Єдиний унікальний номер 2506/5908/2012
Номер провадження 2/750/34/13
27.02.2013 року м. Чернігів
Деснянський районний суд м. Чернігова у складі:
головуючої судді Карапута Л.В.,
при секретарі Руденок В.О.,
з участю представників ПАТ КБ «ПриватБанк» - Кулага О.В., Падалки О.В., представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чернігові цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави та зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк" про визнання кредитного договору недійсним,
встановив:
18.07.2012 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк „ПриватБанк" звернулось до суду з позовом до відповідача про звернення стягнення на автомобіль, що є предметом застави, мотивуючи свої вимоги тим, що у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, укладеним між сторонами, було укладено договір застави рухомого майна - автомобіля ВАЗ, модель: 21043-20, рік випуску: 2006, тип ТЗ: Легковий універсал В, № кузова/шасі: НОМЕР_1, реєстраційний номер: НОМЕР_2, що належить на праві власності відповідачу. Оскільки умови кредитного договору відповідач не виконав, просить в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на майно, що є предметом застави та передати в заклад вищевказаний автомобіль, комплект ключів, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.
В ході розгляду справи відповідач подав зустрічну позовну заяву про визнання недійсним кредитного договору №CNCNAK00041311 від 26 квітня 2007 року, укладений між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк».
Представники ПАТ КБ «ПриватБанк» просили позов задовольнити, в задоволенні зустрічного позову відмовити.
Представник відповідача просила в задоволенні позову відмовити, зустрічний позов задовольнити.
Заслухавши пояснення представників та дослідивши матеріали справи суд дійшов наступного висновку.
Згідно кредитного договору № CNCNAK00041311 від 26.04.2007 року позивач надав відповідачу кредит у розмірі 6871,71 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 5,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 27.04.2012 року, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та порядку, встановлених кредитним договором.
Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Відповідно до ст. 589 ЦК України, у разі невиконання зобов'язання забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
В порядку ст. 590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено законом або договором, або розірвання договору, сплата неустойки.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач умови договору належним чином не виконав, внаслідок чого заборгованість по кредиту станом на 14.06.2012 року становить 5027,58 доларів США, яка складається з наступного:
- 3412,27 доларів США - заборгованість за кредитом;
- 1200,69 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом;
- 246 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом;
- 168,07 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань договором;
В забезпечення виконання зобов'язань відповідача перед позивачем за кредитним договором між сторонами було укладено договір застави рухомого майна від 26.04.2007 року, згідно якого відповідач надав в заставу автомобіль ВАЗ, модель: 21043-20, рік випуску: 2006, тип ТЗ: Легковий універсал В, № кузова/шасі: НОМЕР_1, реєстраційний номер: НОМЕР_2, що належить на праві власності відповідачу.
Відповідно до ст. 20 Закону України „Про заставу" заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором, звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.
Згідно договору застави звернення стягнення на предмет застави за вибором заставодержателя може здійснюватися шляхом продажу предмета застави із укладанням договору купівлі-продажу з іншою особою.
Таким чином, вимога позивача про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором та судових витрат підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 44 Закону України «Про заставу», заклад - застава рухомого майна, при якій майно, що складає предмет застави, передається заставодавцем у володіння заставодержателя.
В даному випадку позивач фактично ставить вимогу про передання предмету застави у володіння, хоча договір закладу між сторонами не укладався. Крім того, заявлена вимога про передання предмету застави у заклад фактично встановлює порядок виконання рішення суду, а тому задоволенню не підлягає.
Одночасно суд, не знаходить підстав для визнання недійсним кредитного договору №CNCNAK00041311 від 26 квітня 2007 року, укладений між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк».
Згідно Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» валютні операції визначені як наступні: операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.
Договором відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України визначається домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Таким чином визнання спірного договору недійсним з підстав недодержання порядку вчинення валютних операцій, оскільки визнання недійсною операції з надання валютних цінностей не може мати наслідком визнання недійсним кредитного договору, як того вимагає відповідач-позивач.
За кредитним договором відповідно до статті 1054 Цивільного Кодексу України банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно статті 192 ЦК України до грошових коштів віднесено грошову одиницю України гривню та іноземну валюту. Відповідно до ч. 2 ст. 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Отже, у кредит можуть бути надані згідно Цивільного кодексу України, як грошова одиниця України гривна, так і іноземна валюта, що виступатиме предметом зобов'язання.
Нормативно-правовим актом, що має силу Закону та установлює режим здійснення валютних операцій на території України є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р. № 15-93 (далі - Декрет).
Під валютними операціями згідно статті 1 Декрету розуміються, зокрема, операції пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності.
Статтею 5 Декрету встановлено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Згідно частини 4 статті 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують відповідно до вказаної статті, зокрема, такі операції: "в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави."
Разом з тим, обраний позивачем спосіб захисту свого права через визнання кредитного договору недійсним з підстав видачі кредиту в іноземній валюті з мотивацією, що в цьому випадку валютна операція підлягає індивідуальному ліцензуванню Національним банком відповідно до Декрету, - виходить за межі визначених цивільним законодавством підстав визнання договору недійсним. Оскільки серед переліку документів, що були б потрібні для отримання індивідуальної ліцензії має бути підписаний сторонами договір, виражений в іноземній валюті.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. З наведеного вбачається, що в момент вчинення правочину, тобто в момент укладення кредитного договору, жодних порушень порядку здійснення операцій з валютними цінностями допущено не було.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків.
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку.
У разі наявності в банку відповідної генеральної ліцензії або дозволу НБУ здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.
Таким чином відсутні передбачені законом підстави для визнання недійсними кредитного договору № СКСЫАК00041311 ВІД 26.04.2007 року.
Керуючись ст. ст. 10, 60, 208 - 209, 224-226, 292, 294 ЦПК України, ст.ст. 204, 526, 530, 542, 554, 610, 611 ЦК України, ст. 20, 44 Закону України «Про заставу» суд,-
вирішив:
позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк" задовольнити частково.
В рахунок погашення заборгованості за договором № № CNCNAK00041311 від 26.04.2007 року в сумі 40182 грн. 93 коп. звернути стягнення на предмет застави: автомобіль ВАЗ, модель: 21043-20, рік випуску: 2006, тип ТЗ: Легковий універсал В, № кузова/шасі: НОМЕР_1, реєстраційний номер: НОМЕР_2, що належить на праві власності ОСОБА_3 шляхом продажу вказаного автомобіля Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПРИВАТБАНК» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк" 401 грн. 83 коп. судових витрат.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Чернігівської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня проголошення рішення.
Суддя: Л.В. Карапута