Справа № 22-ц-7039/12 Головуючий у І інстанції Медвідь Н.О.
Провадження № 22-ц/780/614/13 Доповідач у 2 інстанції Даценко Л.М.
Категорія 4 26.02.2013
Іменем України
21 лютого 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді Савченка С.І.,
суддів Даценко Л.М., Панасюка С.П.
при секретарі Клименко В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 жовтня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування за заповітом,
встановила:
У вересні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом до Шпитьківської сільської ради, в якому посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його баба ОСОБА_4, після смерті якої відкрилася спадщина на земельну ділянку площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, та земельну ділянку площею 0,05 га - для ведення особистого селянського господарства, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1.
Згідно заповіту, посвідченого 02 лютого 2007 року секретарем виконкому Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, померла все своє майно заповіла йому, своєму внуку. Інших спадкоємців у померлої не було.
Позивач звернувся в Першу Київську обласну державну нотаріальну контору з тим, щоб отримати свідоцтво про право власності на зазначену спадкову землю, але постановою від 27 серпня 2009 року йому відмовлено у вчиненні нотаріальної дії у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на зазначені земельні ділянки на ім"я померлої ОСОБА_4
Державні акти на право власності на земельні ділянки були виготовлені після смерті спадкодавиці, тому не можуть бути зареєстровані у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю і видані йому на руки, так як ОСОБА_4 померла і надати їх нотаріусу він не має можливості.
Тому звернувся в суд з даним позовом, в якому просив визнати за ним право власності на зазначені земельні ділянки в порядку спадкування за заповітом з підстав, передбачених ст. ст. 392, 1216-1223, 1225, 1233, 1268, 1296, 1297 ЦК України.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 жовтня 2009 року позов задоволено, визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку площею 0,25 га, надану для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, та земельну ділянку площею 0,05 га, надану для ведення особистого селянського господарства, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 в порядку спадкуванням за заповітом.
У апеляційній скарзі ОСОБА_2, особа, яка не брала участі у справі, але вважає, що суд вирішив питання про її права та обов'язки, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові, посилаючись на неповне з"ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції від 06 жовтня 2009 року в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Визнаючи за позивачем право власності на земельні ділянки в порядку спадкування за заповітом, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на вказані в позові земельні ділянки площею 0,25 га та 0,05 га, надані для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства. Тому вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними.
Однак, з такими висновками суду першої інстанції погодитись неможливо, оскільки вони не відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
При вирішенні справи судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4, яка згідно заповіту від 2 лютого 2007 року заповідала все своє майно своєму внуку ОСОБА_3
Згідно двох державних актів на право власності на земельну ділянку, ОСОБА_4 на підставі рішення Шпитьківської сільської ради від 01.12.2006 року є власником земельних ділянок площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, та площею 0,05 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованих за адресою АДРЕСА_1.
Встановлено, що ОСОБА_4 за життя не одержала зазначені державні акти на право власності на земельну ділянку та не здійснила їх державну реєстрацію.
Відповідно до ст. ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Оскільки склад спадщини визначається на час її відкриття відповідно до вимог ст. 1218 ЦК України, то при з'ясуванні питання про обсяг набутих позивачем за заповітом прав і обов'язків відповідно до ст. 214 ЦПК України предметом судового дослідження мало бути питання про те, яка сукупність прав і обов'язків належала ОСОБА_4 на момент її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1.
Згідно з ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Абзацом 3 ч. 2 ст. 331 ЦК України передбачено, що якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Згідно з ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Право приватної власності на землю набувається і реалізується громадянами та юридичними особами виключно відповідно до закону. Підстави та умови набуття цих прав передбачені у главі 19 ЗК України.
Зокрема, відповідно до п. "а" ч. 2 ст. 116, ст. 118 ЦК України громадяни набувають права власності на земельні ділянки шляхом безоплатної передачі їм земельних ділянок, що знаходяться у їх користуванні.
За змістом ч. 1 ст. 118 ЗК України право на приватизацію земельної ділянки належить особам, у користуванні яких ця земельна ділянка знаходиться.
Набуття права власності на землю в тому числі і з підстав, передбачених ч. 1 ст. 118 ЗК України, включає певну сукупність юридичних дій, з якими закон пов'язує виникнення, зміну і припинення правовідносин.
Частиною 1 ст. 125 ЗК України в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Проте, суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про те, що після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на вказані в позові земельні ділянки, оскільки право на ці земельні ділянки остання в установленому законом порядку не набула, вони не належали їй на праві власності, а тому не входять до спадкової маси.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про задоволення позову, оскільки на момент смерті у спадкодавця не виникло право власності на зазначені в позові земельні ділянки, а відтак вони не можуть бути предметом спадкування. Тому права позивача не порушені і захисту в судовому порядку не підлягають.
Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з підстав, передбачених ст. 309 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 312, 313-314, 316-317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 жовтня 2009 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_3 до Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування за заповітом відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді