04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"20" лютого 2013 р. Справа№ 5011-7/14749-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Федорчука Р.В.
суддів: Лобаня О.І.
Майданевича А.Г.
при секретарі судового засідання Марчуку О.Л.,
за участю представників сторін:
від позивача: представник за довіреністю ОСОБА_2;
від відповідача: не з'явився;
розглянувши матеріали апеляційної скарги
фізичної особи-підприємця ОСОБА_3
на рішення господарського суду міста Києва від 27.11.2012 року
у справі №5011-7/14749-2012 (суддя Якименко М.М.)
за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу міста Житомира
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3
про стягнення 140 742,74 грн., -
Рішенням господарського суду міста Києва від 27.11.2012 року у справі №5011-7/14749-2012 позов задоволено повністю. Вирішено стягнути з ФОП ОСОБА_3 на користь Квартирно-експлуатаційного відділу міста Житомира 122 693,41 грн. основного боргу, 5 286,96 грн. компенсації земельного податку, 10 033,52 грн. штрафу, 2 728,85 грн. пені та 2 814,85 грн. судового збору.
Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач подав до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 27.11.2012 року у справі №5011-7/14749-2012 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2012 року у справі №5011-7/14749-2012 прийнято апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_3 до провадження та призначено її до розгляду на 20.02.2013 року за участю уповноважених представників сторін.
15.02.2013 року до Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити рішення господарського суду міста Києва від 27.11.2012 року у справі №5011-7/14749-2012 без змін, а скаргу без задоволення.
Представник позивача у судовому засіданні 20.02.2013 року надав пояснення, якими заперечив проти доводів викладених в скарзі та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення; представник відповідача в судове засідання 20.02.2013 року не з'явився, про причини неявки колегію суддів апеляційної інстанції не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
З врахуванням викладеного, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.
У відповідності до ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні 20.02.2013 року, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає скасуванню з наступних підстав.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 30.05.2011 року між Квартирно-експлуатаційним відділом міста Житомир (далі -орендодавець) та ФОП ОСОБА_3 (далі - орендар) було укладено договір оренди №65/2011 нерухомого військового майна, розташованого в АДРЕСА_1 (далі - договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме військове майно, зазначене в п. 1.1. договору.
Відповідно до п. 3.1. договору орендна плата встановлена без ПДВ за базовий місяць (листопад 2010 року) на рівні 16 000,00 грн.
Згідно з п. 3.3. договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
Пунктом 3.5. договору встановлено, що розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики її розрахунку, істотної зміни стану об'єкта оренди з незалежних від сторін причин та інших випадках, передбачених чинним законодавством.
Орендна плата у розмірі 100% перераховується орендарем до спеціального фонду державного бюджету на спеціальний рахунок орендодавця в територіальному органі державного казначейства не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітнім (п. 3.6. договору).
Згідно з п. 5.15. договору орендар зобов'язаний щомісячно компенсувати орендодавцю кошти у розмірі частини податку на землю пропорційно площі землі, яку займає здане в оренду нерухоме майно, а також прилегла до будівлі чи споруди земельна ділянка площею 12,52 Га, на яку орендарю відповідно до чинного законодавства надається право користування для досягнення мети оренди.
Відповідно до п. 5.3. договору орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Згідно з п. 10.1. договору сторонами передбачено, що договір укладено строком на два роки 11 місяців, що діє з 30.05.2011 року до 30.04.2014 року включно.
Як вбачається із матеріалів справи, на виконання п. 2.1. договору, 30.05.2011 року сторонами складено акт приймання-передачі нерухомого військового майна.
Отже, позивач належним чином виконав взяті на себе обов'язки згідно умов договору щодо передачі відповідачу нерухомого військового майна у платне строкове користування.
Проте, як правильно встановлено судом першої інстанції, ФОП ОСОБА_3, всупереч вимогам п. 5.3. договору, не виконував свої зобов'язання щодо сплати орендних платежів та компенсації земельного податку за період з березня 2012 року по липень 2012 року, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість по орендній платі в розмірі 122 693,41 грн. та компенсації земельного податку в розмірі 5 286,96 грн., що підтверджується наданими суду рахунками (а.с. 41-46).
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності
За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Однак, матеріали справи не містять будь-яких доказів погашення вказаної вище заборгованості відповідачем перед позивачем відповідно до умов договору від 30.05.2011 року.
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості щодо сплати орендних платежів в розмірі 122 693,41 грн. та компенсації земельного податку в розмірі 5 286,96 грн.
Також, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 10 033,52 грн. штрафу та 2 728,85 грн. пені.
Відповідно до п. 3.7. договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету у визначеному п. 3.6 договору у співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.
Згідно з п. 3.8. договору у разі якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 7% від суми заборгованості.
Частиною 1 ст. 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Враховуючи зазначене вище та те, що відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, колегія суддів дійшла висновку про правомірність стягнення судом першої інстанції з відповідача на користь позивача 10 033,52 грн. штрафу та 2 728,85 грн. пені.
Посилання скаржника на те, що місцевий господарський суд, всупереч ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, не відклав розгляд справи, судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки відкладення розгляду справи є правом, а не обов'язком суду, і питання відкладення розгляду справи вирішується господарським судом окремо в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.
Відповідно до п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з ч. 1-5 ст. 28 Господарського процесуального кодексу Украни, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (ст. 32 - 34 Господарського процесуального кодексу Украни), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в п.п. 3.9.1. пп. 3.9 цього пункту постанови пленуму.
При цьому, колегія суддів зазначає, що скаржник не був позбавлений можливості надати суду письмові пояснення з обгрунтованими підставами для відмови в задоволенні позову.
Доводи скаржника щодо порушення порядку визначення судді для розгляду справи, колегією суддів відхиляються, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо він є родичем осіб, які беруть участь у судовому процесі, якщо було порушено порядок визначення судді для розгляду справи, встановлений ч. 3 ст. 21 цього кодексу, або якщо буде встановлено інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості. Суддя, який брав участь у розгляді справи, не може брати участі в новому розгляді справи у разі скасування рішення, ухвали, постанови, прийнятої за його участю, або у перегляді прийнятих за його участю рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами. При наявності зазначених підстав суддя повинен заявити самовідвід.
Однак, відповідачем не наведено жодних обгрунтованих підстав, відповідно до вимог ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про неправомірний розгляд справи суддею господарського суду міста Києва Якименком М.М.
Щодо доводів скаржника про неналежне надсилання йому позивачем претензії з вимогою про погашення заборгованості та інших документів, колегія суддів зазначає наступне.
Вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом.
Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 року №15-рп/2002 та в постанові Верховного суду України від 28.11.2011 року у справі №3-127гс11.
Тобто, відсутність доказів надсилання претензії відповідачу не може бути підставою скасування рішення суду першої інстанції, оскільки досудове врегулювання спору є лише правом сторін, а не їх обов'язком.
Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Отже, враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення господарського суду міста Києва від 27.11.2012 року у справі №5011-7/14749-2012 відповідає обставинам справи, є законним та обгрунтованим, а тому не підлягає скасуванню. У зв'язку з цим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду міста Києва від 27.11.2012 року у справі №5011-7/14749-2012 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 27.11.2012 року у справі №5011-7/14749-2012 залишити без змін
3. Справу №5011-7/14749-2012 повернути до господарського суду міста Києва.
4. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.
5. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Федорчук Р.В.
Судді Лобань О.І.
Майданевич А.Г.