28.02.2013 року Справа № 18/5005/8141/2012
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Лотоцької Л.О.- доповідача,
суддів: Бахмат Р.М., Євстигнеєва О.С.,
секретар судового засідання: Ненарочкін І.О.
за участю представників:
від позивача: не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином
відповідача: не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Іноземного підприємства "Технопарк", м. Дніпропетровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.12р. у справі № 18/5005/8141/2012
за позовом Іноземного підприємства "Технопарк", м. Дніпропетровськ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль", м. Київ
про визнання недійсним договору фінансового лізингу,
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2012 року у справі № 18/5005/8141/2012 (суддя Петрова В.І.) відмовлено у позові.
Не погодившись з оскаржуваним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2012 року у справі №18/5005/8141/2012 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, визнати договір фінансового лізингу повністю недійсним з моменту укладення.
Скаржник вважає рішення суду необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального і процесуального права.
В обґрунтування своєї позиції скаржник посилається на те, що строк позовної давності для звернення до суду про визнання договору недійсним не сплив, оскільки він повинен був обчислюватись з моменту пред'явлення вимоги кредитором, така вимога була пред'явлена до господарського суду лише в 2010році. Договір лізингу крім прав і обов'язків сторін містить права і обов'язки для третьої сторони без її згоди на це. Також зазначає, що сторони договору Лізингу встановили істотні умови Договору купівлі продажу, при цьому договору купівлі-продажу ще укладено не було. Скаржник вказує, що у договорі фінансового лізингу не зазначені індивідуальні ознаки предмета лізингу, що суперечить ч.1 ст.3 Закону України «Про фінансовий лізинг», крім того лізингодавець передав предмет лізингу не в користування, а у власність.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.02.2013 року апеляційна скарга була прийнята до розгляду, розгляд справи було призначено у судовому засіданні на 28.02.2013 року.
Представники сторін у судове засідання не з'явилися, були належним чином повідомлені про дату, час і місце проведення судового засідання, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, які містяться в матеріалах справи.
Беручи до уваги, що неявка представників сторін не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для її перегляду, справа переглядалася без їх участі за наявними у ній матеріалами.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам діючого законодавства, Дніпропетровський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи 14.02.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" (лізингодавець) та Іноземним підприємством "Технопарк" (лізингоодержувач) було укладено договір (оренди) фінансового лізингу №L1738-02/08, за умовами якого відповідач на підставі договору купівлі-продажу(поставки) зобов'язується придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого визначаються в Специфікації (додаток №2 до договору), а позивач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.
Позивач самостійно на власний ризик обрав предмет лізингу та продавця (постачальника) предмета лізингу - Товариство з обмеженою відповідальністю "Хюндай-Трак" (пункт 2.1. договору фінансового лізингу). Вартість предмета лізингу становить 600000,00 грн. (в тому числі 20% ПДВ).
Додатком №1 до договору сторони погодили графік платежів, згідно з яким авансовий платіж складає 120000,00 грн., адміністративна комісія 6000,00грн., період лізингу 36 місяців, лізингові платежі складають 620688,44 грн., з яких 474000,00 грн. погашення вартості предмета лізингу і 146688,44 грн. комісія.
Згідно з п.2.2. договору фінансового лізингу договір купівлі-продажу укладається лізингодавцем та/або набирає чинності після сплати лізингоодержувачем авансового лізингового платежу згідно графіку.
У специфікації до договору фінансового лізингу сторони погодили предмет лізингу автомобіль Hyundai HD-270 (Самоскид) рік випуску 2007, Vдвиг = 12920 куб.см, вартістю 600000,00 грн. разом з ПДВ.
Відповідно до акту приймання-передачі від 27.02.2008р. відповідач передав у власність позивачу предмет лізингу - транспортний засіб (Hyundai HD-270 (Самоскид) рік випуску 2007, № кузову/шасі КМСDB18CР7C020550).
28.02.2008р. сторонами була укладена угода про внесення змін до договору фінансового лізингу від 14.02.2008р. №L1738-02/08, якою у зв'язку з наявністю у лізингоодержувача простроченої заборгованості в розмірі 70897,36 грн. за договором фінансового лізингу №L1738-02/08 від 14.02.2008р. та враховуючи, що лізингоодержувачем було виявлено бажання здійснити реструктуризацію цієї заборгованості, сторони дійшли згодивнести зміни до договору щодо реструктуризації заборгованості та нарахування лізингових платежів.
