Справа № 0408/4020/12 22-ц/774/495/К/13
Справа № 408/4020/12 Головуючий в 1-й інстанції
Провадження №22-ц/774/495/К/13 суддя Свистунова О.В.
Категорія - 52 ( ІІІ ) Суддя-доповідач - Зубакова В.П.
26 лютого 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді: Зубакової В.П.
суддів: Остапенко В.О., Савіної Г.О.
при секретарі: Бондаренко І.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація №8» на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 06 листопада 2012 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація №8», третя особа Криворізька міська профспілкова організація робітників житлово-комунального господарства побутового обслуговування населення, про визнання незаконним наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди за час вимушеного прогулу.
Особи, які беруть участь у розгляді справи:
представник відповідача Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація №8» - Курдюмов Михайло Миколайович,
позивач ОСОБА_3, -
01 червня 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація №8» (далі - КП «ЖЕО №8») про визнання незаконним наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що з 01.02.2009 року працював на посаді слюсаря-сантехніка дільниці №1-1 КП «ЖЕО №8». 28.02.2012р. він, використовуючи відгул, отриманий на підставі заяви від 27.02.2012р., яка завізована його безпосереднім керівником, відлучався з робочого місця на деякий час для вирішення питання про вихід з членства профспілкової організації.
05 березня 2012 року позивача було звільнено із займаної посади на підставі п.4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України в зв'язку з прогулом.
Уточнивши позовні вимоги, просив суд визнати незаконним наказ № 30-к від 05.03.2012 року; поновити його на роботі - слюсарем-сантехніком дільниці №1/1 в КП «ЖЕО №8»; стягнути з КП «ЖЕО №8» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.03.2012 року по день поновлення його на роботі рішенням суду; стягнути з КП «ЖЕО №8» на його користь моральну шкоду в розмірі 39 384 грн. та судовий збір.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 06 листопада 2012 року, описки у якому виправлено ухвалою цього жз суду від 15 січня 2013 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Поновлено ОСОБА_3 строк його звернення до суду.
Визнано незаконним наказ директора КП «ЖЕО №8», №30-к від 05.03.2012 року, про звільнення ОСОБА_3 з посади слюсара-сантехніка дільниці №1/1 в КП «ЖЕО №8» за скоєння прогулу без поважної причини, за п.4 ст.40 КЗпП України.
Поновлено ОСОБА_3 на посаді слюсаря-сантехніка дільниці №1/1 в КП «ЖЕО №8» з 06 березня 2012 року.
Стягнуто з КП «ЖЕО №8» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу, з 06 березня 2012 року по 06 листопада 2012 року (170 робочих днів), у розмірі - 13 239 гривень 60 коп.
Стягнуто з КП «ЖЕО №8» на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 500 грн.
Стягнуто з КП «ЖЕО №8» на користь держави судовий збір у розмірі 321 грн. 90 коп.
Допущено до негайного виконання рішення в частині поновлення Позивача на роботі, присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більш ніж за один місяць.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування рішення суду в частині задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
Поновлюючи позивачеві строк звернення до суду з позовом, суд вийшов за межі позовних вимог.
Вказуючи на порушення ст. 43 КЗпП України при звільненні позивача, суд не врахував роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» та не запитав згоду виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є позивач.
Визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд не врахував, що позивач не зазначив в своїх позовних вимогах конкретних грошових сум та не навів обгрунтування їх розміру.
Приймаючи до уваги пояснення свідків щодо перебування позивача на робочому місці, суд безпідставно не дав правової оцінки як поясненням свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, які вказали на факт прогулу, так і іншим доказам відповідача.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача Курдюмова М.М., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, позивача ОСОБА_3, який просив відхилити апеляційну скаргу, залишивши рішення суду без змін, як законне та обгрунтоване, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду зміні з наступних підстав.
Судом встановлено та сторонами не оспорюється, що на підставі наказу №9-к від 02.02.2009 року ОСОБА_3 був прийнятий та працював слюсарем-сантехніком на дільниці №1/1 у КП «ЖЕО №8» з 01.02.2009 року (а.с.6, 13).
05.03.2012 року ОСОБА_3 був звільнений, згідно наказу №30-к за п.4 ст.40 КЗпП України, за скоєння прогулу без поважної причини (а.с.14).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3 в частині визнання незаконним наказу №30-к від 05.03.2012 року та поновлення на роботі, суд першої інстанції виходив з відсутності достатніх підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності за самовільне залишення свого робочого місця 28.02.2012 року й відсутності на ньому більш ніж три години, враховуючи те, що території КП «ЖЕО №8», на якій слюсар-сантехнік повинен перебувати у робочий час, ОСОБА_3 не покидав, а конкретне робоче місце, залишати яке слюсарю-сантехніку заборонено, офіційно не визначені й документально не підтверджені.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до п.4 ст. 40 КЗпП України власник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності у випадку прогулу ( в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Підставою для звільнення за прогул є відсутність працівника протягом трьох і більше годин на робочому місці без поважних причин.
Законодавством не зазначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за п.4 ст. 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і врахувати будь-які докази із числа передбачених ст. 57 ЦПК України.
