08 лютого 2013 р. Справа № 804/139/13-а
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
при секретарі судового засіданняШрамко Я.В.
за участю представників сторін: від позивача від відповідача Маслов Д.В., Бєлуха А.В. Г агарський А.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алком» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
03.01.2013р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Алком» звернулося з позовом до Держаної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська та просить:
- визнати протиправними дії ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська щодо встановлення висновку про порушення ТОВ «Алком» ч.1, ч.5 ст. 203, п.1, п.2 ст. 215 ЦК України встановлення висновку про документальне не підтвердження реальності здійснення господарських відносин з ТОВ «Пента плюс», ТОВ «Ригель», АТ ПП «Техмаш», ТОВ «Будівельна компанія» їх вид, обсяг, якість та розрахунки, що зафіксовані в акті № 1380/225/30581140 від 12.11.2012р. про результати проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Алком» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ПАТ «Дніпропетровський стрілочний завод» їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.09.2011р. по 30.09.2011р.;
- визнати протиправними дії ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська щодо встановлення висновку про порушення ТОВ «Алком» п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, встановлення висновку про завищення валових витрат та валових доходів на суму 539304 грн., в т.ч.: 3-ій квартал 2011 року на суму 539304 грн., що зафіксовано в акті № 1380/225/30581140 від 12.11.2012р. про результати проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Алком» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ПАТ «Дніпропетровський стрілочний завод» їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.09.2011р. по 30.09.2011р.;
- визнати протиправними дії ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська щодо встановлення висновку про порушення ТОВ «Алком» ч.5 ст.203, ч.1,2 ст. 215, ст.216, ст.662, 655 та 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочинів вимог, висновок про їх не спрямованість на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними ( п.5 ст. 203 ЦК України) по правочинах; ст. 1 Закону України від 16.07.99 № 996-ХІУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»; ст.44 Господарського Кодексу України, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.198.6 ст. 198.3 ст.198 ПКУ від 02.12.10 № 2755-УІ (зі змінами та доповненнями), також по встановленню висновку про те, що ТОВ «Алком» завищено податковий кредит по взаємовідносинах з ТОВ «Пента плюс», ТОВ «Ригель», АТ ПП «Техмаш», ТОВ «Будівельна компанія» на суму 107860,75 грн., а саме: вересень 2011 року у сумі 107861 грн. та відповідно завищено податкові зобов'язання всього на суму 107861 грн. в т.ч. по взаємовідносинах з вигодонабувачем ПАТ «Дніпропетровський стрілочний завод» по періодах: вересень 2011 року у сумі 107861 грн., що зафіксовано в акті №1380/225/30581140 від 12.11.2012р. про результати проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Алком» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ПАТ «Дніпропетровський стрілочний завод» їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.09.2011р. по 30.09.2011р.;
- визнати протиправними дії ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська щодо встановлення висновку про завищення ТОВ «Алком» податкового кредиту за період вересень 2011 року по взаємовідносинах з ТОВ «Пента Плюс» на суму 12557,48 грн., ТОВ «Ригель» на суму 26 312,85 грн., АТ ПП «Техмаш» на суму 68220,00 грн., ТОВ «Будівельна компанія» на суму 770,40 грн. та завищення податкових зобов'язань на суму 107861,00 грн. ТОВ «Алком» по взаємовідносинах з ПАТ «Дніпропетровський стрілочний завод» їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.09.2011р. по 30.09.2011р.;
- зобов'язати ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська утриматися від використання будь-яким чином як в своїй роботі та/або при виконанні своїх функцій та повноважень так і у відносинах із третіми особами акту № 1380/225/30581140 від 12.11.2012р. документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Алком» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ПАТ «Дніпропетровський стрілочний завод» їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.09.2011р. по 30.09.2011р., а також висновків викладених в ньому;
- зобов'язати Державну податкову інспекцію у Ленінському районі м. Дніпропетровська вилучити з АС «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА» інформацію про результати перевірки ТОВ «Алком», оформлених актом № 1380/225/30581140 від 12.11.2012р. і поновити в ній дані, що містяться у наданих ТОВ «Алком» звітах з податку на додану вартість за період з 01.09.2011р. по 30.09.2011р.