ОСОБА_38 тримав журнал з датою виходу, яка відповідала часу проведення зйомки та говорив, що з ним все добре. Виявивши за собою стеження, він повідомив про це ОСОБА_8 і більше у дачний будинок не приходив.

ОСОБА_8 в судовому засіданні показав, що в кінці лютого у дачному будинку з'явився ОСОБА_11 - людина ОСОБА_6, виконав ще один відеозапис ОСОБА_38 і сказав, що в разі, якщо за дві доби ніхто не прийде, то ОСОБА_38 лягає на його плечі. З цих слів він зрозумів, що повинен вбити ОСОБА_38. За два дні ІНФОРМАЦІЯ_11 він задушив його мотузкою, закопав труп у підвалі будинку, забрав відеокасету з записом ОСОБА_38, відеокамеру і залишив місце злочину. Про пістолет, що лежав у тумбочці забув.

Такі показання ОСОБА_6 і ОСОБА_8 узгоджувалися з іншими об'єктивними доказами, дослідженими судом.

З протоколу відтворення обстановки і обставин події злочину від 9 квітня 2004 року вбачається, що ОСОБА_6 у присутності захисника, з відеофіксацією розповів, що разом з ОСОБА_8 проникли у двір будинку АДРЕСА_5 напали на ОСОБА_38, викрали його і перевезли до лісосмуги, вказав місце, де залишив належний потерпілому автомобіль „Мітсубісі-Паджеро", а також гараж НОМЕР_4 в автокооперативі „Жигулі" і будинок у садівничому товаристві „Будівельник", де утримували ОСОБА_38, а ОСОБА_8 у подальшому позбавив його життя.

Такі ж показання під час аналогічної слідчої дії 9.04.2004 р. за участі захисника давав і ОСОБА_8 Він розповів також про механізм побиття охоронця ОСОБА_40, наявність тілесних ушкоджень у якого підтверджується висновком судово-медичної експертизи № 1345 від 20.10.2003 року.

Згідно протоколу від 8 квітня 2004 року, під час відтворення обстановки і обставин події злочину з участю його захисника ОСОБА_70 підтвердив обставини викрадення ОСОБА_38, місця його утримання, спосіб вбивства, місце захоронення та місце знаходження пістолета „Макарова" з саморобним лазерним прицілом, кустарно виготовленим пристроєм для безшумної стрільби, патронів, особистих речей і документів на ім'я ОСОБА_38 і ОСОБА_71, які було вилучено в садовому будинку товариства „Будівельник".

Показаннями свідків ОСОБА_71 і ОСОБА_72, даними на досудовому слідстві і оголошеними в суді підтверджується, що після тимчасового користувався автомобілем „Мітсубісі-Паджеро", який належав ОСОБА_38, документи ОСОБА_71 залишилися в автомобілі.

Висновком судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_38 підтверджується, що смерть настала внаслідок механічної асфіксії від здавлювання шиї петлею при здавлюванні і могли утворитися у строки, вказані ОСОБА_8 при відтворенні обстановки і обставин події злочину від 8 квітня 2004 року.

Протоколом виїмки у ОСОБА_73, виявленого ним за смс-повідомленням отриманим ОСОБА_42, під сходинковим майданчиком першого поверху другого парадного буд. АДРЕСА_8 пакета з компактною відеокасетою з відеозображенням ОСОБА_38

Наявність смс-переписки з ОСОБА_42 та її зміст підтверджується оголошеними показаннями на досудовому слідстві ОСОБА_42, які досліджені в судовому засіданні.

Із показань на досудовому слідстві свідків ОСОБА_74, ОСОБА_75, оголошених в суді, убачається, що ОСОБА_38 колекціонував медалі і ордени та купив 15.10.2003 року у ОСОБА_74 різні ордени, як то „Червоного прапора", „Дружби народів", „Жовтневої революції", один з яких мав № 999.