Як вбачається із змісту наказу №30-к від 05.03.2012 року, відповідач, видаючи його, взагалі не зазначив, коли вчинено дисциплінарний проступок і за яких обставин, тоді як відповідно норм трудового законодавства, наказ має містити факти, які послужили підставою для звільнення за прогул.
Звільняючи ОСОБА_3 за прогул, адміністрація не перевірила обставини відсутності працівника, не встановила з якого часу мала місце відсутність позивача на робочому місці і з яких причин.
Усупереч вимогам ст. 149 КзпП України адміністрацією відповідача не було запропоновано ОСОБА_3 надати письмові пояснення з приводу відсутності на роботі до застосування дисциплінарного стягнення, натомість 29.02.2012р. адміністрацією було направлене до профспілки подання про надання згоди на звільнення останнього (а.с. 15).
Судом першої інстанції встановлено та не спростовано у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_3 дійсно був відсутнім на робочому місці 28.02.2012 року близько 40 хвилин. При цьому, він заздалегідь попередив свого безпосереднього керівника - майстра ОСОБА_10 - та надав останньому заяву про відгул, яку той передав в управління лише 28.02.2012р. Згідно пояснень свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_10, допитаних у суді першої інстанції, на підприємстві склався саме такий порядок надання відгулів працівникам, а відповідачем КП «ЖЕО №8» належними та допустимими доказами цього не спростовано.
Також, матеріали справи містять дані про перебування позивача ОСОБА_3 на території КП «ЖЕО №8» у першій половині дня (а.с. 45).
Доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом пояснень свідків, які підтвердили факт відсутності ОСОБА_3 на робочому місці безпідставні та зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази, пояснення свідків та надано їм належну оцінку.
Отже, як встановлено судом, позивача незаконно звільнено із займаної посади та позбавлено засобів для існування, а тому суд першої інстанції, врахувавши роз'яснення п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», беручи до уваги конкретні обставини по справі, характер, інтенсивність і довготривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, вірно прийшов до висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди та правильно визначив її розмір, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.
Доводи апеляційної скарги про те, що поновлюючи позивачеві пропущений процесуальний строк суд вийшов за межі позовних вимог безпідставні та суперечать роз'ясненням, викладених у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» згідно яких встановлений статтею 233 КЗпП строк звернення до суду застосовується незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин у позові може бути відмовлено з цих підстав.
Не можна вважати порушенням норм матеріального права той факт, що суд першої інстанції, встановивши необґрунтованість рішення профспілкового комітету КП «ЖЕО №8» про надання згоди на звільнення ОСОБА_3, не витребував висновок виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є позивач, оскільки матеріали справи не містять відомостей щодо реєстрації профспілки «Влада належить народу», як такої що діє на підприємстві та членом якої він є з 24.02.2012р.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо невірного розрахунку розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_3, колегією суддів встановлено, що цей розмір визначено судом першої інстанції з невірним застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, а тому він підлягає перерахунку.
Визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням, колегія суддів, виходить із загальних правил обчислення середнього заробітку, виходячи із середнього заробітку за останні два календарних місяці роботи відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 зі змінами.
Відповідно до довідки, наданої відповідачем, середньогодинна заробітна плата ОСОБА_3 складає 13,55 грн. (а.с. 193,194).
З урахуванням графіку роботи слюсара-сантехніка ІV розряду КП «ЖЕО №8» у період з 06.03.2012р. по 06.11.2012р. при повному робочому тижні та з повним робочим днем, час вимушеного прогулу з моменту звільнення до поновлення на роботі ОСОБА_3 буде становити: березень 2012 року - 135 годин, квітень 2012 року - 159 годин, травень 2012 року - 159 годин, червень 2012 року - 143 години, липень 2012 року - 163,4 години, серпень 2012 року - 175 годин, вересень 2012 року - 162 години, жовтень 2012 року - 184 години, листопад 2012 року - 32 години, а всього 1 312,4 години (а.с. 195-216).
Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу дорівнює 17 783,02 грн. (13,55 грн. х 1 312,4 год.) і саме ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, а тому рішення суду в цій частині підлягає зміні на підставі п.3 ч.1 ст. 309 ЦПК України.
Крім того, згідно абз. 5 п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд зазначає суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Стягуючи з відповідача КП «ЖЕО №8» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції вищевикладеного не врахував, що є підставою для зміни резолютивної частини рішення суду згідно ч. 3 ст. 303 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 303, 307, п.3 ч.1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316 ЦПК України,
Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація №8» відхилити.
Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 06 листопада 2012 року в частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнутого з Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація №8» на користь ОСОБА_3 за період з 06 березня 2012 року по 06 листопада 2012 року, змінити, збільшивши цей розмір з 13 239,60 грн. до 17 783 ( сімнадцять тисяч сімсот вісімдесят три) гривні 02 (дві) копійки.
Доповнити резолютивну частину рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 06 листопада 2012 року абзацом наступного змісту:
«Середній заробіток за час вимушеного прогулу стягнуто без урахування податку з доходів фізичних осіб й інших обов'язкових платежів».
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий:
Судді: