ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
14 лютого 2013 року № 2а-16275/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кобилянського К.М., розглянувши адміністративну справу у порядку письмового провадження
за позовом Закритого акціонерного товариства «Київбуделектротранс»
доДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Закрите акціонерне товариство «Київбуделектротранс» (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.11.2012 року № 0000812260 та від 14.11.2012 року № 000822260.
В судове засідання 05.02.2013 року представник відповідача не прибув, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Згідно ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи положення ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 05.02.2013 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.
Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає позов таким, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України; Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України); Податкового кодексу України (далі - ПК України); Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996).
У період з 22.09.2012 р. по 24.10.2012 р. працівниками ДПІ у Дніпровському районі міста Києва ДПС було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на прибуток по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Респект-2000» за листопад, грудень 2011 року, про що складено акт від 31.10.2012 № 3935/22-621-3333972 (далі - Акт перевірки).
Відповідач дійшов висновку про порушення позивачем пп. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, пп. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 35900 грн., а також пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 41 227 грн.
На підставі Акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.11.2012 № 000022260, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 44 875 грн.; від 14.11.2012 року № 0000812260, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання у розмірі 41 227 грн.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, основними видами діяльності позивача є: будівництво споруд електропостачання та телекомунікацій; діяльність у сфері інжинірингу , геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах; вантажний автомобільний транспорт; інші спеціалізовані будівельні роботи, н.в.і.у.; ремонт і технічне обслуговування готових металевих виробів; виробництво будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій.
Основними видами діяльності контрагента позивача - ТОВ «Респект-2000» є: монтаж електродвигунів, генераторів і трансформаторів (основний); будівництво магістральних трубопроводів, ліній зв'язку та енергопостачання; будівництво підприємств енергетики, добувної та обробної промисловості; електромонтажні роботи; інші монтажні роботи; роздрібна торгівля іншими непродовольчими товарами, н. в. і. г.
Позивач 12.11.2010 року отримав Ліцензію на здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури. Строк дії ліцензії з 09.11.2010 року по 09.11.2015 року.
ТОВ «Респект-2000» отримало Ліцензію на здійснення будівельної діяльності 01.06.2007 року. Строк дії ліцензії з 01.06.2007 року по 01.06.2012 року.
Судом встановлено, що між позивачем (Субпідрядник) та ТОВ «Респект-2000» (Субсубпідрядник) було укладено Договір від 11.11.2011 року № 57/2011, відповідно до умов якого, ТОВ «Респект-2000» зобов'язується у 2011 році виконати будівельно-монтажні роботи на об'єкті «Реконструкція магістральної вулиці загальноміського значення (вул. Київська) в м. Бровари Київської області (Перша черга)».
ТОВ «Респект-2000» виконав будівельні роботи, відповідно до умов зазначеного договору, про що складено акти приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року на суму 19 383,86 грн. та 195 718,13 грн., всього виконано робіт на загальну суму 215 101,99 гривень.
ТОВ «Респект-2000» виписало на адресу позивача податкові накладні від 19.11.2011 № 26 на суму 60 000,00 грн., від 08.12.2011 № 35 на суму 135 718,13 грн., від 30.12.2011 № 85 на суму 19 383,86. Загальна сума наданих послуг, відповідно до податкових накладних - 215 101,99 гривень.
Згідно платіжних доручень, копії яких наявні в матеріалах справи, позивач на оплату вартості виконаних робіт за Договором № 57/2011 від 11.11.2011 року перерахував на рахунок ТОВ «Респект-2000» грошові кошти на загальну суму 215 000,00 грн. Згідно оборотно-сальдової відомості позивача по рахунку 631 за період 01.01.2011-31.10.2012 обліковується кредиторська заборгованість у розмірі 101,99 гривень.
Згідно Довідки Відділу капітального будівництва від 01.01.2013 року № 48 роботи з реконструкції електромереж 10 кВт та зовнішнього освітлення згідно проекту «Реконструкція магістральної вулиці загальноміського значення (вул. Київська) в м. Бровари Київської області» виконано згідно проектно-кошторисної документації. (а.с. 193).
Договір № 57/2011 від 11.11.2011 року був укладений позивачем для забезпечення виконання Договору субпідряду № 8-04-08 від 08.04.2008 року, укладеного з Броварським шляхово-будівельним управлінням № 50.
