73000, м. Херсон, вул. Горького, 18
тел. /0552/ 49-31-78, 42-06-22, 32-11-36
21 лютого 2013 р. Справа № 5024/1719/2012
Господарський суд Херсонської області у складі судді Чернявського В.В. при секретарі Борхаленко О.А., за участю представників учасників процесу:
прокурора Чернати Т.О.
від позивача: Токузан С.Ж.- уповн. предст., дов. № 9-31-9/21 від 15.01.2013р.
від відповідача: Доценка К.С.- уповн. предст., дов. від 11.12.2012р.
від третіх осіб: ОСОБА_3
розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом прокурора м.Херсона в інтересах держави в особі Херсонської міської ради, м. Херсон
до приватного підприємства "Будівельна компанія "Камеон", м. Херсон
треті особи без самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_3, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, АДРЕСА_1,
про визнання права власності та витребування майна.
Про обставини справи зазначено в ухвалах суду від 18.12.2012р., 10.01.2013р., 31.01.2013р., якими розгляд справи відкладався.
Останньою з ухвал до участі у справі залучено третіх осіб без самостійних вимог, продовжувався строк розгляду справи.
У судовому засіданні 14.02.2013р. оголошувалась перерва до 14год.15хв. 21.02.2013р.
Провадження у справі порушено за позовом про визнання права власності та витребування у відповідача нежитлових приміщень площею 412,6м2 по АДРЕСА_1.
В обґрунтування вимог прокурор зазначив, що Управлінням житлового господарства виконкому Херсонської міськради наказом № 126 від 30.07.2007р. прийнято на баланс та обслуговування в числі інших будівель будинок АДРЕСА_2. Наказ видано на підставі рішення Херсонської міської ради № 490 від 06.07.2007р. про прийняття до комунальної власності територіальної громади міста названого будинку. Прийняття будинку від ВАТ "ХБК" та Регіонального відділення Фонду Державного майна України до комунальної власності відбулось за актом від 03.09.2007р.
На належні до комунальної власності приміщення площею в 400,7м2 рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 27.12.2007р. у справі № 2-5794/07 безпідставно визнано право власності за ОСОБА_50 , який продав їх 16.01.2008р. ОСОБА_51, а останній - 06.02.2008р. продав нинішньому відповідачу.
Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 27.12.2007р. у тій же справі було скасоване вказане рішення про визнання права власності, а ухвалою від 04.06.2008р. позовна заява ОСОБА_50 про визнання права власності залишена без розгляду.
Позивач підтримує вимоги прокурора.
Відповідач позов не визнав, навів письмові заперечення проти позовних вимог, які полягають у наступному.
Спір виник не з господарських відносин, а тому не є підвідомчим господарським судам України.
Відповідач є добросовісним набувачем майна, у якого це майно не може бути витребувано.
Підвали загальною площею 412,6м2 по АДРЕСА_1 є спільною власністю власників квартир цього будинку, а не власністю Херсонської міської ради.
За позовом пропущено строк позовної давності.
Відповідач заявив про застосування строку позовної давності за позовом.
Прокурор стверджував, що строк позовної давності в три роки ним не пропущено, позов заявлено в межах трирічного строку з моменту, коли прокурору стало відомо про порушення прав позивача. У травні - червні 2011р. прокуратурою м.Херсона на виконання доручення прокуратури Херсонської області № 07/1-1005 вих.11 від 15.05.2011р. проведено перевірку за фактом відчуження спірних нежитлових приміщень, про результати перевірки остаточно стало відомо зі складеної помічником прокурора Жужею М.М. 17.06.2011р. довідки про встановлені обставини, відповідно, після 17.06.2011р. розпочав перебіг строк на позов. Прокурор спочатку заявляв позов до районного суду, зазначивши в числі відповідачів фізичних осіб-попередніх власників спірного майна, проте ухвалою апеляційного суду Херсонської області провадження у справі було припинено за непідвідомчістю, після чого позов було заявлено до господарського суду Херсонської області.
Під час провадження у справі учасники процесу додатково обґрунтовували свої позиції у спорі.
Зокрема в письмових поясненнях № 98-49-12 від 20.02.2013р. (названі "відзив на відзив ПП "БК "Камеон") прокурор акцентував увагу на наступне.
Відповідно до акту приймання-передачі (внутрішнього приміщення) від 03.09.2007р. житловий будинок (об'єкт основних засобів) АДРЕСА_1 здав ВАТ "ХБК", а прийняло Управління житлового господарства в місті Херсон. Згідно п.5, 6 ст.7 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" передача об'єктів оформлюється актом приймання-передачі, який підписується головою і членами комісії. Право власності на об'єкт передачі виникає з дати підписання акта приймання-передачі, тобто Херсонська міська рада стала власником вказаного майна, з 03.09.2007р. (в т.ч. і нежитлових приміщень площею 412,6м2)
Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 27.12.2007р. по справі № 2-5794/07 за ОСОБА_50 визнано право власності на нежитлові приміщення площею 400,70м2, які знаходяться в будинку АДРЕСА_1. До розгляду справи в суді Херсонська міська рада не залучалась та участі не приймала.
Таким чином, нежитлові приміщення площею 400,70м2, які знаходяться в будинку АДРЕСА_1 вибули з володіння Херсонської міської ради за рішенням суду, а отже фактично поза її волею, і це дає можливість законному власнику після скасування такого рішення повернути майно.
