Справа №0603/2-138/11
Провадження № 2/603/28/12
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И .
18.02.2013року. Бердичівський міськрайонний суд в складі: головуючого -судді Хавронюк О.Л., з участю секретаря - Лободи В.Л.,сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Бердичеві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільнонажитого майна та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права на частку у спільному майні,поділ майна
Сторони звернулись до суду з зазначеними позовами з тих підстав, що вони не можуть добровільно вирішити питання про розділ спільно нажитого майна . ОСОБА_1 згідно позову та уточнень до нього(т.2 а.с.119-125) просить визнати за ним право власності на 33,5% частин квартири № № 2 з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 вартістю 31448 грн., визнати за ним право власності на ? частину земельної ділянки біля будинку .Позивач також просить стягнути з відповідачки 27525 грн. вартості будівельних матеріалів, використаних для будівництва магазину „ІНФОРМАЦІЯ_1" , 29514 грн. одержаних відповідачкою доходів від підприємницької дільності за 2009-2010 рік. Вказує, що будинок був ними придбаний за спільні кошти від продажу однокімнатної квартири,за рахунок позичених грошей та коштів,які отримала колишня дружина від продажу спадкового майна . В будинку ними також проводились добудови,земельна ділянка була приватизована, а тому він просить визнати за ним право власності на частину будинку,на половину земельної ділянки. Відповідачка є приватним підприємцем. Ними було збудовано магазин „ІНФОРМАЦІЯ_1 „,для його оформлення та будівництва були закуплені матеріали на загальну суму 27525 грн, це майно належить до спільної сумісної власності , а тому він має право на половину витрачених коштів.Крім того просить стягнути половину доходів позивачки від підприємницької діяльності .
В зустрічному позові з уточненнями до нього ( т.2 а.с.25-31)ОСОБА_2 вказує,що в придбання спірної квартири були вкладені її особисті кошти від продажу спадкового майна в сумі 9540 грн, кошти від продажу однокімнатної квартири в розмірі по 1750 грн.,що належали їй, позивачу та 2 їх синам. В подальшому вони спільно добудували коридор, кухню, ванну, а в 2007 році на її ім"я було видано свідоцтво про право власності на квартиру,як окремий об"єкт .З врахуванням вкладених особисто коштів позивач вважає, що її частка в квартирі та господарських спорудах становить відповідно 79,57% та 94,5 %.Оскільки частка відповідача в квартирі та господарських спорудах є назначною,не може бути виділена в натурі , то просить припинити його право власності на неї,визнати за нею право на будинковолодіння в цілому. ОСОБА_2 вказує, що отриманий нею 27.07.2007 року кредит в загальній сумі 13400 доларів США (приблизно 60 тисяч гривень )були використані на потреби сім"ї. Так, 46201, 97 грн. було внесено на погашення попереднього кредиту на ім"я позивача, а решта -на придбання меблів, домашньої техніки. За період їх спільного проживання було нараховано 4652, 03 грн. заборгованості за електроенергію .При поділі майна їх зобов"язання перед третіми особами також підлягають розділу , а тому просить стягнути на її користь 1666106 грн. частки в спільних зобов"язаннях( 163780,15 грн. перед банком та 2326 грн. перед енергопостачальником ).Оскільки ОСОБА_1 продав 2 автомобілі, що є їх спільною сумісною власністю, то просить стягнути на її користь ? частину їх вартості в сумі 73628 грн, що становить 36814 грн.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 заявлені ним вимоги підтримав повністю з підстав, викладених в позові,щодо зустрічного позову заперечив.Вказав, що вартість будинку,який вони купили, в договорі вказана занижена, фактично вони придбали його за більшу ціну 22500 грн..В даний час розділ квартири згідно з висновком експерта неможливий, отримати грошову компенсацію він не згоден, має намір проживати в квартирі, а тому заявив окремий позов про встановлення порядку користування квартирою.В будівництво магазину він вклав значні кошти та зусилля, а тому має право на отримання грошової компенсації.Відповідачка завдяки йому є приватним підприємцем, отримує доходи, а тому він має право на половину її доходів. Ніякого відношення до акту енергопостачальної компанії та боргів він не має. Він знає про отриманий ОСОБА_2 кредит , проте йому невідомо на які цілі він був використаний . В шлюбі ним дійсно купувались автомобілі, але всі вони були продані під час шлюбу , а гроші використані на будівництво магазину, добудову квартири, навчання дітей.