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що податковою інспекцією було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Алком» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ПАТ «Дніпропетровський стрілочний завод» їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.09.2011р. по 30.09.2011р. за результатами якого складено акт перевірки від 12.11.2012р. № 1380/225/30581140 в якому були зроблені ряд висновків, які ґрунтуються лише на припущеннях, неправильному застосуванні норм законодавства та із перевищенням компетенції. Так, відповідачем у акті зроблений висновок про порушення позивачем ч.1, ч.5 ст. 203, п.1, п.2 ст. 215, 216, 662,655, 656 ЦК України щодо не підтвердження реальності здійснення господарських відносин з ТОВ «Пента плюс», ТОВ «Ригель», АТ ПП «Техмаш», ТОВ «Будівельна компанія» їх вид, обсяг, якість та розрахунки, Однак такі висновки не ґрунтуються на нормах законодавства, оскільки факти виконання робіт зазначеними підприємствами-субпідрядниками повністю підтверджено наданими первинними бухгалтерськими документами, а саме: договорами, актами прийому-передачі виконаних підрядних робіт, накладними, податковими накладними та іншими документами. Також, позивач посилається і на те, що податковим органом не доведено у відповідності з постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. нікчемності укладених правочинів, порушення позивачем публічного порядку, визначеного ст. 228 ЦК України, не доведено вини та умислу позивача направленого на порушення публічного порядку сторонами правочину або однією зі сторін, зокрема, не надано відповідного вироку у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо. На думку позивача є неправомірними і висновки податкового органу про завищення позивачем валових витрат та валових доходів з посиланнями на відсутність у відповідача документів, які б свідчили про допуск співробітників підприємств-субпідрядників на територію замовника будівельних робіт - ПАТ «Дніпропетровський стрілочний завод», а також на нікчемність правочинів. В той же час, в порушення вимог законодавства України акт перевірки не містить відомостей про те, які ж саме первинні документи відсутні, які б мали підтвердили витрати позивача. Оскільки висновки податкової інспекції про завищення податкового кредиту ґрунтуються на тих самих позиціях, що і попередні, то позивач вважає їх також необґрунтованими, оскільки податковий орган не наділений повноваженнями по встановленню нікчемності (недійсності) правочинів укладених позивачем з його контрагентами. Також, позивач вказує і на те, що на підставі вказаного акту перевірки податковою інспекцією без прийняття відповідного податкового повідомлення-рішення у порушення наказу ДПА України від 18.04.2008р. № 266, наказу ДПА України від 31.12.2008р. № 827 здійснено зміну відповідачем показників податкової звітності позивача у Деталізованій базі співставлення показників податкового кредиту та податкових зобов'язань позивача без зміни цих показників самим позивачем, які можуть відбуватися лише шляхом подання уточнюючих декларацій, чим також порушені права та інтереси позивача, як платника податків. У зв'язку з наведеними порушеннями податковою інспекцією під час перевірки, позивач просить зобов'язати відповідача утриматися від використання вищевказаного акту перевірки та вилучити із автоматизованої бази показними податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів позивача на рівні ДПА України за вищевказаний період та поновити зазначені показники, які були відображені позивачем у податкових звітах з податку на додану вартість за період з 01.09.2011р. по 30.09.2011р.
У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні посилаючись на те, що на підставі п.п.73.5 ст.73 Податкового кодексу України проведено звірку позивача щодо документального підтвердження господарських відносин з ПАТ «Дніпропетровський стрілочний завод» за період з 01.09.2011р. по 30.09.2011р. Звірку проведено з відома директора, за результатами перевірки було складено акт про результати проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача в якому встановлено порушення ч.1, ч.5 ст. 203, п.1, п.2 ст. 215 ЦК України, п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 ПКУ , п.185.1 ст. 185, п.187.1 ст.187, п.198.6 п.198.3 ст. 198 ПКУ у зв'язку з чим позивачем завищено валові витрати та валові доходи на суму 539304 грн. , а також завищено податкові зобов'язання на суму 107861 грн. у вересні 2011р. Такі висновки зроблені у зв'язку з тим, що відсутні факти підтвердження транспортування матеріалів та обладнання на територію ПАТ «Дніпропетровський стрілочний завод» для виконання субпідрядними підприємствами будівельно-монтажних, демонтажних робіт у повному обсязі, передбачені робочим проектом «ПАТ «Дніпропетровський стрілочний завод» м. Дніпропетровськ,Чавуноливарний цех №1. Устаткування формовочно-заливної лінії з «IMF» з пристрой кою компресорної станції та підстанції 2КТП-1000». Підприємством не надано підтверджуючих документів, які свідчать про допуск співробітників субпідрядних підприємств: ТОВ «Ригель», АТ ПП «Техмаш», ТОВ «Будівельна компанія» на територію ПАТ «Дніпропетровський стрілочний завод» у зв'язку з чим неможливо підтвердити виконання робіт допоміжними підприємствами, а тому зроблено висновок про те, що укладені позивачем з вищенаведеними контрагентами договори мають протиправний характер, оскільки укладені без мети настання реальних наслідків, спрямовані на заниження об'єктів оподаткування, несплату податків, отже, є нікчемними, а також вказано, що документи, якими оформлені зазначені в акті перевірки операції, не мають юридичної сили та доказовості, а, отже, встановлено дефектність первинних документів та зазначено про те, що ТОВ «Алком» є транзитером, оскільки передавав дані роботи на підприємство ПАТ «Дніпропетровський стрілочний завод».