Крім того, про недобросовісність набуття ОСОБА_50 права власності на нежитлові приміщення нежитлові приміщення загальною площею 412,6м2, що знаходяться в АДРЕСА_1, свідчить те, що 24.06.2008р. СВ Дніпровського ВМ ХМУ УМВС в Херсонській області порушено кримінальну справу № 010211/2-08 за фактом заволодіння шахрайським шляхом державним майном (нежитлові приміщення підвалів), по АДРЕСА_1 за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.190 КК України. На даний час досудове слідство по справі зупинено 26.07.2012р. на підставі ч.3 ст.206 КПК України (в редакції 1961 року).
Згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 16.01.2008р. ОСОБА_50 продав ОСОБА_51 нежитлові приміщення загальною площею 412,6м2, що знаходяться в АДРЕСА_1
В подальшому ОСОБА_51 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 06.02.2008р. продав приватному підприємству "Будівельна компанія "Камеон" вказані нежитлові приміщення загальною площею 412,6м2 і на даний час, згідно матеріалів інвентарної справи, власником нежитлових приміщень є ПП "Будівельна компанія "Камеон".
Рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 27.12.2007р. по справі № 2-5794/07 за заявою ОСОБА_50 скасовано за нововиявленими обставинами 05.05.2008р., а ухвалою від 04.06.2008р. по справі № 2-3265 позовна заява ОСОБА_50 про визнання права власності на вищевказані нежитлові приміщення залишена без розгляду.
Згідно зі ст.330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужено особою, яка не мала на це право, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно до ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння (п.1); було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння (п.2); вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (п.3).
Відповідно до правової позиції, встановленої постановою Верховного суду України по справі № 3-103 гс 11, у разі коли відчуження мало місце два і більше разів після недійсного (нікчемного) правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного чи нікчемного правочину, шляхом подання віндікаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених ч.1 ст.388 ЦК України.
Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. За ст.387 ЦК України власник майна має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Таким чином, Херсонська міська рада, будучи законним власником спірного майна, має право витребувати у ПП "Будівельна компанія "Камеон" нежитлові приміщення площею 400,70м2, які знаходяться в буд. АДРЕСА_1.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 02.03.2004р. у справі за конституційним зверненням ОСОБА_52 та інших громадян про офіційне тлумачення положень п.2 ст.10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень ст.1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) допоміжні приміщення жилого будинку - приміщення призначені для забезпечення та утримання будинку, а також побутового обслуговування населення за місцем проживання.
Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 27.12.2007р. по справі № 2-5794/07 за ОСОБА_50 визнано право власності на нежитлові приміщення площею 400,70м2, які знаходяться в буд. АДРЕСА_1, позначені в плані поверхів будівлі літерою "А", а саме: підвал 1-58 загальною площею 34,8м2, підвал 1-59 загальною площею 13,8м2, підвал 1-60 загальною площею 31,3м2, підвал 1-33 загальною площею 12,7 м2, підвал 1-32 загальною площею 72,2м2, підвал 1-64 загальною площею 18,2м2, підвал 1-31 загальною площею 14,8 м2, підвал V -64 загальною площею 12,6 м2, підвал 1-28 загальною площею 3,4 м2, підвал 1-30 загальною площею 12 м2, підвал 1-65 загальною площею 14,2 м2, підвал 1-28 загальною площею 11,2 м2, підвал 1-66 загальною площею 10,5 м2, підвал 1-27 загальною площею 35,7 м2, л.клітка IV загальною площею 10,5 м2, підвал 1-26 загальною площею 14,3 м2, підвал 1-71 загальною площею 22,3 м2, підвал 1-25 загальною площею 32,4 м2, л.клітка III загальною площею 13,8 м2.
В журналі внутрішніх обмірів будинку по АДРЕСА_1 (150), що міститься в інвентарній справі № 23765 на вказаний будинок зазначено фактичне використання спірного майна. Так, підвали 1-58 загальною площею 34,8 м2, 1-59 загальною площею 13,8м2, 1-60 загальною площею 31,3 м2, 1-66 загальною площею 10,5 м2 зазначені просто підвалами, при цьому вказані підвали статусу допоміжного не мають та як сарай не використовувались. Підвали 1-31 загальною площею 14,8 м2, 1-32 загальною площею 72,2 м2, І-33 загальною площею 12,7м2, 1-28 загальною площею 11,2м2 використовувались як котельні. У підвалі 1-64 загальною площею 18,2 м2 розміщувалась майстерня, у підвалі 1-65 загальною площею 14,2м2 - підстанція. Підвал 1-30 загальною площею 12м2 фактично використовувався як коридор. В підвалах 1-27 загальною площею 35,7м2 та 1-25 загальною площею 32,4м2 розміщувались пральні. У підвалі 1-26 загальною площею 14,3м2 знаходилась сушилка, а у підвалі 1-71 загальною площею 22,3м2 - роздягальня. Сходові клітки IV загальною площею 10,5м2 та III загальною площею 13,8м2 розміщені в спірних нежитлових приміщеннях.
Таким чином, спірні об'єкти не є допоміжними приміщеннями в розумінні рішення Конституційного Суду України від 02.03.2004р. у справі за конституційним зверненням ОСОБА_52 та інших громадян про офіційне тлумачення положень п.2 ст.10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень ст.1,10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків).
Крім того, згідно плану поверхів буд. АДРЕСА_1 літера "А" та журналу внутрішніх обмірів вказаної будівлі вбачається, що підвальні приміщення 1-2, 1-3, 1-4, 1-5, 1-6, 1-7, 1-8, 1-9, 1-11, I-12,1-13,1-14,1-16,1-17,1-18,1-19,1-20,1-21,1-22,1-23,1- 34,1-35,1-36,1-37,1-39,1-40,1-41,1-42,1-44, 1-45,1-46,1-47,1-48, 1-49,1-50,1-51,1-54,1-55,1-56,1-57,1-73,1-74,1-75,1-76,1-77,1-78,1-79,1-80 використовувались як сараї та їх кількість 48 відповідає кількості квартир у будинку, однак ці підвали не є предметом спору, а отже права мешканців будинку на спірні підвальні приміщення не порушуються.
