м. Київ
08 лютого 2013 року Справа № 2а-6341/12/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Харченко С.В., при секретарі: Гульцо О.І., за участю:
представника позивача - Корзаченка В.М.,
представника відповідача - Літвінова О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомПриватного підприємства «Автомагістраль»
до про Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби скасування податкових повідомлень - рішень,
Приватне підприємство «Автомагістраль» звернулось до суду з позовом про скасування податкових повідомлень - рішень Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби від 14.12.2012 № 0001972300 та 14.12.2012 № 0002022300.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення, якими Приватному підприємству «Автомагістраль» донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 58314грн. 00 коп. і податку на додану вартість у сумі 50708 грн. 00 коп. та застосовано до нього штрафні (фінансові) санкції у розмірі 25354 грн. 00 коп., на думку позивача, прийняті відповідачем з порушенням норм матеріального права та не відповідають вимогам закону, висновки податкового органу відносно факту вчинення підприємством правопорушення є помилковими, а тому вказані податкові повідомлення - рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
Представник відповідача позов не визнав, надав суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що посадові особи Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті відповідачем правомірно, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.
У судовому засіданні, призначеному на 8 лютого 2013 року, представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача позов не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, наведених у письмових запереченнях.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, Приватне підприємство «Автомагістраль» (ідентифікаційний код 31481658, місцезнаходження: 07351, Київська область, Вишгородський район, с. Синяк, вул. Леніна, буд. 68) зареєстроване державним реєстратором Вишгородської районної державної адміністрації Київської області як юридична особа 16.05.2001 (копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 068833 (а.с. 22).
Позивач перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби з 24.05.2001 за № 515-ПП (довідка відповідача від 10.03.2011 № 214 (зворотній бік а.с. 22).
Судом встановлено, що позивач здійснює господарську діяльність, пов'язану, зокрема, з будівництвом доріг і автострад та посередницькою діяльністю у торгівлі деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами.
Зазначені обставини підтверджуються даними, наведеними у довідці Управління статистики у Вишгородському районі Київської області серії АБ № 470261, копія якої наявна в матеріалах справи ( а.с. 23).
Судом встановлено, що у листопаді 2012 року посадовими особами Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань дотримання Приватним підприємством «Автомагістраль» податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління 26» у листопаді 2011 року.
За результатами перевірки складено акт від 30.11.2012 № 2100/22-00/31481658 (далі - акт перевірки), в якому зафіксовано, що Приватним підприємством «Автомагістраль» не дотримано вимог частини першої статті 203 та частини другої статті 215 Цивільного кодексу України, що виявилось у вчиненні правочину з Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління 26», який не був спрямований на реальне настання наслідків, ним обумовлених.
На думку податкового органу вказані вище порушення призвели до безпідставного формування позивачем валових витрат за ІV квартал 2011 року на суму 253540 грн. 00 коп. та податкового кредиту за листопад 2011 року на суму 50708 грн. 00 коп., оскільки правочини з придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління 26» послуг фактично не відбулись та не створили жодних юридичних наслідків, а відтак включення позивачем вказаних операцій до об'єкту оподаткування податком на прибуток підприємств та податком на додану вартість суперечить приписам пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.1, 198.6 статті 198 та пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України.
За таких обставин, податковим органом зроблено висновок про заниження позивачем податку на додану вартість за листопад 2011 року на суму 50708 грн. 00 коп. та податку на прибуток підприємств за ІV квартал 2011 року на суму 58314 грн. 00 коп.
На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення - рішення від 14.12.2012 № 0001972300 та 14.12.2012 № 0002022300, якими відповідно до приписів підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 123.1 статті 123 та пункту 6 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежами: податок на додану вартість у розмірі 76062 грн. 00 коп., з яких: 50708 грн. 00 коп. - за основним платежем; 25354 грн. 00 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями; податок на прибуток підприємств у розмірі 58314 грн. 00 коп., з яких: 58314 грн. 00 коп. - за основним платежем; 0 грн. 00 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Не погоджуючись із рішеннями, прийнятими відповідачем, позивач оскаржив їх до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, з 1 січня 2011 року регулюються Податковим кодексом України.
Так, Податковий кодекс України визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до пункту 6.1 статті 6 цього Кодексу, податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.
В силу приписів підпункту 9.1.3 пункту 9.1 статті 9 та підпункту 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податок на додану вартість належить до загальнодержавних непрямих податків, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
У свою чергу, порядок адміністрування податком на прибуток підприємств визначено розділом III Податкового кодексу України, положення якого в силу приписів пункту 1 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» цього Кодексу застосовуються під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року, якщо інше не встановлено цим підрозділом.
Відповідно до підпункту 133.1.1 пункту 133.1 статті 133 розділу III Податкового кодексу України, платниками податку на прибуток підприємств з числа резидентів є суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами.
