01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"19" лютого 2013 р. Справа № 12/099-12/15
Господарський суд Київської області у складі судді Рябцевої О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс»,
Київська обл., Вишгородський р-н, с. Гаврилівка
до товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма
«Гермес», м. Дніпропетровськ
про визнання договору поставки недійсним
за участю представників:
від позивача: Башкіров Д.П. (дов. № 91/КАМ/Ю від 02.01.2013р.);
від відповідача: Маслянікова І.О. (дов. від 11.06.2012р.).
Товариство з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» (далі - Позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Гермес» (далі - Відповідач) про визнання договору поставки від 12.08.2011р. № 11-1483/БФ-Ю недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зміст договору поставки № 11-1483/БФ-Ю від 12.08.2011р. суперечить нормам Цивільного кодексу України, не спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. Крім того, на думку позивача, сторонами не було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору, а саме: асортименту, кількості, якості та ціни товару. Як зазначає позивач, пунктами 2.1., 4.1. договору передбачено, що інформація про кількість та ціну товару має міститись у рахунках-фактури, проте позивач не отримував ні товар ні рахунки-фактури на оплату товару. Також позивач зазначає, що договір поставки ним не підписувався, підпис покупця не відтворено власноручно і не належить керівнику підприємства, у зв'язку з чим, позивач просив суд визнати договір поставки № 11-1483/БФ-Ю від 12.08.2011р., укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Гермес», недійсним.
03.10.2012р. до господарського суду Київської області надійшов відзив відповідача, в якому він заперечував проти позову та зазначив, що відповідач виконав свої зобов'язання за договором поставки товару у строки відповідно до умов договору. Як зазначає відповідач, даний договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що підтверджується його укладанням та виконанням.
Ухвалою господарського суду Київської області від 24.10.2012р. справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» до товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Гермес» про визнання договору поставки недійсним передано за підсудністю до господарського суду Дніпропетровської області.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2012р. ухвалу господарського суду Київської області від 24.10.2012р. у справі №12/099-12 скасовано, справу № 12/099-12 передано на розгляд до господарського суду Київської області.
Ухвалою господарського суду Київської області від 10.01.2013р. справу № 12/099-12 прийнято до провадження суддею Рябцевою О.О., справі присвоєно № 12/099-12/15.
В судовому засіданні 22.01.2013р. було оголошено перерву до 05.02.2013р.
05.02.2013р. до господарського суду Київської області надійшло клопотання від відповідача про долучення документів, до якого він додав копію банківської виписки та документи, що підтверджують виконання умов оскаржуваного договору поставки від 12.08.2011р. № 11-1483/БФ-Ю.
Представник позивача в судових засіданнях 22.01.2013р. та 19.02.2013р. позовні вимоги про визнання договору недійсним підтримав повністю.
Представник відповідача в судових засіданнях 22.01.2013р., 05.02.2013р. та 19.02.2013р. проти позову заперечував повністю.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
12.08.2011р. між товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Гермес» (Постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» (Покупець) було укладено договір поставки № 11-1483/БФ-Ю (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар ті здійснити його оплату (п. 1.1. договору).
Згідно з п. 1.2 договору його предметом є макуха соєва, що надалі іменується - товар і зазначається у рахунках-фактурах.
Відповідно до пунктів 2.1., 4.1. договору кількість та одиниця виміру товару вказуються у рахунках-фактурах та передбачається у накладних документах на кожну окрему партію товару. Ціна одиниці та загальна вартість партії товару визначається рахунками-фактурами.
Пунктом 4.6. договору передбачено, що рахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються у безготівковому порядку на умовах відстрочення платежу шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 21 календарного дня з дати поставки товару та підписання сторонами видаткових накладних.
Згідно з п. 5.1 договору датою поставки товару вважається дата підписання сторонами відповідних накладних.
Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2011р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором (п. 9.1. договору).
На виконання умов договору відповідач згідно з видатковими накладними № 55 від 12.08.2011р. на суму 108199,00 грн., № 77 від 15.08.2011р. на суму 154472,50 грн., № 103 від 18.08.2011р. на суму 346027,50 грн., № 109 від 19.08.2011р. на суму 116980,50 грн., № 25 від 04.09.2011р. на суму 113522,50 грн., № 68 від 09.09.2011р. на суму 124078,50 грн., № 76 від 11.09.2011р. на суму 123578,00 грн., № 81 від 12.09.2011р. на суму 145554,50 грн., № 82 від 12.09.2011р. на суму 189234,50 грн. № 105 від 15.09.2011р. на суму 424833,50 грн., № 106 від 15.09.2011р. на суму 276276,00 грн., № 129 від 19.09.2011р. на суму 154791,00 грн., № 155 від 21.09.2011р. на суму 123376,00 грн., № 184 від 24.09.2011р. на суму 160200,00 грн., поставив позивачу товар.
Відповідачем були виставлені позивачу рахунки-фактури № 55 від 12.08.2011р. на суму 108199,00 грн., № 77 від 15.08.2011р. на суму 154472,50 грн., № 103 від 18.08.2011р. на суму 346027,50 грн., № 109 від 19.08.2011р. на суму 116980,50 грн., № 25 від 04.09.2011р. на суму 113522,50 грн.
Твердження позивача в позовній заяві про те, що він не отримував рахунків-фактур спростовується тим, що оплачуючи вказаний товар, позивач призначенням платежу вказував номери та суми зазначених рахунків-фактур, що підтверджується банківськими виписками з рахунку відповідача.
Також матеріали справи містять довіреності № БК-44 від 15.08.2011р., № БК-148 від 04.09.2011р., № БК-259 від 15.09.2011р., № БК-312 від 21.09.2011р., № БК-338 від 24.09.2011р. на ім'я Лазаревої Ольги Іванівни, які позивач видав для отримання товару (макухи соєвої) за рахунками-фактурами № 77 від 15.08.2011р. та № 25 від 04.09.2011р., №№ 105,106 від 15.09.2011р., № 155 від 21.09.2011р., № 184 від 24.09.2011р.
На виконання умов договору позивач оплатив відповідачу вартість поставленого товару, що підтверджується банківськими виписками з розрахункового рахунку відповідача за період з 01.08.2011р. по 31.10.2011р., які містяться в матеріалах справи.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, положення спірного договору та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача безпідставні, не обґрунтовані та такі, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при підписанні договору поставки від 12.08.2011р. № 11-1483/БФ-Ю сторонами не було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов зобов'язання, а саме: щодо асортименту, кількості, якості та ціни товару; договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені; договір не підписувався позивачем, підпис покупця не відтворено власноруч і не належить керівнику підприємства; зміст договору суперечить нормам Цивільного кодексу України.
Проте, дані твердження позивача необґрунтовані та такі, що не відповідають наявним у справі доказам, в зв'язку з наступним.
За своєю правовою природою спірний договір є договором поставки.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ч. 1 статті 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно приписів статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Як вбачається з умов договору, предметом договору є макуха соєва, що надалі іменується - товар і зазначається у рахунках-фактурах (п. 1.2. договору), пунктами 2.1.,2.3.,4.1. договору встановлено, що кількість та одиниця виміру товару вказуються у рахунках-фактурах та передбачається у накладних документах на кожну окрему партію товару, ціна одиниці та загальна вартість партії товару визначається рахунками-фактурами, товар має відповідати вимогам ГОСТ 27149-95 ТУ.
Отже, пунктами 1.2. та 2.3 договору поставки № 11-1483/БФ-Ю сторони погодили асортимент та якість товару.
Щодо кількість та ціни товару, то дане погоджено між Позивачем та Відповідачем вищезазначеними видатковими накладними та рахунками-фактури, які позивач згодом оплатив.
Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що умовами договору, видатковими накладними та оплаченими рахунками-фактури погоджено такі істотні умову, як асортимент, кількість, якість та ціна товару.
Також позивач посилається на те, що договір не спрямований на реальне настання правових наслідків.
Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою, шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Згідно з ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частинами 1, 2 ст. 234 Цивільного кодексу встановлено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.
Для визначення правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме: з видаткових накладних № 55 від 12.08.2011р. на суму 108199,00 грн., № 77 від 15.08.2011р. на суму 154472,50 грн., № 103 від 18.08.2011р. на суму 346027,50 грн., № 109 від 19.08.2011р. на суму 116980,50 грн., № 25 від 04.09.2011р. на суму 113522,50 грн., № 68 від 09.09.2011р. на суму 124078,50 грн., № 76 від 11.09.2011р. на суму 123578,00 грн., № 81 від 12.09.2011р. на суму 145554,50 грн., № 82 від 12.09.2011р. на суму 189234,50 грн. № 105 від 15.09.2011р. на суму 424833,50 грн., № 106 від 15.09.2011р. на суму 276276,00 грн., № 129 від 19.09.2011р. на суму 154791,00 грн., № 155 від 21.09.2011р. на суму 123376,00 грн., № 184 від 24.09.2011р. на суму 160200,00 грн., з рахунків-фактури № 55 від 12.08.2011р. на суму 108199,00 грн., № 77 від 15.08.2011р. на суму 154472,50 грн., № 103 від 18.08.2011р. на суму 346027,50 грн., № 109 від 19.08.2011р. на суму 116980,50 грн., № 25 від 04.09.2011р. на суму 113522,50 грн., з довіреностей № БК-44 від 15.08.2011р., № БК-148 від 04.09.2011р., № БК-259 від 15.09.2011р., № БК-312 від 21.09.2011р., № БК-338 від 24.09.2011р. на ім'я Лазаревої Ольги Іванівни, які позивач видав для отримання товару за рахунками-фактурами № 77 від 15.08.2011р. та № 25 від 04.09.2011р., №№ 105,106 від 15.09.2011р., № 155 від 21.09.2011р., № 184 від 24.09.2011р. та з банківських виписок з розрахункового рахунку відповідача за період з 01.08.2011р. по 31.10.2011р., дані документи свідчать про здійснення відповідачем поставки позивачу товару (макухи соєвої) згідно з договором № 11-1483/БФ-Ю від 12.08.2011р., а відповідачем його оплати.
Згідно з п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009р. №9, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Таким чином, підстави для застосування до оспорюваного договору положень ст. 234 Цивільного кодексу України у суду відсутні.
Також, позивач посилається на те, що договір не підписувався позивачем, підпис покупця не відтворено власноруч і не належить керівнику підприємства.
Судом оглянуто оригінал договору поставки № 11-1483/БФ-Ю від 12.08.2011р. договір підписаний обома сторонами з проставлянням печаток сторін. При вчиненні правочину використане факсимільного відтворення підпису генерального директора позивача.
Відповідно до ч. 3 ст. 207 Цивільного кодексу України використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Оскільки, як вже зазначалось, позивач отримав товар від відповідача, а згодом його оплатив, то своїми діями позивач схвалив даний правочин та прийняв його до виконання.
Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом, однак недодержання цієї вимоги визначеної пунктом 4 ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України не віднесено до підстав недійсності правочину відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.
Також позивач посилається на те, що зміст договору суперечить нормам Цивільного кодексу України, обґрунтовуючи це вже наведеними вище обставинами.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Доказів того, що зміст оспорюваного договору поставки суперечить Цивільному кодексу України позивач суду не надав.
Таким чином, судом встановлено, що договір поставки № 11-1483/БФ-Ю від 12.08.2011р. є укладеним та відповідає вимогам статті 180 Господарського кодексу України.
Крім того, навіть у разі недосягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов договору, такий договір є неукладеним, тоді як недійсним може бути визнано лише укладений договір.
Судом також встановлено, що даний договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Отже позовна вимога про визнання недійсним договору поставки № 11-1483/БФ-Ю від 12.08.2011р. задоволенню не підлягає.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на позивача.
Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 33, 34, 44, 49, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя Рябцева О.О.