Позивач дав такі пояснення у зв'язку із заявою відповідача про застосування строку позовної давності та з приводу питання про добросовісність чи недобросовісність набувача.
В даному випадку Херсонською міською радою не оспорюється правомірність набуття об'єктів нерухомості ПП "БК "Камеон", а використовується право, передбачене ст.388 ЦК України, що обумовлене наступним .
У п.3 ч.1 ст.388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. За змістом ст. 388 ЦК України добросовісним вважається придбання майна не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння. В нашому випадку. Херсонська міська не заперечує, що ПП "БК "Камеон" не знала, що купує нерухоме майно у особи, що придбала в свою чергу його у особи, яка не мала права на його відчудження. Разом із тим, п.3 ч.1 ст.388 ЦК передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто, законодавець наділяє правом законного власника повернути своє майно, що вийшло із його володіння без його бажання та такого наміру. Вперше рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона дане спірне підвальне приміщення було набуте фізичною особою без відома Херсонської міської ради, оскільки зазначеним рішенням всупереч вимогам законодавства міську раду не було залучено в якості сторони по справі до розгляду. Таким чином, вважаємо беззаперечним доказом того, що позивачу нічого не було відомо про позбавлення його непорушного права рішенням суду, той факт, що стороною по справі Херсонська міська рада не була.
Витребування майна від добросовісного набувача пов'язується передусім із тим, яким чином майно вийшло з володіння власника. Необхідною умовою для витребування власником свого майна є те, що майно вибуває з володіння власника або правомірного володільця без їхньої волі. В нашому випадку, знову ж таки, наявні всі докази того, що спірне нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 вибуло без відома Херсонської міської ради, тобто ми як позивачі наділені правом, у контексті ст. 388 ЦК України, витребувати дане майно навіть у добросовісного набувача.
За загальними правилами право на витребування майна від добросовісного набувача зберігається за власником упродовж строків набувальної давності, перегачених ст.344 ЦК. Якщо протягом встановлених цією нормою строків законний власник не витребує своє майно, право власності на нього може переходити до добросовісного набувача за набувальною давністю. Із переходом до добросовісного набувача за набувальною давністю права власності на майно, яке перебуває в його володінні, він стає законним власником. Із цього моменту право власності попереднього власника припиняється.
За загальним правилом ч.1 ст.344 ЦК України право власності на рухоме майно переходить до добросовісного набувача, якщо він відкрито та безперервно володіє ним протягом п'яти років, а на нерухоме майно - протягом десяти років.
За змістом ст. 388 ЦК України тільки законний власник має право витребувати своє майно від добросовісного набувача. При цьому здійснення власником цього права обмежується строками позовної давності, як і стверджує представник відповідача ПП "БК "Камеон", Цивільний кодекс України не передбачає спеціального строку, протягом якого законний власник повинен звернутися до суду з вимогою про витребування свого майна з чужого володіння. Тому позов про витребування власником свого майна від добросовісного набувача дійсно може бути подано в межах встановленого ст. 257 ЦК України загального строку позовної давності тривалістю у три роки. Однак, при цьому слід мати на увазі, що Кодекс не пов'язує початок перебігу строку позовної давності із тим, коли добросовісний набувач заволодів майном, як намагається впевнити суд відповідач. Початок перебігу строку, протягом якого власник може звернутися до суду з вимогою про витребування свого майна від добросовісного набувача, повинен визначатися з урахуванням вимог ч.1 ст.261 ЦК України, в якій закріплено загальне правило обчислення початку перебігу строків позовної давності для висунення вимог, щодо яких законом не встановлено спеціальних правил. Зокрема, відповідно до загального правила вказаної норми перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Якщо це встановити неможливо, перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення свого права або особу, яка його порушила. У випадку, коли особа дізнається про порушення свого права власності, але не знає особи, яка допустила його порушення, перебіг строку позовної давності починається від дня, коли вона дізналася або повинна була дізнатися про особу, яка його порушила. Наприклад, перебіг строку позовної давності починається з моменту, коли власник дізнається про особу, яка викрала його майно. В нашому ж випадку, Херсонській міській раді стало відомо про позбавлення її права власності рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона лише у 2011р.
Однак при цьому необхідно мати на увазі, що за вказаним принципом початок перебігу строку позовної давності може визначатися тільки стосовно вимог, які висуваються власником безпосередньо до особи, яка допустила порушення його права власності, наприклад, за вимогами до особи, яка, не маючи на те права, здійснила відчуження майна добросовісному набувачу або викрала його. В нашому випадку -27.12.2007р. це ОСОБА_50 АПП "БК "Камеон" не може вважатись особою, яка, набуваючи незаконно відчужуване майно, порушує право законного власника, оскільки воно своїми діями не позбавляє власника його майна. Такою особою позивач вважає ОСОБА_50, який, не маючи повноважень, відчужує майно добросовісному набувачу.
Це має важливе значення у випадках, коли майно добросовісному набувачу було відчужене неправомірним відчужувачем, в нашому випадку ОСОБА_50 продав ОСОБА_51 16.01.2008р., а 06.08.2008р. ОСОБА_51 продав майно ПП "БК "Камеон". В подібних випадках для вимоги про витребування майна від добросовісного набувача перебіг строку позовної давності починається з моменту, коли законний власник дізнався про порушення свого права, а не про особу, яка його порушила. Тобто, початком перебігу строку позовної давності є 2011р.