Відповідачка ОСОБА_2 первісний позов невизнала, зустрічні вимоги підтримала повністю. Ствердила, що кредит був отриманий нею в інтересах сім"ї.Спочатку платив позивач,потім вони вносили спільні кошти, на даний час тільки вона продовжує погашати кредит , про що представила суду квитанції.Автомобілі позивач продав після припинення шлюбу. Вона згоди на це не давала, а тому просить стягнути на її користь половину їх вартості . Доводи позивача про позичені гроші у Безкоровайного є неправдивими, розписка є підробленою, вона звернулась з цього приводу в органи міліції.Вона внесла на депозит суду гроші за вартість частки, що належить позивачу . Всі накладні на придбання будівельних матеріалів є підробленими, цей факт також перевіряється органами міліції. При будівництві кіоску цегла взагалі не використовувалась, це була не капітальна споруда , будівництво було влітку 2004 року,а накладні за 2006 рік.Доходи від підприємницької діяльності є її особистою працею,а тому такі вимоги не визнає, крім того, в довідках вказано не дохід, а валовий дохід.Збитки були нараховані Бердичівським РЕМ як штрафні санкції за те, що вони крали електроенергію , це спільне зобов"язання виникло в шлюбі.
Представник третьої особи -ПАТ КБ „Приватбанк" в судове засідання не з"явився, подав заяву про слухання справи без участі представника . Згідно письмової заяви отриманий ОСОБА_2 кредит вважає спільним майном подружжя .
Вислухавши пояснення сторін , свідків, дослідивши надані докази , суд прийшом до висновку про часткове задоволення первісного та зустрічного позову виходячи з наступного.
Судом встановлені наступні факти і відповідні їм правовідносини.
Сторони перебували в шлюбі з 29.12.1984 року,шлюб мід ними розірвано згідно з рішенням Бердичівського міськрайонного суду від 2.04.2010 року (т.1 а.с.8, 69).
1.03.2002 року ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу (т.1 а.с.11)придбала у власність 46/100 ідеальних частин житлового будинку під номером АДРЕСА_1 вартістю 10729 грн..На підставі свідоцтва про право власності від 20.07.2007 року ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 (т.1 а.с.58-60, реєстраційна справа Бердичіського МБТІ № 1455).Згідно Державного акту про право приватної власності на землю (а.с.20)ОСОБА_2на підставі рішення виконкому Бердичівської міської ради від 23.03.2002 року № 197 є власником 0,0515 га земельної ділянки в АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку.
Отже, відповідачкою, як одним із подружжя в період шлюбу (2002 рік) придбано 46/100 ідеальних частин будинку, а тому в силу статей 22, 24 КпШС України, в подружжя виникла спільна сумісна власність.Після проведенення добудов ОСОБА_2.20.07.2007 року отримала свідоцтво про право власності на квартиру № 2.
Згідно з ч. 3 ст. 368 ЦК України та ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ст. 70 СК України).
Доводи відповідачки ОСОБА_2 про те, що в придбання спірної квартири вкладено її особисті кошти, а тому її частка становить 79,57%, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи . Представлені договори купівлі продажу спадкового майна, квартири по вул.Котовського в м.Бердичеві (т.1 а.с.88,89)не можуть бути визнані доказом того , що придбана квартира № 2 є роздільним майном подружжя,у сторони виникло право спільної сумісної власності подружжя на роздільне майно, як це було визначено ст.ст.24,25 КпШС України, чинних на час придбання нерухомого майна . Покази свідків ОСОБА_4,ОСОБА_5 про те, що в придбання будинку по вул.Ново-Іванівській в м.Бердичеві сторони вклали кошти із продажу квартири по вул.Котовського, будинку ,який ОСОБА_2 отримала в спадщину не можуть бути визнані належними доказами набуття ОСОБА_2 право власності на 79,57%, квартири ¹ 2.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. 2 ст. 71 СК України).
Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (ч. ч. 4, 5 ст. 71 СК України).
Крім того, у п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" роз'яснено, що, вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема, неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.
ОСОБА_2 внесла на депозит суду вартість частки ОСОБА_1,яка розрахована нею самою в сумі 7733 грн.(т.2 а.с.77), відповідно 20,43% в квартирі № 2 та 5,5% в господарських спорудах . ОСОБА_1 на отримання грошової компенсації категорично не погоджується, щодо розміру часток в спільному майні між ними існує спір. Отже , присудження грошової компенсації не може мати масце, а тому вимоги ОСОБА_2.в частині припинення права власності ОСОБА_1 на частину квартири №2 з господарськими спорудами,виплати йому грошової компенсації задоволенню не підялгають.
