04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"20" лютого 2013 р. Справа№ 35/410
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Федорчука Р.В.
суддів: Лобаня О.І.
Майданевича А.Г.
при секретарі судового засідання Марчуку О.Л.,
за участю представників сторін:
від позивача: представник за довіреністю Чайковський Я.В.;
від відповідача: представник за довіреністю Ніколаєв О.С.;
розглянувши матеріали апеляційних скарг фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю та товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»
на рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2012 року
у справі №35/410 (головуюча суддя Літвінова М.Є., судді Ващенко Т.М., Трофименко Т.Ю.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»
до фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю
про стягнення 59 619,03 грн., -
Рішенням господарського суду міста Києва від 17.12.2012 року у справі №35/410 позовні вимоги задоволено частково. Вирішено стягнути з фірми «Т.М.М.» - ТОВ на користь ТОВ «Ласка Лізинг» заборгованість у розмірі 51 523,81 грн. основного боргу, пеню у розмірі 2 343,13 грн., втрат від інфляції в розмірі 200,44 грн., 3% річних у розмірі 351,43 грн., вартість витрат за проведення судових експертиз в розмірі 18 766,56 грн., державне мито в розмірі 596,20 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн. В частині стягнення 5 548,73 грн. основного боргу припинено провадження у справі на підставі п. 1.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.
Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач подав до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2012 року у справі №35/410 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Не погодившись із вказаним рішенням, позивач подав до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2012 року у справі №35/410 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2012 року у справі №35/410 прийнято апеляційну скаргу фірми «Т.М.М.» - ТОВ до провадження; ухвалою від 15.02.2012 року прийнято апеляційну скаргу ТОВ «Ласка Лізинг» до провадження та об'єднано її розгляд з скаргою відповідача; розгляд справи призначено на 20.02.2013 року за участю уповноважених представників сторін.
15.02.2013 року до Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому останній просить в задоволенні скарги фірми «Т.М.М.» - ТОВ відмовити.
Представник позивача у судовому засіданні 20.02.2013 року надав пояснення, якими заперечив проти доводів викладених в скарзі відповідача та просив її залишити без задоволення; представник відповідача в судовому засіданні 20.02.2013 року надав пояснення, якими заперечив проти доводів викладених в скарзі позивача та просив її залишити без задоволення.
У відповідності до ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні 20.02.2013 року, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу фірми «Т.М.М.» - ТОВ слід залишити без задоволення, а скарга ТОВ «Ласка Лізинг» підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 18.12.2007 року між ТОВ «Ласка Лізинг» (далі - лізингодавець) та фірмою «Т.М.М.» - ТОВ (далі - лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу №1125/12/2007 (далі - договір), відповідно до умов якого лізингодавець зобов'язується придбати в свою власність транспортний засіб згідно з встановленою лізингоодержувачем специфікацією продавця та передати його без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації лізингоодержувачу в якості предмету лізингу в тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач зобов'язувався прийняти його на умовах даного договору. Предметом лізингу є автоприцеп МАЗ-938660-044 (три одиниці), 2007 року випуску (п. 1.1. договору).
В пункті 7.1. договору сторони домовились, що валютою договору є умовна одиниця (далі - «у.о.»). Під умовною одиницею розуміється сума, виражена в гривнях України та дорівнює одному долару США по курсу згідно до п. 7.1.1. договору.
Згідно з п. 7.1.1 договору для цілей даного договору вводяться поняття: «Курс 1» - курс, встановлений НБУ для одного долара США на 18.12.2007 року. «Курс 2» - курс, встановлений НБУ для одного долара США на дату, встановлену для проведення чергового лізингового платежу згідно графіку внесення платежів (додаток №1) до даного договору.
Відповідно до 2.3. договору сторони погодили, що вартість майна, що передається лізингодавцем лізингоодержувачу, складає суму еквівалентну 50 199,00 «у.о», в тому числі ПДВ в розмірі 20% - 8 366,50 «у.о.», виражена в гривнях України. Вартість майна (враховуючи ПДВ), що передається лізингодавцем лізингоодержувачу, в гривнях складає суму авансу, внесеного у відповідності з п. 7.4 договору, загальну суму платежів в погашення вартості майна, вказану в графі 4 графіка внесення платежів по курсу 1 та викупну вартість, вказану в додатку №1 до договору по курсу 1.
Згідно з п. 7.3. договору загальна сума лізингових платежів, що підлягає сплаті лізингоодержувачем лізингодавцю, складає: 64 671,52 «у.о.», враховуючи ПДВ в розмірі 20% від суми, що відноситься в погашення вартості майна 8 199,83 «у.о.».
Як стверджує відповідач в своїй апеляційній скарзі, договір фінансового лізингу від 18.12.2007 року №1125/12/2007 є нечинним, оскільки його ціну виражено у доларах США, що, на переконання скаржника, суперечить законодавству України.
Колегія суддів не погоджується з такими твердженнями з огляду на наступне.
Так, згідно ч. 1 ст. 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.
Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (ч. 2 ст. 524 Цивільного кодексу України).
Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна визначається в договорі у гривнях (ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України).
Відповідно д ч. 1 ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України).
Згідно п. 1 Класифікатора іноземних валют та банківських металів, затверджених постановою Правління Національного Банку України від 04.02.1998 року №34, валюта долар США, так само як і євро, віднесена до вільно конвертованої валюти, яка широко використовується для здійснення платежів за міжнародними операціями та продається на головних валютних ринках світу і дозволяється для здійснення інвестицій в Україну, та банківські метали (1 група).
При цьому, жодних обмежень щодо можливості використання співвідношення курсу іноземної валюти при проведенні індексації плати за надання майна в користування нормами законодавства не передбачено, про що вірно зазначено судом першої інстанції.
Натомість, на переконання колегії суддів, чинне законодавство обмежує лише застосування іноземної валюти як засобу платежу в розрахунках між резидентами і не містить положень щодо заборони на вираження грошових зобов'язань і визначення ціни продукції, робіт чи послуг в іноземній валюті.
При цьому, колегія суддів зазначає, що положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 року у справі №12/149, що, відповідно до ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України, є обов'язковим для всіх судів України.
Поряд із тим, у відповідності до п. 3.1. договору передача лізингодавцем майна, а також необхідного приладдя та документів, що є невід'ємною частиною майна, та прийняття його лізингоодержувачем на правах володіння та користування здійснюється шляхом підписання акту здачі-приймання майна. Приймання майна лізингоодержувачем повинне бути здійснене протягом п'яти робочих днів після отримання повідомлення лізингодавця про готовність майна до передачі, про що лізингодавець повідомляє лізингоодержувача шляхом направлення відповідного повідомлення.
Сторонами договору було погоджено та підписано графік внесення лізингових платежів (додаток №1 до договору).
20.03.2008 року на підставі видаткової накладної №РН-0000066 лізингодавець передав, а лізингоодержувач в особі Розпорня О.П., що діяв на підставі довіреності НБМ №316816 від 14.03.2008 року, прийняв предмет лізингу.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України та п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України та п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Факт виконання позивачем своїх зобов'язань по договору та передачі майна у лізинг підтверджується матеріалами справи (т. 1, а.с. 32-33) та не заперечується відповідачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, а п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Згідно п. 7.7. договору лізингоодержувач зобов'язаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в об'ємі та в строки, встановлені в графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або отримання рахунків лізингодавця, а також незалежно від фактичного користування майном, в тому числі, в період технічного обслуговування ремонту, втрати майна, протягом строку лізингу або до моменту дострокового припинення договору.
Згідно графіку внесення лізингових платежів та з урахуванням вимог п. 7.7. договору, як стверджує позивач, відповідач зобов'язаний був сплатити на користь позивача лізингові платежі з 23 по 28 періоди, які визначені у графіку внесення платежів (з урахуванням часткової сплати відповідачем), у розмірі 56 732,94 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до висновку судово-економічної експертизи №6067/12-44 від 03.10.2012 року у справі №35/410, заборгованість лізингоодержувача перед лізингодавцем за договором по сплаті лізингових платежів з 23 по 28 періоди, які визначені у графіку внесення платежів, що є додатком №1, складає 62 923,61 грн.
При цьому, в експертизі зазначено, що за умови віднесення суми 5 548,73 грн., сплаченої відповідачем по даті 16.12.2010 року у погашення заборгованості за 23-28 періоди, документально підтверджена заборгованість фірми «Т.М.М.» - ТОВ перед ТОВ «Ласка Лізинг» по сплаті лізингових платежів по договору буде складати 51 523,81 грн.
З урахуванням даної експертизи, суд першої інстанції дійшов висновку про віднесення сплати боргу 16.12.2010 року в сумі 5 548,73 грн. в рахунок погашення заборгованості за 23-28 періоди, у зв'язку з чим припинив провадження в цій частині.
