Справа № 2-8141/11 Головуючий у 1 інстанції:Івасюта Л.В.
Провадження № 22-ц/773/72/13 Категорія: 27 Доповідач: Карпук А. К.
20 лютого 2013 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Карпук А К
суддів - Здрилюк О.І., Веремчук Л.М.
при секретарі Шереметі Т.Г.,
з участю представника ПАТ "Діамантбанк" - Николиній І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк», третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус ОСОБА_4 про визнання протиправними дії щодо підняття процентної ставки за кредитним договором та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду від 20 листопада 2012 року
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 20 листопада 2012 року в позові відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_3 просить скасувати це рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції -залишенню без змін з наступних підстав.
Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 19 червня 2008 року між позивачем та Публічним акціонерним товариством (далі - ПАТ) "Діамантбанк", який є правонаступником акціонерного банку "Діамант", було укладено договір про іпотечний кредит (далі-Договір), згідно з умовами якого відповідач надав позивачу кредитні кошти в розмірі 196000,00 грн., шляхом зарахування на поточний рахунок позивача, строком до 18 червня 2013 року, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 14,5%.
Відповідно до п.1.7 цього договору, позивач погодився з тим, що належні Кредитору, тобто, банку, права вимоги за вказаним договором будуть запропоновані ним до відступлення Державній іпотечній установі у зв'язку з тим, що кредитування позивача здійснюється відповідачем згідно стандартів надання рефінансування та обслуговування іпотечних житлових кредитів Державної іпотечної установи.
21 жовтня 2008 року позивача повідомлено шляхом вручення листа особисто про відступлення права вимоги Державній іпотечній установі з зазначенням реквізитів нового Кредитора (а.с.38).
Підставою для цього став Договір відступлення права вимоги від 14 жовтня 2008 року, укладений між Акціонерним банком "Діамант" та Державною іпотечною установою (а.с 36-37)
Однією із умов Договору відступлення, передбаченою в п.2.3, розділі 4 є надання державній іпотечній установі права зворотнього відступлення прав вимоги в разі прострочення Позичальником сплати чергового платежу (а. с. 36-37).
Пунктом 1.8. Договору передбачено, що в разі настання події, незалежної від волі сторін вказаного договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів відповідача, а саме: у випадку та з дати неприйняття Державною іпотечною установою відступлення прав вимоги до позивача за цим договором або їх зворотного відступлення відповідачу, процентна ставка, вказана в п.1.1 Кредитного договору (14,5%) автоматично змінюється на діючу у відповідача станом на таку дату процентну ставку за користування іпотечними житловими кредитами для фізичних осіб, про що відповідач письмово, рекомендованим листом повідомляє позивача, та надає документи в підтвердження настання події, яка стала підставою для зміни процентної ставки за користування кредитом за цим договором, протягом одного робочого дня з дати отримання кредитором письмової інформації про настання вказаної події (а.с.39-40).
У зв'язку з допущенням позивачем ОСОБА_3 прострочення сплати чергового платежу, Державна іпотечна установа листом № 2404-3 від 22.06.2011 р. повідомила відповідача про зворотнє відступлення прав вимоги за кредитним договором, з детальним наведенням підстав та доказів зміни процентної ставки та надано довідку про діючу відсоткову ставку, який позивач особисто отримав 13 липня 2011 року, про що свідчить його підпис на листі. (а. с. 31-34)).
Відповідач своїми діями щодо зміни відсоткової ставки за Кредитним договором вимог положень ст.1056-1 ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів» не порушив, оскільки положення вказаних норм щодо заборони змінювати в односторонньому порядку процентну ставку, вступили в дію згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» ід 22.09.2011 року, вже після здійснення оскаржених дій.
Враховуючи наведене, а також те, що відповідачем дотриманий порядок повідомлення позичальника про зміну відсоткової ставки суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність порушення прав позивача з боку відповідача.
Крім того, як було встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 15 серпня 2011 року відповідач звернувся до третьої особи із заявою про вчинення виконавчого напису на іпотечному договорі, посвідченому приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_1 19 червня 2008 року, та зареєстрованому за № 1533 з метою звернення стягнення на нерухоме майно житлового призначення, розташованого в АДРЕСА_1.
Відповідно до ч. 1 ст. 88 Закону України "Про нотаріат", нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Згідно абзацу 5 п. 283 "Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій" виконавчий напис на іпотечному договорі, що передбачає задоволення вимоги іпотекодержателя за основним зобов'язанням, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачено умовами основного зобов'язання, вчиняється нотаріусом за умови подання іпотекодержателем документів, достатніх для встановлення безспірності заборгованості та прострочення виконання зобов'язання.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 1172 від 29 червня 1999року до документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів відносять нотаріально посвідчені угоди та документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Згідно зі ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність" документами, що підтверджують безспірну заборгованість позивача за тілом кредиту, відсотків за користування кредитними коштами, нарахованих штрафу , пені відповідно до умов кредитного договору є первинні документи (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки і сам кредитний договір).
Судом встановлено, що відповідачем було надано всі необхідні документи, які визначені вищезазначеними нормами законодавства України, для вчинення виконавчого напису нотаріусом. Після отримання позичальником вимоги щодо погашення заборгованості, у визначений термін зобов»язання не було виконано, як і не виконано на сьогоднішній день.
Крім того, позивач при зверненні до суду не заперечував ні наявності заборгованості, ні її розміру.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Позивачем не наведено і не подано жодного доказу, який свідчив би про неправомірність дій банку щодо збільшення відсоткової ставки та вчинення виконавчого напису нотаріусом.
Переглядаючи правильність рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що Луцький міськрайонний суд, з врахуванням положень ч.1, 4 ст. 60 ЦПК України обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Посилання апелянта на те, що виконавчий напис щодо звернення стягнення на нерухоме майно було вчинено з порушенням та включення до нього напису витрат за його вчинення у розмірі 1700 грн. суперечить положенням Закону України "Про захист прав споживачів", не заслуговують на увагу, оскільки вони є власним помилковим тлумаченням наведених в скарзі норм матеріального права, а тому не можуть спростовувати висновків суду.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 відхилити, а рішення Луцького міськрайонного суду від 20 листопада 2012 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий
Судді