Справа № 0444/4283/12 22-ц/774/333/К/13
Справа № 444/4283/12 Головуючий у першій інстанції
Провадження № 22-ц/774/333/К/13 суддя Мясоєдова О.М.
Категорія № 20 (ІV ) Суддя-доповідач - Зубакова В.П.
26 лютого 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді: Зубакової В.П.
суддів: Остапенко В.О., Савіної Г.О.
при секретарі: Бондаренко І.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу від 03 грудня 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, застосування наслідків недійсності.
Особи, що беруть участь у розгляді справи:
представник відповідач ОСОБА_2 - ОСОБА_3,
представник позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5, -
У червні 2012 року ОСОБА_4 звернулася до суду в порядку ст.ст. 16, 216, 229 ЦК України з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, згідно з яким вона продала відповідачеві квартиру АДРЕСА_1, як укладеного внаслідок помилки, оскільки на момент його укладення вона не усвідомлювала правової природи правочину, перебувала у похилому віці, договір не відповідав її внутрішній волі, так як вона вважала, що після укладення договору відповідач дбатиме про неї, надаватиме матеріальну допомогу та зробить ремонт у квартирі, тобто фактично вона бажала укладення договору довічного утримання.
Посилаючись на вищевикладене, просила суд: визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 23.03.2011р.; повернути квартиру їй у власність.
Рішенням Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу від 03 грудня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.
Договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1, укладеного 23 березня 2011 року, між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 та посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим № 1609 визнано недійсним.
Повернуто квартиру АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_4
В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Так, судом не враховано роз'яснення, викладені у п. 19 Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009., згідно яких помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Суд не дав належної оцінки оспорюваному договору, згідно, погоджених сторонами, положень якого ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_2 за продаж квартири 39 136 грн. Судом не враховано пояснення самої позивачки під час виїзного судового засідання про те, що її не примушували укладати договір купівлі-продажу, вона отримала гроші від відповідача і мала намір переїхати жити до сестри.
Висновок суду про те, що позивач не мала наміру продавати квартиру у зв'язку з чим залишилась у ній проживати та сплачує комунальні послуги не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки комунальні послугу сплачує відповідач (що підтверджується відповідними квитанціями), а позивач згідно п. 5 договору повинна була звільнити квартиру, однак не виконала договору у цій частині.
Судом безпідставно взято до уваги пояснення свідка ОСОБА_7, оскільки вона не була присутньою при укладенні договору.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, який підтримав доводи апеляційної скарги та просив скасувати рішення суду, представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5, який просив відхилити апеляційну скаргу, залишивши рішення суду без змін, як законне та обґрунтоване, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не мала наміру продавати належну їй квартиру, оскільки на момент укладання оспорюваного договору була особою похилого віку, страждала на ряд хронічних захворювань та потребувала стороннього нагляду. Договір купівлі-продажу суперечить внутрішній волі позивача, оскільки вона не мала наміру на його укладення і уклавши такий, фактично позбавила себе житла. Підписавши договір, позивач намагалася лише забезпечити свою старість та отримати належний догляд за собою. Крім того, даний договір не був направлений на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. Після підписання договору позивач залишалася проживати у спірній квартирі, самостійно продовжувала сплачувати комунальні послуги. Виходячи з наведеного суд дійшов висновку про недійсність договору купівлі-продажу спірної квартири, оскільки позивач помилялася щодо обставин, які мають істотне значення.
Вказані висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та зібраним у справі доказам, не узгоджуються з нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Згідно з частиною 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
При цьому, згідно із п.п. 7, 19, 20 Постанови №9 Пленуму Верховног Суду України від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та їх застосування наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до ст. ст. 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок вплив тяжкої обставини, є оспорюваним.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги до правочинів. Зокрема, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати внутрішній волі, а правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Їх невиконання є підставою для визнання правочинів недійсними.
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 ЦК України).
Відповідно до ст.229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.
Відповідно до роз'яснень, викладених в п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06 листопада 2009 року, правочин вчинений під впливом помилки відповідно до ст. 229 ЦК України, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилялась сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка мала місце, а також що вона має істотне значення. Не має правового значення помилка щодо одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Отже, у кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Задовольняючи позов, суд вказаних норм не врахував, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин, не встановив і не зазначив у рішенні, у чому саме полягала помилка ОСОБА_4, під час укладення договору купівлі-продажу квартири, яку саме істотну умову такої угоди вона неправильно сприймала, яким чином таке неправильне сприйняття вплинуло на її волевиявлення, з огляду на те, що договір купівлі-продажу є відплатним договором і мотиви укладення угоди не мають правового значення для вирішення спору про визнання недійсним договору з підстав його укладення внаслідок помилки.