Орден „Жовтневої революції" з № 999 разом з іншими орденами було вилучено під час огляду гаража НОМЕР_4 в автокооперативі „Жигулі".

Свідки ОСОБА_76, ОСОБА_41 на досудовому слідстві у своїх показаннях та протоколах впізнання, оголошених в суді, засвідчили, що саме ОСОБА_6 пропонував їм купити у нього ордени „Дружби народів", „Знак пошани", „Вітчизняної війни 2 ступеня".

Свідки ОСОБА_77, ОСОБА_78 на досудовому слідстві, згідно протоколів впізнання, як особу, що орендувала гараж і купила дачну ділянку з будинком впізнали ОСОБА_6

За даними протоколу огляду буд. АДРЕСА_5 від 16.10.2003 р. виявлені: металева гільза патрона діаметром 9 мм, капсуль якої має вдавлений слід бойка та металевий предмет, схожий на зім'яту оболонку кулі; труп собаки породи німецька вівчарка чорного окрасу з тілесними ушкодженнями у виді глибокого, неправильної овально-продольної форми поранення шкіри правої бокової грудинної області другого і третього ребер на рівні ліктьового суглоба довжиною 25 мм, глибиною раньового каналу 10 см, пошкодження артерії , яке могло бути спричинено гострим предметом.

Судово-балістичною експертизою від 19 квітня 2004 року встановлено, що пістолет, виявлений і вилучений при огляді будинку у садівничому товаристві „Будівельник" 8 квітня 2004 року, є короткоствольною нарізною вогнепальною зброєю - пістолетом калібра 9 мм, центрального бою, вірогідно переробленого із газового 7,62 мм пістолета моделі „6П42" або „ІЖ-79", шляхом заміни ствола і збільшення діаметру чашечки затвора і придатний для пострілів патронами 9 мм (ПМ), центрального запалення. Сім патронів калібра 9 мм, вилучених там же у той же день, є пістолетними патронами калібра 9 мм, заводського виготовлення, тобто боєвими припасими до нарізної вогнепальної зброї, центрального бою - пістолетів конструкції Макарова (ПМ) і Стєчкіна (АПС), придатні для пострілів, у тому числі з наданого пістолета.

Висновком судово-балістичної експертизи від 20 січня 2005 року стверджується, що куля, деформована оболонка якої надана на експертизу, гільза, вилучена з місця події злочину 16 жовтня 2003 року у дворі будинку

АДРЕСА_5, стріляні з пістолета, вилученого 8 квітня 2004 року у домоволодінні садівничого товариства „ Будівельник".

Наведені у вироку докази є переконливими і свідчать про те, що саме ОСОБА_6 і ОСОБА_8 із корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, із застосуванням зброї, викрали і незаконно позбавили волі протягом тривалого часу ОСОБА_38, що спричинило тяжкі наслідки; вимагали передачі чужого майна, вчинили це повторно, за попередньою змовою групою осіб з погрозою вбивства, поєднаного із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження; за попередньою змовою групою осіб, повторно, з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя і здоров'я, з застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я незаконно заволоділи транспортним засобом.

Кваліфікація дій ОСОБА_6 і ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 289, ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 189 КК України є правильною і сумнівів у колегії суддів не викликає.

Правильно кваліфіковані дії ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 263 КК України.

Сукупність і взаємоузгодженість доказів, які були досліджені в судовому засіданні та наведені у вироку, аналіз неодноразово змінених засудженими показань, переконливо свідчать про обґрунтоване визнання винними ОСОБА_6 і ОСОБА_8 у вчиненні ними з корисних мотивів умисного протиправного заподіяння смерті ОСОБА_38 за попередньою змовою групою осіб, вчиненого особою, яка раніше вчинила умисне вбивство. Серед таких доказів і показання ОСОБА_8 на досудовому слідстві під час додаткового допиту як обвинуваченого 3 травня 2004 року. У цих показаннях ОСОБА_8 стверджував, що ОСОБА_6 говорив про вбивство ОСОБА_38, бо розумів, що викуп вони не отримають. Оскільки до четвертої години ранку ІНФОРМАЦІЯ_11 ні ОСОБА_6, ні ОСОБА_74 (ОСОБА_11) не прийшли в будинок де утримувався ОСОБА_38, він зрозумів, що повинен вбити потерпілого, тому що залишати його живим не можна, бо їх викриють.

Дії засуджених за цим епізодом правильно кваліфіковані за п. п. 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України.

Суд обґрунтовано поклав в основу вироку їх показання, які вони неодноразово в присутності захисників давали під час досудового слідства та в судовому засіданні про події злочинів та обставини їх вчинення.

Суд у вироку вмотивував, чому відкинув окремі докази та їх трактування засудженими, у тому числі й ті, що зазначені в їхніх касаційних скаргах.

Доводи засуджених про наявність між ними і слідчими певного компромісу на дачу ними вигідних для органу досудового слідства показань взамін на певні умови призначення покарання та утримання в слідчому ізоляторі позбавлені підстав, спростовуються показаннями допитаних в суді слідчих, які працювали в групі, та постановами про відсутність в їх діях ознак службових злочинів, які винесено за результатами перевірки Генеральною прокуратурою України заяв обвинувачених під час розслідування цієї кримінальної справи.

Крім того, проаналізувавши докази у справі в їх сукупності, з урахуванням положень ст. 62 Конституції України про те, що всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, суд не тільки визнав винними, але й прийняв рішення про виправдання засуджених за недоведеністю їх участі у вчиненні окремих злочинів, за відсутністю в їх діях складу злочину, що також свідчить про об'єктивний розгляд справи.

Що стосується доводів засуджених про призначення суворих мір покарання, то вони є необґрунтованими.

Вид і міра покарання кожному із засуджених обрана у відповідності до вимог закону, з урахуванням характеру та ступеня суспільної небезпечності вчинених ними злочинів, даних про особу засуджених, їх сімейний стан, стан здоров'я, наявність утриманців, а також усіх обставин, які обтяжують та пом'якшують покарання. Суд, з підстав, визначених законом, правильно застосував ст. 69 КК України, призначивши покарання ОСОБА_4 і ОСОБА_10 нижче від найнижчої межі в санкції статті інкримінованого їм злочину.

Колегія суддів в даному випадку вважає обране кожному із засуджених покарання таким, що відповідає принципам законності, справедливості та сприятиме їх виправленню і попередженню нових злочинів, а тому не вбачає підстав для задоволення скарг засуджених ОСОБА_10, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_8 про його пом'якшення.

Разом з тим, неправильним є рішення суду про застосування ст. 37 КК України (в редакції 1960 року) і призначення ОСОБА_5 додаткового покарання - позбавлення спеціального звання підполковник міліції. Відповідно до вимог вказаної норми кримінального закону, це додаткове покарання може бути приєднано до основного покарання особи, засудженої за тяжкий чи особливо тяжкий злочин. Призначення додаткового покарання, як основного, лише за сукупністю злочинів є неприпустимим. ОСОБА_5 зазначена міра покарання призначена не за окремий злочин, а після визначення остаточного покарання на підставі ст. 70 КК України. Враховуючи викладене, рішення суду щодо позбавлення засудженого спеціального звання підлягає виключенню з вироку.

Також, з урахуванням позиції щодо винуватості, підлягають звільненню від покарання, призначеного судом, засуджені за ч. 3 ст. 166 КК України (в редакції 1960 року) ОСОБА_9 і ОСОБА_5, та ОСОБА_7 - за ч. 5 ст. 19, ч. 3 ст. 166 КК України (в редакції 1960 року), оскільки на час розгляду справи касаційним судом минув передбачений ст. 49 КК України десятирічний строк давності, який не переривався. Тому вирок щодо них підлягає зміні, а їх касаційні скарги частковому задоволенню. Оскільки ОСОБА_9 підлягає звільненню від призначеного покарання, підстав звільняти його від судових витрат, визначених судом, відповідно до вимог ст. 93 КПК України, як про це йдеться в його касаційній скарзі, немає.

