Справа №407/254/2012
п/с 2/174/47/2013
19 лютого 2013р. Вільногірський міський суд Дніпропетровської області
у складі головуючого судді Болоніної М.Б.
при секретарі Шараповій О.О.
за участю позивача ОСОБА_1
представника позивача адвоката ОСОБА_2
третьої особи ОСОБА_3
відповідача ОСОБА_4
представника відповідача адвоката ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Вільногірську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 (третя особа - ОСОБА_3) про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на 1/2 частку у спільному майні подружжя без виділу частки в натурі та визначення порядку користування спільним майном,
До суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до колишнього чоловіка ОСОБА_4 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на 1/2 частку у спільному майні подружжя без виділу частки в натурі та визначення порядку користування спільним майном, де зазначає наступне.
Шлюб між нею та відповідачем було укладено 26.08.1983р. і зареєстровано виконкомом Лихівської селищної ради П'ятихатського р-ну Дніпропетровської обл., у шлюбі народились їх спільні діти - сини ОСОБА_3, 1983р.н. та ОСОБА_6, 1985р.н., які на цей час є повнолітніми. Син ОСОБА_3 зареєстрований та мешкає разом з відповідачем у спірній квартирі, син ОСОБА_6 зареєстрований та мешкає у м.Дніпродзержинську Дніпропетровської обл.
Шлюб між сторонами було розірвано за рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 18.04.2008р., яке сторонами по справі не оскаржувалось і на цей час набрало законної сили.
Під час шлюбу сторонами за спільні кошти за договором купівлі-продажу від 07.06.1995р. було придбано квартиру у АДРЕСА_1, яка за законом є їх спільною сумісною власністю, загальною площею 59,6кв.м, відновлювальна вартість якої становить 15 000грн., квартира складається із трьох ізольованих жилих кімнат розмірами (за технічним паспортом на житло): кімната « 4» жилою площею 7,3кв.м; кімната « 6» жилою площею 11,9кв.м; кімната « 7» жилою площею 17,5кв.м, загальною жилою площею 36,7кв.м, а також із приміщень загального користування: коридорів, комори, вбиральні, ванної кімнати, лоджії та балкону.
Крім того, під час шлюбу з відповідачем за спільні кошти згідно з договором купівлі-продажу житлового будинку від 11.05.2005р., ними було придбано житловий будинок з господарськими будівлями вартістю 22 550грн., загальною площею 79,1кв.м, жилою площею 32,6кв.м, розташований на земельній ділянці площею 2500кв.м, що знаходиться у АДРЕСА_2.
Відповідно до положень ст.60 СК Україні, все майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав самостійного доходу.
Таким чином, оскільки спірне житло було набуте сторонами в період шлюбу, позивач вважає, що спірні квартира та будинок є їх спільною сумісною власністю.
Відповідно до положень ст.70 СК України частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Ніяких домовленостей щодо розподілу часток у спільному майні, в тому числі й спірному домоволодінні та квартирі, між нею та відповідачем не було, шлюбний договір між ними не укладався, в зв'язку з чим, вона має законне право власності на 1/2 частку у спірному житлі, переліченому вище.
Крім того, оскільки і квартира, і садиба були зареєстровані за відповідачем та договори купівлі-продажу зазначеного житла також укладались з відповідачем, він на цей час у категоричній формі заперечує її право власності на спірне майно та чинить їй перепони в його користуванні за призначенням - виганяє її з квартири та не допускає до садиби у с.Комунарівка П'ятихатського району, що й змушує її звертатися з цим позовом до суду за захистом своїх прав та майнових інтересів.