Суд, виходячи із вимог ч. 1 ст. 60 СК України щодо рівності часток в майні, набутого подружжям за час шлюбу, а також відповідно до вимог ст.10 ЦПК України щодо розгляду справи в межах заявлених вимог,прийшов до висновку про підставність вимог позивача щодо визнання за ним права власності в межах заявлених вимог - на 33,5% квартири № 2 , господарських споруд , а за відповідачкою на 66,5 % квартири № 2 , господарських споруд.
Згідно з висновком експертизи (т.2 а.с.2-13)поділ квартири № 2 відповідно до часток 33,5% та 66,5 % не вбачається можливим.Оскільки неподільна річ не може бути реально поділена між сторонами відповідно до їх часток, то визнання судом ідеальних часток подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишення майна у їх спільній частковій власності не суперечить вказаним вище нормам Сімейного Кодексу України.
При вирішенні вимог щодо визнання права власності на земельну ділянку ,яка отримана у власність ОСОБА_2 для обслуговування квартири № 2 суд враховує наступне. Оскільки одним із подружжя в період шлюбу (2002 рік) придбано будинок, в подружжя виникла спільна сумісна власність, тобто право іншого з подружжя на ? частину будинку. Оскільки для обслуговування цього будинку виділена у власність земельна ділянка, то у ОСОБА_1 , за яким визнається право власності на 33,5% будинку, у такій самій частці виникає й право власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування будинку, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.Наведе не суперечить ст. ст. 328, 331, 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України, щодо позовних вимог про визнання права власності на частину будинку та земельної ділянки в розмірі частки права власності у спільному майні, тому що воно є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з положеннями п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.Згідно з експертним висновком вартість квартири № 2з господарськими будівлями, спорудами та земельною ділянкою становить 93874 грн.. Суд визнає и за ОСОБА_1 право власності на 33,5% квартири АДРЕСА_1 вартістю 31448 грн. , а за ОСОБА_2 право власності на 66,5 % квартири № 2 , господарських споруд та земельної ділянки по АДРЕСА_1 вартістю 62426 грн.
ОСОБА_2.з 17.04.2002 року зареєстрована як фізична особа-підприємець (т.1 а.с.23 ).Відповідачці 26.06.2003 року надано дозвіл на розміщення об"єкта сфери торгівлі -кіоска по АДРЕСА_1,право власності на кіоск не зареєстровано (т.1 а.с.21-22,63 інвентаризаційна справа Бердичівського МБТІ № 1455, а.с.111-112,122).Позивачем не доведно факту будівництва саме магазину „ІНФОРМАЦІЯ_1", є дані лише про встановлення кіоску без найменування . До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва (частина третя статті 331 ЦК). Представлені позивачем ОСОБА_1 докази щодо понесних витрат на придбання будівельних матеріалів -накладні,довідка на придбання шифера,плитки, клею, цегли ,сантехнічних виробів (а.с.66,67,129.130,133) заявлених вимог щодо вартості будівельних матеріалів, використаних для будівництва саме магазину „ІНФОРМАЦІЯ_1" не стверджують .
Обсяг виручки від реалізації товарів(робіт, послуг) ОСОБА_2як суб"єкта підприємницької діяльності за 2009 рік склав 12 000 грн.(в тому числі за 4 квартал - 3000 грн.), за 2010 рік -170134 грн.(т.2 а.с.275-277). Доходи подружжя від підприємницької діяльності відповідно до ч.2 ст.61 Сімейного Кодексу України є об"єктом права спільної сумісної власності , а тому в силу ст.ст.69, 70 Сімейного Кодексу України підлягають поділу в рівних частинах. Суд задовільняє такі вимоги в межах заявлених вимог відповідно до ст.11 ЦПК України , а саме 29 514 грн. одержаних доходів від підприємницької дільності.
