30 січня 2013 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
головуючого: Олійник А.С.,
суддів: Амеліна В.І., Гончара В.П.,
Євтушенко О.І., Карпенко С.О.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Бурштин України» (далі - ДП «Бурштин України») про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ДП «Бурштин України» на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 липня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 06 вересня 2012 року,
У квітні 2012 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вищевказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що з 12 червня 2009 року вона перебувала в трудових відносинах з ДП «Бурштин України». Наказом виконуючого обов'язки директора ДП «Бурштин України» від 10 січня 2012 року № 7 «Про попередження про наступне вивільнення» позивачку було попереджено про наступне вивільнення посади менеджера з персоналу, на якій вона працює. Наказом виконуючого обов'язки директора ДП «Бурштин України» від 16 березня 2012 року № 24к ОСОБА_1. було звільнено з посади менеджера з персоналу у зв'язку зі скороченням чисельності працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Позивачка посилалась на те, що відповідачем її не було ознайомлено з новим штатним розписом та не запропоновано їй іншу посаду, чим порушено порядок вивільнення працівників, у зв'язку з цим просила поновити її на роботі на посаді менеджера з персоналу ДП «Бурштин України», стягнути на її користь з ДП «Бурштин України» середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 09 липня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 06 вересня 2012 року, позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1. на посаді менеджера з персоналу ДП «Бурштин України» з 19 березня 2012 року. Стягнуто з ДП «Бурштин України» на користь ОСОБА_1 заробіток за час вимушеного прогулу з 19 березня 2012 року по 09 липня 2012 року в розмірі 6 219 грн 75 коп. Стягнуто з ДП «Бурштин України» на користь ОСОБА_1 заподіяну моральну шкоду в сумі 500 грн. Вирішено питання щодо судових витрат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 829 грн 30 коп. рішення суду допущено до негайного виконання.
У касаційній скарзі ДП «Бурштин України» просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права.
Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону судові рішення не відповідають.
Задовольняючи позов у частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ДП «Бурштин України» порушило вимоги трудового законодавства при звільненні ОСОБА_1, а саме: не запропонувало їй іншу вакантну посаду.
Однак з такими висновками погодитись не можна.
Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Порядок вивільнення працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці та порядок врахування переважного права працівника на залишення на роботі встановлено ст. ст. 42, 49-2 КЗпП України.
Судом першої інстанції встановлено, що з 12 червня 2009 року ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з ДП «Бурштин України».
Наказом директора ДП «Бурштин України» від 14 січня 2009 року № 6к ОСОБА_1 переведена на посаду менеджера з персоналу.
Наказом виконуючого обов'язки директора ДП «Бурштин України» від 10 січня 2012 року № 7 «Про попередження про наступне вивільнення» ОСОБА_1. попереджено про наступне вивільнення посади менеджера з персоналу, на якій вона працює, про що остання 10 січня 2012 року поставила свій підпис в списку працівників, які попереджені про скорочення та наступне звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
08 лютого 2012 року рада трудового колективу ДП «Бурштин України» надала згоду на звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Наказом виконуючого обов'язки директора ДП «Бурштин України» від 16 березня 2012 року № 24к ОСОБА_1 звільнена з посади менеджера з персоналу у зв'язку зі скороченням чисельності працівників на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови від 06 листопада 1992 року N 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення. Судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування). В усіх випадках звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою III-А КЗпП.
У порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України суд першої інстанції, задовольняючи позов, належним чином не перевірив доводи та заперечення сторін, не зясував, чи були на дату звільнення позивачки вакантні посади на підприємстві, чи була інша робота на підприємстві за відповідною професією чи спеціальністю ОСОБА_1, чи були запропоновані їй всі наявні вакантні посади на підприємстві, та дійшов передчасного висновку про задоволення позову.
Апеляційний суд, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином доводи апеляційної скарги не перевірив та передчасно залишив рішення суду без змін.
Відповідно до ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оскільки судами допущені порушення норм матеріального і процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу державного підприємства «Бурштин України» задовольнити частково.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 липня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 06 вересня 2012 року скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: А.С. Олійник
Судді: В.І. Амелін
В.П. Гончар
О.І. Євтушенко
С.О. Карпенко