У контексті частини заперечень проти вимог відповідач заявив клопотання про припинення провадження у справі за непідвідомчістю спору господарським судам України.
Клопотання обґрунтоване твердженням про те, що позивач - Херсонська міська рада - не є суб'єктом господарювання, нині спірні речі відповідач у минулому набув за купівлею-продажем у фізичної особи, той договір купівлі-продажу не є господарським. Враховуючи ці твердження та зміст ст.179 ГК України, де наводиться визначення господарського зобов'язання, позивач дійшов висновку, що спірні відносини не є господарськими, позивач в них виступає не як суб'єкт господарювання.
Суд відхиляє це клопотання, оскільки і за колом учасників, і за природою спір у межах заявленого позову (а не за іншими можливими спорами у зв'язку з цими відносинами) є підвідомчим господарським судам України на підставі ст.12 ГПК України.
Треті особи у справі спільної точки зору на спір не виклали.
Від ОСОБА_6 до суду 08.02.2013р. надійшли письмові пояснення, за якими вона виклала сподівання, що судом буде прийнято законне рішення, просить розглядати справу без її участі.
За підписами від імені мешканців кв. 1, 3, 6, 7, 10, 15, 19, 24, 26, 28, 30, 32, 45, 46 АДРЕСА_1 до суду надійшов документ з навою "клопотання", за яким вони просять позов задовольнити частково, позбавити при цьому ПП "БК "Камеон" права власності на підвальні приміщення площею 412,6м2, так як всі правочини з набуття й перепродажу цього майна вважаються незаконними. Підвальні приміщення належать власникам квартир, та без відома цих власників у них вкрадені. Також у цьому клопотанні зазначено, що у визнанні права власності на ці підвали за Херсонською міською радою слід відмовити. Пославшись на рішення Конституційного суду України № 4-рп/2004 від 02.03.2004р. автори клопотання стверджують, що власники квартир у будинку є співвласниками допоміжних приміщень, в т.ч. спірного приміщення підвального приміщення, без залежності від того, створено чи ні об'єднання співвласників багатоквартирного будинку.
За підписами від імені ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_53, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_31, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_36, ОСОБА_54, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_48, ОСОБА_55 до суду надійшли письмові пояснення, в яких ці треті особи вказали наступне.
Власниками квартир у буд. АДРЕСА_1 не створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, що унеможливлює оформлення спірних підвальних приміщень у власність володільців квартир у разі його віднесення до допоміжних приміщень. Знаходження у підвалі каналізаційних труб, щитків та ін. не може визнаватися безумовною підставою віднесення їх до допоміжних приміщень. Автори пояснень вважають, що позовні вимоги мають бути задоволені на користь міської ради, а також заявляють, що у випадку, коли спірне приміщення буде знаходитись у приватній власності, вони не зможуть у разі необхідності обслуговуючій організації або мешканцям будинку потрапити до нього.
Поряд з цим у судових засіданнях 14.02.2013р., 21.02.2013р. треті особи ОСОБА_49, ОСОБА_45, ОСОБА_3 пояснювали, що підвал має належати мешканцям, тепер у ньому знаходяться труби, каналізаційні мережі, електрощитова будинку, дуже давно знаходились котельні, пральня, сушилка, роздягальня, які призначалися у період їх існування у колишніх суспільних відносинах при тодішньому рівні благоустрою, вугільному опаленні котельні будинку, розмежуванні суспільного і приватного, для обслуговування будинку, мешканців, а не інших осіб.
Відповідач в додаткових письмових поясненнях на обґрунтування своєї позиції у спорі вказав, що протягом всього часу добросовісно користувався спірним майном, не порушував прав мешканців будинку та інших осіб, сприяв мешканцям будинку в утриманні та ремонті спільних комунікацій та агрегатів теплопостачання, які знаходяться в спірному приміщенні.
Підтвердженням зазначених обставин є розроблена на замовлення відповідача проектно-кошторисна документація, договори та акти виконаних робіт щодо комунікацій та агрегатів теплопостачання, а саме: договір № 66/15 від 22.01.2010р. на реконструкцію теплопункта по АДРЕСА_1 із заміною обладнання; розрахунок прямих витрат; довідка від 19.04.2010р.; розрахунок прямих витрат; договірна ціна; договірна ціна; приймально-передаточний акт; акт огляду прихованих робіт; відомість змонтованих приладів і засобів автоматизації від 09.04.2010р.; акт від 05.04.2010р.; акт від 12.04.2010р.; акт вхідного контролю якості маті реалів; акт про закінчення монтажу від 12.04.2010р.; лист № 58 від 15.04.2010р.; акт приймання виконаних робіт за січень-квітень 2010р.; акт приймання виконаних робіт за січень-квітень 2010р.; акт приймання-передачі теплообмінівачів від 15.04.2010р.; авансовий звіт про витрачені суми від 08.04.2010р. на суму 106500 грн.; квитанції № 85, № 88, № 79, № 81, № 82 про сплату коштів підрядній організації; звіт про використання коштів на оплату підрядних робіт від 13.04.2010р. на суму 100 500грн.; перелік вихідних даних для розробки проектної документації; кошторис на розробку проектної документації; договір на розробку проектної документації від 21.01.2010р.; акт здачі прийняття робіт по розробці проекту реконструкції теплопункту; прибутковий касовий ордер та квитанція до нього від 04.01.2010р. про сплату коштів за розробку проекту; квитанція до прибуткового касового ордеру від 22.01.2010р.; рахунок № 17 від 16.11.2009р. та квитанція від 22.11.2009р. про сплату коштів за видачу технічних умов за реконструкцію; технічні умови № 24 ПТ від 29.12.2009р. на переніс водопідігрівача із заміною на новий; лист ПП "БК "Камеон" щодо проведення ремонтних робіт в системі опалення; робочий проект реконструкції теплопункту із заміною обладнання на сучасне; кошториси на проведення робіт.
