іменем україни
20 лютого 2013 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Гвоздика П.О.
суддів: Євтушенко О.І., Іваненко Ю.Г.,
Журавель В.І., Кафідової О.В.
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Маріупольської міської ради про визнання права власності на самочинне будівництво, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 17 жовтня 2006 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області від 13 листопада 2012 року,-
У травні 2006 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Маріупольської міської ради про визнання за ОСОБА_6 права власності на самочинно зведені гараж та сараї, розташовані по АДРЕСА_1.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона є єдиним спадкоємцем за законом жилого будинку АДРЕСА_1 після смерті її чоловіка ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.
Зазначала, що звернувшись до БТІ м. Маріуполя за документами для оформлення спадщини, вона отримала відмову у їх видачі у зв'язку з виявленими невідповідностями внаслідок самочинного будівництва гаражу літ. Г та сараїв літ. Е і літ. Д
Враховуючи наведене, просила задовольнити позов.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя від 17 жовтня 2006 року, залишеним без зміни ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області від 13 листопада 2012 року позовні вимоги задоволено. Визнано за ОСОБА_6, померлим ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на самочинне будівництво - гараж літ. Г та сараї літ.Е та літ.Д у межах домоволодіння АДРЕСА_1, і введено їх до складу вказаного домоволодіння.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення та ухвалу судів попередніх інстанцій, справу повернути на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Проте зазначеним вимогам постановлені у справі судові рішення не відповідають.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що самочинно збудовані об'єкти нерухомого майна мають позитивні конструктивні характеристики, ці
споруди можуть бути збережені для подальшої експлуатації за призначенням, відповідають державним будівельним та протипожежним нормам.
Однак такого висновку суди дійшли з порушенням норм матеріального й процесуального права.
Пленум Верховного Суду України у п.11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року №11 роз»яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом
обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.
Суди зазначених вимог закону не дотрималися.
Так, під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_3 з 07 травня 1970 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_6, якому 22 січня 1974 року була надана у безстрокове користування земельна ділянка площею 440 кв.м по АДРЕСА_1 для будівництва жилого будинку. У грудні 1981 року будинок був зданий в експлуатацію. На земельній ділянці були самовільно збудовані гараж літ.Г, сараї літ.Е та літ.Д.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.
На підставі свідоцтва про право власності від 12 квітня 2006 року, вказане вище домоволодіння зареєстроване за ОСОБА_6
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Аналіз наведеної норми свідчить про те, що критеріями самочинного будівництва є: будівництво на земельній ділянці, яка не відведена для цієї мети, будівництво, здійснене без дозволу або проекту, будівництво, здійснене з порушенням норм і правил.
Право власності на самочинне будівництво може бути визнане за особою, що вимагає такого визнання, виключно за умови наявності документів про право власності на землю або право користування земельною ділянкою, що визначають цільове призначення такої ділянки. Крім того, за умови наявності документів про зміну цільового призначення землі (якщо воно потребується) в установленому законом порядку.
Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 4 постанови від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_3 зазначала, що гараж та сараї були самовільно збудовані її покійним чоловіком ОСОБА_6 і не порушують права інших осіб.
Суд, визнаючи право власності на самочинно збудовані споруди за померлим ОСОБА_6, зазначив, що вони були збудовані останнім з дотриманням будівельних технічних санітарних та пожежних норм.
При цьому, не звернув увагу на роз'яснення Пленуму Верховного Суду України у п.7 постанови „Про судову практику у справах про спадкування", згідно з якими, якщо спадкоємцем було здійснене самочинне будівництво до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва.
Крім того, при розгляді зазначених справ суд відповідно до вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України повинен вирішити питання та встановити в рішенні, чи заявлено позивачем позов саме з цих підстав, з'ясувати правовий статус земельної ділянки та осіб, прав та інтересів яких торкається даний спір, якщо земельна ділянка, на якій здійснено будівництво, знаходиться у власності (користуванні) кількох осіб, чи врахована їх думка при здійсненні самочинного будівництва, чи не порушуються їх права цим будівництвом.
Втім, вирішуючи спір, у порушення зазначених норм суд ці питання не дослідив і в рішенні не встановив, чи приймала спадщину ОСОБА_3 після смерті свого чоловіка ОСОБА_6, не з'ясував, чи було питання оформлення права власності на самочинне будівництво предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність давали б підстави вважати про наявність спору про право, не з'ясував, хто є власником (користувачем) цієї земельної ділянки та чи не заперечує він проти визнання за позивачем права власності на самочинне будівництво на цій земельній ділянці, не встановив факту прийняття спірного майна до експлуатації в установленому законодавством порядку й наявності в позивача належно затвердженого проекту будівництва та підстав звернення
його з позовом до суду в порядку цивільного судочинства, не уточнив позовних вимог в частині підстав та предмету заявленого позову й відповідно належним чином не вирішив питання щодо правильності обраного позивачами способу захисту порушених прав та чи порушені ці права взагалі.
Також, суд, всупереч вимогам ст.212 ЦПК України, не дав ніякої оцінки висновку будівельно-технічної експертизи від 19 вересня 2006 року, згідно з яким гараж літ.Г та сараї літ. Е,Д, розташовані по АДРЕСА_1, відповідають (з урахуванням наявної згоди власника сусіднього домоволодіння НОМЕР_1 за вказаною вище адресою) ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», ДБН 79-92 «Житлові будинки для індивідуальних забудовників України», ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будівлі. Основні положення.» (а.с.17-18); листу виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 05 січня 2012 року, згідно з яким спірні гараж та сараї побудовані з порушенням будівельних норм і вимог пожежної безпеки (а.с.70); листу 24-ої самостійної державної пожежної частини ГУ МНС України в Донецькій області від 23 травня 2011 року, згідно з яким гараж, що є предметом даного спору, та баня побудовані з недотриманням вимог пожарної безпеки, передбачених ДБН 360-92 (а.с.75); листу виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 05 серпня 2011 року, за яким гараж та баня побудовані власниками домоволодіння по АДРЕСА_1 ОСОБА_6 та ОСОБА_3 з порушенням будівельних норм і вимог пожарної безпеки (а.с.76).
Перевіряючи в апеляційному порядку законність і обґрунтованість рішення місцевого суду, апеляційний суд на зазначене також уваги не звернув, у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін, обмежившись лише формальними фразами, що воно ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, у ході якого суду слід урахувати наведене та залежно від установленого вирішити спір.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 17 жовтня 2006 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області від 13 листопада 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий П.О. Гвоздик
Судді: О.І. Євтушенко
В.І. Журавель
Ю.Г. Іваненко
О.В. Кафідова