В той же день сторонами був укладений договір фінансового лізингу №L1738-02/08 вновій редакції.
Пункти 1.1., 1.2., 2.1., 2.2., договору залишилися незмінними.
Відповідно до ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, вирішуючи спір про визнання договору або його частини недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договору (його частини) недійсним і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.
Загальні підстави визнання недійсними правочину і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 1 та 3 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
В силу ст.ст.626, 628. 627 Цивільного кодексу України, зміст правочину становить визначену на розсуд сторін правочину і погоджену ними домовленість, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 6 Цивільного кодексу України передбачено право сторін укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.
Таким чином, суперечність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства, чи укладення певного правочину всупереч змісту чи суті правовідносин сторін; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Статтями 1 та 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що фінансовий лізинг це вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу, за яким лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. Господарська діяльність, що регулюється договором лізингу, здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку.
Договір лізингу має бути укладений у письмовій формі із зазначенням у ньому предмета лізингу, строку лізингу, розміру лізингових платежів, інших умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі ст.3 Закону України "Про фінансовий лізинг" предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. Не можуть бути предметом лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці). Майно, що перебуває в державній або комунальній власності та щодо якого відсутня заборона передачі в користування та/або володіння, може бути передано в лізинг у порядку, встановленому цим Законом.
Як вбачається з укладеного сторонами договору №L1738-02/08 від 14.02.2008р. та нової редакції договору від 28.02.2008р., сторони визначили належним чином предмет договору і передали його за актом приймання-передачі. Під час приймання самоскиду лізингоодержувач перевірив якість, комплектність, справжність та відповідність предмета лізингу умовам договору та підтвердив, що предмет лізингу відповідає всім встановленим лізингоодержувачем, специфікацією та договором вимогам.
Визначення сторонами у спірному договорі обов'язків позивача щодо здійснення певних дій до укладення нової редакції договору від 28.02.2008р., відповідає положенням ч.3 ст.631 ЦК України, ч.7 ст.180 ГК України, відповідно до яких сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення; на зобов'язання, що виникли у сторін до укладання ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що за актом приймання-передачі предмет лізингу було передано йому у власність, що суперечить Закону України "Про фінансовий лізинг", спростовується п.1 договору (оренди) фінансового лізингу №L1738-02/08 від 14.02.2008р. та нової редакції цього договору, в яких зазначається, що лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов'язується придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого зазначаються в Специфікації, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.
Судова колегія вважає передчасним застосування до спірних правовідносин позовної давності з огляду на наступне.
З матеріалів справи не вбачається правових підстав для визнання спірного договору недійсним з огляду на те, що обставини виконання сторонами договірних лізингових правовідносин, на які посилається позивач як на підставу для визнання договору фінансового лізингу №L1738-02/08 недійсним, не встановлюють умов, за яких правочин визнається недійсним, а встановлюють лише загальні умови виконання господарський зобов'язань. Однак недійсність правочину має бути визначено безпосередньо у правовій нормі (нікчемні). Правочин може бути визнано недійсним також у випадку, коли його укладено з дефектом суб'єктивного складу (заперечні).
Умови оспорюваного договору фінансового лізингу узгоджуються з вимогами чинного законодавства та не суперечать ним, при укладенні договору позивач не заперечував проти його умов.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог.
Оскільки правові підстави для визнання спірно правочину недійсним відсутні, то були відсутні підстави для застосування позовної давності.
Щодо доводів скаржника, викладених у апеляційній скарзі, то вони не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки не спростовують висновків суду, покладених в основу оскаржуваного рішення, а лише зводяться до переоцінки досліджених судом доказів та встановлених обставин справи.
Керуючись ст.ст. 103-105 ГПК України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Іноземного підприємства "Технопарк", м. Дніпропетровськ - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.12р. у справі № 18/5005/8141/2012 - залишити без змін.
Головуючий суддя: Л.О. Лотоцька
Судді: Р.М. Бахмат
О.С. Євстигнеєв