Згідно з приписами статті 134 розділу III Податкового кодексу України, об'єктом оприбуткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
При цьому, витратами в силу приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України вважається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до підпункту 1 пункту 180.1 статті 180 розділу V Податкового кодексу України, для цілей оподаткування податком на додану вартість платником податку є будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу.
Пунктом 200.1 статті 200 розділу V цього Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Податковим кредитом в силу приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України вважається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань.
З матеріалів адміністративної справи вбачається, що підставою для донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість за листопад 2011 року на суму 50708 грн. 00 коп. та податку на прибуток підприємств за ІV квартал 2011 року у розмірі 58314 грн. 00 коп. є висновки податкового органу про нікчемність правочинів контрагента позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління 26», що здійснювались ним як покупцем так і постачальником товарів (послуг).
Відповідач зазначає, що вказана юридична особа має усі ознаки фіктивного підприємства, а відтак її діяльність з іншими суб'єктами господарювання, у тому числі з позивачем, спрямована виключно на отримання податкової вигоди шляхом вчинення фіктивних правочинів.
Так, під час перевірки податковим органом виявлено, що у жовтні 2011 року позивачем укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління 26» договір субпідряду від 20.10.2011 № 01/9-Б, відповідно до умов якого контрагент позивача прийняв на себе зобов'язання виконати доручені позивачем роботи з поточного ремонту вулиць і доріг, що належать до комунальної власності, а позивач зобов'язався прийняти вказані роботи та оплатити їх вартість.
У листопаді та грудні 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління 26» та позивачем підписано акти приймання виконаних будівельних робіт типової форми № КБ-2в згідно з договором субпідряду від 20.10.2011 № 01/9-Б, відповідно до яких позивач прийняв виконані Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління 26» роботи, пов'язані з ремонтом автомобільних доріг в с. Перегонівка - вул. Радянська, в с. Семенівка - під'їзд до кладовища, в с. Кулі - вул. Жукова, в с. Деремезна - вул. Гагаріна та оцінив їх вартість за узгодженими з контрагентом довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати типової форми № КБ-3 на загальну суму 405579 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 67596 грн. 50 коп.
На підтвердження сум податку на додану вартість, що була сплачена позивачем у складі ціни виконаних робіт, Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління 26» у листопаді 2011 року виписано податкові накладні № 265 від 30.11.2011 на суму 93547 грн. 20 коп., у тому числі ПДВ - 15591 грн. 20 коп., № 266 від 30.11.2011 на загальну суму 66785 грн. 28 коп., у тому числі ПДВ - 11130 грн. 88 коп. та № 267 від 30.11.2011 на суму 143917 грн. 44 коп., у тому числі ПДВ - 23986 грн. 24 коп.
Витрати у сумі 253540 грн. 00 коп., понесені Приватним підприємством «Автомагістраль» на придбання робіт, виконаних Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління 26», та податок на додану вартість у сумі 50708 грн. 00 коп., сплачений у складі їх ціни, включені позивачем до валових витрат за ІV квартал 2011 року та до податкового кредиту підприємства за листопад 2011 року.
Оплата за отримані послуги у загальному розмірі 50000 грн. 00 коп. здійснена позивачем у січні 2012 року у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління 26», про що свідчать наявні у матеріалах справи копії банківської виписки від 17.01.2012 та платіжного доручення від 17.01.2012 № 2413.
На момент проведення перевірки кредиторська заборгованість позивача за отримані від Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління 26» послуги складає 342901 грн. 92 коп.
Під час судового розгляду справи представником відповідача не заперечувалось, що складені позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління 26» первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, а саме: податкові накладні, акти приймання виконаних будівельних робіт, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, протоколи договірних цін, банківські виписки, платіжні доручення тощо відповідали вимогам законодавства.
Разом з тим, висновок податкового органу про нікчемність правочину позивача з його контрагентом ґрунтується на твердженнях про безтоварність господарської операції, відсутність наміру учасників правочину досягти реальних правових наслідків, а також оцінкою фінансово-господарської діяльності постачальника послуг.
Так, Державною податковою інспекцією у Вишгородському районі Київської області встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління 26» не має достатніх виробничих потужностей, трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту, торгівельного обладнання, сировини та інших основних засобів для забезпечення ведення фінансово - господарської діяльності в обсягах задекларованих ним показників.
За поясненнями громадянина ОСОБА_1, який у період, що підлягав перевірці, був директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління 26», у липні 2011 року він брав участь у перереєстрації підприємства та відкритті розрахункового рахунка в банківській установі, проте у подальшому ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності вказаного підприємства не мав, реєстраційних та звітних документів не підписував.