Однак, колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком, з огляду на наступне.
Як слідує із банківської виписки, відповідачем 16.12.2010 року здійснено платіж в розмірі 5 548,73 грн. з призначенням платежу: «Оплата комісії згідно договору фінансового лізингу №1125/12/2007 від 18.12.2007р. вересень ПДВ 304,20 грн.»
Отже, з огляду на зазначене, місцевим господарським судом неправомірно вказану оплату було зараховано як оплату лізингових платежів за 23-28 періоди (з 04.01.2010 року по 03.07.2010 року), оскільки платіж від 16.12.2010 року в розмірі 5 548,73 грн. здійснений за інший період.
Таким чином, враховуючи те, що відповідачем не надано суду доказів в порядку ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження здійснення сплати лізингових платежів за спірні періоди та неправомірне віднесення суми 5 548,73 грн., сплаченої відповідачем по даті 16.12.2010 року, у погашення заборгованості за 23-28 періоди, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги ТОВ «Ласка Лізинг».
Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 2 343,13 грн. неустойки, 191,53 грн. інфляційних втрат та 351,43 грн. 3% річних.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України). Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Місцевим господарським судом вірно встановлено факт прострочення відповідачем сплати лізингових платежів у спірний період.
Частиною 1 ст. 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 9.5. договору сторони передбачили, що у разі якщо лізингоодержувач у встановлені договором строки не здійснює оплати встановлених договором платежів, то лізингодавець має право вимагати оплати неустойки в розмірі 0,25% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу в перші п'ять днів прострочки та 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу, починаючи з шостого дня прострочки, а лізингоодержувач зобов'язаний її сплатити.
При цьому, відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Враховуючи наведені норми чинного законодавства та п. 9.5. договору, колегія суддів дійшла висновку про правомірність стягнення судом першої інстанції з відповідача на користь позивача неустойки у розмірі 2 343,13 грн.
Оскільки відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, визначеного у гривні, нарахування 3% річних та інфляційного збільшення суми боргу є правомірним.
Однак, судом першої інстанції помилково вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 200,44 грн. втрат від інфляції, оскільки суд не вправі був виходити за межі заявлених позовних вимог, оскільки позивачем заявлено до стягнення втрат від інфляції в розмірі 191,53 грн.
Відповідно до п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.10.2006 року №01-8/2351 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року» зазначено, що згідно з п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд вправі виходити за межі позовних вимог за одночасної наявності двох умов: по-перше, якщо це потрібно для захисту прав і законних інтересів позивача або третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору і, по-друге, за наявності відповідного клопотання заінтересованої сторони.
Проте, в матеріалах справи відсутні докази одночасної наявності зазначених вище двох умов.
Отже, враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 191,53 грн. інфляційних втрат та 351,43 грн. 3% річних.
Доводи фірми «Т.М.М.» - ТОВ в своїй скарзі щодо недійсності пунктів договору відхиляються колегією суддів, оскільки, на момент розгляду даної справи, договір №1125/12/2007 від 18.12.2007 року є чинним.
Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Отже, враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2012 року у справі №35/410 підлягає частковому скасуванню.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю на рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2012 року у справі №35/410 залишити без задоволення.
2. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» на рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2012 року у справі №35/410 задовольнити.
3. Рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2012 року у справі №35/410 скасувати.
4. Прийняти нове рішення у справі №35/410, яким позов товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» до фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю задовольнити повністю. Стягнути з фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю (03146, м. Київ, вул. Чаадаєва, 2-Б; ідентифікаційний код 14073675) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» (03150, м. Київ, вул. Дмитрова, 5 корпус 2, ідентифікаційний код 33104543) заборгованість у розмірі 56 732,94 грн. основного боргу, пеню у розмірі 2 343,13 грн., втрат від інфляції в розмірі 191,53 грн., 3% річних у розмірі 351,43 грн., 18 766,56 грн. вартість витрат за проведення судових експертиз, 596,20 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
5. Стягнути з фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю (03146, м. Київ, вул. Чаадаєва, 2-Б; ідентифікаційний код 14073675) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» (03150, м. Київ, вул. Дмитрова, 5 корпус 2; ідентифікаційний код 33104543) 860,25 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
6. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідні накази.
7. Справу №35/410 повернути до господарського суду міста Києва.
8. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.
9. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Федорчук Р.В.
Судді Лобань О.І.
Майданевич А.Г.