Також відповідач навів судження про те, що належним та допустимим доказом підтвердження статусу та цільового призначення спірних приміщень в умовах відсутності проектно-кошторисної документації на будівництво приміщень може бути висновок експерта, а оскільки прокурором та позивачем не було заявлено клопотань про призначення відповідної судової експертизи, то підстави вимог слід вважати недоведеними.
У зв'язку з цим судженням відповідача суд зауважує, що за власною ініціативою вивчав, чи потрібні спеціальні, зокрема, будівельно-технічні знання у справі для вирішення питання про статус спірного підвалу - чи є допоміжним приміщенням, чи є нежитловим приміщенням без статусу допоміжного.
Визначення цього статусу потребує юридичних знань, знань фактичних обставин, не потребує спеціальних знань експерта, зокрема, будівельно-технічних. З цих міркувань суд під час провадження у справі не знайшов підстав для призначення експертизи.
У справі є спірним право власності на приміщення площею 412,6м2, що знаходяться у підвалі житлового будинку АДРЕСА_1. Ці приміщення знаходяться під другим, третім та четвертим під'їздами будинку. До названої площі відноситься 388,3м2 власне підвалу та 24,3м2 сходових кліток на вході до нього та в ньому.
На ці обставини учасники процесу мають однакові погляди.
Позовні вимоги сформовано у спорі між Херсонською міською радою та приватним підприємством "Будівельна компанія "Камеон" про право власності на це приміщення:
- прокурор та позивач вважають приміщення власністю позивача, оскільки весь будинок АДРЕСА_1 надійшов у власність територіальної громади за "актом приймання-передачі від 03.09.2007р. в комунальну власність відомчого житлового фонду ВАТ "ХБК", що належав (житловий фонд) до державної власності та знаходився на балансовому обліку ВАТ "ХБК". Відповідно, з дати підписання такого акту територіальна громада м.Херсона в особі Херсонської міської ради є власником спірного майна в числі іншого за актом згідно зі ст.7 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності;
- відповідач вважає себе належним власником спірного майна, оскільки без будь-яких порушень добросовісно набув його у ОСОБА_51 за 45521грн. за посвідченим нотаріусом договором купівлі-продажу від 06.02.2008р., у зв'язку з чим щодо права власності відповідача на це майно вчинено державну реєстрацію.
За результатами розгляду справи судом встановлено, що вказані як спірні за позовом приміщення, є спільною власністю власників квартир у буд. АДРЕСА_1 (вони мають статус третіх осіб у справі), відтак за цією ознакою не можуть вважатися, ні власністю Херсонської міської ради, ні власністю ПП "БК "Камеон", оскільки визначення судом права власності на спірні приміщення позивача або відповідача порушувало б існуюче право власності на ці приміщення власників квартир будинку, допоміжні приміщення в якому є спірними у справі. Тобто позивач і прокурор судяться з відповідачем щодо права, яке насправді не належить ні позивачу - Херсонській міській раді, ні відповідачу - ПП "БК "Камеон". Відтак, суд не може задовольнити на користь цього позивача ні позов про визнання права власності на майно, ні позов про витребування майна у відповідача на користь цього позивача. Поряд з цим, не встановивши дійсного права на майно позивача - Херсонської міської ради, - права яке б потребувало захисту позовом, що розглянуто, суд мотивувальною частиною рішення, встановленими фактами, застосуванням до них законодавства спростовує і стверджуване відповідачем його (ПП "БК "Камеон") право власності на спірні приміщення площею 412,6м2 у АДРЕСА_1. Ні позивач - Херсонська міська рада, ні відповідач - ПП "БК "Камеон", за оцінкою суду, не мають вважатися належними власниками спірного підвалу та сходових кліток, не є власниками цих речей. До цих висновків суд дійшов з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т.ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
Відповідно до ст.1 "Визначення термінів" Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).
Згідно з Рішенням Конституційного суду України № 4-рп/2004 від 02.03.2004р. у справі № 1-2-2004 (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 14-рп/2011 від 09.11.2011р. у справі № 1-22/2011 власники квартири дво-або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.
В мотивувальній частині названого Рішення № 4-рп/2004 від 02.03.2004р. зазначено, що оскільки відповідно до Конституції України всі суб'єкти права власності рівні перед законом, у багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власник (власники) неприватизованих квартир (їх правонаступники) і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень. Вони є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користування та розпоряджатися цими приміщеннями.
В мотивувальній частині названого рішення № 1-22/2011 від 09.11.2011р. також зазначено, що законодавством не встановлено обмежень щодо набуття права власності на допоміжні приміщення будинку залежно від підстав набуття права власності на житло. За законодавством України допоміжне приміщення у дво - або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям "мешканці" треба розуміти власників, співвласників, найманців, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб'єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об'єкт - допоміжні приміщення. Таке функціональне призначення, як обслуговування дво - або багатоквартирного будинку, має навіть і прибудинкова територія навколо нього, відтак, допоміжне приміщення може бути розташоване навіть і поза межами дво або багатоквартирного будинку.