В судовому засіданні оголошувалася перерва до 08.02.2013р.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи у період з 23.10.2012р. по 05.11.2012р. на підставі довідки № 9645/8/04-033, відповідно до запиту № 9374/10/15-2 від 02.07.2012р. на підставі п.п.73.5 ст.73 Податкового Кодексу України проведено звірку ТОВ «АЛКОМ» щодо документального підтвердження господарських відносин з ПАТ «Дніпропетровський стрілочний завод» за період з 01.09.2011р. по 30.09.2011р.(а.с. 40 том 1).
За результатами проведеної звірки складений акт від 12.11.2012р. за № 1380/225/30581140 за висновками якого встановлено порушення ч.1, ч.5 ст. 203, п.1, п.2 ст. 215 ЦК України у зв'язку з чим ТОВ «Алком» документально непідтверджено реальність здійснення господарських відносин з ТОВ «Пента плюс», ТОВ «Ригель», АТ ПП «Техмаш», ТОВ «Будівельна компанія» їх вид, обсяг, якість та розрахунки; на порушення п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 ПКУ ТОВ «Алком» завищено валові витрати на суму 539 304 та завищено валові доході на суму 539304 грн.; на порушення ч.5 ст. 203, ч.1,2 ст. 215, ст.216, ст.662, 655 та 656 ЦК України, ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 44 Господарського кодексу України, п. 185.1 ст. 185, п.187.1 ст. 187, п.198.6 п.198.3 ст. 198 ПКУ ТОВ «Алком» завищено податковий кредит по взаємовідносинах з ТОВ «Пента плюс», ТОВ «Ригель», АТ ПП «Техмаш», ТОВ «Будівельна компанія» на суму 107860,75 грн. та відповідно завищено податкові зобов'язання всього на суму 107861 грн. в т.ч. по взаємовідносинах з вигодо набувачем ПАТ «Дніпропетровський стрілочний завод» у вересні 2011 р. (а.с.40-58 том 1)
З викладеними висновками в акті від 12.11.2012р. № 1380/225/30581140 позивач не погодився та подав до ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська заперечення до акту перевірки від 12.11.2012р. (а.с.60-72 том 1).
ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська листом від 23.11.2012р. за №22688/10/22-5 заперечення на акт перевірки позивача залишено без задоволення (а.с.73-79 том 1).
Також, у ході судового розгляду справи було встановлено, що на підставі вказаного акту перевірки від 12.11.2012р. № 1380/225/30581140 відбулося коригування відповідачем показників податкового кредиту та податкових зобов'язань позивача, які на підставі декларацій з ПДВ відображаються податковим органом в централізованій електронній базі податкової звітності, а саме: в базі даних, яка має назву «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України», в тому числі в частині декларування податкового кредиту з податку на додану вартість і податкового зобов'язання за господарськими операціями, вчиненими ТОВ «Алком» у періоді з 01.09.2011р. по 30.09.2011р.
Зазначений факт був підтверджений і представником відповідача в судовому засіданні, а також підтверджений наданою копією звітної форми зі змісту якої видно, що податковий орган на підставі вищевказаного акту відкоригував показники податкової звітності позивача за спірний період (а.с.21-26 том 2).
Заслухавши представників позивача та відповідача, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з урахуванням ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України з виходом за межі позовних вимог позивача про захист яких він просить та шляхом визнання протиправними дій відповідача, які полягають у визнанні правочинів, здійснених ТОВ «Алком» у період 01.09.2011р. такими, що вчинені з порушенням п.1, п.5 ст. 203, п.1, п.2, ст.215, ст. 216, ст.662, 655 та 656 ЦК України, в тому числі завищення позивачем валових витрат та валового доходу в порушення п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України; шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо проведення коригування та внесенні змін до бази «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України» з ПДВ без прийняття відповідного податкового повідомлення-рішення на підставі акту перевірки від 12.11.2012р. у спірному періоді та зобов'язання відповідача відновити показники податкової звітності позивача у вказаній автоматизованій базі, які були задекларовані Позивачем з 01.09.2011р. по 30.09.2011р., а в частині позовних вимог щодо зобов'язання відповідача утриматися від використання акту перевірки від 12.11.2012р.у своїй роботі слід відмовити, виходячи з наступного.
Як вбачається зі змісту акту перевірки від 12.11.2012р. № 1380/225/30581140, податковою інспекцією на підставі п.п.73.5 с. 73 Податкового кодексу України було проведено звірку позивача, тоді як із наданого суду наказу № 661 від 22.10.2012р. та підтверджено і представниками позивача і відповідача в судовому засіданні, податковим інспектором фактично була проведена документальна позапланова виїзна перевірки ТОВ «Алком», а не зустрічна звірка, при, цьому, у акті перевірки така підстава як наказ на перевірку всупереч нормам податкового законодавства України перевіряючим не був зазначений у вступній частині акту перевірки (а.с.40 том 1).
