ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
25 лютого 2013 року № 826/702/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кобилянського К.М., розглянувши адміністративну справу у порядку письмового провадження
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне Польсько-Українське підприємство «Тарел-е-Некст»
доДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби
про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Спільне Польсько-Українське підприємство «Тарел-е-Некст» (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.10.2012 № 0004612280.
В обґрунтування позивних вимог представник позивача зазначив, що висновки податкового органу про нікчемність господарських операцій ТОВ «Спільне Польсько-Українське підприємство «Тарел-е-Некст» з ТОВ «Даймонд-Телеком» є необґрунтованими та не відповідають дійсним обставинам справи, адже під час перевірки були надані усі первинні документи, що підтверджують реальність операцій позивача з ТОВ «Даймонд-Телеком» за перевіряємий період.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. Зазначив, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Даймонд-Телеком» не мали реального характеру, а отже документи, що надані позивачем до перевірки не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку. За таких обставин, оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене правомірно.
У судовому засіданні 07.02.2013 сторони заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності у порядку письмового провадження, на підставі чого суд, керуючись ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Посадовими особами відповідача на підставі наказу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби № 1603 від 30.08.2012 року, згідно пп. 20.1.27 п. 20.1 ст. 20, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача.
За результатами перевірки складено акт № 291/1-22-80-33441549 від 10.09.2012 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Спільне Польсько-Українське підприємство «Тарел-е-Некст» з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Даймонд-Телеком» (ЄДРПОУ 32827012) за період з 01.11.2010 по 30.04.2012 (далі - Акт перевірки).
На підставі Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.10.2012 № 0004612280, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 19 941,00 грн. (в т.ч. 15953,00 грн. - основний платіж, 3988,00 грн. - штрафна (фінансова) санкція).
Позивач оскаржив податкове повідомлення-рішення від 03.10.2012 № 0004612280 у порядку адміністративного оскарження, передбаченого ст. 56 Податкового кодексу України.
Рішенням Державної податкової служби у м. Києві № 8447/10/12-114 від 12.12.2012 року та Рішенням Державної податкової служби України № 364/6/10-2115 від 11.01.2013 року, податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі міста Києва ДПС від 03.10.2012 № 0004612280 залишено без змін, скарги позивача - без задоволення.
Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.
Позивачем за жовтень та листопад 2011 року задекларовано податковий кредит на загальну суму 15 953,00 грн. по взаємовідносинам з ТОВ «Даймонд-Телеком».
Суд встановив, що 10.01.2011 року між позивачем (Покупець) та ТОВ «Даймонд-Телеком» (Постачальник) укладено договір поставки № 30/08 від 30.08.2011 (далі - Договір № 30/08).
На виконання зазначеного договору ТОВ «Даймонд-Телеком» виписано на адресу позивача податкові накладні від 01.09.2011 року № 3 на суму 29891,97 грн., від 03.10.2011 року № 1 на суму 47 691,73 грн., від 01.11.2011 року № 12 на суму 17 381,34 грн., від 07.11.2011 № 17 на суму 11 287,36 грн., від 21.11.2011 № 85 на суму 19 356,26 грн.
Перерахування коштів позивачем на розрахунковий рахунок ТОВ «Даймонд-Телеком» за поставлений товар підтверджується платіжними дорученнями від 16.11.2011 № 161 про сплату позивачем на рахунок ТОВ «Даймонд-Телеком» 77 583,70 грн. та від 22.12.2011 № 182 про сплату позивачем на рахунок ТОВ «Даймонд-Телеком» 48 024,96 грн.
Відвантаження та перевезення товару від ТОВ «Даймонд-Телеком» до позивача підтверджується належним чином оформленими видатковими накладними та товарно-транспортними накладними, копії яких наявні в матеріалах справи.
Крім того, позивач зазначив, що товари, придбані ним у ТОВ «Даймонд-Телеком», в подальшому, були реалізовані іншим покупцям, на підтвердження чого надав видаткові накладні. (Т.1 а.с. 116-226).
Відносно висновків відповідача про нікчемність правочину, вчиненого між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Даймонд-Телеком», неправомірності формування податкового кредиту, суд зазначає про наступне.
Згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
При цьому, суд зазначає, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.
Разом з тим, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Зазначена правова позиція викладена в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02 червня 2011 року.
Крім того, суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, контрагенти були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.
Слід також враховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Судом встановлено, що на момент підписання договору купівлі-продажу, видаткових накладних, податкових накладних, контрагент позивача - ТОВ «Даймонд-Телеком» знаходився у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, був зареєстрований як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, вироки суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивності вказаного підприємства, відсутні.
Відповідно до інформації з офіційного сайту Державної податкової служби України, у ТОВ «Даймонд-Телеком» свідоцтво платника податку на додану вартість №37649374 не анульовано та є дійсним на момент розгляду справи.
Згідно підпункту 14.1.181. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.1. статті 198 Податкового кодексу України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Виходячи з системного аналізу наведених норм права та обставин справи, суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.
Податковий кодекс України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. До них відносяться: не пов'язаність здійсненої операції з господарською діяльністю, фіктивність операцій, відсутність поставки, та відсутність у платника податків на момент перевірки податкових накладних або видача її особою, яка не є платником ПДВ.
Так, відповідно до підпункту абзацу 1 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, підставою для нарахування податкового кредиту, є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.
Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в пункті 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.
Визначення терміну «первинний документ» наведено у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Так, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Частиною другою статті 9 даного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Проаналізувавши надані сторонами первинні документи, судом встановлено їх відповідність вимогами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Суд також дійшов висновку, що податкові накладні, копії яких наявні в матеріалах справи, видані позивачу його контрагентом у відповідності з порядком, встановленим підпунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, реквізити даних податкових накладних відповідають вимогам первинних документів, які передбачено статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Крім того, суд звертає увагу, що відповідачем при проведенні перевірки позивача щодо правомірності формування податкового кредиту за взаємовідносинами ТОВ «Даймонд-Телеком» були дослідженні первинні документи. Проте, висновки акту перевірки побудовані відповідачем на підставі матеріалів акту перевірки ДПІ у Печерському районі міста Києва від 21.06.2012 № 2038/22-2/32827012 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Даймонд-Телеком» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.11.2010 по 30.04. 2012 (далі - Акт про неможливість проведення звірки).
Суд звертає увагу, що згідно вимог чинного законодавства України, обов'язок контролювати звітність контрагентів на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено. Крім того, суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.
Суд критично відноситься до посилання відповідача на Акт про неможливість проведення звірки, як на доказ недійсності правочинів між позивачем та ТОВ «Даймонд-Телеком», оскільки відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Суд звертає увагу, що відповідач не звертався до суду з позовом про визнання Договору № 30/08 від 30.08.2011 недійсним.
Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.
Як передбачено частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним спірного рішення з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.
Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «Даймонд-Телеком» податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства. А відтак, податкове повідомлення-рішення від 03.10.2012 № 0004612280 є протиправним та підлягає скасуванню.
Керуючись статтями 2, 6, 7, 17, 94, 97, 158, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне Польсько-Українське підприємство «Тарел-е-Некст» задовольнити повністю.
2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби від 03.10.2012 № 0004612280.
3. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 199,41 грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне Польсько-Українське підприємство «Тарел-е-Некст» за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби за рахунок бюджетних асигнувань.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленим статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя К.М. Кобилянський