04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"19" лютого 2013 р. Справа№ 13/5026/1288/2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сухового В.Г.
суддів: Агрикової О.В.
Чорногуза М.Г.
при секретарі судового засідання: Петренку В.А.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства «Русь-95»
на рішення господарського суду Черкаської області від 23.10.2012р.
у справі № 13/5026/1288/2012 (суддя Скиба Г.М.)
за позовом Приватного підприємства «Русь-95»
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Святослав»
2) Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укргазбанк»
про визнання недійсним договору іпотеки
ПП «Русь-95» (далі - позивач) звернулося в господарський суд Черкаської області з позовом до ТОВ «Святослав» (далі - відповідач 1), ПАТ «Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - відповідач 2) про визнання недійсним договору іпотеки № 7 від 30.12.2008р.
Рішенням господарського суду Черкаської області від 23.10.2012р. у справі № 13/5026/1288/2012 в позові відмовлено повністю. Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що позивачем невірно обрано спосіб захисту своїх прав.
Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення господарського суду Черкаської області від 23.10.2012р. у справі № 13/5026/1288/2012 скасувати повністю, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю та визнати спірний договір недійсним. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване рішення прийнято з грубим порушенням і неправильним застосуванням процесуальних і матеріальних норм права, а також всупереч дійсним обставинам справи на наявним у справі доказам. Скаржник вважає, що рішення має бути скасовано з підстав, передбачених п.п.1-4 ст.104 ГПК України. Зокрема, скаржник вказує на неправомірність відмови суду першої інстанції в задоволенні клопотання про зупинення провадження, а також, з огляду на неподання позивачем витребуваних документів та поданням заяви з проханням не розглядати справу, позивач вважає, що суд мав залишити позов без розгляду.
В запереченнях на апеляційну скаргу відповідач 2 зазначає про необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду від 23.10.2012р. без змін.
Відзиву на апеляційну скаргу відповідачем 1 не подано.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2012р. у справі № 13/5026/1288/2012 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено розгляд скарги на 18.12.2012р.
Ухвалою суду від 18.12.2012р. розгляд скарги у справі відкладено на 22.01.2013р. у зв'язку з неявкою представників позивача, відповідача 1, клопотанням позивача про відкладення.
Ухвалою суду від 22.01.2013р. розгляд скарги у справі відкладено на 19.02.2013р. у зв'язку з неявкою представників відповідача 1 та необхідністю вивчення судом відповідних матеріалів для вирішення клопотання позивача про зупинення провадження у справі.
У судове засідання 19.02.2013р. представники позивача та відповідача 1 не з'явилися. Про час та місце розгляду скарги були повідомлені належним чином. Про поважність причин неявки позивач та відповідач 1 суд не повідомили. Представники відповідача 2 заперечили проти задоволення апеляційної скарги.
За таких обставин, колегія суддів, з урахуванням встановленого процесуальним законом строку розгляду апеляційної скарги на рішення суду, не знаходить підстав, передбачених ст. 77 ГПК України для відкладення розгляду скарги, а тому вважає за можливе здійснювати апеляційний перегляд справи за наявними у справі матеріалами.
У судовому засіданні 22.01.2013р. позивачем було заявлено клопотання про зупинення провадження щодо задоволення якого, представники відповідача 2 заперечили.
Колегія суддів вважає, що клопотання позивача про зупинення провадження до вирішення пов'язаної з нею іншої справи № 12/5026/794/2012 слід відхилити, оскільки позивачем не доведено належними доказами наявності у даній справі обставин, з якими ст. 79 ГПК України зобов'язує суд зупинити провадження.
Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, заслухавши пояснення представників відповідача 2, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03.12.2007р. у справі №2-1663/2007р. за ТОВ "Святослав" визнано право власності на нежиле приміщення №5 загальною площею 124 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Курчатова Академіка, буд. 19-а (а.с.66-68).
26.12.2008р. ВАТ "Укргазбанк" (змінене найменування якого ПАТ "Укргазбанк", Банк) та ТОВ "Святослав" (позичальник) укладено кредитний договір №90, згідно з яким банк зобов'язався відкрити позичальнику невідновлювальну відкличну кредитну лінію з загальним лімітом 113 726 000 грн. (а.с.42-49).
В період з 29.12.2008р. по 12.05.2009р. між ВАТ "Укргазбанк" та ТОВ "Святослав" укладалися додаткові угоди про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 26.12.2008р. №90 (а.с.50-61).