Саме таким приміщенням - допоміжним - є спірний підвал під другим, третім та четвертим під'їздами будинку АДРЕСА_1 зі сходами, ведучими до нього (сходовою кліткою). Цей підвал функціональним призначенням нічим не відрізняється від підвальних приміщень під першим та п'ятим під'їздами будинку, які (приміщення) і фактично використовуються мешканцями будинку як допоміжні. Протиправне усунення мешканців від користування спірним підвалом ПП "БК "Камеон" не позбавляє їх права власності на нього. Як не позбавляє їх цього права неусвідомлення ними, неправильне або неповне усвідомлення сутності власних прав на спірний підвал (про таке усвідомлення слідує з письмових пояснень та клопотання у справі деяких третіх осіб - мешканців будинку, власників квартир).
Протягом провадження у справі, яке тривало 2,5 місяця, починаючи з ухвали про порушення провадження у справі від 07.12.2012р., суд витребовував у прокурора - заявника докази та обґрунтування щодо цільового призначення спірного приміщення при його проектуванні, введенні в експлуатацію та експлуатації до визнання права власності на нього за ОСОБА_50
Відповідно до документів, на які вчинено посилання за позовом при описі безпідставності набуття прав на приміщення відповідачем (зокрема договору купівлі-продажу від 06.02.2008р. між ОСОБА_51 та ПП "БК "Камеон", витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно № 17665626 від 08.02.2008р.), складовими спірних приміщень за реєстрацією БТІ є підвал 1-58 площею 34,8м2, підвал 1-59 площею 13,8м2, підвал 1-60 площею 31,3м2, підвал 1-33 площею 12,7м2, підвал 1-32 площею 72,2м2, підвал 1-64 площею 18,2м2, підвал 1-31 площею 14,8м2, підвал V-64 площею 12,6м2, підвал 1-28 площею 3,4м2, підвал 1-30 площею 12м2, підвал 1-65 площею 14,2м2, підвал 1-28 площею 11,2м2, підвал 1-66 площею 20,5м2, підвал 1-27 площею 35,7м2, л.клітка (сходова клітка) IV площею 10,5м2, підвал 1-26 площею 14,3м2, підвал 1-71 площею 34,2м2, підвал 1-25 площею 32,4м2, л.клітка (сходова клітка) III площею 13,8м2.
Окрім як даних про призначення приміщень за технічною документацією будинку в Бюро технічної документації інших документів на вимогу суду не надано. Прокурор пояснив, що ні в архівних установах, ні в органах влади, будівельній організації інших документів про призначення спірних приміщень не збереглося, а інших доказів, ніж надано у справу, щодо статусу спірних приміщень не існує, не може бути надано суду.
Як слідує з визначення терміну "допоміжні приміщення багатоквартирного будинку" в згаданій ст.1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" перелічені в статті приміщення (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення) презюмуються як допоміжні приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку. Проте у кожному випадку слід перевіряти судження про допоміжність такого приміщення, встановлювати чи не є таке приміщення нежитловим без складової допоміжності та без статусу допоміжного.
У цьому випадку матеріалами позову у спірних приміщень статус допоміжних не спростовано як не підтверджено наявності у цих приміщень статусу нежитлових без статусу допоміжності відповідно до квартир будинку, їх мешканців.
У журналі внутрішніх обмірів Технічного паспорту на будинок АДРЕСА_1 станом ще з 02.03.1981р. у графі "фактичне використання приміщень" стосовно спірних складових-підвалів зазначене таке їх призначення:
літ. І-58 - власне підвал;
літ. І-59 - власне підвал;
літ. І-60 - власне підвал;
літ. І-31, І-32, І-33 - підвал-котельна;
літ. І-64 - підвал-майстерня;
літ. І-28 - підвал-котельня;
літ. І-30 - підвал-коридор;
літ. І-65 - підвал-підстанція;
літ. І-66 - власне підвал;
літ. І-27, І-25 - пральня;
літ. І-26 - сушилка;
літ. І-71 - роздягальня.
Котельні, майстерня, електрощитова (підстанція), пральня, сушилка, роздягальня з огляду на пояснення третьої особи та на площу цих приміщень не зміюють статус підвалу, призначалися у період їх існування (окрім електрощитової - всі статуси в далекому минулому) для обслуговування будинку та побутового обслуговування мешканців з огляду на рівень благоустрою будинку у минулому (в часи пічного опалення, прання, сушіння випраного коло підігріву води таким опаленням котельні т.і.).
Зазначене первинне призначення приміщень підтверджує, а не спростовує їх допоміжність, а не статус окремого, абстрагованого від квартир та від обслуговування мешканців об'єкта.
Відповідно до наведених норм та встановлених обставин спірні приміщення мали й мають статус підвалу, сходів до нього, в ньому і у значенні наведених норм та Рішення Конституційного суду України є спільною власністю власників квартир у будинку, а власники квартир, відповідно, є співвласниками цих допоміжних приміщень. Наявність у їхньому неспірному у справі володінні інших підвалів - під першим та п'ятим під'їздами будинку ніяк не вичерпує їх права і на ці допоміжні приміщення у значенні і названих Законів, і названих рішень Конституційного суду України.
Даних (відомостей, доказів, обґрунтувань) тези про призначення спірних приміщень як недопоміжних, а окремих від приналежності для обслуговування нужд квартир та мешканців суду у справі не наведено. Суд не має підстав всупереч загальному правилу вважати приміщення підвалу не допоміжними, а окремими нежитловими без статусу допоміжних, такими, що не слідують за квартирами, не пов'язані з ними відносинами приналежності.
Прокурор та позивач не навели доказів того, що зазначені котельні, підстанція електрична, пральня, сушилка, роздягальня призначалися як окремі об'єкти для обслуговування інших суб'єктів та об'єктів, ніж мешканці будинку, квартири будинку, не спростували вказаної презумпції - загального правила за ст.1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" про те, що підвал є допоміжним приміщенням.
Відтак, у зв'язку з встановленням судом того, що суб'єктами права власності на спірні підвальні приміщення і сходи є власники квартир у буд. АДРЕСА_2, а не позивач, і не відповідач, суд не має підстав ні для задоволення позову про право власності і вилучення майна на користь цього позивача, ні для висновку про легітимність права відповідача на спірні приміщення у справі.
Дані про власність третіх осіб на квартири у будинку судом встановлено та прийнято до уваги при залучення третіх осіб до участі у справі на підставі довідок про суб'єктів власності та списків мешканців від КП "Дніпровський" № 1-11/164 від 17.01.2013р., ВАТ "Херсонський бавовняний комбінат" № 19-4/45 від 28.01.2013р., Дніпровського РВ у м.Херсоні УММС України в Херсонській області № 171 від 24.01.2013р.
Поряд з встановленими викладеними обставинами, їх оцінкою та кваліфікацією, що стали підставою для такого результату вирішення справи, щодо змісту вимог та заперечень судом встановлено та прийнято до уваги наступне.
Дійсно, як зазначено за позовом, відповідно до ст.7 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" з дня підписання акта приймання - передачі у набувача виникає право власності на отримане майно.
Копія такого акта на а.с.44-45 т.2. Згідно з ним 03.09.2007р. на підставі рішення Херсонської міської ради № 490 від 06.07.2007р. "Про прийняття до комунальної власності територіальної громади міста 15 житлових будинків з вбудованими та прибудованими приміщеннями, прилеглими прибудинковими територіями та інженерними спорудами на них, із зовнішніми тепловими та водопровідно-каналізаційними мережами і вводами, що перебувають у власності ВАТ "Херсонський бавовняний комбінат" Регіональне відділення Фонду державного майна України по Херсонській області, Управління житлового господарства у м.Херсоні, ВАТ "Херсонський бавовняний комбінат" здійснили приймання-передачу житлового будинку АДРЕСА_1, що належить до державної власності, як зазначено за актом, та знаходиться на балансовому обліку ВАТ "Херсонський бавовняний комбінат. У п.4 "відомості про допоміжні приміщення будинку" зазначено про віднесення до таких 786м2 підвалів.
За площею у цьому п.4 зазначено про загальний підвал під всіма п'ятьма під'їздами будинку, до якого належать і спірні приміщення. Проте спірні приміщення як не були до передачі будинку державною власністю, так і не стали з передачею будинку власністю територіальної громади м.Херсона, оскільки суб'єктами їх власності, як вже зазначено судом, були і є інші особи - треті особи у справі, фізичні особи - власники квартир у будинку.
Не дивлячись на те, що в названому акті не зазначено, що у державній власності на час акту не перебуває ні одна з квартир в будинку, що акт складено таким чином, що за ним зазначено про державу як суб'єкта права власності на увесь без виключення будинок, позивач об'єктивно не вважає себе власником ні одної з квартир будинку: квартири належать третім особам. Відповідно, непослідовною є позиція прокурора і позивача, за якою власність фізичних осіб на квартири актом не спростовується, але власність на допоміжні приміщення з актом змінюється на комунальну. Насправді, акт не вивів з приватної власності у комунальну ні квартири в будинку, ні допоміжні до них спірні у справі підвальні приміщення. Стаття 7 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" не регулює відносини приватної власності .
Відповідно до ст.41 Конституції України право приватної власності є непорушним. Стаття 7 названого закону, як і інше законодавство України, не передбачає підстав протиправного позбавлення права власності на допоміжні приміщення у багатоквартирному будинку власників квартир у ньому.
Стверджувані права відповідача на спірні приміщення не мають підстав для судової оцінки їх наявними та , відповідно, також не спростовують названих прав співвласників допоміжних приміщень.
Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідач таким ланцюгом відносить обґрунтовує підставність виникнення у нього права власності на спірне майно.
Рішенням Комсомольського районного суду м.Херсона від 27.12.2007р. у справі № 2-5794/07 за позовом ОСОБА_50 до ПП "ОСОБА_56" про розірвання договору про спільну діяльність, визнання дійсними договорів купівлі-продажу та визнання права власності визнано право власності ОСОБА_50 в числі інших приміщень на нежитлове приміщення площею 400,70м2 в буд. АДРЕСА_1. Опис цього приміщення за рішенням районного суду кореспондується з описом спірного майна у справі № 5024/1719/2012.
Районним судом рішення мотивоване твердженням про те, що сторони процесу дійшли згоди стосовно істотних умов купівлі-продажу приміщень, а відтак, ОСОБА_50 на підставі закону набув право власності на майно. Яким чином ПП "ОСОБА_56" порушувало право ОСОБА_50, за названим судовим рішенням не вказано, як не було предметом вивчення районного суду питання про те, чи було у ПП "ОСОБА_56" право власності на нерухомість до названого договору купівлі-продажу з ОСОБА_50
16.01.2008р. ОСОБА_50 продав приміщення, площа яких зазначена в 412,6м2, ОСОБА_51 (копія договору на а.с.42), а ОСОБА_51 їх продав ПП "БК "Камеон" 06.02.2008р. за 45521грн. (копія договору на а.с.11-12). Щодо права власності ПП "БК "Камеон" на ці приміщення 08.02.2008р. вчинено державну реєстрацію Херсонським ДБТІ.
Ці дані про набуття спірного майна ПП "БК "Камеон" не є достатніми для спростування прав третіх осіб - співвласників на спірні приміщення підвалу, які є допоміжними, а не нежитловими без статусу допоміжних.