Оскільки спірна квартира складається з перелічених вище трьох жилих приміщень, які є ізольованими, позивач вважає, що можливим та доцільним буде встановити наступний порядок користування жилими приміщеннями у квартирі, виходячи із розрахунку 9кв.м жилої площі на кожного мешканця квартири: виділити їй у користування окреме жиле приміщення жилою площею 17,5кв.м; залишити у користуванні відповідача та третьої особи, оскільки вони є чоловіками, жилі приміщення площею 7,3кв.м та 11,9кв.м; нежитлові приміщення залишити у загальному користуванні. Таким чином, на кожного мешканця квартири буде припадати більше 9 кв. метри жилої площі, що відповідає діючій на цей час санітарній нормі житла на кожного окремого жильця.
Позивач просить визнати спірні квартиру та будинок спільною сумісною власністю її та відповідача в рівних долях; визнати за нею право власності на 1/2 частку квартири та будинку без виділу цих часток в натурі; вселити її в спірне житло та визначити порядок користування ним згідно до запропонованого нею варіанту; стягнути з відповідача на її користь понесені нею судові витрати, пов'язані з розглядом цієї справи в суді, у тому числі по оплаті юридичної допомоги адвоката.
У судовому засіданні позивач свій позов підтримала, суду також пояснила, що з грудня 2011р. вона у спірній квартирі не мешкає через неможливість спільного проживання з відповідачем, який зловживає спиртним, приводить своїх друзів. Після її уходу відповідач поміняв замки на вхідній двері, їй ключ не надає і забороняє синові надавати їй ключ. У квартирі знаходяться її речі, вона забрала з собою лише одяг. Позивач має намір вселитися до квартири і вирішувати питання про її розподіл. Спірний будинок придбаний нею та відповідачем за спільні сімейні кошти у сумі 22 500грн., які зберігались вдома, купили будинок під дачу, тимчасово там проживали батьки відповідача.
Третя особа ОСОБА_3, повнолітній син сторін, позов підтримав, суду також пояснив, що поведінка батька змусила матір піти з квартири, після її уходу батько поміняв замки на дверях, заборонив йому пускати матір до квартири та надавати їй ключ. З травня 2012р. батько у квартирі не проживає, третя особа з ним не спілкується.
Відповідач позов не визнав, був допитаний в якості свідка, суду показав, що після розірвання шлюбу позивач пішла до іншого чоловіка, забрала речі та спільні грошові кошти, користуватися квартирою він їй не перешкоджає, ключі лежать на полиці. На думку відповідача, квартира поділу не підлягає, оскільки сплинув термін позовної давності. Спірний будинок придбали його батьки за особисті кошти від продажу будинку, де вони жили раніше, решту грошей позичили, частина грошей знаходилась у брата відповідача ОСОБА_7, відповідач та його дружина жодного грошового вкладу не вносили. При нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу будинку мати відповідача побажала оформити будинок на нього, тому він був зазначений у договорі в якості покупця.
Представник відповідача висловився за те, що відсутні підстави для задоволення позову, оскільки позивач пропустила строк позовної давності для розподілу майна і не просила його поновити, не надала доказів того, що відповідач перешкоджає їй користуватися спірною квартирою, крім того, по справі не було проведено будівельно-технічну експертизу для визначення вартості спірного майна.
Вислухавши пояснення учасників процесу, показання свідків, дослідивши та оцінивши у сукупності надані по справі докази, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст.ст.10,11 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених позивачем вимог і на підставі доказів сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У відповідності до ст.ст. 57-60 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи; ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів тощо; належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У підтвердження своїх позовних вимог позивач надала суду договір купівлі-продажу квартири у АДРЕСА_1, укладений 07.06.1995р. між АБМФ «Дніпрометалургбуд» та ОСОБА_4 (ар.с.5-6), договір №376 від 22.05.1997р., укладений між ВО ЖКГ та ОСОБА_4 про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території (ар.с.7-8), договір купівлі-продажу житлового будинку у АДРЕСА_2, укладений 11.05.2005р. між ОСОБА_8 та ОСОБА_4, та витяг про реєстрацію прав власності на нерухоме майно (ар.с.9-10,11,12), витяг з рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської обл. від 18.04.2008р. по справі №2-373/08 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу (ар.с.13), довідку житлового органу про паспортну реєстрацію сторін та третьої особи у спрій квартирі (ар.с.26), довідку КП «БТІ» про реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_4 (ар.с.40).