30.12.2008р. між ВАТ "Укргазбанк" (іпотекодержатель) та ТОВ "Святослав" (іпотекодавець), уклали спірний договір іпотеки без оформлення заставної №7 (далі -договір іпотеки №7, а.с. 62-65).
За умовами договору іпотеки, відповідач 1 в забезпечення належного виконання ним своїх зобов'язань за кредитним договором від 26.12.2008р. №90, додатковою угодою до нього від 29.12.2008р. №1 (а також будь-якими іншими додатковими угодами до нього) передав у іпотеку іпотекодержателю (відповідач 2), а останній прийняв нерухоме майно - нежиле приміщення №5 загальною площею 124 кв.м, у будинку за адресою: місто Київ, вулиця Курчатова Академіка, будинок 19А, та належить Іпотекодавцю на підставі рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03 грудня 2007р., справа №2-1663/07, та зареєстрованого 19 грудня 2007 року комунальним підприємством Броварської міської ради "Броварське бюро технічної інвентаризації" за реєстровим №1406-П.
Зазначений договір іпотеки № 7, 30.12.2008р. посвідчено та зареєстровано приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. у реєстрі за №9988, а також накладено заборону на відчуження зазначеного в договорі іпотеки №7 нерухомого майна до припинення дії договору іпотеки, про що здійснено запис у реєстрі за №9989 (а.с. 65).
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 02.06.2010р. у справі №2-362/2009р., №8-14/2010р. здійснено поворот виконання рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26.01.2009р. у справі №2-362/2009р., №8-14/2010р. та зобов'язано комунальне підприємство "Київське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" скасувати реєстрацію права власності за фізичною особою - підприємцем Черновим Михайлом Іовичем та зареєструвати право власності за приватним підприємством "Русь-95" на нерухоме майно, у тому числі на нежиле відокремлене приміщення №5 першого поверху в літері «А» загальною площею 124 кв.м, у будинку за адресою: місто Київ, вулиця Курчатова Академіка, будинок 19А (а.с.12-13).
В обґрунтування заявлених вимог у даній справі, позивач зазначає про наявність підстав для визнання спірного договору іпотеки недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України, з тих підстав, що відповідач 1, як іпотекодавець за спірним договором іпотеки, на момент укладення останнього не був і на даний час не є власником переданого в іпотеку нерухомого майна у зв'язку із скасуванням рішень Фастівського міськрайонного суду Київської області, втому числі рішення від 27.04.2007р. у справі №2-801/2007р. про визнання дійсним укладеного між приватним підприємством "Русь-95" і ТОВ "Святослав" договору купівлі-продажу нерухомого майна від 18.01.2007р. і визнання за ТОВ "Святослав" права власності на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки за спірним договором, та у зв'язку із здійсненням за ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 02.06.2010р. у справі №2-362/2009р., №8-14/2010р. повороту виконання цього рішення суду з поверненням нерухомого майна у власність приватного підприємства "Русь-95" і скасуванням реєстрації за ТОВ "Святослав" права власності на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки за спірним договором. Додатково позивач вказує на те, що відповідач 1 ніколи не набував право власності на нежилі приміщення, оскільки договір-купівлі продажу є нікчемним в силу відсутності його нотаріального посвідчення.
З урахуванням встановлених у даній справі обставин та наявних доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову у даній справі, з огляду на таке.
У відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Ст. 203 ЦК України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Судом встановлено, що правовідносини між відповідачем 1 та відповідачем 2 виникли з кредитного договору та договору іпотеки. При цьому, позивач не є стороною вказаних договорів.
Згідно з ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно зі ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про іпотеку" предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за умови, що нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація.
Таким чином, на підставі рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03.12.2007р. у справі №2-1663/2007р. відповідач 1 на день укладення спірного договору іпотеки був власником нежилого відокремленого приміщення №5 першого поверху в літері «А» загальною площею 124 кв.м, у будинку за адресою: місто Київ, вулиця Курчатова Академіка, будинок 19А і, відповідно, як власник, мав право на передачу цього майна в іпотеку.
При цьому, колегія суддів зауважує, що доказів того, що рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03.12.2007р. на день укладення спірного договору іпотеки не набрало законної сили чи було скасоване, матеріали справи не містять і позивачем не надано.
Ухвала Фастівського міськрайонного суду Київської області від 02.06.2010р. дійсно підтверджує, що після укладення спірного договору іпотеки право власності на предмет іпотеки переходило до інших осіб, зокрема і до приватного підприємства "Русь-95" у зв'язку з здійсненням судом повороту виконання судового рішення.