Зазначені обставини дають підстави колегії суддів для скасування рішення суду першої інстанції і постановлення нового рішення, відповідно до положень п.п. 1,3,4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України.
Як убачається з матеріалів справи, квартира АДРЕСА_1 належала позивачці на праві приватної власності.
02 березня 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, предметом якого є вищевказана квартира, який зареєстровано приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_6, реєстровий номер 1609 (а.с. 50).
Право власності на квартиру зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2
Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначила, що наміру продавати відповідачеві належну їй на праві власності квартиру вона не мала й при укладенні договору вважала, що між ними виникнуть правовідносини, що регулюються договором довічного утримання, оскільки вона людина похилого віку, хворіє та потребує стороннього догляду.
Відповідно до умов ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, але всупереч вказаного, позивачка ОСОБА_4, заявивши вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу, не довела того, що помилялася щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, тому ці вимоги позивачки не підлягають задоволенню.
Із договору-купівлі-продажу вбачається, що сторони в справі, діючи добровільно і перебуваючи при здоровому глузді та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо були ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений між ними правочин (ст.ст.202-204, 626, 627 ЦК України), уклали договір, згідно якого ОСОБА_4 передала у власність, а ОСОБА_2 прийняв у власність квартиру АДРЕСА_1.
Посилання позивачки на те, що даний договір купівлі-продажу квартири вчинений нею внаслідок помилки, а тому є підстави для визнання даного правочину недійсним, колегія суддів до уваги не бере, оскільки такий факт належними та достовірними доказами не доведений, як того вимагають приписи ст.ст. 10, 60 ЦПК України, а позовні вимоги ґрунтуються лише на поясненнях самої позивачки.
Так, ОСОБА_4 не заперечувала у виїзному судовому засіданні 01 листопада 2012 року той факт, що при укладенні договору купівлі-продажу підтвердила у нотаріуса отримання від ОСОБА_2 грошей за договором купівлі-продажу квартири, та пояснила, що вони домовлялись про укладення договору купівлі-продажу, однак вона розраховувала на матеріальну підтримку від ОСОБА_2 в подальшому та виселятись із квартири не збиралась, продовжуючи сплачувати комунальні платежі (а.с. 66).
Згідно п.п. 3, 4 зазначеного Договору продаж квартири вчинено за ціною 39 136, 00 грн., які за свідченням сторін, покупець сплатив продавцю повністю до укладення договору. ОСОБА_4 своїм підписом під договором підтвердила проведення зі сторони ОСОБА_2 повного розрахунку за продану квартиру та відсутність у неї претензій фінансового за характеру.
Отже, факт повного розрахунку за продане майно підтверджується заявою продавця, тобто ОСОБА_4, посвідченою нотаріально.
Крім цього, неналежне виконання грошового зобов'язання (оскільки позивачка вказувала на те, що вона не отримала від відповідача гроші за квартиру) не може бути підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним, як такого, що вчинений внаслідок помилки.
Згідно п.5 цього Договору, ОСОБА_4 зобов'язалась знятись з реєстрації та звільнити квартиру від своїх речей до 22.04.2011р., а тому факт проживання останньої у квартирі по теперішній час може свідчити про неналежне виконання зобов'язання, а не про відсутність наміру на укладення договору купівлі-продажу.
Колегія суддів не зважає на посилання позивача на квитанції про сплату нею комунальних послуг, оскільки ОСОБА_4 фактично проживає у квартирі, зареєстрована у ній, є споживачем комунальних послуг та згідно п. 5 ч. 3 ст. 20 «Про житлово-комунальні послуги» зобов'язана оплачувати житлово-комунальні послуги у строки встановлені договором або законом.
До пояснень свідка ОСОБА_7, допитаної судом першої інстанції, колегія суддів відноситься критично, оскільки остання не була присутньою при укладенні договору купівлі-продажу, а обставин спору їй відомі зі слів позивача.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, застосування наслідків недійсності задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 303, 307, п.п.1, 3,4 ч.1 ст. 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу від 03 грудня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, застосування наслідків недійсності - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту набрання ним законної сили.
Головуючий:
Судді: