донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
27.02.2013 р. справа №5006/35/200пд/2012
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: суддівТатенко В.М. Зубченко І.В., Радіонова О.О..
за участю представників сторін:
від позивача:не з'явився
від відповідача:Маслов О.С. довіреність
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь», м. Краматорськ Донецька область
на рішення господарського судуДонецької області
від03.01.2013р.
по справі№ 5006/35/200пд/2012 (суддя: Мальцев М.Ю.)
за позовомПублічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь», м. Краматорськ Донецька область
до Товариства з обмеженою відповідальністю «В.Е.С. ГРУП», м. Біла Церква Київська область
провизнання договору недійсним
Публічне акціонерне товариство «Енергомашспецсталь», м. Краматорськ (далі - «Позивач») звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю «В.Е.С. ГРУП», м. Біла Церква Київська область (далі - «Відповідач») про визнання договору поставки №15/1314 від 22.10.2009р. недійсним.
Рішенням господарського суду Донецької області від 03.01.2013 року у справі № 5006/35/200пд/2012 у задоволенні позовних вимог було відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Заявник апеляційної скарги вважає, що при ухваленні рішення судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, наполягає на тому, що судом надана неправильна оцінка доказам зібраним по справі.
Сторони були апеляційним судом належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Представник Позивача у судове засідання не з'явився, причини не явки не повідомив.
Відповідач надав відзив, у якому звернувся з проханням рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Враховуючи ті обставини, що в апеляційній скарзі заявник посилається лише на ті документи, які вже досліджувались судом, приймаючи до уваги те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представника позивача.
Відповідно до статей 44, 811 Господарського процесуального кодексу України здійснено фіксацію судового процесу технічними засобами та складено протокол судового засідання.
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає апеляційну скаргу - такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи 03.01.2013р. між сторонами був підписаний договір поставки №15/1314 від 22.10.2009р. (далі - «Договір»), відповідно до умов якого Постачальник (відповідач) зобов'язується передати у встановлений строк продукцію (товар) у власність Покупця (позивача), а Покупець зобов'язується у відповідності з умовами цього договору прийняти цю продукцію (товар) та оплатити її (п.1.1 Договору).
Відповідно до п.1.3 вказаного договору, найменування, номенклатура (асортимент), кількість, якісні та інші характеристики продукції (товару), її ціна, строки та умови поставки вказуються у специфікаціях, які є невід'ємними частинами цього договору.
Ціна продукції вказується у специфікації, яка є невід'ємною частиною договору (п.2.1 Договору).
Відповідно до п.2.2 договору, орієнтовна сума договору на момент укладання складає - 1000000 грн..
Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2011р. (п.13.2 договору).
Пункт 6.1 договору постачальник зобов'язується надати покупцю одночасно з продукцією наступні документи:
· рахунок;
· накладну;
· податкову накладну;
· сертифікат якості.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неузгодженість сторонами істотних умов договору №15/1314 від 22.10.2009р., зокрема, предмету та якості товару, у зв'язку з ненаданням сертифікату якості, що на його думку є підставою для визнання договору недійсним.
Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог, так і заперечень.
Стаття 43 ГПК України встановлює, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Згідно із статтями 4,10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом згідно законодавства, що діяло на момент вчинення правочину.
Приписами ст. 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Аналогічний припис містить ст. 638 ЦК України.
Згідно з п.8 ст.181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).
Приписи ч.1 ст. 628 ЦК України встановлюють, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до якої, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого суду про те, що за своєю правовою природою договір № 15/1314 від 22.10.2009р. - є договорами поставки, тому спірні відносини, регулюються главою 30 розділом 1 Господарського кодексу («ГК») України та главою 54 розділом 1 Цивільного кодексу («ЦК») України (ч.6 ст. 265 ГК України).
Згідно ст. 1 ГПК України до спірного договору поставки слід застосовувати відповідні положення Господарського кодексу України, оскільки між сторонами склалися господарські правовідносини і спірний договір - є господарським договором.
Стаття 179 ГК України передбачає, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Приписи статті 265 ГК України встановлюють, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Приписи п.6 ст. 265 ГК України встановлюють, що реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Норми ГК України передбачають, що договір поставки повинен передбачати: найменування сторін; предмет договору (кількість і асортимент поставки); строки і порядок поставки; права і обов'язки сторін; якість товарів; гарантії якості товарів; ціну та порядок розрахунків; відповідальність сторін; урегулювання спорів; строки дії договору ст.ст. 266, 268 ЦК України.
З дій сторін та матеріалів справи вбачається, що істотні умови поставки кожної партії товару узгоджені шляхом підписання сторонами специфікацій, що є додатками до спірного договору, якими встановлені найменування, номенклатура, кількість, якість та інші показники товару, її ціна, строки та умови поставки, а сам договір містить вказівки порядок передачі та приймання товару, порядок розрахунків, строк його дії.
Відповідачем товар по даному договору був прийнятий та частково оплачений. Наведений факт підтверджується, як банківськими виписками з посиланням на спірний договір, так і не спростовується позивачем по справі.
Посилання позивача на неотримання з пакетом документів сертифікатів якості, що на думку позивача є підставою для визнання спірного договору недійсним, колегією суду вважається безпідставним у розумінні норм діючого законодавства та спростовується нижче наведеним.
Розділ 8 договору передбачає, що приймання продукції по фактичній кількості та по фактичній якості здійснюються у відповідності з Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю від 15.06.1965р. № П-6 та Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю від 25.04.1965р. № П - 7.
Колегія суду аналізуючи умови спірного договору встановила, що сторони вчинили юридично значні дії, які спрямовані на виконання спірного договору, що унеможливлює вважати такий договір неукладеним (таким, що не відбувся); зміст договору не суперечить чинному законодавства; сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним та відповідало їх волі; умови договору націлені на реальне настання наслідків обумовлених договором; за умовами договору перераховувалися грошові кошти та надавалися послуги.
Оскільки доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що під час розгляду справи місцевим господарським суд допущені порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст.ст. 103, 104 ГПК України як підстави для скасування рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати за подання апеляційної скарги відносяться на Позивача.
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь», м. Краматорськ Донецька область - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 03.01.2013р. по справі № 5006/35/200пд/2012 - залишити без змін.
Головуючий суддя: В.М. Татенко
Судді: І.В. Зубченко
О.О.Радіонова