27.07.2007 року ОСОБА_2 уклала кредитний договір під заставу квартири ,згідно з договором на строк по 26.07.2017 року включно отримала кредит в розмірі 12000 доларів США на споживчі цілі та 1400 доларів США на сплату страхових внесків(т.1 а.с.92-97). Згідно із ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї,в силу ст.65 Сімейного Кодексу України створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Це означає, що дружина та чоловік незалежно від припинення шлюбу мають рівні права та обов'язки щодо спільно нажитого у шлюбі майна, оскільки розірвання шлюбу не звільняє подружжя від зобов'язань за кредитом.Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. п. 23, 24 постанови від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).Доводи ОСОБА_2 про те, що кредитний договір було укладено в інтерсах сім"ї, стверджені змістом угоди щодо цільового призначення кредиту - на споживчі цілі , позивачем ОСОБА_1 не спростовані, стверджені поясненнями свідків ОСОБА_4,ОСОБА_5 про те, що сторони за рахунок отриманого кредиту розраховувались за борги по іншим зобов"язанням, придбавали меблі, тощо. Таким чином, боргові зобов'язання перед позикодавцем несуть сторони, а не тільки той із подружжя, хто підписав кредитний договір.Зустрічні вимоги ОСОБА_2 про відшкодування їй 1/2 частини суми погашеного кредиту з процентами за його користування знайшли своє підтвердження частково : за період квітень - грудень 2011 року у розмірі 667,19 доларів США , про що представлено квитанції (т.2 а.с.33-34).
27.04.2010 року в присутності побутового споживача ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 складено акт про порушення Правил користування електричною енергією ,за що нараховано збитки в сумі 4652,03 грн., договір про користування електричною енергією укладено з ОСОБА_2 6.12.2004 року (т.1 а.с.104-108,136). Правовідносини з постачання фізичним особам електричної енергії регулюються статтею 714 ЦК України, статтями 24 - 27 Закону України "Про електроенергетику", Правилами і Методикою визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією.Відповідно до статті 26 Закону України "Про електроенергетику" споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Споживач енергії несе відповідальність за порушення умов договору з енергопостачальником та Правил згідно із законодавством України. За таких обставин, зобов"язання за вказаним договором виникло у ОСОБА_2, яка в силу ст. 714 ЦК України,договору прийняла обов'язок дотримуватись Правил користування електричною енергією, як споживач(абонент), в даному випадку, на підставі договору від 6.12.2004 року.А тому саме ОСОБА_2 зобов"язана нести відповідальність за порушення зобов"язання і відшкодовувати заподіяні збитки, її вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Суд відмовляє в задоволенні вимог ОСОБА_2 щодо стягнення на її користь ? частини вартості 2 автомоблів: ВАЗ-21099 та ВАЗ -21043, що становить 36814 грн., оскільки позивачем не доведено факту наявності такого майна на час розірвання шлюбу .Матеріали справи (т.1 а.с.68, 152,153 )свідчать,що вказані автомобілі на праві власності ОСОБА_1 не належать з 17.12.2009 року та з 19.09.2006 року ,відчужені в період шлюбу , отже не належать до спільного майна подружжя, що підлягає розділу на час вирішення спору судом .
Суд, відповідно до ст.88 ЦПК України відшкодовує позивачу ОСОБА_1 витрати в сумі 1692 грн. (т.1 а.с.262)за проведення експертизи,в зв"язку із частковим задоволенням вимог про розділ нерухомого майна , відповідачці ОСОБА_2 такі витрати відшкодуванню не підлягають через відмову у задоволенні вимог про припинення права власності на нерухоме майно.
Керуючись ст.ст. 10,11,60,,88, 212-215,209,218 ЦПК України, суд,-
Позови ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 33,5% квартири АДРЕСА_1 вартістю 31448 грн.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 66,5 % квартири № 2 , господарських споруд та земельної ділянки по АДРЕСА_1 вартістю 62426 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 29 514 грн. одержаних доходів від підприємницької дільності за 2009-2010 рік.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 частину суми погашеного кредиту з процентами за його користування за період квітень - грудень 2011 року у розмірі 667,19 доларів США за кредитним договором від 27.07.2007 року, укладеним між ОСОБА_2 і закритим акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк".
В задоволенні решти вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовити за безпідставністю .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1692 грн. витрат за проведення експертизи.
Повернути ОСОБА_2 7733 грн., внесених на депозит Бердичівського міськрайонного суду р/р 26278626 ТУ ДСА України в Житомирській області згідно квитанції 3009.118.1 від 3.04.2012 року .
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційний суд Житомирської області через Бердичівський міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення.
Суддя :