В обґрунтування заперечень проти позову відповідач надав заяву про застосування позовної давності (ар.с.27), технічний паспорт на спірну квартиру (ар.с.28-31), довідку ПАТ АКБ «Індустріалбанк», згідно якої на ім'я ОСОБА_7 в АКБ «МТ-Банк» 19.04.2004р. було відкрито депозитний рахунок у сумі 7 000грн. (ар.с.41).
З показань свідків, які були допитані за ініціативою відповідача, виходить наступне.
Так, свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 показали суду, що зі слів матері відповідача їм відомо про купівлю нею будинку за 22 000грн., частину грошей вона позичала, відповідач та його дружина там ніколи не жили.
З показань свідка ОСОБА_7, брата відповідача, виходить, що батьки купили спірний будинок за свої гроші, частину грошей він тримав на своєму депозитному рахунку і привіз на прохання батьків, під час нотаріального оформлення купівлі-продажу мати переписала будинок на відповідача.
Свідок ОСОБА_8 показала суду, що вона продала будинок матері відповідача, яка їй гроші віддавала частинами, у нотаріуса мати виявила бажання оформити будинок на відповідача.
Аналізуючи обставини справи, підтверджені відповідними доказами, та надаючи їм юридичну оцінку, суд доходить наступних висновків.
Згідно ст.60 СК України та ч.3 ст.368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності, тобто кожен з подружжя не зобов'язаний доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, однак може довести, що майно було придбане ним до шлюбу або у шлюбі, але за свої особисті кошти.
У відповідності до ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їх окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Під час розгляду справи судом встановлено, що спірні квартира у м.Вільногірську та жилий будинок у с.Комунарівка згідно договорів купівлі-продажу були придбані відповідачем ОСОБА_4 під час перебування у зареєстрованому шлюбі з позивачем ОСОБА_1 При цьому відповідачем не надано жодного доказу того, що кошти на придбання спірного будинку у с.Комунарівка належали йому особисто, або були йому подаровані чи ним успадковані. З пояснень відповідача та свідків виходить, що з продавцем будинку розрахувалась мати відповідача, тобто ці кошти не були особистою власністю відповідача, передача грошей відповідачу його матір'ю у порядку, встановленому законодавством (договір дарування або позики), не зафіксована.
У відповідності до вимог ст.ст.63,68 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу, тобто у результаті розірвання шлюбу співвласники перестають бути подружжям, однак правовий режим їх майна, набутого за час шлюбу, залишається попереднім - спільною сумісною власністю, але вже колишнього подружжя.
Суд вважає помилковим посилання відповідача на ст.72 СК України, яка регламентує застосування позовної давності до вимог про поділ майна, що є об'єктом прав спільної сумісної власності подружжя, оскільки у даному випадку питання щодо поділу майна між сторонами позивачем не ставиться. Крім того, зазначена стаття передбачає застосування позовної давності строком у три роки, який обчислюється не з моменту розірвання шлюбу, як про це зазначає відповідач у своїй заяві, а з дня, коли один з співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Таким чином, є доведеним, що спірні квартира та жилий будинок належать сторонам на праві спільної сумісної власності.
У той же час відсутні підстави для визнання спірного майна спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 «в рівних долях», як про це просить позивач, оскільки у відповідності до ст.368 ЦК України спільною сумісною власністю є спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності, тому у цій частині позовних вимог слід відмовити.
Згідно ст.ст.369,370 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними; співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, при цьому частки кожного з співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Позовні вимоги позивача стосуються не розподілу спільного майна подружжя, а лише попереднього визначення частки кожного з них у праві спільної сумісної власності, даних про укладення між сторонами будь-яких домовленостей або наявність рішення суду стосовно визначення часток суду не надано, тому позов ОСОБА_1 у частині визнання за нею права на 1/2 частку спірних квартири та жилого будинку суд вважає законним, однак з обґрунтування позовних вимог слід виключити посилання на ст.ст.70,71 СК України та ст.372 ЦК України, які регламентують способи та порядок поділу майна подружжя.
З цих же підстав суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на неможливість задоволення позову через відсутність даних про дійсну вартість спірного майна, яку можна встановити тільки експертним шляхом, оскільки у даному випадку не вирішується питання щодо поділу майна в натурі або виділу в натурі частки із майна.
Позовні вимоги щодо вселення позивача до спірної квартири також підлягають задоволенню, під час судового розгляду справи було встановлено, що відповідач ОСОБА_4 у грудні 2011р. поміняв замки на вхідних дверях квартири, ключі позивачу не передав і заборонив синові ОСОБА_3, який мешкає у квартирі, впускати позивача до квартири або передавати їй ключі, тобто відповідач чинить перешкоди у здійсненні позивачем права володіння, розпоряджання та користування спірною квартирою.
Приймаючи до уваги, що відповідач не надав заперечень проти запропонованого позивачем порядку користування жилими приміщеннями у спірній квартирі і не запропонував свого варіанту такого порядку, суд вважає можливим встановити порядок користування у відповідності до вимоги позивача, тим більше такий порядок фактично уклався між мешканцями спірної квартири під час їх спільного проживання після розірвання шлюбу між сторонами, до того ж відповідач у теперішній час у спірній квартирі постійно не проживає.
Згідно ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Судові витрати позивача, які підтверджені документально лише у частині оплати судового збору у сумі 214грн.60коп. (ар.с.1), підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.
Керуючись ст.ст.10,11,58-60,209,212,213,215,218 ЦПК України, ст.ст.60,63,68,69 Сімейного кодексу, ст.ст.355,368,369,370 ЦК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на 1/2 частку у спільному майні подружжя без виділу частки в натурі та визначення порядку користування спільним майном задовольнити.
Визнати квартиру у АДРЕСА_1, вартістю 15 000грн., яку було придбано за договором купівлі-продажу від 07.06.1995р., посвідченим державним нотаріусом Верхньодніпровської державної нотаріальної контори 07.06.1995р. та зареєстрованим у реєстрі за №2-2006, право власності на яку зареєстровано Верхньодніпровським БТІ 08.06.1995р. у реєстровій книзі №1, запис №31, спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_4.
Визнати жилий будинок з господарськими будівлями у АДРЕСА_2, вартістю 22 550грн., який було придбано за договором купівлі-продажу від 11.05.2005р., посвідченим приватним нотаріусом П'ятихатського районного нотаріального округу 11.05.2005р., зареєстрованим у реєстрі за №762, право власності на який зареєстровано Дніпропетровським обласним комунальним підприємством «П'ятихатське бюро технічної інвентаризації» у книзі №3, запис 56-209, спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_4.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири у АДРЕСА_1, та право власності на 1/2 частку жилого будинку з господарськими будівлями у АДРЕСА_2, без виділу часток в натурі.
Вселити ОСОБА_1 у квартиру у АДРЕСА_1.
Встановити порядок користування квартирою у АДРЕСА_2, виділивши у користування ОСОБА_1 окреме жиле приміщення жилою площею 17,5кв.м, у користування ОСОБА_4 та ОСОБА_3 - жилі приміщення жилою площею 7,3кв.м та 11,9кв.м, залишивши підсобні приміщення квартири у їх спільному користуванні.
У решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с.Лихівка П'ятихатського району Дніпропетровської області, який зареєстрований та фактично мешкає у АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженки с.Герасимівка Роменського району Сумської області, яка зареєстрована у АДРЕСА_1, фактично мешкає у АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, 214грн.60коп. у відшкодування її судових витрат.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Дніпропетровської області через Вільногірський міський суд протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Копію повного рішення в порядку ст.222 ЦПК України направити особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення.
СУДДЯ М.Б. БОЛОНІНА