Наведені вище обставини, на думку відповідача, свідчать про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління 26» діяло без справжнього наміру проводити господарську діяльність, пов'язану з продажем товарно - матеріальних цінностей, виконанням робіт та наданням послуг, у зв'язку з чим правочин, укладений з позивачем, був спрямований виключно на здійснення операцій, пов'язаних з незаконним наданням податкової преференції, зокрема, з метою формування податкового кредиту на користь позивача.
Відтак, відповідач вважає, що валові витрати у сумі 253540 грн. 00 коп. та податковий кредит у сумі 50708 грн.00 коп. сформовано позивачем за правочином, що фактично не здійснювався, а відтак позивач не мав на меті використовувати виконані на його користь ремонті роботи в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності.
Таким чином, податкові зобов'язання Приватного підприємства «Автомагістраль» з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість за вказані звітні періоди, на думку податкового органу, підлягають коригуванню у сторону збільшення.
Оцінюючи висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства під час визначення об'єкту оподаткування з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість, суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, складаються з витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 статті 138 Податкового кодексу України).
Таким чином, понесені підприємством витрати можуть бути віднесені до витрат підприємства для зменшення його доходу в цілях оподаткування податком на прибуток за умови дотримання вимог статей 138, 140-141 Податкового кодексу України та за відсутності перешкод, визначених статтею 139 цього Кодексу.
Згідно з приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 статті 198 цього Кодексу встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Таким чином, якщо платник податку на додану вартість придбав товари (роботи, послуги) для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, при цьому сплатив у складі вартості цих товарів (робіт, послуг) податок на додану вартість і це підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, він має право віднести сплачені ним суми податку до складу податкового кредиту.
Як встановлено судом під час судового розгляду справи, факт здійснення позивачем господарської операції з його контрагентом підтверджено первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, а саме: актами приймання виконаних будівельних робіт типової форми № КБ-2в, довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати типової форми № КБ-3, податковими накладними, платіжним дорученням, банківськими виписками, які відповідають вимогам чинного законодавства та мають усі необхідні реквізити, необхідні для надання їм юридичної сили і доказовості.
Слід також зазначити, що в силу приписів пункту 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 № 969, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.
У свою чергу, пунктом 2 зазначеного Порядку передбачено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість, тобто, у даному випадку - юридична особа, що отримала свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість.
Враховуючи, що у період виконання господарського зобов'язання за договором субпідряду від 20.10.2011 №01/9-Б Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління 26» було зареєстроване як платник податку на додану вартість, контрагент позивача у листопаді 2011 року не був позбавлений права на складання первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, зокрема, податкових накладних.
Суд звертає увагу на те, що наявність у суб'єкта господарської діяльності первинних документів бухгалтерського обліку, зокрема, податкових накладних, актів приймання виконаних будівельних робіт типової форми № КБ-2в, довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати типової форми № КБ-3 тощо є підставою для відображення показників валових витрат та податкового кредиту підприємства за звітні періоди у регістрах бухгалтерського обліку та податковій звітності, якщо податковий орган не доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності.
При цьому, обов'язок доведення таких фактів покладається на податковий орган у спосіб проведення перевірки та оформлення її результатів шляхом складення акту, який є носієм доказової інформації та повинен містити усі відомості про виявлені порушення законодавства, у тому числі, аналіз товарності правочинів та реальності настання їх умов.
В силу приписів частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним.
Згідно з частиною першою статті 228 цього Кодексу, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частина друга статті 228 Цивільного кодексу України).
Як вже зазначалося судом вище, висновок податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується на твердженнях про безтоварність господарських операцій позивача та його контрагента, відсутність наміру учасників правочину досягти реальних правових наслідків, а також оцінкою фінансово - господарської діяльності постачальника послуг.
Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності суду факту надання послуг за господарською операцією, вчиненою позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління 26», за результатами здійснення якої Приватним підприємством «Автомагістраль» сформовано валові витрати та податковий кредит.
Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Як встановлено судом під час судового розгляду справи, факт виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління 26» на користь позивача ремонтних робіт та оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності; право на формування податкового кредиту підтверджується податковими накладними.
Про отримання позивачем виконаних Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління 26» ремонтних робіт свідчать також складені сторонами правочинів акти виконаних будівельних робіт типової форми № КБ-2в, які містять повну інформацію про надані послуги, їх кількісне та вартісне вираження.
Крім того, судом під час дослідження зв'язку між фактом придбання позивачем у Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління 26» ремонтних робіт із господарською діяльністю позивача, встановлено, що вказані вище послуги використані Приватним підприємством «Автомагістраль» під час виконання ним ремонтних робіт на користь Головного управління капітального будівництва Київської обласної державної адміністрації відповідно до умов укладеного ними договору від 25.08.2011 №15.
Так, згідно з даними додатків до вказаного договору (протоколу погодження договірної ціни, переліку вилиць і доріг) та актів приймання виконаних будівельних робіт, вбачається, що надання Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління 26» вказаних послуг проводилось на замовлення позивача на об'єктах комунальної власності.
Наведені вище обставини свідчать про використання позивачем у власній господарській діяльності виконаних Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління 26» ремонтних робіт, що у свою чергу підтверджує товарність операцій з його контрагентом.
Крім того, як вже зазначалося судом вище, до видів діяльності позивача за КВЕД відноситься, зокрема, будівництво доріг і автострад; посередництво у торгівлі деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами.
Водночас, як вбачається з наявної у матеріалах справи копії ліцензії Міністерства регіонального розвитку та будівництва України серії АВ № 515492 та додатків до неї (а.с. 110-113), Товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління 26» надано дозвіл на провадження господарської діяльності, пов'язаної зі створенням об'єктів архітектури (за переліком робіт згідно з додатком), зокрема, улаштуванням покриттів автомобільних доріг державного та місцевого призначення.
Зазначені обставини підтверджують можливість здійснення позивачем операцій з придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління 26» послуг, пов'язаних з виконанням ремонтних робіт, з урахуванням видів їх економічної діяльності, та використання вказаних матеріальних активів безпосередньо у господарській діяльності платника податку на додану вартість.
Крім того, слід зазначити, що відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління 26» достатніх виробничих потужностей, трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту, торгівельного обладнання, сировини та інших основних засобів для забезпечення ведення фінансово - господарської діяльності в обсягах задекларованих ним показників не може однозначно свідчити про невиконання цим суб'єктом договірних зобов'язань перед позивачем, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин вказана юридична особа не була позбавлена права укладати з іншими суб'єктами господарювання субпідрядні договори, договори оренди обладнання, транспортних засобів тощо з метою використання відповідних основних фондів, устаткування та інших ресурсів для забезпечення власної господарської діяльності.
Суд також звертає увагу на те, що обов'язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення чинного законодавства є персоніфікованими. Це означає, що на особу не може покладатися відповідальність за правопорушення, вчинені іншими особами.
Так, позивач в силу покладеного на нього обов'язку сплачувати податки та збори у строки та в розмірах, визначені податковим законодавством, вступає у відповідні податкові правовідносини з державою та не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а отже не володіє інформацією відносно виконання контрагентом власних податкових зобов'язань перед бюджетом, та, як наслідок, не може зазнавати негативних наслідків у зв'язку з протиправними діяннями інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
В силу приписів статті 62 Конституції України вина особи у вчиненні злочину повинна бути підтверджена обвинувальним вироком суду.
Частиною четвертою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що лише вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок, та лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
На час прийняття рішення у даній справі відомостей щодо наявності вироку суду у кримінальній справі, що набрав законної сили, стосовно вчинення злочинів під час створення Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління 26» та провадження ним фіктивного підприємництва, представником відповідача суду не надано.
Посилання відповідача на пояснення громадянина ОСОБА_1 як на доказ відсутності у Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління 26» господарських взаємовідносин з позивачем судом до уваги не приймається, оскільки вказаний документ в силу приписів кримінально-процесуального законодавства України є лише одним із засобів доказування в кримінальній справі, проте до моменту винесення судом вироку не засвідчує наявність або відсутність в діях особи складу злочину.
Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи, що твердження податкового органу про відсутність факту виконання на користь позивача робіт у судовому засіданні були спростовані, зважаючи на те, що первинні документи, складені позивачем та його контрагентом у ході господарської операції, відповідають вимогами чинного законодавства, необхідним для надання їм юридичної сили та доказовості, а отже і підтверджують суму валових витрат та податкового кредиту, заявлену позивачем, суд дійшов висновку про відсутність з боку позивача порушень вимог пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.1, 198.6 статті 198 та пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України.
За таких обставин, податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби від 14.12.2012 № 0001972300 та 14.12.2012 № 0002022300, якими позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 58314грн. 00 коп. і податку на додану вартість у сумі 50708 грн. 00 коп. та застосовано до нього штрафні (фінансові) санкції у розмірі 25354 грн. 00 коп., є протиправними та підлягають скасуванню.
Таким чином, виходячи з межі заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, пояснень, наданих представниками сторін, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
З огляду на викладене, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору у сумі 1343 грн. 76 коп., підлягають відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України.
Керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби від 14.12.2012 № 0001972300 та 14.12.2012 № 0002022300, - визнати протиправними та скасувати.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Автомагістраль» витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 1343 (одна тисяча триста сорок три) грн. 76 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Харченко С.В.
Постанову складено у повному обсязі 11 лютого 2013 року.