Окрім того, податковим інспектором як на підставу для перевірки зазначено довідку №9645/8/04-033, видану 04.07.2012р., що суперечить ст. 78 Податкового кодексу України, оскільки підставою для перевірки може бути лише наказ ДПІ для проведення перевірки, а не будь-яка довідка (а.с.40 том 1)
Пунктом 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. № 984 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за № 34/18772 (далі - Порядок № 984) передбачено, що факти виявлених порушень податкового валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Згідно з п.5.2 Порядку № 984 у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів; у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факти відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання пояснень необхідно відобразити в акті.
Зі змісту акту перевірки від 12.11.2012р. № 1380/225/30581140 вбачається, що для перевірки по господарських відносинах з контрагентами позивачем за вересень 2012р. надані та досліджені податковим інспектором первинні бухгалтерські документи, а саме: договори з ТОВ Пента плюс», ТОВ «Ригель», АТ ПП «Техмаш», ТОВ «Будівельна компанія», ПАТ «Дніпропетровський стрілочний завод», податкові накладні, акти виконаних робіт (типова форма № КБ-2в), довідки КБ-3 вартості виконаних будівельних робіт, перевірено наявність проведення розрахунків з зазначеними підприємствами та наявність дебіторської та кредиторської заборгованості на момент перевірки із зазначеними підприємствами, частково досліджені платіжні доручення про оплату за отримані роботи контрагентам позивача. В той же час, акт перевірки містить посилання на те, що відсутні факти підтвердження транспортування матеріалів та обладнання на територію ПАТ «Дніпропетровський стрілочний завод» для виконання субпідрядними підприємствами будівельно-монтажних, демонтажних робіт у повному обсязі, передбачені робочим проектом ««ПАТ «Дніпропетровський стрілочний завод» м. Дніпропетровськ,Чавуноливарний цех № 1. Устаткування формовочно-заливної лінії з «IMF» з пристрой кою компресорної станції та підстанції 2КТП-1000». Підприємством не надано підтверджуючих документів, які свідчать про допуск співробітників субпідрядних підприємств: ТОВ «Ригель», АТ ПП «Техмаш», ТОВ «Будівельна компанія» на територію ПАТ «Дніпропетровський стрілочний завод» у зв'язку з чим неможливо підтвердити виконання робіт допоміжними підприємствами, а тому зроблено висновок про те, що укладені позивачем з вищенаведеними контрагентами договори мають протиправний характер, оскільки укладені без мети настання реальних наслідків, спрямовані на заниження об'єктів оподаткування, несплату податків, отже, є нікчемними, а також вказано, що документи, якими оформлені зазначені в акті перевірки операції, не мають юридичної сили та доказовості, а, отже, встановлено дефектність первинних документів та зазначено про те, що ТОВ «Алком» є транзитером, оскільки передавав дані роботи на підприємство ПАТ «Дніпропетровський стрілочний завод»(а.с.52 том 1).
Отже, з дослідженого змісту акту не вбачається жодних порушень вимог чинного податкового законодавства України саме позивачем - ТОВ «Алком», а в основу даного акту податковим органом покладено висновки про неможливість реального здійснення господарських операцій контрагентами позивача - ТОВ «Пента плюс», АТ ПП «Техмаш», ТОВ «Ригель», ТОВ «Будівельна компанія», що є порушенням вищенаведеного Порядку № 984.
Також, вказані вище висновки, зазначені та зроблені перевіряючим не відповідають дійсності, є безпідставними та спростовуються як дослідженими в акті первинними документами, так і наданими доказами у ході судового розгляду справи, виходячи з наступного.
Пунктом 14.1.156 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством ( у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
Згідно з п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.
У відповідності до п.198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з : придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); г) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи-продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
У відповідності до п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Якщо є фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, тобто, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.
Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку №88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи ( на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Так, із наявних в матеріалах справи документів, а також і зі змісту акту перевірки вбачається, що між ТОВ «Алком» та контрагентами позивача були укладені договори на виконання підрядних робіт, а саме:
- договір № 172/ОКС від 18.03.2011р. з ПАТ «Дніпропетровський стрілочний завод», предметом якого було виконання будівельно-монтажних, демонтажних робіт у повному обсязі, передбачені вищевказаним робочим проектом (а.с.93-108 том 1);
- договір № 29/11 від 19.07.2011р. з ТОВ «Пента плюс» за умовами якого останній зобов'язувався виконати роботи для позивача з устаткування формовочно-заливної лінії «IMF». Технічне переоснащення, Допоміжні роботи (а.с.80-82 том 1);
- договір № 20/06-2011р. з ТОВ «Ригель» за умовами якого зазначене підприємство брало на себе зобов'язання виконати для позивача з устаткування формовочно-заливної лінії «IMF». Технічне переоснащення, Допоміжні роботи (а.с.87-89 том 1);
- договір № 144 від 04.07.2011р. з ТОВ «Будівельна компанія» предметом договору було виконання роботи з устаткування формовочно-заливної лінії «IMF» (а.с.90-92 том 1);
- договір № 25/05 від 25.05.2011р. з АТ ПП «Техмаш» згідно умов якого дане підприємство зобов'язувалося виконати роботи для позивача з устаткування формовочно-заливної лінії «IMF». Технічне переоснащення, Допоміжні роботи (а.с.83-86 том 1);
Факт реальності здійснення господарських операцій за вказаним вище договорами підтверджується як наданими суду первинними бухгалтерськими документами, так і підтверджується змістом акту перевірки від 12.11.2012р., у якому були досліджені вказані первинні документи, а саме: копії вищенаведених договорів, актами виконаних будівельних робіт (типова форма № КБ-2в) за вересень 2011р. та копіями довідок вартості виконаних будівельних робіт (типова форма № КБ-3) за вересень 2011р. з вищенаведеними контрагентами, а також виписаними податковими накладними, копіями податкової декларації з ПДВ за вересень 2011р., копіями реєстру виданих та отриманих податкових накладних за вересень 2011р.. При цьому, також зі змісту акту перевірки від 12.11.2012р. видно, що податковим інспектором були досліджені і первинні документи щодо оплати за виконані роботи та зазначено про те, що оплата проводилася між підприємствами у безготівковій формі, на кінець періоду, що звіряється дебіторська заборгованість з ПАТ «Дніпропетровський стрілочний завод становить 1106884,62 грн., у рахунок оплати сплачено 372715,33 грн. за платіжним дорученням від 19.09.2011р. № 6723, дебіторська та кредиторська заборгованість з ТОВ «Пента плюс» складає 37485,88 грн., кредиторська заборгованість з ТОВ «Ригель» - 97 877,22 грн., з ТОВ «Будівельна компанія» розрахунки здійснені у безготівковій формі, заборгованість відсутня, у рахунок оплати надано платіжне доручення від 17.11.2011р. № 191 на суму 4622,40 грн., кредиторська заборгованість з ПП «Техмаш» становить 589921,20 грн. з урахуванням часткової сплати 06.10.2011р. за платіжним дорученням № 1562 (а.с. 43-51,135-250 том 1, а.с. 1-12 том 2).
Зі змісту досліджених вище первинних документів, зокрема, актів прийомки виконаних будівельних робіт довідок про вартість виконаних будівельних робіт, податкових накладних видно, що вони містять усі обов'язкові реквізити, підписи посадових осіб та печатки підприємств.
Отже, саме досліджені вище первинні бухгалтерські документи свідчать про реальність здійснення господарських операцій позивачем згідно до укладених договорів. Судом встановлено також і рух активів позивача у встановленому законодавством порядку, вказані первинні документи оформлені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та не визивають будь-яких сумнівів щодо вчинення дій на виконання сторонами умов договорів, виходячи з того, що договори, укладені позивачем містять всі істотні умови, які визначені ст.ст. 180, 181 Господарського кодексу України.
Зазначені первинні документи також надавались позивачем до перевірки і податковому інспектору, були досліджені під час перевірки, що підтверджується змістом акту перевірки від 12.11.2012р., однак незважаючи на це податковим інспектором зроблено висновок про нереальність здійснення господарських операцій в вищевказаними контрагентами позивача. Також, вказаний акт перевірки містить і посилання на недійсність (нікчемність) правочинів, які не спричиняють реальності здійснення господарських операцій(а.с.53,55 том 1).
Однак, такі висновки не ґрунтуються на вимогах закону, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 20 Податкового кодексу України податковим органам надано право, а саме : запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів, дотримання вимог іншого законодавства, здійснення контролю за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Письмові повідомлення про такі запрошення надсилаються в порядку, встановленому статтею 42 цього Кодексу, не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків (представник платника податків); під час проведення виїзних перевірок отримувати у платників податків (представників платників податків) копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності), що свідчать про порушення вимог податкового законодавства або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; перевіряти під час проведення перевірок у платників податків - фізичних осіб, а також у посадових осіб та інших працівників платників податків - юридичних осіб документи, що посвідчують особу; проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом; вимагати від платників податків, що перевіряються в ході перевірок, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки. У разі відмови платника податків (його посадових осіб або осіб, які здійснюють готівкові розрахунки та/або проводять діяльність, що підлягає ліцензуванню та/або патентуванню) від проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки), передбаченої абзацом першим цього пункту, або ненадання для перевірки документів, їх копій (за умови наявності таких документів) застосовуються заходи, передбачені статтею 94 цього Кодексу; для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом; під час проведення перевірок вимагати виготовлення і надання копій первинних документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою), які свідчать про порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та отримувати їх у платників податків у порядку, встановленому цим Кодексом; під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано право та повноваження щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.
Однак, податковою інспекцією, з перевищенням своїх повноважень, у акті перевірки від 12.11.2012р. зроблено висновок про те, що укладені договори між позивачем та ТОВ «Ригель», ТОВ «Пента плюс», АТ ПП «Техмаш», ТОВ «Будівельна компанія» згідно до ст. 203, п.1,2 ст. 215, ст.216, ст. 228 ст.662, 655 та 656 ЦК України мають ознаки нікчемності.
Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.
Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.
Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.
Отже, договори поставки, купівлі-продажу, підряду, виконаних робіт не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.
Акт перевірки від 12.11.2012р. не тільки не містить посилань на вину саме позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.
Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Аналізуючи наведені норми, суд приходить до висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.
Отже, відповідач, зробивши висновок у акті перевірки від 12.11.2012р. про нікчемність правочину, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання його таким або вироком суду про визнання вини посадових осіб позивача, відповідного вироку відносно посадових осіб контрагентів позивача також на вимогу суду не надано.
Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.
Також, слід зазначити, що акт перевірки фактично не містить посилань на відсутність документів бухгалтерського обліку та порушення саме позивачем будь-яких норм чинного податкового законодавства України. Зі змісту акту перевірки вбачається, що в ньому викладені судження посадової особи податкового органу щодо порушень, вчинених контрагентами позивача та на відсутність у позивача підтверджуючих документів, які свідчать про допуск співробітників субпідрядних підприємств: ТОВ «Пента плюс», ТОВ «Ригель», АТ ПП «Техмаш», ТОВ «Будівельна компанія» на територію ПАТ «Дніпропетровський стрілочний завод», що і стало підставою для висновку про порушення позивачем ст. 203, 215 ЦК України ст. 139, 185,187, 198 Податкового кодексу України.
Зазначені висновки податкового інспектора є безпідставними, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях податкового інспектора та відсутність у позивача підтверджуючих документів про допуск субпідрядних підприємств на територію ПАТ «Дніпропетровський стрілочний завод» не може служити доказом не підтвердження реальності здійснення господарських відносин із вказаними контрагентами позивача з урахуванням вище досліджених первинних бухгалтерських документів.
Отже, актом перевірки не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на віднесення сум до складу валових витрат та валового доходу, а також формування податкового кредиту у перевіряємий період.
Податковий кодекс України не ставить право позивача на формування податку на додану вартість в залежність від факту підтвердження сплати податку на додану вартість його контрагентами.
При цьому, слід зазначити, що ні чинний Податковий кодекс України, ні Бюджетний кодекс України не ставлять в залежність право платника податку на податковий кредит, формування податкового кредиту від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання, зокрема, контрагентами позивача по всьому ланцюгу постачання товару/послуг.
Статтями 61,67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Юридична відповідальністю особи має індивідуальний характер.
Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документально підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Відповідної правової позиції дотримується і Вищий адміністративний Суд України у своїх ухвалах від 09.11.2011р. № К-1837/10, від 15.09.2011р. № К-24505/10, від 08.11.2011р. № К-46076/09, а також у постанові від 14.11.2012р. № К/9991/50772/12.
Статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р.(«Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю» у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ» стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).
Крім того, слід зазначити, що спосіб дій органу державної податкової служби в разі виявлення факту неправильного обрахування платником податків податкового зобов'язання визначений п.54.3 ст. 54 Податкового кодексу України де закріплено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках (п.п.54.3.2 п.53.3 ст. 54).
За правилами п.58.1 ст. 58 Податкового кодексу України визначено, що у разі, коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу У цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення (абз.1 п.58.1 ст. 58).
В силу абз.2 п.58.1 ст. 58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.
Враховуючи положення наведених норм закону, суд приходить до висновку, що у випадку виявлення факту заниження платником податків податкового зобов'язання, рівно як і у випадку виявлення факту завищення платником податків податкового зобов'язання, в тому числі і внаслідок декларування неіснуючого об'єкта оподаткування, податковий орган обтяжений законодавцем обов'язком прийняти відповідне податкове повідомлення-рішення. Іншого порядку дій податкового органу як суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах закон не передбачає.
Разом з тим, як встановлено судом та підтверджено в судовому засіданні представником відповідача, у спірних правовідносинах відповідач податкового повідомлення-рішення не виносив, що є порушенням норм ст. 58 Податкового кодексу України.
Також, предметом оскарження у даній адміністративній справі є дії відповідача, як суб'єкта владних повноважень по зміні показників податкового кредиту та податкових зобов'язань позивача, які на підставі декларацій з ПДВ відображаються відповідачем у централізованій електронній базі податкової звітності, а саме: в базі даних, яка має назву «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України».
Факт вчинення відповідачем дій щодо коригування відповідачем в вказаній автоматизованій системі податкових зобов'язань позивача, задекларованих позивачем сум податкового кредиту з податку на додану вартість та податкових зобов'язань за період з 01.09.2011р. по 30.09.2011р. без прийняття відповідного податкового повідомлення-рішення на підставі акту перевірки від 12.11.2012р. підтверджений представником відповідача у ході судового розгляду справи, а також наданою відповідачем копією звітної форми (а.с.21-26 том 2).
При вирішенні питання щодо можливості оскарження таких дій в порядку адміністративного судочинства та обрання належного способу судового захисту прав позивача від наслідків таких дій, суд виходить з наступного.
Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Згідно з ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до ч.1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Пунктами 1,2 ст. 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
З наведених положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що дії суб'єктів владних повноважень можуть бути оскаржені в порядку адміністративного судочинства, якщо такі дії порушують права, свободи та інтереси позивача.
У частині 1 ст.2 КАС України та інших положеннях КАСУ йдеться про захист не будь-якого інтересу, а тільки того, що охороняється законом, визначення якого наведено у Рішенні Конституційного Суду від 01.12.2004р. № 18-рп/2004р.
Контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), а також контроль за поданням платниками податків податкових декларацій розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, перевірки їх достовірності є одними з основних функцій державних податкових інспекцій в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонних та об'єднаних державних податкових інспекцій.
Порядок та механізм такого контролю визначається нормативними документами Державної податкової адміністрації України.
Наказом ДПА України від 18.04.2008р. № 266 Про організацію взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі контрагентів (зі змінами і доповненнями, внесеними наказами ДПА від 08.12.2008р. № 765, від 30.12.2009р. № 742), затверджені Методичні рекомендації щодо такої взаємодії.
Згідно п.1.3 даного наказу для реалізації Методичних рекомендацій створені такі програмні продукти, а саме:
- система формування та подання до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв'язку податкової звітності в електронному вигляді щодо ведення обліку розшифрування податкового кредиту та податкових зобов'язань у розрізі контрагентів;
- система приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності щодо проведення автоматизованого контролю податкової декларації з податку на додану вартість на районному рівні;
- система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.
Пункт 2.14 наказу № 266 передбачає, що інформація податкової звітності з ПДВ, надіслана до центральної бази даних податкової звітності, підлягає розподілу відповідно до вимог Методичних рекомендацій щодо порядку розподілу платників податків за категоріями уваги та співставленню засобами системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України.
Наказом ДПА України від 30.05.1997р. № 166 затверджена форма декларації з податку на додану вартість та порядок її заповнення і подання. До даного наказу були внесені зміни та доповнення наказом ДПА України від 17.03.2008р. № 159, яким встановлено, що одночасно з декларацією повинні подаватися всі необхідні додатки до декларації, подання яких передбачено цим Порядком, а також розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (додаток 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та додаток 2 до податкової декларації з податку на додану вартість (скороченої). У разі подання уточнюючих розрахунків, в яких проводиться коригування податкових зобов'язань та/або податкового кредиту, такі ж розшифровки подаються на суму уточнення.
Таким чином, Деталізована база співставлення є одним з програмних продуктів центральної бази даних податкової звітності, що введена в дію ДПА України з метою проведення перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість, в якій по податковим періодам відображаються показники податкового кредиту та податкових зобов'язань платників податків у розрізі контрагентів на підставі поданої податкової звітності з ПДВ, тобто податкових декларацій з податку на додану вартість з додатками № 5.
Відповідно до п.54.1 ст. 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Згідно з п.49.8 ст. 49 Податкового кодексу України прийняття податкової декларації є обов'язком органу державної податкової служби. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.
Відповідно до Методичних рекомендацій щодо централізованого приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності платників податків в ОДПС України, затверджених наказом ДПА України від 31.12.2008р. № 827 за відсутності зауважень до оформлення податкової звітності вона реєструється і вважається прийнятою. Обробка та занесення інформації до електронних баз виконується підрозділом ведення та захисту податкової звітності, у разі відсутності зазначеного підрозділу - підрозділами, на які покладено цю функцію. За відповідність інформації у базах податкової звітності даним податкових документів, наданих платником податків, несуть відповідальність підрозділи ведення та захисту податкової звітності.
Отже, з наведених нормативних актів вбачається, що обов'язок платника податків подати декларацію з ПДВ узгоджується з обов'язком податкового органу прийняти таку декларацію та, при відсутності зауважень до її оформлення, відобразити показники цієї декларації у відповідних базах податкової звітності.
Таким чином, показники податкового кредиту та податкових зобов'язань конкретного платника податків, які відображаються в Деталізованій базі співставлення, формуються на підставі показників поданих таким платником податків податкових декларацій з ПДВ з додатком № 5, і повинні їм відповідати.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що самостійна зміна відповідачем в Деталізованій базі співставлення показників податкового кредиту та податкових зобов'язань позивача на підставі акту перевірки, без прийняття податкового повідомлення-рішення та без зміни цих показників самим позивачем шляхом подання уточнюючих декларацій (розрахунків) порушує права та інтереси позивача, оскільки позивач, як платник податків, має право розраховувати на те, що задекларовані ним в податкових деклараціях показники податкового кредиту та податкових зобов'язань відповідають показникам з централізованої бази даних податкової звітності.
Виходячи зі специфіки податку на додану вартість, який сплачується у складі ціни товарів (робіт, послуг), одна операція з продажу товару викликає відповідні податкові наслідки у обох сторін цієї операції, які є платниками ПДВ, - у продавця - податкові зобов'язання, а у покупця - податковий кредит на аналогічну суму.
За таких обставин суд вважає, що невідповідність показників податкового кредиту та податкових зобов'язань, що задекларовані позивачем у деклараціях з ПДВ, показникам з централізованої бази даних податкової звітності, має безпосередній вплив на права та інтереси позивача, оскільки така невідповідність може мати для позивача негативні наслідки, як то: погіршення його ділової репутації, як належного платника податків, відмова його контрагентів від подальших господарських відносин з позивачем з метою уникнення негативних податкових наслідків для себе від таких операцій, тощо.
Виходячи з викладеного, суд вважає, що дії податкового органу по зміні задекларованих платником податків показників податкового кредиту та податкових зобов'язань в Деталізованій базі співставлення можуть бути предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, оскільки відображення таких відомостей уз урахуванням того, що такі відомості повинні співпадати з показниками у податковій декларації платника податку, фактично формує податкові зобов'язання на майбутнє, а отже спричиняє реальні зміни майнового стану такого платника, а належним способом захисту прав та інтересів платника податків у випадку незаконності таких дій повинно бути відновлення в цій базі таких показників податкового кредиту та податкових зобов'язань, які задекларував платник податків.
Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідач в ході судового розгляду справи не зміг надати жодних доказів та не навів жодних підстав, які б свідчили про законність та обґрунтованість вчинених ним дій, які полягають у вчиненні правочинів, укладених позивачем з контрагентами постачальниками та покупцями, з порушенням ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України та які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а також дій щодо коригування в автоматизованій системі податкового кредиту та податкових зобов'язань позивача без прийняття податкового повідомлення-рішення на підставі акту перевірки від 12.11.2012р. задекларованих позивачем за вересень 2011р.
За викладеного, суд приходить до висновку, що вказані вище дії вчинені відповідачем не у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому зазначені дії податкової інспекції слід визнати протиправними, зобов'язавши, при цьому, відповідача вчинити дії щодо відновлення в автоматизованій системі показників податкових зобов'язань та податкового кредиту позивача за період з 01.09.2011р. по 30.09.2011р.
Що стосується позовних вимог позивача про зобов'язання відповідача утриматися від використання будь-яким чином як у своїй роботі та/або при виконання своїх функцій та повноважень, так і у відносинах з третіми особами акту від 12.11.2012р. № 1380/225/30581140, то в цій частині позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки зазначена позовна вимога направлена на захист прав і інтересів позивача та третіх осіб на майбутнє, що суперечить нормам чинного законодавства України, оскільки захисту підлягають права та інтереси особи, які порушені, а не ті, що будуть можливо порушені у майбутньому відповідачем. Крім того, у відповідності до ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів, тоді як позивач намагається захистити не тільки своє порушене права, а й право третіх осіб, що суперечить вказаній нормі.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.
Виходячи з наведеного, слід стягнути Державного бюджету України на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 16 грн. 09 коп. понесених позивачем згідно квитанції № 7139.724.2 від 22.12.2012р.(а.с.17 том 1) з урахуванням часткового задоволення позовних вимог позивача та ч.3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Алком» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська, які полягають у визнанні правочинів здійснених ТОВ «Алком» у період з 01.09.2011р. по 30.09.2011 року такими, що вчинені з порушенням п.1, п.5, ст.203, п.1,п.2 ст.215, ст.216, ст.662,655 та 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по право чинах, в тому числі завищення позивачем валових витрат та валових доходів в порушення п.п.139.1.9, п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України та завищення податкового кредиту в порушення п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.198.6, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, викладені в акті перевірки від 12.11.2012р. № 1380/225/30581140.
Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська щодо проведення коригування та внесення змін до бази «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України» з податку на додану вартість без прийняття відповідного податкового повідомлення-рішення на підставі акту перевірки № 1380/225/30581140 від 12.11.2012 року за період з 01.09.2011р. по 30.09.2011р.
Зобов'язати Державну податкову інспекцію у Ленінському районі м.Дніпропетровська відновити у базі «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України» показники податкових зобов'язань та податкового кредиту, що були відкориговані на підставі акту перевірки №1380/225/30581140 від 12.11.2012 року, задекларовані ТОВ «Алком» за період з 01.09.2011р. по 30.09.2011р.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Алком» (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Заводська, будинок 190Д) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 16 грн. 09 коп.( шістнадцять грн. 09 коп.).
Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складений 13.02.2013р.
Суддя С.О. Конєва