Слід також визнати, що суд припустився помилки, коли призначив покарання засудженим ОСОБА_8 і ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 146 КК України. З матеріалів справи вбачається, що з часу вчинення цього злочину і до дати постановлення вироку закінчилися строки давності, передбачені ч. 1 ст. 49 КК України. Відповідно до ч. 5 ст. 74 КК України за наявності таких підстав, з урахуванням позиції підсудних, суд вироком мав би звільнити їх від покарання. У зв'язку з цим вирок щодо ОСОБА_6 і ОСОБА_8 підлягає зміні у порядку ст. 395 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 394-396 КПК України від 28 грудня 1960 року № 10-0105 (в редакції Закону від 18 вересня 2012 року № 290-VI), п. п. 11, 15 розділу XI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року № 4651-VI, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Касаційні скарги засуджених ОСОБА_10, ОСОБА_4 та його захисника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_5 та захисника ОСОБА_2 в його інтересах, засуджених ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_8 задовольнити частково.

Вирок Апеляційного суду Луганської області від 20 березня 2012 року щодо ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8 змінити.

На підставі ч. 1 ст. 49 КК України ОСОБА_7 за ч. 6 ст. 19, ч. 3 ст. 166 КК України (в редакції закону 1960 року); ОСОБА_9 та ОСОБА_5 за ч. 3 ст. 166 КК України (в редакції закону 1960 року) звільнити від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності.

Виключити з резолютивної частини вироку Апеляційного суду Луганської області від 20 березня 2012 року посилання на застосування до ОСОБА_5 ст. 70 КК України та додаткового покарання, передбаченого ст. 37 КК України (в редакції закону 1960 року) і вважати ОСОБА_5 засудженим до покарання, призначеного цим вироком за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України - 13 років позбавлення волі.

В порядку ст. 395 КПК України, на підставі ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_8 та ОСОБА_6 звільнити від призначеного покарання за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України.

Перекваліфікувати дії ОСОБА_6 по епізоду вбивства ОСОБА_32 з п. п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 115 КК України і призначити йому покарання за цим законом - 11 років позбавлення волі.

Вирок щодо засудження ОСОБА_6 по епізоду вбивства ОСОБА_33 26 вересня 2002 року за п. п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України скасувати, а справу в цій частині на підставі п. 2 ст. 6 КПК України за відсутністю в діянні складу злочину закрити.

На підставі ч. 2 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 189 , ч. 3 ст. 289, ч. 1 ст. 115, п. п. 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України остаточно визначити ОСОБА_6 покарання - довічне позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

Перекваліфікувати дії ОСОБА_8 по епізоду вбивства ОСОБА_33 з п. п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 115 КК України і призначити йому покарання за цим законом - 8 років позбавлення волі.

Вирок щодо засудження ОСОБА_8 по епізоду вбивства ОСОБА_32 27 вересня 2002 року за п. п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України скасувати, а справу в цій частині на підставі п. 2 ст. 6 КПК України за відсутністю в діянні складу злочину закрити.

На підставі ч. 2 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 289, ч. 1 ст. 115, п. п. 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України остаточно визначити ОСОБА_8 покарання - довічне позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

ОСОБА_9 звільнити з-під варти у зв'язку із звільненням від покарання.

В решті вирок суду залишити без зміни.

Судді:

В.І.Орлянська І.Г.Тельнікова А.В.Суржок

Попередній документ

29636236

Наступний документ

29636238

Інформація про рішення:

№ рішення:	29636237
№ справи:	5-2755к12
Дата рішення:	12.12.2012
Дата публікації:	23.12.2022
Форма документу:	Ухвала
Форма судочинства:	Кримінальне
Суд:	Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Категорія справи: