іменем україни
20 лютого 2013 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого: Макарчука М.А.,
суддів: Леванчука А.О., Мазур Л.М.,Маляренко А.В., Нагорняка В.А.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання договору оренди, звільнення приміщення, стягнення боргу і штрафних санкцій, та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання договору оренди частково недійсним, витребування майна із чужого володіння та відшкодування шкоди,
за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 10 травня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 6 березня 2012 року,
У жовтні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, свої вимоги мотивувала тим, що 11 серпня 2008 року між нею та відповідачкою було укладено договір оренди нежитлового приміщення під магазин. Однак відповідачка умови договору не виконала, не сплачувала орендну плату та комунальні платежі, звільнити приміщення в добровільному порядку відмовилася. Позивачка просила розірвати договір оренди, зобов'язати звільнити займане приміщення, стягнути з відповідачки 104 100 грн 29 коп. заборгованості за орендну плату, штрафні санкції за невиконання умов договору у вигляді 3 % річних у сумі 3123 грн, заборгованість за надані комунальні послуги 8363 грн 08 коп., компенсацію моральної шкоди - 3000 грн, судові витрати.
У зустрічному позові ОСОБА_4, посилається на те, що при укладанні договору оренди нежитлового приміщення під магазин, ОСОБА_3, ввела її в оману, оскільки площа орендованого нею приміщення становить не 43 кв. м, як зазначено в договорі, а 29,8 кв. м. Відповідно і сума орендної плати позивачкою завищена та повинна складати не 8 340 грн, а 5 779 грн, виходячи з розрахунку вартості оренди за 1 кв. м. Крім того, ОСОБА_3 неправомірно закрила приміщення орендованого нею магазину, чим завдала їй матеріальної та моральної шкоди. ОСОБА_4 просила суд визнати недійсним договір оренди нежитлового приміщення по АДРЕСА_1, укладений 11 серпня 2008 року між нею та ОСОБА_3 у частині пункту 2.1 «об'єктом оренди є нежитлове приміщення загальною площею 43 кв. м» оскільки він є фіктивним; внести зміни в спірний договір оренди, пункт 2.1. викласти в такій редакції: «об'єктом оренди є нежитлове приміщення загальною площею 29,8 кв. м»; визнати дії ОСОБА_3 щодо закриття магазину по АДРЕСА_1, орендованого ОСОБА_4, неправомірними; стягнути з ОСОБА_3 матеріальну шкоду в розмірі 123 783 грн 38 коп. (4197 грн відшкодування за обладнання, 53 375 грн 50 коп. недоотриманий прибуток, 41 210 грн 88 коп. - шкода, заподіяна в результаті фіктивності правочину, 25 000 грн вартість втраченого товару) та 20 000 грн моральної шкоди. Всього стягнути 143 783 грн 38 коп.; стягнути з ОСОБА_3 судові витрати; зобов'язати ОСОБА_3 повернути документи, належні ПП ОСОБА_4, та трудову книжку на ім'я ОСОБА_6
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 10 травня 2001 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 06 березня 2012 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково.
Визнано недійсним договір оренди нежитлового приміщення по АДРЕСА_1, укладений 11 серпня 2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в частині: пункт 2.1 «об'єктом оренди є нежитлове приміщення загальною площею 43 кв.м» в наслідок недійсності, як такий, що вчинений під впливом обману; внесено зміни в спірний договір оренди від 11 серпня 2008 року: пункт 2.1 «об'єктом оренди є нежитлове приміщення загальною площею 29,8 кв.м»; визнано дії ОСОБА_3, щодо закриття магазину по АДРЕСА_1 03 квітня 2009 року орендованого ОСОБА_4 неправомірними; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 36 380 грн 87 коп.. безпідставно набутих коштів, 53 375 грн 50 коп. матеріальних збитків (недоотриманий прибуток), компенсацію за моральну шкоду 5 000 грн.
Вирішено питання судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 10 травня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 06 березня 2012 року скасувати, і ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов до ОСОБА_4 в повному обсязі, а в позові ОСОБА_4 до неї відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Колегія суддів касаційного суду вважає, що зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають з наступних підстав.
Із матеріалів справи вбачається, що згідно з актом ДПК про прийняття об'єкта в експлуатацію 11 серпня 2008 року між сторонами укладено договір оренди нежитлового приміщення, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передала, а ОСОБА_4 прийняла в оренду приміщення магазину продовольчих товарів за адресою: АДРЕСА_1, для роздрібної торгівлі. Згідно з актом прийому-передачі від 11 серпня 2008 року загальна площа орендованого відповідачкою приміщення становить 43,3 кв.м.
Визнаючи недійсним п. 2.1 договору оренди, суди виходили із того, що загальна площа орендованого об'єкта становить 29,8 кв. м, а не 43 кв. м, як це зазначено в угоді і вказані обставини розуміли як обман орендаря.
Між тим, відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2011 року № 9, правочин визначається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Таким чином, суди, вирішуючи питання про визнання зазначеного пункту недійним, повинні були зазначити в чому полягає обман та перевірити його доказами у справі. І зокрема, чи мала можливість орендар перевірити відповідність площі орендованого приміщення фактичній площі.
Крім того, із договору вбачається, що приміщення магазину прийнято в експлуатацію як самостійний об'єкт права власності. З огляду на це, суди мали з'ясувати, з чого складається приміщення магазину як самостійний об'єкт права власності. Встановлення вказаних обставин має значення для правильного вирішення справи, оскільки предметом договору оренди є приміщення магазину, а саме, нежитлове приміщення А-3, характеристика якого визначена технічним паспортом (т. 2, а.с. 8).
Вказані обставини залишились поза увагою судів, а доказам у цій частині суди не дали жодної правової оцінки.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Із договору оренди вбачається, що предметом договору є самостійний об'єкт права власності у вигляді магазину продовольчих товарів і відповідно до цього визначено розмір орендної плати в розмірі 8 340 грн щомісячно. Орендна плата не прив'язана до площі приміщення та інших мереж, місця знаходження тощо.
З огляду на це суди мали дати правову оцінку вимогам відповідача щодо перерахунку розміру орендної плати та перевірити їх належним та допустимими доказами.
Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Суд першої інстанції, вирішуючи спір, виходив із правил, встановлених ст. 782 ЦК Україна про право наймодавця відмовитися від договору найму. Між тим, ОСОБА_3 як наймодавець, вимог щодо відмови від договору не заявляла. Предметом доказування є обставини з якими закон пов'язує підстави для розірвання договору, оскільки позивачка заявляла вимоги саме про його розірвання у зв'язку з невиконанням орендарем своїх зобов'язань. З цих підстав застосування для вирішення спору зазначеної норми є не вірним.
Із матеріалів справи також вбачається, що звертаючись до суду з вимогами про розірвання договору оренди, ОСОБА_3, як власник, зазначала, що ОСОБА_4 не оплатила орендну плату та комунальні платежі і не звільняє приміщення на її вимогу.
Із змісту судових рішень вбачається, що суди взагалі не перевірили зазначені доводи і не дали їм жодної правової оцінки, обмежившись формальними висновками про те, що судом не встановлено підстав для дострокового розірвання договору з ініціативи орендодавця.
Таким чином, суди попередніх інстанцій при розгляді позову не дотримались встановленого ст. 212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суди на підставі всебічного, повного й об᾽єктивного розгляду обставин справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.
На порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд належним чином доводи та заперечення сторін не перевірив, не спростував доводи апеляційної скарги, не з'ясував обставини, які мають значення для вирішення спору та передчасно залишив рішення суду без змін.
Таким чином, оскільки судами не повністю з'ясовано обставини справи, що призвело до неправильного її вирішення, судові рішення необхідно скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст. 338 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду і цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 10 травня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 6 березня 2012 року скасувати.
Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: Макарчук М.А.
Судді: Леванчук А.О.
Мазур Л.М.
Маляренко А.В.
Нагорняк В.А.