Відповідно до ст. 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Таким чином, оскільки перехід права власності на предмет іпотеки до позивача відбувся після укладення спірного договору іпотеки, зазначене не може бути визнано підставою для визнання цього договору недійсним, так як на момент укладення спірного договору вказаних обставин не існувало, а саме право власності відповідача 1 не було оспорено у встановленому порядку.
Посилання позивача на нікчемність договору-купівлі продажу від 18.01.2007р., укладеного між позивачем та відповідачем 1, з підстав відсутності його нотаріального посвідчення, згідно з вимогами законодавства, автоматично не створює такого наслідку, як недійсність спірного у даній справі договору поруки.
До того ж спірний договір, в частині передачі майна в іпотеку, як вбачається з його змісту, укладено на підставі судового рішення, яке на час укладення цього договору, було зареєстровано у встановленому законом порядку в органі БТІ, що уповноважений реєструвати право власності, і не було скасовано.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами у розумінні ст. 34 ГПК України наявності тих обставин, з якими ст.ст. 203, 215 ЦК України пов'язують можливість суду визнати спірний договір іпотеки недійсним.
Додатково колегія суддів враховує наступне.
Як вбачається з позовної заяви, фактично спір виник через те, що відповідачем 2 до позивача, як нового власника майна, переданого в іпотеку, було пред'явлено вимоги щодо стягнення заборгованості за кредитним договором в порядку ст. 23 Закону України «Про іпотеку». Як зазначає сам позивач у позові, він вважає «вимоги банку незаконними», а договір іпотеки № 7 недійсним (нікчемним), а тому просить суд визнати його недійсним (нікчемним) в судовому порядку (а.с.3).
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 1 ГПК України передбачено право звернення особи до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
З матеріалів справи не вбачається, у чому саме полягає порушення прав та інтересів скаржника за договором, так-як він не є стороною по договору .
Крім цього, колегія суддів зазначає, що позивачем не враховано положення ст. 216 ЦК України, якою передбачено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що спосіб захисту порушеного права повинен обиратися таким чином, щоб він найбільш повно відновлював порушене право позивача.
Визнання недійсним договору, стороною якого не є заявник позову, як факт (без застосування реституції) не має ніяких зобов'язуючих наслідків для сторін цього договору, оскільки судовим рішенням це питання не охоплюється. Приведення сторін договору (відповідачів у справі) у первісний стан також не матиме ніякого значення для позивача, оскільки майно за спірним договором у власність позивача автоматично передано не буде, а відбудеться лише його перехід між сторонами договору.
До того ж, в листі Вищого господарського суду України від 01.04.2012р. "Висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України за 2010 - 2011 рр." зазначено, що вирішуючи питання про застосування правових наслідків недійсності правочину, судам слід з'ясовувати наявність у позивача права на звернення з такими вимогами з урахуванням положень статей 15, 16, 216 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 10 жовтня 2011 р. у справі N 3-104гс11).
Слід також зазначити, що Главою 29 ЦК України визначено способи захисту права власника майна - це право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння, витребування майна від добросовісного набувача, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання своїм майном, визнання права власності, визнання незаконним правового акта, що порушує право власності (ст.ст. 387,388, 391-393 ЦК України). Визнання недійсним договору, стороною в якому не є власник майна, даною главою не передбачений, як визначений законом спосіб захисту порушеного права власності.
Відповідно до частини третьої статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу, згідно з частиною третьою якої не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Зазначені обставини є додатковою підставою для відмови у позові.
За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості та недоведеності позовних вимог про визнання спірного договору іпотеки № 7 від 30.12.2008р. недійсним, отже в задоволенні позову правомірно відмовлено судом.
Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З урахуванням викладеного вище, доводи апеляційної скарги не є обґрунтованими та наведених у оскаржуваному рішенні суду першої інстанції висновків не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються.
Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для скасування рішення господарського суду Черкаської області від 23.10.2012р. у справі №13/5026/1288/2012, які передбачені ст. 104 ГПК України, відсутні. Рішення є законним, обґрунтованим і відповідає обставинам справи, а тому його слід залишити без змін.
У зв'язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Русь-95» залишити без задоволення, а рішення господарського суду Черкаської області від 23.10.2012р. у справі № 13/5026/1288/2012 без змін.
2. Матеріали справи № 13/5026/1288/2012 повернути до господарського суду Черкаської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий суддя Суховий В.Г.
Судді Агрикова О.В.
Чорногуз М.Г.
Повний текст складено та підписано 22.02.2013р.