Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002
м. Миколаїв
04.07.2012 р. Справа № 2а-8602/11/1470
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лісовської Н. В. за участю секретаря судового засідання Пиньошко М.С. розглянув адміністративну справу
за позовомПриватного підприємства "Будівельник - Люкс", вул. Севастопольська, 49, кв.6, м. Миколаїв, 54055
доДержавної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва, вул. Потьомкінська, 24/2, м. Миколаїв, 54030
провизнання протиправним та скасування податкове повідомлення- рішення від 16.08.2011р. № 0012142340,
За участю представників:
від позивача: Кузміна С.М.
від позивача: Жекової Л.Л.
від відповідача: Науменка А.С.
Приватне підприємство «Будівельник-Люкс» звернулося до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.08.2011 року № 0012142340 про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 127450,00 грн. та застосування штрафної санкції у сумі 31863,00 грн.
Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що при проведені відповідачем позапланової документальної невиїзної перевірки з питань взаємовідносин з контрагентом постачальником „ Мик Будівництво" перевіряючи дійшли не вірних висновків щодо нікчемності та безтоварності господарських операцій між позивачем та його контрагентом. Так, Підприємство має усі документи, що підтверджують здійснення ним господарських операцій у періоді, що перевірявся, а висновки перевірки ДПІ не ґрунтуються на дослідженні первинних документів, а обмежуються непідтвердженими даними з інших актів перевірок про неможливість проведення перевірки контрагентів позивача, що не є підставою для визнання право чину нікчемним та господарську операцію безтоварною. Винесене рішення повідомлення, що ґрунтується на хибних висновках перевірки , за думкою позивача належить скасуванню.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов в повному обсязі.
Представник відповідача проти позову заперечував, надав суду письмові заперечення порти позову та просив суд відмовити у задоволені позову.
В судовому засіданні 04.07.2012 року в порядку ч. 3 ст. 160 КАС України судом проголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Вислухав пояснення сторін, пояснення допитаних у судовому засідання свідків, з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінив докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідив матеріали, що містяться у справі, суд дійшов висновку, що позов належить задоволенню, виходячи з наступного:
ДПІ з 15.07.2011 по 21.07.2011 року було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Будівельник-Люкс» з питань дотримання податкового законодавства при здійсненні правових відносин з контрагентом-постачальником ТОВ « Мик-Будівництво » за 4 квартал 2010 року.
Перевіркою встановлено, що Підприємством порушено пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп.7.4.5 п. 7.4, пп 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», про що було складено акт № 955/23-400/32003678 від 28.07.2011 року в наслідок здійснення безтоварних господарських операцій з ТОВ « Мик-Будівництво ».
На підставі акту перевірки було винесено податкове повідомлення-рішення від 16.08.2011 року № 0012142340 яким збільшено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 127450,00 грн. та застосовано штрафну санкцію у сумі 31863,00 грн.
При проведенні перевірки перевіряючими було досліджено укладені договори між позивачем та ТОВ « Мик-Будівництво », за умовами яких ПП «Будівельник-Люкс» доручало ТОВ « Мик-Будівництво » виконання робіт по «капитальному ремонту внутридомовых систем в ж/д ул. Строителей , 14б; капремонт мягкой кровли ж/д ул Крылова, 40, г. Николаев» (договір підряду № 1/11 від 01.11.2012 року); «капитальному ремонту тепловых сетей ОАО «Николаевская ТЭЦ» (договір підряду № 15/10 від 15.10.2010 року); «капитальному ремонту тепловых вводов в ж/д ул. Скороходова, 58-58а» (договір підряду № 28/9 від 28.09.2010 року); «капитальному ремонту тепловых вводов в ж/д пр. Ленина - ул. Лягина, 29а» (договір підряду № 29/9 від 28.09.2010 року); виконання робіт по внутрішнім роботам приміщень та електроробіт елеватроного комплексу в с. Давидовка, Пирятинського району Полтавської області (договір підряду № 22/09 від 22.09.2010 року); «расширение перегрузочного терминала для зерновых и масляных культур до 250 тыс. тонн в г. Николаеве ТОВ „Нібулон"» (договір підряду № 23/8 від 23.08.2010 року).
За результатами виконаних робіт , контрагентом позивача ТОВ «Мик-Будівництво» позивачеві виписані податкові накладні, підписані акти виконаних робіт та проведено оплата виконаних робіт відповідно до умов договору, копії первинних документів містяться в матеріалах справи.
На підставі отриманих податкових накладних у Підприємства виникло право на формування податкового кредиту в порядку статті 198 ПК України.
Згідно до п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пп. 7.2.6. п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Згідно п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Підпунктом 7.7.1. пункту 7.7 статті 7 Закону визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
В судовому засіданні позивачем на підтвердження реальності здійснення господарських операцій на виконання зазначених в договорах підряду робіт ТОВ « Мик-Будівництво» були надані договори підряду, в тому числі договори підряду між позивачем та з замовниками на виконання яких позивачем укладалися договори підряду на деякі види робіт з ТОВ « Мик-Будівництво », податкові накладні, акти приймання виконаних будівельних робіт, довідки про вартість виконаних будівельних робіт, акти обстеження теплотрас представниками ТЕЦ тощо (т. 2 а.с. 1-250).
Представник відповідача в судовому засіданні не заперечував, що роботи по здіснення ремонту теплотрас житлових будинків, роботи по будівництву терміналу ТОВ „Нібулон" фактично виконані й це підтверджується матеріалами справи.
Згідно листа Вищого адміністративного суду України від 2.06.11р. № 742/11/13-11, при розгляді справ пов'язаних з правильністю застосування норм податкового Законодавства дослідженню судом підлягають обставини реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку та фактичність здійснення господарської операції.
Суд приходить висновку, що твердження органів ДПІ що контрагент ТОВ « Мик-Будівництво » не здійснювало господарської діяльності через те що відповідно до звітів, на підприємстві працює лише одна людина, не може бути доказом безтоварності господарських операцій між ПП «Будівельник-Люкс» та ТОВ « Мик-Будівництво ». Оскільки відсутність працівників на підприємстві при здійсненні господарської діяльності може свідчити лише про порушення ТОВ « Мик-Будівництво » податкового законодавства та спроби останнього ухилятися від сплати податку з фізичних осіб.
Суд критично оцінює позицію відповідача щодо нікчемності правочину, вчиненого між ПП «Будівельник-Люкс» та ТОВ « Мик-Будівництво », виходячи із наступного:
Оскільки ст. 228 ЦК України для правочину, що порушує публічний порядок, передбачає наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави, то такий умисел повинен встановлюватись під час розслідування кримінальної справи і розгляду її в суді.
Можливість такого порядку встановлення умислу сторін також пов'язана з тим, що однією з ознак правочину, що порушує публічний порядок, є заборона його нормами кримінального законодавства. Ці правочини порушують виключно публічно-правові норми, які одночасно становлять правопорушення у вигляді злочину.
Відповідно до постанови пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999р. №12 "Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України", під публічним порядком у цьому та інших випадках належить розуміти правопорядок держави, визначальні принципи і засади, які становлять основу існуючого в ній ладу (стосуються її незалежності, цілісності, самостійності й недоторканості, основних конституційних прав, свобод, гарантій тощо).
Суд зазначає, що відповідачем не було доведено, що в результаті укладання між позивачем та його вищезазначеним контрагентом і виконання договорів (угод) було порушено публічний порядок, встановлений в державі. У суду також відсутні підстави вважати, що укладені правочини суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховання сплати податків третіх осіб, отримання податкової вигоди та в силу ст.ст. 203, 215, 228 ЦК України є нікчемними.
Як зазначено в п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (ст. 216 ЦК України).
А відтак, під правочином, що порушує публічний порядок, підпадають правочини, спрямовані (вчинюються з умислом) на порушення публічних нормативно-правових актів: Конституції України, валютного, митного, податкового, антимонопольного та іншого публічно-правового законодавства, у якому закріплені основи державного ладу, політичної системи, економічної безпеки держави, і у той же час є злочинами. Це, зокрема, правочини, що спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина; незаконне відчуження або користування об'єктами права власності українського народу; правочини, спрямовані на незаконний обіг вилучених з вільного обігу предметів або предметів, обіг яких обмежено; правочини, вчинені з метою порушення антимонопольного законодавства та спрямовані на зайняття забороненими видами господарської діяльності, а також інші, спрямовані на порушення публічно-правових нормативних актів.
Таким чином, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який набрав чинності.
А відповідно до ст.62 Конституції України належним доказом наявності умислу та вини особи у вчинені злочину може бути лише обвинувальний вирок суду.
Відповідачем не надано до суду вироки судів з кримінальних справ відносно притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб ТОВ « Мик-Будівництво »
З урахуванням вищезазначеного, суд вважає, що відповідачем не доведено, що угоди, укладені, зокрема, між ПП «Будівельник-Люкс» та ТОВ « Мик-Будівництво » спрямовані на порушення публічного порядку, порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. У суду також відсутні підстави вважати, що укладені правочини суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховання сплати податків третіх осіб, отримання податкової вигоди та в силу ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України є нікчемними.
Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості (частина 1 статті 11 КАС).
Згідно ст. 71 ч. 2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З оглядом на вищевикладене, суд приходить висновку, що висновки ДПІ про нікчемність укладених договорів між позивачем та ТОВ «Мик-Будівництво» та безтоварність цих господарських операцій є хибними , а від так винесене за результатами перевірки податкове рішення повідомлення належить скасуванню.
При постановці рішення відповідно до положень ст.94 КАС України суд вивіщує питання про повернення сум сплаченого судового збору.
З оглядом на лист роз'яснення Вищого Адміністративного суду України від 21.11.11 року № 2135/11/13-11 судовий збір який належить повернення на користь особи яка не є суб'єктом вкладних повноважень, та чиї позовні вимоги задоволені, повернення судового збору з Державного бюджету України повинно проводитися шляхом безспірного списання органами Державної казначейської служби із рахунку суб'єкта влад них повноважень-відповідача.
Керуючись статтями 128, 158, 160-163 КАС України, адміністративний суд, -
Позов Приватного підприємства «Будівельник - Люкс» - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення від 16.08.2011 року № 0012142340.
Повернути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Будівельник - Люкс» шляхом безспірного списання Державною казначейською службою із рахунку Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва судовий збір у сумі 1959,13 грн.
Постанова суду першої інстанції набирає чинності з моменту закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження.
Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного Адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.
Суддя Н. В. Лісовська
Повний текст постанови складено
та підписано суддею 09.07.2012 року.