Дніпровським ВМ ХМВ УМВС України в Херсонській області 24.06.2008р. порушено кримінальну справу № 010211/208 за фактом привласнення шахрайством невстановленими особами нежитлових приміщень підвалу по АДРЕСА_1. 26.07.2012р. провадження у цій кримінальній справі зупинено у зв'язку з невстановленням особи, яка скоїла цей злочин. Копії постанов слідчого про порушення кримінальної справи та зупинення провадження у ній залучені до справи.
Ухвалою Комсомольського районного суду від 05.05.2008р. скасовано за заявою ОСОБА_50 назване рішення цього суду за нововиявленими обставинами, а ухвалою від 04.06.2008р. позовна заява залишена без розгляду.
Обґрунтування відповідача показують схему, за якою проігноровано права власників квартир багатоквартирного будинку та оформлено право власності іншого суб'єкта на належне їм (співвласникам) допоміжне приміщення.
Суд, який визнав право власності на приміщення за ОСОБА_50, скасував власне рішення про визнання права власності.
Стосовно підстав набуття права на це приміщення шахрайством, як зазначено, існує кримінальна справа.
Набуття, оформлення права власності на спірні приміщення ОСОБА_50, ОСОБА_51, ПП "БК "Камеон" є незаконним за ознакою порушення при цьому ст.41 Конституції України щодо протиправного позбавлення власників квартир права приватної власності на допоміжні приміщення, щодо неможливості порушення непорушного права приватної власності.
Відтак, судом у цій справі встановлена незаконність набуття ПП "БК "Камеон" підвальних приміщень у АДРЕСА_1 за ознакою порушення ст.41 Основного Закону України.
Тому, незаконно набуте право судовому захисту не підлягає.
Оскільки у позові відмовлено з підстав відсутності у позивача права, яке за позовом задекларовано для захисту, і суд не розглядає у цій справі спір між третіми особами та відповідачем, питання про добросовісність - недобросовісність набуття майна відповідачем нема значення для вирішення цього позову. Суд прийняв до уваги, що володіння спірним майном у справжніх його власників - третіх осіб відібрано без їх волі і навіть відома, недобросовісно: вони не були ні учасником судового процесу у названій справі районного суду, ні учасником відносин щодо формальної зміни власника майна. При цьому ланцюг відносин за участю відповідача щодо оформлення права їх на спірне майно свідчить про їх відплатність.
Так як у позові відмовлено за необґрунтованістю по суті, перебіг строку позовної давності за ним не має значення для результату розгляду справи: право за матеріальним змістом у позивача (те, щодо захисту якого заявлено позов) не виникло, не існувало, позовна давність за ним не має перебігу.
В останніх поясненнях до суду відповідач стверджує, що сприяв мешканцям будинку в утриманні та ремонті спільних комунікацій та агрегатів колишнього теплопостачання, які знаходяться у спірному приміщенні. Відповідач зазначив, що підтвердженням таких обставин є розроблена на замовлення відповідача проектно-кошторисна документація, договори та акти виконаних робіт щодо комунікацій та агрегатів теплопостачання, а саме: договір № 66/15 від 22.01.2010р. на реконструкцію теплопункта по АДРЕСА_1 із заміною обладнання; розрахунок прямих витрат; довідка від 19.04.2010р.; розрахунок прямих витрат; договірна ціна; договірна ціна; приймально-передаточний акт; акт огляду прихованих робіт; відомість змонтованих приладів і засобів автоматизації від 09.04.2010р.; акт від 05.04.2010р.; акт від 12.04.2010р.; акт вхідного контролю якості маті реалів; акт про закінчення монтажу від 12.04.2010р.; лист № 58 від 15.04.2010р.; акт приймання виконаних робіт за січень-квітень 2010р.; акт приймання виконаних робіт за січень-квітень 2010р.; акт приймання-передачі теплообмінівачів від 15.04.2010р.; авансовий звіт про витрачені суми від 08.04.2010р. на суму 106500 грн.; квитанції № 85, № 88, № 79, № 81, № 82 про сплату коштів підрядній організації; звіт про використання коштів на оплату підрядних робіт від 13.04.2010р. на суму 100 500грн.; перелік вихідних даних для розробки проектної документації; кошторис на розробку проектної документації; договір на розробку проектної документації від 21.01.2010р.; акт здачі прийняття робіт по розробці проекту реконструкції теплопункту; прибутковий касовий ордер та квитанція до нього від 04.01.2010р. про сплату коштів за розробку проекту; квитанція до прибуткового касового ордеру від 22.01.2010р.; рахунок № 17 від 16.11.2009р. та квитанція від 22.11.2009р. про сплату коштів за видачу технічних умов за реконструкцію; технічні умови № 24 ПТ від 29.12.2009р. на переніс водопідігрівача із заміною на новий; лист ПП "БК "Камеон" щодо проведення ремонтних робіт в системі опалення; робочий проект реконструкції теплопункту із заміною обладнання на сучасне; кошториси на проведення робіт.
Ці стверджувані позивачем обставини утримання й ремонту майна не спростовують незаконності набуття ним права власності на спірні об'єкти.
Відповідно до ст.49 ГПК України при відмові у позові судовий збір у справі покладається на позивача. Проте у зв'язку з тим, що при заявленні позову в інтересах позивача прокурор звільнений від сплати судового збору, суд не може стягнути судовий збір і з позивача.
Судовий збір за позовом складає мінімальний розмір для майнового позову, оскільки інших даних ніж про вартість спірного майна в 45521грн. за названим договором від 06.02.2008р. у справі нема.
Керуючись ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити в задоволенні позовних вимог.
Повне рішення складено
26.02.2013р.
Суддя В.В. Чернявський