На виконання Договору субпідряду № 8-04-08 від 08.04.2008 року позивачем складено акти приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року. Розрахунки між Броварським шляхово-будівельним управлінням № 50 та позивачем підтверджуються банківськими виписками, копії яких наявні в матеріалах справи.
Як вбачається з акту перевірки, позивачем були надані до перевірки первинні документи на підтвердження господарських відносин між позивачем та ТОВ «Респект-2000».
Разом з тим, відповідач дійшов висновку про нікчемність угоди, укладеної між позивачем та ТОВ «Респект-2000» на підставі висновків акту ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС від 31.08.2012 № 305/22-2/34779041 про результати виїзної документальної перевірки суб'єкта господарювання ТОВ «Респект-2000» за листопад, грудень 2011 року (далі - Акт перевірки ТОВ «Респект-2000»). Згідно даного акту ТОВ «Респект-2000» було зареєстровано невстановленими слідством особами на підставну особу за грошову винагороду та за адресою реєстрації не знаходиться.
Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом № 996. Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п. 5 ст. 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.
Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Згідно ч. 1 ст. 3 Закону № 996 метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону № 996: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Частиною 2 ст. 9 даного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Як вбачається з матеріалів справи, фактичне отримання позивачем будівельно-монтажних робіт та виконання сторонами умов договору підтверджується наявною в матеріалах справи первинною документацією.
Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача про нікчемність Договору № 57/2011 від 11.11.2011 року, укладеного між позивачем та ТОВ «Респект-2000», оскільки ці доводи ґрунтуються на припущеннях, не підтверджуються належними доказами та спростовуються доказами, наданими представником позивача.
Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
Частина друга ст. 215 Цивільного кодексу України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
За правилами ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до вимог ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Частиною третьою цієї статті Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Для застосування санкцій, передбачених ст. 228 Цивільного кодексу України, необхідними є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентом до бюджету.
Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
У відповідності до частини першої та четвертої ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав, що дозволяли б дійти висновку про нікчемність чи недійсність вище вказаних правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Респект-2000», а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.
Суд також звертає увагу, що, в силу положень ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.
Відповідно до підпункту 14.1.127 пункту 14.1. статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій матеріальній або не матеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку.
Враховуючи вищевикладене, право на формування валових витрат у платника податку виникає лише за умови фактичного придбання, зокрема, товарів (робіт, послуг), витрати з придбання яких відносяться до складу валових витрат та підтверджуються первинними документами, тобто документами, які складаються під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення.
Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України до складу валових витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
З матеріалів справи вбачається, що позивач відніс витрати по взаємовідносинам з ТОВ «Респект-2000» до складу валових та сформував податковий кредит на підставі первинних документів, які складені відповідно до вимог чинного законодавства.
Згідно з п.184.1 ст.184 ПК України, реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати анулювання реєстрації платника податку.
Зі змісту наведених положень Податкового кодексу України випливає, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, характер яких залежить від статусу платника (продавець чи покупець), в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту. Податкова накладна має силу податкового і одночасно розрахункового документа за умови її складання особою, зареєстрованою як платник податку у порядку, передбаченому статтею 201 Податкового кодексу України.
Відповідно до п.198.1 та п.198.3 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно інформації з офіційного сайту Державної податкової служби України, свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Респект-2000» було анульоване 08.02.2012 року, тобто після того, як було виконано зобов'язання за Договором № 57/2011 від 11.11.2011 року.
З огляду на те, що судом було встановлено наявність усіх обов'язкових підстав для формування позивачем податкового кредиту за результатами господарських відносин із вказаним контрагентом за спірний період, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для донарахування позивачу суми податку на додану вартість та податку на прибуток оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Беручи до уваги вищенаведене у сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, з огляду на що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 2, 6, 7, 17, 94, 97, 158, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Позов Закритого акціонерного товариства «Київбуделектротранс» задовольнити повністю.
2. Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби від 14.11.2012 року № 0000822260 та від 14.11.2012 року № 000812260.
3. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 861,02 грн. на користь Закритого акціонерного товариства «Київбуделектротранс» за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби за рахунок бюджетних асигнувань.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленим статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя К.М. Кобилянський